Звичайне нерозуміння контексту

10 Червня 2011
18901
10 Червня 2011
14:34

Звичайне нерозуміння контексту

18901
Газета «День» продовжує дискусію з радіостанцією «Эхо Москвы»
Звичайне нерозуміння контексту

Британцям ніколи не був притаманний антисемітизм, тому що вони ніколи не вважали євреїв розумнішими за себе. Так само і нам ніколи не було властиве русофобство. З тих же причин. Надто багато в сучасній Росії незалікованих родових травм.

 

Зі спокійним інтересом, спостерігаючи за російськими процесами і тим, яке відображення вони знаходять в Україні, в особах «Эхо Москвы», grani.ru, ej.ru, «Новой газеты», «Дню» завжди хотілося бачити спільників із тих важливих, якщо хочете, глобальних загальнодемократичних питань, які актуальні для простору, що ще не злився з НАТО. Але...

 

Публікуючи матеріал «Тон як політика», де ми висловили свою точку зору з приводу манери, в якій головний редактор радіостанції «Эхо Москвы» Олексій Венедиктов розмовляв із Костянтином Грищенком, ми навіть не передбачали, що доторкнемося до глибоко захованого нерва. Адже насправді проблема, на яку ми намагалися звернути увагу, знаходиться зовсім не в полі журналістських підходів і розумінні або нерозумінні завдань журналістики (на важливість цих аспектів ми не робимо замах). Наша репліка стосується вибудовування адекватного діалогу між українським і російським суспільствами, і, перш за все, їх мислячими представниками. Саме у цьому аспекті ми з «Эхом» могли б бути союзниками. Але, на жаль, ні. Принаймні, поки що.

 

Це і дозволяє нам продовжувати розмову і познайомити читачів «Дня» зі сприйняттям того, що побачив і почув Олексій Венедиктов під час свого досить тривалого перебування в Україні, зокрема, в Одесі, де він став свідком зустрічі глав зовнішньополітичних відомств України та Росії. На тлі красномовних вражень Олексія Венедиктова від спілкування з митрополитом Агафангелом, з нашого боку було б недоречним і просто смішним з образою сприймати, у тому числі, публікацію «Неадекватка» («Эхо Москвы», від 8 червня 2011 р.) нашого колишнього земляка Матвія Ганапольського. Ми усвідомлюємо, що це просто нерозуміння українського контексту.

 

Нижче публікуємо фрагменти ефіру «Эхо Москвы» за участю Олексія Венедиктова й Ольги Бичкової (від 8 червня 2011 року).

 

Олексій Венедиктов: АгафангЕл - по-грецьки. А він АгафАнгел. Це - дивовижна людина, фантастична.

 

Ольга Бичкова: Людина - легендарна сама по собі.

 

О.В.: - Так. Йому вже 73 роки, він ще за радянської влади саме в Одесі був. Був депутатом Верховної Ради в першій каденції, зараз в Одеській області він очолив Партію регіонів імені Януковича.

 

О.Б: - Сам очолив?

 

О.В.: - Сам очолив.

 

О.Б: - Мало того, що він свою паству змушує правильно голосувати, але ще й очолює.

 

О.В.: - Можу сказати, що «я зрозумів», як говорив Пуришкевич. Він серйозний. Ми з ним говорили про Українську автокефальну церкву, самостійну, і він сказав: «Навіть якщо вся Церква буде за те, щоб стати самостійною, я буду проти - навіть якщо Собор вирішить». ВІН, до речі, є членом Святійшого синоду РПЦ Московського патріархату. Він обрушується на слабкість Президента Януковича зі словами, що Президент повинен вести жорсткішу політику щодо «помаранчевих», повинен виконувати свої передвиборні обіцянки. «Наша спільна Батьківщина - СРСР», - дослівно з його дозволу передаю. Я не брав інтерв'ю, ми розмовляли за обідом дуже довго, дві з половиною години. Він сказав: «Не потрібно мікрофона, не хочу», - має право... Він дуже прямий, жорсткий, абсолютно впевнений, що вся «помаранчева зараза» фінансується з-за кордону: головні вороги - румуни, звісно. Відомо, що Румунська православна церква намагається здійснити експансію - від Бессарабії й на південь України... Говорить - є патріарх у Києві, а я тутешній патріарх. У мене на Великдень усі стоять зі свічками. Жорсткий. Я зрозумів, що правіше за нього лише стінка. А це важливо, бо він дуже авторитетна людина. Ось якщо він виведе людей на майдан - він виведе. З будь-якого питання. Його побоюються і Президент, і голова облдержадміністрації. Це людина з непохитними принципами і з величезною харизмою. Просто потрібно розуміти - гадаю, перемога Партії регіонів у Одеської області абсолютно точно і його заслуга.

 

О.Б: - Дивно. В Україні чомусь ми сьогодні маємо велику кількість дуже яскравих, сильних, харизматичних політиків.

 

О.В.: - Скажу, чому, - не підлаштовуються. Він - прибічник Партії регіонів, але не підлаштовується під Януковича, не говорить, що «Янукович - наш національний лідер», - як скаже, так і буде.

 

О.Б: - Тобто для нього це не політична гра, а особисте переконання.

 

О.В.: - Абсолютно. І ці люди начебто в різних політичних спектрах, на мій погляд. Якщо вони не зігнулися, то вони й не зігнуться. Якщо в них не гнучкі хребти, то вони не бояться виходити навіть усередині правлячої партії - вже, здавалося б, не бояться заявляти про свою позицію, набагато радикальнішу, ніж у Януковича, - і щодо Росії. Він говорить: «Куди нам до Європи, який Євросоюз? - це все фашисти». Я запитую: «Це можна розповісти?» - «Так, говори». Насправді це значна частина виборців - причому це південна Україна. «Який флот у Севастополі американський? Неподобство. Чому вони дали дозвіл заходити?». Причому він не маргінал - це важливо зрозуміти. Це така - скажу зараз страшну річ: противага Тягнибокові, українським націоналістам у всіх сенсах, добрих і поганих.

 

О.Б: - Але поясніть! Тягнибок - це львівський лідер.

 

О.В.: - Лідер партії «Свобода», який є найяскравішим політиком, котрий теж може виводити людей на майдан.

 

О.Б: - І який давав мені інтерв'ю українською мовою.

 

О.В.: - Агафангел у цьому сенсі такий же різкий, визначений, такий же жорсткий. Розповідали, що коли до нього приходили, - він же ще службу веде незважаючи на 73 роки, - підходили до нього парафіяни за благословенням, він запитував: «За кого голосував? За Ющенка? - йди без благословення. Подякуй, що не прокляну». Це я не чутки розповідаю, а розповідаю те, що розповідав він. Для мене це була важлива зустріч, бо ми з Москви бачимо все великими шматками: ось Партія регіонів при владі, й вона - як паротяг. Нічого подібного! Абсолютно різні погляди всередині цієї партії. Вона величезна, вона - як путінський бюрократичний клас: від Чубайса до Сєчина - всі в партії Путіна. Так от, у партії Януковича - від Агафангела до людей більш проєвропейських, таких, як голова його адміністрації Сергій Льовочкін...

 

Що таке газета «День»? Непрофесійна позиція. Спровокувати - правильно. Співбесідників потрібно провокувати. Але це проблема, зрозуміло яка, - на Україні є свобода слова, на Україні журналісти лають і фривольно поводяться зі своїми політиками, я б сказав, навіть панібратськи. Але це чомусь недозволенно робити іноземному журналістові, наші - потвори, ми їх будемо самі «мочити». Але щойно їм здається, що іноземці - всі українці, спина до спини, - не підпустимо.

 

О.Б.: - Ворог не пройде!

 

О.В.: - Так. Те ж саме ми зараз маємо з азербайджанською частиною журналістів. Бо при всіх конфліктах політики не висловлювали своє незадоволення - це роблять журналісти, що цікаво. Я розумію, якби прес-служба України про це заявила. Але - ні, це пишуть цілком вільні журналісти - всіх нас учать жити. Мені просто здається, що це рівень розуміння роботи журналіста, і більше нічого. Не подобається тон - не слухайте, - це важливо. Ба більше, там була смішна історія вже після цієї статті, яку весь український МЗС читав мені вголос телефоном, - я що, читаю газету «День»?

 

Тобто насправді професійна робота журналіста і зовсім навпаки - з тими же словами, тим же тоном - я брав інтерв'ю в Лаврова. Це питання професійної спроможності. Кому не подобається - не читайте! Хочете бути підставками для мікрофона - будьте підставками для мікрофона. Потрібно весь час пам'ятати про те, що існує, і в журналістів теж, - це їхній комплекс, це не мій імперський комплекс - три-ха-ха, у мене імперський комплекс. Це в них комплекс неповноцінності, їм усюди ввижається імперський комплекс. Це їхній комплекс. Ми крутіші. Як вони мені писали потім; «Це велика Україна». Я їм написав, що в Європі знаю одну велику державу - Велике герцогство Люксембурзьке. Тому що ніде слова «велика» в назві країни немає. Герцог Люксембурзький - він «великий», і все, більше нікого немає (до речі, в Європі є ще одна Велика держава - Великобританія - Great Britain. - Ред.).

 

* * *

 

О.Б.: - З приводу того, що Україна -цілком закордонна держава, тут багато питань. Люди запитують - чим вони відрізняються від Росії?

 

О.В.: - У якому сенсі? У нас рублі - в них гривні. Спробуйте правильно поміняти, що означає «чим відрізняються від Росії»? А чим Франція відрізняється від Росії? Можу сказати, в чому схожі, - перш за все мовою.

 

О.Б.: - Чим схожі - ми знаємо.

 

О.В.: - Зарубіжна країна. Зі своїми правилами, законами, які можуть здаватися безглуздими та смішними, але, гадаю, їм теж здаються деякі наші закони безглуздими та смішними. Зі своєю політикою. Коли я там зустрічаюся непублічно - я намагаюся зрозуміти вектор. Це країна з іншим геополітичним інтересом. Недаремно вона затиснута між Митним союзом і Євросоюзом, грубо кажучи. Недаремно їм доводиться вибирати. Сам факт того, що їм доводиться вибирати, свідчить про те, що в них інші проблеми, ніж у нас, наприклад. У країни інші проблеми, вона по-іншому їх вирішує, це інша країна, інша.

 

О.Б.: - І це країна, яка справді має західне мислення та східне мислення, - це теж важливо. Це те, чим вони відрізняються від Росії, - абсолютно інша внутрішня конфігурація.

 

О.В.: - Агафангел сказав дуже цікаво: «Ви розумієте, Львів - це ж наша Чечня».

 

О.Б.: - Отакої!

 

О.В.: - Цитата.

 

О.Б.: - Жорстко.

 

О.В.: - Це ще не найжорсткіше, дівчинко. Не матюкалися - це правда, все ж таки митрополит. Але цитата: «Львів - це ж наша Чечня». Це погляд дуже впливової людини з південної України, не з Донецька - на Львів. Погляд чесний - я маю на увазі, що він у це вірить.

 

Думка читачів «Эха Москвы»:

 

ellashanghai: «Ось уже 350 років найтяжчим злочином для всіх українців була їхня мрія про власну незалежність. Мазепа, Петлюра і Бандера - фігури для росіян більш злочинні, ніж Нерон, Гітлер, Пол Пот, Мао, рідний Сталін чи всі вони разом узяті. І що з того, що їхня «злочинна діяльність» у свідомості «неросійської» решти світу злочинною не є. Головне - виховувати власних «селігерських» у «зрадницькій природі хохлів». Громадян Росії, вихованих у совку, виховувати не треба. Вони «злочинну» суть українців увібрали з молоком матері і відмовлятися від цього не збираються. «УКРАЇНСЬКА МОВА БОГОПРОТИВНА» - яка хльостка фраза, смілива, гучна, безапеляційна. Ну і що з того, що її виголосив маргінал. За оцінкою Венедиктова - він не маргінал, а нормальна людина. Пане Венедиктов, запитання: а Гітлер не маргінал? А Пол Пот, Мао, Сталін?..»

 

andy66: «Так, дійсно, ААВ під час бесіди інколи переходить межу (особливо, якщо погляд співрозмовника СИЛЬНО відрізняється від його), із нього починає лізти шкільний вчитель (яким він і є насправді), і тоді співрозмовника намагаються «поставити в куток» або «вигнати з класу». Причому на сильно підвищених тонах. Для дипломата Грищенка таке ставлення незвичне, в дипломатії після таких дискусій надсилають дипломатичну ноту...»

 

andrewm: «Спеціально прослухала інтерв'ю. І скажу наступне: просто були люди (у кого ААВ брав інтерв'ю), які заслуговують і на не такі неприємні запитання, але ААВ не дозволяв собі такого тону. Тут не запитання, а тон - склалося враження, що старший із молодшим за чином розмовляє. Шкода. ААВ завжди був прикладом для мене!!!»

 

korrupcyoner: «Матвію Юрійовичу, розумієте, ви захищаєте своє плем'я, тобто редакцію «Эха». Ми захищаємо своє - тобто прекрасну українську газету «День»... А тепер про марш-кидок... Мало кому в Україні цікава думка Тягнибока - його розкручує «Інтер» із вашим же Кисельовим. І ось ви.... Аудиторія російська і справді вважатиме, що це людина, від якої залежить якесь ухвалення політичних рішень в Україні. Другий Табачник.... У нас він боїться журналістів, як чорт ладану. До речі, його однопартієць, теж творча людина, Ян Табачник назвав журналістів холуями, і ніхто його зі своїх не осмикнув. Чому ви про це не запитали? Загалом, якоюсь пропагандою владного угруповання пахне... Є у нас багато публічних людей, яким є що сказати. І ось знову на манежі одні й ті ж... Костусєв... Та ж кухня, тільки праворуч. Ось саме це мене і багатьох обурює».

 

Із коментарів читачів сайта «Эхо Москвы» до матеріалу «Неадекватка» Матвія Ганапольського (від 8 червня 2011 року)

«День»

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
«День»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
18901
Читайте також
10.06.2011 14:56
Валерій Балаян, «День»
21 893
10.06.2011 14:46
Юрій Райхель, «День»
20 608
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду