— Ця книжка, ймовірно, називатиметься «Між молотом і ковадлом», — розповідає пан Ярослав «Дню». — У ній я посилаюся як на українські, так і на польські джерела. Річ у тім, що в Чехії ніколи не видавалися об’єктивні матеріали щодо ОУН-УПА, є лише книжки часів соціалізму. Тому я й запропонував видавцям таку тему. Тепер вони постійно повторюють: «Пане Пешек, головне, щоб ви були об’єктивні!» Але з чого ви взяли, що я можу бути необ’єктивним, дивуюся я, адже є факти, є доступ до всіх необхідних документів, зокрема відкрито архів СБУ...

— Ще ні. Я вже досить довго над нею працюю. За цей час Степан Бандера встиг стати Героєм України й позбутися цього звання. Але примітно те, що з боку директора видавництва, з яким у мене контракт на видання книжки, я відчуваю страх. Він боїться того, що читач не готовий. Але хтось же мусить, урешті-решт, почати цю дискусію.

— Він сам думає, що бандерівці — це бандити. Чехи дуже мало знають про Україну, й зокрема про УПА. Крім того, досі істотним залишається вплив Кремля. І це можна простежити в конкретних випадках. Видавництво, якому я пропонував свою книжку раніше, незадовго до того опублікувало чеський переклад досить гострої книжки німецького автора про Путіна. Через декілька днів до цього видавництва прийшли два представники посольства Російської Федерації. З усмішками на обличчях, гарною чеською мовою вони заговорили про те, що, видаючи книжку про Путина, видавці скористалися не найкращими джерелами. І з задоволенням надали їм інші. Ви запитуєте, чого видавець боїться?.. Той, хто старший, ще пам’ятає часи, коли поява подібних людей означала поїздку на північ. Словом, після візиту працівників російського посольства видавництво випустило іншу книжку про Путіна — авторства одного з депутатів Держдуми. Чи варто говорити, що вона висвітлювала особистість нинішнього російського прем’єра в абсолютно іншому світлі? Чесно кажучи, мені стало соромно співпрацювати з таким видавництвом. Тому я перейшов до іншого.

Аби дозволити Чехії більше дізнатися про Україну, найближчим часом ми збираємося відкрити інформаційний ресурс (робоча назва kobzarpress), де публікуватимуться матеріали з українських видань ліберально-демократичного спрямування (зокрема і з газети «День»), необхідні чеському інтелігентному читачеві для розуміння того, що відбувається в Україні й чому відбувається саме так.

— На згаданій вами зустрічі з Едвардом Лукасом я говорив передусім про відчуття відповідальності, яке має бути притаманне цілому поколінню. Йдеться як про Чехію, так і про Україну. Адже в Україні відчуття відповідальності в суспільство абсолютно не вкорінюється.

У Чехії для цього були зроблені деякі кроки. Зокрема, в (тоді ще) Чехословаччині було ухвалено закон, що визнає комуністичний режим злочинним. Далі був закон про люстрацію, який також зіграв свою роль. Зараз у чеських ЗМІ триває дискусія щодо того, як навчати сучасних дітей історії. Адже в освітніх установах досі викладають люди, котрі говорять про минуле, спираючись на власний досвід. І це вже стає предметом дискусії. Тому в нас працює інституція, подібна до українського Інституту пам’яті, яка допомагає вчителям історії «переформатуватися», зокрема видає методички.

Зараз прем’єр-міністр готується запропонувати парламенту закон про податки на пенсії колишніх вищих чиновників комуністичної партії та вищих офіцерів чеського КДБ. Наприклад, колишній генерал КДБ отримує пенсію тисячу євро, тоді як дисидент — 300. Цей закон передбачає, що податок, що стягується з генеральських пенсій, переводитиметься до спеціального фонду, кошти якого будуть спрямовані на підвищення виплат тим, хто постраждав від комуністичного режиму.

До речі, в Польщі подібний закон уже ухвалено, хоча й не без опору. Це один із тих моментів, які можуть змусити суспільство замислитися про минуле, взяти відповідальність за нього.

Ще один важливий момент. Чехословаччина й Польща були, можна сказати, колоніями, ними керували з Москви. Якщо відбувалися певні незаконні процеси, то йшли вони з Москви через радників і посольства. А люди з партії, які були прибічниками так званого чеського шляху, були усунені. НДР — це взагалі була окупована країна, там кожен другий працював на КДБ, тому що їм просто не залишали вибору. Що стосується України, то вона була частиною Радянського Союзу. А це інша ситуація.

— В Україні власниками головних ЗМІ є місцеві олігархи, які добиваються прибутку, зокрема, беручи участь у політичних процесах. У Чехії ситуація інша в тому сенсі, що наші медіа належать не чеським олігархам, а закордонним. На мій погляд, це менше зло. Іноземні інвестори політикою не займаються, принаймні вона в них далеко не на першому місці. На першому місці в них — прибуток. Їм «до лампочки», якщо їхня газета наступає якомусь міністрові на ногу, головне, щоб це дало наклад, а отже рекламу. У таких умовах прямий політичний тиск на ЗМІ є неможливим.

— На чеському телебаченні немає програми, подібної до шоу Савіка Шустера. Як на мене, формат телешоу не годиться для обговорення серйозних політичних і суспільних проблем. З погляду журналістики, я б навіть сказав, що це злочин. Якщо йдеться про виховання дитини або силікон — будь ласка, обговорюйте їх у телешоу. А от проблеми, де фігурують політики, потребують іншого підходу. На чеському телебаченні, наприклад, у неділю в обід транслюється дискусійна програма за участю політиків. Але в ролі модератора виступає «Познер», який веде дебати з політиками. Модератор знає собі ціну, він гострий, хоча й не нахабний. Звісно, такі «Познери» — це справа досвіду, для їхнього виховання потрібен час, і вони не можуть вирости без роботи.

Є також програма «Історія. CZ», але в ній беруть участь не політики, а історики, експерти. Вони обговорюють історичні теми.

— Вона виходить на одному з двох суспільних каналів о восьмій вечора, тобто в прайм-тайм. Я завжди її дивлюся. Інколи, щоправда, злощуся, коли бачу, що рівень знань в учасників дискусії не достатньо високий. Часто, до речі, до теми соціалістичного минулого підходять бюрократично, забуваючи про те, що це було реальне життя...

— Усі архіви колишнього чеського КДБ, так само, як списки співробітників і офіцерів КДБ, оцифровані. Ця інформація є в інтернеті. Якщо вам потрібна певна тека, ви можете зробити запит, сплатити невеликі кошти й отримати її.

Коли після розпаду СРСР почали розкривати ці вже історичні пласти, були серйозні побоювання з приводу того, що люди захочуть дізнатися, хто на них свого часу доносив, хто не дозволив їм, наприклад, вступити до ВНЗ або виїхати за кордон — і почнуть мститися. Але цього не сталося. Знаєте чому? Той, хто хотів дізнатися, той узяв свою теку і з жахом дізнався, що його брат, дружина, сусід або хтось інший із близьких йому людей доносив на нього. А хіба міг доносити хтось інший, окрім тих, хто знав подробиці його життя? Це страшенний бруд. І люди почали замислюватися, а чи потрібно їм узагалі про це знати й як із цим знанням їм доведеться жити далі. Володимир Ілліч переміг тому, що на дуже високий рівень підніс людську заздрість і ненависть, назвавши це класовою боротьбою. Часто говорять, що, мовляв, заздрість — це частина «слов’янського менталітету», але я б сказав, що коріння цього «менталітету» — саме в початку ХХ століття. І він працює досі. Є навіть спроби заробити на цьому політичні бали. Ось сталася криза — то давайте тепер обкладати мільйонерів додатковими податками. І народ це підтримує...

— Ця партія виникла вже після 1990 року, після оксамитової революції. Вона й називається інакше — Комуністична партія Чехії та Моравії. Її члени багато разів вибачалися за минуле й стверджують, що існують не за принципами Комінтерну, відкидають класову боротьбу й революції. Проте в цій партії близько 300 тисяч членів. І з точки зору кількості членів вона найбільша, адже ще живі ті люди, для яких комунізм — це своєрідна релігія (як говорять деякі, «я комуністом був і буду!»)

— Ні. Адже з їхнього боку це була б тактична помилка. У тому-то й річ, що розпізнати небезпеку таких комуністів складно. Проте жодна чеська партія з комуністами в коаліцію не ввійде. Це була б явна «смерть» для цієї політичної сили. А у вас Партія регіонів — по суті, партія олігархів — вступає в коаліцію з комуністами. Це може бути лише ознакою того, що вони — однієї матусі діти. Вашого Симоненка «розкусити» просто, а з нашими комуністами все складніше. Вони ж начебто воюють за права, за справедливість...

Один невеличкий штрих: перед виборами в Україні я бачив величезний білборд, на якому Ленін вказував мені шлях у славне майбутнє, а під його зображенням іронічний напис: «Як живеш за капіталізму?» Саме тому в цілій низці українських вишів я читаю лекцію, назва якої звучить дещо провокативно: «Капіталізм і етика». Я вже побував у вишах у Житомирі, Києві, Новій Каховці, Харкові, Сумах.

В одному з університетів мені поставили запитання: як Європа ставиться до Голодомору? Я вимушений був замислитися над цим, і в результаті дійшов висновку, що в Чехії треба видати книжку про Голодомор. Мій вибір зупинився на книжці Станіслава Кульчицького «Чому ВІН НАС знищував?» (з Бібліотеки газети «День»).

До речі, з приводу символічного простору... Якщо з Києва рухатися на автомобілі в бік Криму, то, по суті, ви їдете суцільною вулицею Леніна. А в трапезній Лаври є величезна люстра, на якій видно старий царський символ. Він там висів увесь цей час — і за соціалізму, й за німців, і після війни, і досі він там — уже за незалежної України...

— Громадську організацію «Спілка молодих європейців» ми зареєстрували в Празі в серпні минулого року. Найбільший захід, який нам удався наразі, — це організація поїздки 50 студентів університету Драгоманова в тур маршрутом Будапешт—Відень—Прага і Брно, де відбулася студентська конференція на тему «Україна на шляху до євроінтеграції».

Тепер ми готуємося привезти автобус із чеськими студентами до України у квітні, до річниці Чорнобиля. Окрім стандартної екскурсійної програми ми повеземо їх до музею Чорнобиля, відвідаємо разом із ними Чорнобильську зону, а також проведемо конференцію на екологічну тему. Але не про те, що було, а про те, що має бути в майбутньому.