11:23
П'ятниця, 15 Квітня 2011

Юрій Плаксюк: «Я – оптиміст, тому вірю, що лише практичний досвід виведе нас на правильну дорогу»

Про систему державного телебачення і радіо,про телепродукцію для держзамовлення та суспільне мовлення
Юрій Плаксюк: «Я – оптиміст, тому вірю, що лише практичний досвід виведе нас на правильну дорогу»

«ТРК»: Юрію Олександровичу, цей номер «Телерадіокур'єра» вийде до річниці Вашої роботи на посаді Голови Держтелерадіо. Як для Вас пройшов цей рік, якщо говорити про телебачення і радіо?

Юрій Плаксюк: Як пройшов? Промайнув! Дуже швидко. Начебто працюю в системі національного телерадіопростору незалежної України з 1995 року, якщо врахувати роботу у Національній раді, але довелось багато чого переосмислювати, пізнавати багато нового в плані державної політики щодо інформаційної сфери, організації державного телерадіомовлення. Воно специфічне, воно наше минуле, з яким не можна не рахуватись, а тому воно не просте. А якщо взяти ще й інші наші функціональні обов'язки - видавничу, поліграфічну справу, регіональні осередки спілки журналістів, підтримку інформаційного простору взагалі... Крім того, все було ускладнено тим, що в Комітеті два роки не було голови. Першого керівника - відповідальної особи за всі ті рішення, які приймає Комітет, за всю політику, яку він проводить. Накопичилось багато проблем, які треба було розв'язувати без зволікань.

 

До економічної кризи система державного телебачення і радіо в особі телерадіокомпаній розбухла: утворилася надмірна кількість управлінського персоналу, експериментальних об'єднань на папері, а не для ефіру. У генеральних директорів по 6-7 заступників. Кожному по кабінету з приймальнею... І минулого року вже на першій - квітневій - колегії було поставлено питання про оптимізацію штату обласного телерадіомовлення. В окремих компаніях штатний розклад сягав понад 400 працівників. Власник якого приватного телеканалу витримав би таку кількість працівників, маючи 2-4 години власного продукту на 16 годин мовлення? А державне телебачення  дозволяло собі таку диспропорцію при надмірній кількості працівників. Щоправда, в обласних редакціях радіо людей працює все ж таки оптимальна кількість.  Бо на радіо відсутній «сімейний підряд» - радіожурналіст, диктофон і ефірна студія.

 

Переглядали цю політику, йшли від того, що у генеральних директорів має бути розуміння, що так далі жити не можна, що треба економно розпоряджатися державними коштами і коштами, які компанії заробляють. Адже багато наших телерадіокомпаній сьогодні потребує значних капіталовкладень, для того, щоб придбати сучасне телевізійне обладнання, замінити допотопні камери, мікрофони, світло, осучаснити приміщення апаратних і студій. Хоча за останні 8 років, дякуючи  небездоганно отриманому японському кредиту, компанії нарешті отримали нову техніку. Але хто її отримав у 2004 році, той вже змушений думати про її заміну, а хто в 2007-08 - то вона ще забезпечує якість. Завдяки цим технічним інноваціям наші обласні ТРО вже відсотків на 80 готові до переходу на цифрове мовлення. Принаймні у кожного є по одній цифровій монтажній апаратній, є сучасні ньюз-руми, непогане комунікаційне забезпечення.

 

Сьогодні до наших обласних компаній особлива увага передусім тому, що криза завдала дуже важких фінансових втрат приватним мовникам у регіонах - багато з них скоротили мовлення, а деякі взагалі віддали свій ефір у суборенду київським каналам, а собі залишили тільки інформаційні випуски і пісні на замовлення. Наші обласні компанії, маючи державну підтримку, зберегли обсяги мовлення, яке базується на місцевому матеріалі - свіжі теми, які ніколи не можуть з'явитися ні на Мельникова, ні на Хрещатику (я кажу про «1+1»), ні на «Інтері»... Наші загальнонаціональні телетитани в основному практикують в Києві на трьох вулицях - Грушевського, Банковій, Хрещатику.

 

«ТРК»: Чи є державні пріоритети по замовленню тематики телепрограм?

Юрій Плаксюк: Є замовлення на соціальне мовлення для пересічного громадянина, мовлення, що орієнтується на потреби людей без фаталізму, без бруду, без приниження особи і позбавлення її надії. Хвилюють глядача ті проблеми, що наближені «на дотик» до людини: як вони вирішуються керівниками місцевого штибу - ЖЕКами, сільськими і міськими радами. При цьому треба враховувати специфіку кожного регіону.

 

Соціальне замовлення - це якісь життєві орієнтири: як сьогодні в умовах кризи виживати, як об'єднувати зусилля, як економити, як вирішувати проблеми зайнятості, працевлаштування, виховання молоді... Значної уваги потребує охорона здоров'я, при тому, що ефір перенасичений рекламою ліків. Але часто-густо це не має нічого спільного з охороною здоров'я.

 

А дитяче мовлення яке? Кон'юнктурне. Дитяче мовлення, ясно, без реклами, тому воно комерційно непривабливе. Ще якось виручає анімація. Разом з тим батьки зацікавлені у цьому мовленні, тому необхідна державна підтримка. Дитяче мовлення включаємо до переліку соціальних програм для державного мовлення. З приємністю хочу констатувати якісні зміни у цьому сегменті мовлення на Кіровоградській ОДТРК, де нова команда менеджерів творить, а не «гріє ефір».

 

Не так просто сьогодні і Першому національному. З одного боку - вимога дати рейтинги. А з іншого - треба все ж таки зберегти загальнонародне суспільне мовлення.

 

Я вважаю, що гонитва за рейтингами - то не їхнє. Не треба ставати погіршеною копією інших розважальних каналів, треба базуватись на загальнолюдських цінностях. Зайнявши саме цю нішу, можна сподіватись на симпатії глядачів.

 

«ТРК»: Наскільки Ви задоволені якістю телепродукції, яка виробляється на держзамовлення?

Юрій Плаксюк: Ми можемо бути дуже задоволені, але якщо не буде задоволений телеглядач, радіослухач - гріш ціна нашому задоволенню. Глядач сьогодні має змогу перемикати канали, вибирати те, що йому подобається. Це добре розуміють ті керівники ОДТРК, які вболівають за свій контент. Але переглядаючи деякі програми, не розумієш: на що витрачені кошти державного бюджету, і, навіть, чи ці програми взагалі зроблені журналістами? Сидить «мудрий» виступаючий і впродовж 20 хвилин щось розповідає про свої проблеми. Для кого такі програми? Але є чимало прекрасних програм, які просто просяться до загальнонаціонального ефіру.

 

На нашому сайті, який останнім часом запрацював як інформаційний путівник по обласним державним телерадіокомпаніям, можна дізнатися про пошук і здобутки авторів програм, зроблених в областях, які спростовують висловлювання Миколи Володимировича Томенка, колись кинуті з трибуни Верховної Ради, про те, що на обласному телебаченні лише керівників показують, які надувають щоки і вчать, як жити. Хоча і для керівників - поява в телеефірі - школа для самовдосконалення.

 

Все залежить від кадрів: якщо є хороші журналісти, якщо їх підтримує керівництво компанії, то ясно, що буде хороший ефір. Чудові програми роблять Волинська, Полтавська, Рівненська, Вінницька, Миколаївська, Кіровоградська, як уже казав, телерадіокомпанії, та й не тільки вони...

 

«ТРК»: Про це свідчить і досвід телефестивалю «Відкрий Україну!», який регулярно проводиться з 2005 року. У конкурсній програмі - кілька десятків тематичних конкурсів, серед від 60 - 100 конкурсантів - недержавні і державні телевиробники, система оцінювання телеробіт, на думку всіх конкурсантів, - нещадна...

Серед постійних конкурсантів - Волинська, Полтавська, Вінницька, Херсонська, Житомирська ОДТРК, на їхньому рахунку - перемоги у багатьох конкурсах, зокрема з суспільно важливої тематики: «Багато націй - один народ», «Екологія України», «Села України», «Славетні імена України», «Наша історія», «Україна і світ», «Україна туристична», «Час книги»... Є і міжнародне професійне визнання - вже двічі з трьох разів Полтавська і Волинська ОДТРК виборювали престижний Європейський Приз медіакомпанії «Німецька Хвиля» «За відданість європейським цінностям та ідеям європейської інтеграції»...

 

Юрій Плаксюк: Приємно чути... Конкурси, фестивалі - вони потрібні, але мають завершуватися не лише дипломами, відзнаками і призами. Найкращі програми дають орієнтири, це зразки, майстер-класи зі створення програм. На них повинні вчитися інші фахівці, щоб «підтягувати» свій рівень до здобутків переможців.

 

«ТРК»: Чи вдається кращим роботам ОДТРК «подорожувати Україною», хоча б державними телеканалами?

Юрій Плаксюк: Такі спроби є. НТКУ започаткувала програму «Слово регіонам». Цією справою зайнялася професійна творча група, яка орієнтується на кращі зразки світових форматів і жанрів, і ставить високі вимоги перед обласними компаніями, вимагаючи, щоб сюжети булі відточені і цікаві. І ці сюжети з областей інколи кращі, ніж власні сюжети НТКУ в «Новинах».

 

Ще є ініціативи генеральних директорів щодо обміну програмами між студіями. Відбулися, зокрема, телемости: Львів-Севастополь, Львів-Полтава. Обговорювалися посутні питання... Таке начебто просте спілкування, але, виявляється, часто у вас не так, як у нас гріють воду, рахують тарифи чи курсують автобуси... Це корисно. Щодо подій гуманітарних, якщо брати знакові теми, історичні події, які треба висвітлити, то будемо на колегії рекомендувати це робити... Але це треба вводити в чіткі рамки держзамовлення.

 

«ТРК»: Як зараз діє система підвищення кваліфікації фахівців ОДТРК?

Юрій Плаксюк: Ми передали це на досвід і розуміння фахівців Укртелепресінституту. Ми довго думали, чи потрібні централізовані рознарядки: кому скільки людей посилати на навчання. Але інколи доходить до абсурду, коли кожні півроку тих самих молодих фахівців відправляють на перепідготовку. Проблему закривали кількісно, а не якісно.

 

 

Але мені здається, що після 5 років роботи треба взяти за правило людей обов'язково перевчати, тому що телерадіомовлення дуже стрімко змінюється - і в технічному аспекті, і в організаційному. І не тільки журналістів чи режисерів слід осучаснювати, але й операторів, відеоінженерів, інженерів монтажу...

 

«ТРК»: Чи готові державні телекомпанії до переходу на «цифру»?

Юрій Плаксюк: Зрозуміло, що при впровадженні цифрового мовлення проблеми будуть. Тут задіяні три суб'єкти. Перший - це канали, телемовники, які створюють контент. Другий суб'єкт - це провайдер, який створює мережу. Третій - це телеглядач. Перші два сяк-так знайшли своє місце в цій концепції. Третій суб'єкт - телеглядач - поки не знайшов місця в ній. Вважається, що він якось прилаштується до «цифри» і буде дивитися. Як би не так! Ми знаємо з досвіду, як відбувався в Києві перехід на цифрове мовлення «Волі-кабель» і яке це викликало обурення у населення. Хто може точно сказати, скільки в наших громадян є приймачів з перетворювачами? Особливої уваги потребують соціально незахищені верстви. Таких набереться 2-2,5 млн. домогосподарств, які скажуть: ви у нас забрали аналогове, забезпечте можливість дивитися цифрове телебачення. А їх ще й треба навчити користуватися ним.

 

Вже зрозуміло, що певний час буде паралельно вестися цифрове й аналогове мовлення. Тоді виникає запитання: як будуть платити канали за подвійні послуги у поширенні сигналу? Чи тарифи будуть скореговані на 50% за кожним видом мовлення, щоб загалом вийшли нинішні 100% вартості?

 

Наразі в обласних центрах більшість квартир обладнана багатоканальним мовленням. Ясно, що цифрове ефірне мовлення  буде потрібно тим населеним пунктам, які за 50 і більше кілометрів від обласного центру. І наскільки бізнес зацікавлений взяти ці витрати на себе? Скільки відсотків населення вимагатиме «ефірної цифри»? 30? Світовий досвід підказує, на скількох відсотках може зупинитись цифрове мовлення.

 

Різноманітні технічні рішення - кабель, супутник, IPTV, мобільний прийом тощо - дають можливість вибирати, яким чином отримувати інформацію. Але Україна не з багатих держав, тому є 8-9 мільйонів людей, яким треба дати цифрове мовлення і відкритий доступ до ефіру. Тому теж розуміємо, що державне телерадіомовлення, хоч воно і не настільки буде втягнуто у впровадження цієї системи, але якась відповідальність за «останню милю», за пересічного глядача має лежати на плечах держави.

 

Я - оптиміст, тому вірю, що лише практичний досвід виведе на правильну дорогу. Гулі і синьці наб'ємо. Але вийдемо на правильну дорогу, головне - не вдатись до байдужості: якось, мовляв, там буде, хтось та й вирішить за нас. «Якось»  не буде! Не буде навіть через те, що мовники, крупні медіахолдинги скажуть: «У мене сьогодні є велике покриття, хороший рейтинг... Ви мені завтра дасте ці рейтинги і це покриття? Ти, провайдер, кажеш, що покрив всю Україну, а я кажу , що ти не покрив, бо в Олександрії Кіровоградської області мене не бачать. У мене було 83%, дай мені 83%». Кожен канал може сам зробити ці заміри і з'ясувати, де і як він присутній. Переконаний, канали дуже прискіпливо стежитимуть за цим, тому і в угодах будуть передбачені відповідні санкції.

 

Речі дуже прості і дуже непередбачувані. Людей не примусиш, як в армії, щоб всі по команді купили сет-топ-бокси. Має бути організаційна робота тих, хто взяв на себе відповідальність. Сьогодні таку відповідальність взяла на себе Національна рада. Треба чітко сказати, що за все відповідатиме Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення. І крапка. Всі інші будуть сприяти їй в міру своїх повноважень. Але вони не відповідатимуть за оголошений прихід «цифри» в 2015 році, якщо на якомусь етапі буде збій. Головне, щоб не було якихось соціальних колізій. Бо відсутність у людей інформації - це дуже небезпечно. Інтернет-абоненти - це здебільшого мешканці середніх, великих міст. Добре, коли в районі є одна газета, а ще й забрати телебачення у людей... Тому впровадження цифрового телебачення - справа ВСЕ-НА-РОД-НА!

 

«ТРК»: В Україні багато років точаться дискусії про побудову суспільного і громадського мовлення. Учасники дискусії, як правило, говорять «кожен про своє», цілісного і зрозумілого всім плану побудови такого мовлення не існує, що думають про це глядачі - вони ж платники податків, коштом яких вже фінансується державне телебачення, - невідомо...

 

Чи треба зараз, за таких умов, форсувати перехід державних телекомпаній на суспільне чи то громадське мовлення?

Юрій Плаксюк: Думаю, що ні. Я повинен сказати, що рух в цьому напрямку відбувався еволюційно з 1997 року. Тоді з'явилися перші згадки про громадське мовлення в законах, потім - в новій редакції, потім ще й зміни до тих нових редакцій... Так суспільство поступово намагалося осмислити: яке телебачення нам потрібно. Бо завдяки комерційному телебаченню відкрилися нові технічні можливості, відкрилася Європа і світ, з'явилися хороші шоу-програми, музичні, розважальні... А коли кажуть, що буде суспільне, громадське - виникає суб'єктивна пересторога глядачів і громадськості: знову той самий «совок»? Навіщо це нам, якщо ми живемо в 21 столітті...

 

Але мушу сказати, що природа створення телебачення в нашій державі відрізняється від природи створення телебачення на Заході. І в цьому все криється. Тому що в них воно ніколи не було загальнодержавним. Від початку мовлення було приватним, комерційним чи громадським і тому ті суспільства хотіли забрати частину цього інформаційного ресурсу у приватників. Ми кажемо, що найкращий приклад Бі-Бі-Сі. Але це теж був королівський грант, який давався на 10 років - ліцензія і фінансова підтримка, і ставились якісь орієнтири, яким має бути це мовлення. Але воно теж було не суспільне, теж враховувались інтереси і традиції королівського двору, держави...

 

У нас мовлення десятиліттями переосмислювалось між державним, загальнонародним чи комунальним, перебуваючи у партійно-політичній оболонці. Сьогодні ж не обов'язково взяти все державне мовлення і передати новим юридичним особам. У них тоді обов'язково відразу з'являються якісь інші, треті інтереси.

 

Потім, хто керує громадським мовленням? Наглядові органи? Що таке «наглядові органи»? Це конгломерат громадських, партійних чи творчих сил. Наскільки вони будуть відповідати за те, коли у телерадіоорганізації виникнуть проблеми з технікою,  оплатою праці, оплатою  комунальних послуг, трудові конфлікти тощо? Вони будуть вирішувати ці проблеми?  Не будуть вони за це братися. Їм треба визначати ідеологію, концепцію, тематику. Але тематику ми можемо сьогодні визначити і без такої серйозної перетрубації. Ми можемо створити засіб інформації як юридичну структуру, з наглядовою радою, яка збирається раз в квартал чи півроку, визначає пріоритети на телевізійний сезон, визначає політику - громадське мовлення. Нема питань. Що, сьогодні «на господарстві» не може залишатись виконавчий директор - професійна людина, яка знає цю студію - національну телекомпанію - і визначає господарську політику, забезпечує цей контент? Йому дали цей план - от і все. Тематика має бути витримана, інакше покладеш посвідчення, а то й щось інше. І буде це звичайне виробничо-творче об'єднання зі створення програм. Такий варіант міг би бути найоптимальнішим.

 

Фонд Держмайна не надто бажає бути засновником громадського телебачення - це буде те саме, що з державними підприємствами - вони починають занепадати, вимагають від Фонду капіталовкладень. А Фонд у відповідь: «А ми тут до чого? Як господарюєте, так і маєте...».

 

Необхідно зрозуміти: суспільне мовлення - це загальнодержавне мовлення. Громадське мовлення - це мовлення громадських об'єднань, організацій, територіальних громад. Суспільне мовлення має включати в себе і об'єднувати інтереси і громадськості, і приватних організацій, і соціальних прошарків. Існує, наприклад, УТОГ - специфічне об'єднання людей  з вадами слуху, треба ж їхні інтереси відстоювати... Громадське ж мовлення - може відстоювати, а може не відстоювати. Суспільне - ширше, воно вбирає в себе все. А інакше, приміром, держава звернеться до громадського мовника з проханням роз'яснити людям новий закон, а там скажуть: вибачте, ми відійшли від державних пропагандистських і агітаційних програм, ви маєте свої ресурси, маєте свої прес-служби, інформаційні канали  чи засоби комунікації - самі себе обслуговуйте. Всі ці питання зараз обговорюються у юридичній площині, зокрема й фахівцями Комітету.

 

Добре зробив Президент, що вирішив все-таки порадитись на завершальному етапі з фахівцями тих установ і відомств, які будуть реалізовувати цей проект. Скажімо, обласні телерадіокомпанії - це величезний майновий комплекс, це багатомільярдні кошти і не слід поспішати з об'єднанням всіх і вся в одне ціле аби створити конгломерат громадського телерадіомовлення з центром в Києві. Бо тоді вони просто стануть обласними редакціями. Був колись глобальний експеримент на Харківській залізниці, коли керівник галузі Кривонос зібрав в один потяг неймовірну кількість вагонів. І рушив цей монстр до Лозової, і за кілька кілометрів зупинився. А потім - місяцями розтягували вагони і звільняли колії для нормальних поїздів. І сміх, і гріх.

 

Є регіональний інформаційний простір - місцеві інтереси, життя обласних рад, органів самоврядування... Київ завжди до цього буде ставитися зверхньо. А вони, як ніхто інший, знають, хто правий, а хто не зовсім такий - це їхнє поле життєдіяльності, вони повинні мати свій ефірний простір. Незалежно від того, чи буде на них впливати Держтелерадіо, чи не буде. У Держтелерадіо є і залишатимуться свої незмінні функції, свої обов'язки... 

 

«Телерадіокур'єр», №1 (69), 2011

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
«Телерадіокур'єр»
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
19991
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop