Траєкторія. Українське кіно підкорить світ через YouTube?
Майже півроку тривав кіноексперимент «Життя за день», який організували знамениті режисери Кевін МакДональд і Рідлі Скотт, отримавши собі в партнери YouTube. Цей проект передбачав авторські кінороботи зі 192 країн. Різні творці створили впродовж доби приблизно 80 тисяч відео лише про один день - 24 липня 2010 року. Як уже відомо, серед 26 лауреатів цього проекту виявився й українець Борис Гришкевич зі своїм фільмом «Іванки», який розповідає про один день з життя карпатських чабанів. Наш новоявлений кіногерой признався DT.UA, що його історія виросла «з шинелі» Сергія Параджанова, проте спекулювати на цій темі хлопець не хоче.
Автори проекту немовби намагалися відповісти на запитання: що їх тривожить, що смішить, а що захоплює? За бажання - відповісти на запитання: що ви любите, що ненавидите, а що у вас у кишені...
З 80 тисяч надісланих роликів Кевін МакДональд і Рідлі Скотт мали зібрати кінотвір «Життя за день». Це насамперед творче завдання, попри повну безвідповідальність авторів за фільмування. При цьому яке вражаюче монтажне вирішення! Людський мурашник, який гуде 24 години на добу (чи не тому в концепту така дата?) - «Капсула часу», як пафосно визначив свій колаж МакДональд.
Маємо цілком очевидну «ютубівську» естетику - маленькі житейські анекдоти, приятельські «підглядання», кадри в стилі «ух ти, подивися!», аматорські кіносюжети, звісно ж, home-video та естетські картинки - світанки-присмерки.
Останні в буквальному значенні. «Життя за день» починається ще до світання, і вірменський актор Арсен Григорян, п'яний-п'янісінький, на запитання, який сьогодні день, вигукує: «Найкращий у моєму житті!».
Далі розгортається сюжетне полотно з трохи докладнішою зупинкою на сімейних історіях.
Є наскрізні теми - кореєць-велосипедист, який подорожує земною кулею, (обіцяє їздити, поки Кореї не возз'єднаються).
Є інтимні признання - у нетрадиційному коханні: юнак відкриває батькам, що він гей. Є комічні замальовки першого в житті гоління. Знімають підключеного до найскладнішої медичної апаратури прооперованого на серці австралійця або каїрських бідняків, які живуть на маленькому човні, або релігійну індонезійку, яка здійснює щоденний ритуал. Малявка-іспанка лізе на піраміду з трьох дорослих: щось на кшталт традиції - поки ти маленький, можеш виконати цей трюк, стати на плечі дорослому й помахати рукою. Американка бореться зі своїм авто (із чим же ще?). Карпатські чабани пасуть овець на полонинах... Саме в цьому епізоді нервово б'ється серце українського кінокритика - чабани абсолютно точно «наші», не румунські! Ефект упізнавання рідних реалій робить цей і без того душевний проект по-домашньому затишним. Бачимо те, що добре знаємо з власного життєвого досвіду чи з медіа.
«Життя за день» - як маніфест глобалізму: нарешті ми всі живемо в одному «селі»! У найгіршому разі - в одному фільмі.
Власне про те, як київський локейшн-менеджер (по-простому - відбірник натури в кіновиробництві) Борис Гришкевич потрапив у фільм МакДональда, вже розповідали на українському ТБ і в рідній пресі. Щоправда, було це ще до прем'єри на «Санденсі», коли фільму ніхто не бачив. А от після презентації в Берліні рецензія в журналі Screen ілюструвалася саме карпатським кадром. «Промова Рідлі Скотта надихнула мене. Такий це культовий кінематографіст! - розповідає Борис. - Я поїхав на комерційну зйомку в Закарпаття. І, до речі, опинився там уперше у своєму житті. Ну а потім вирішив залишитися і зробити фільм для проекту саме там. Разом з оператором Дімою Міняйлом і фотографом Денисом Мельником ми взяли дві камери, фотокамеру - і вирушили в експедицію на полонини.
Кілька днів до самої зйомки знадобилося, щоб якось розташувати наших героїв, щоб вони почувалися природно під об'єктивами».
Такою-от класичною для документалістів «звичною камерою» і знято побут карпатських «індіанців». Хто хоч раз бачив насельників полонин, скаже, що так воно все і є - природне життя в гіперприродних умовах. Вівці, натурвиробництво сиру, житейські розмови і до болю знайома ментальність у вигляді голосу з вантажівки: «Васю, будь добрий, побіжи по воду», чабан на відпочинку: «Та я не маю часу».
У цілому Боря Гришкевич зняв півгодинну замальовку з винесеним у заголовок загальним ім'ям своїх героїв - «Іванки».
Б.Г. - Іванки - це з Параджанова. У процесі обговорення, а ми жили тоді в Славському, на очі потрапила афіша «Сьогодні - «Тіні забутих предків». Це було сприйнято як знак. Звичайно, спекулювати на темі Параджанова не хотілося, але (сміється) так вийшло.
А вийшло якраз зовсім не по-параджановськи. «Іванки» - все-таки хроніка дня, а не художні образи. І в цьому можна переконатися, подивившись повністю цей фільм на YouTube. При цьому почати свою кар'єру з «Санденса» - це все-таки круто. Адже цей фестиваль вважається колискою експериментаторства.
Б.Г. - Для мене головний приз усієї цієї епопеї той, що кадр з фільму тепер на заставці в комп'ютері в знаменитого голлівудського монтажера Джо Волкера, який монтував «Життя за день».
У проект було взято лише епізоди «Іванок», але в загальному калейдоскопі «Життя...» вони одні з тих, що запам'ятовуються найбільше: неквапливе існування оддалік від цивілізації - несподіване послаблення оку в шаленому темпоритмі МакДональда. Йому нині приписують відкриття нового методу створення фільму. Це, безперечно, не так. Спроби монтування стрічок у кіно були давно, у тому числі й з аматорським матеріалом. Не треба думати, що до Youtube не існувало аматорської зйомки! Вона була навіть частиною злиденного радянського життя. Саме з аматорської сімейної хроніки російський документаліст Віталій Манський змонтував картину «Приватні хроніки. Монолог» - долю такої узагальненої радянської людини в період від польоту Гагаріна в космос до перебудови. І, відверто кажучи, зробив роботу набагато глибше авторську та світоглядну, ніж портрет Планети за один день. «Життя за день» - окремо взята гармонія маленьких земних історій. Зауважимо, не лише людських. Наприклад, дивовижні кадри народження жирафа. Хто знає - чи не в них відшукав свою ідентифікацію потенційний (і вже реальний) прокатник фільму National Geographic?
