На 45-му Міжнародному фестивалі в Карлових Варах, який нещодавно завершився, головний приз - «Кришталевий глобус» - отримав іспанський фільм «Москітна сітка». Зірковими гостями престижного чеського кінофоруму були... Джуд Лоу, якого ледь не «задушили», Микита Михалков, котрий публічно заявив про смерть кінокритики... Але все-таки головний ефект фестивалю - насичена, багатогранна програма, що в різних ракурсах досліджувала сімейні цінності і сімейні жахи початку XXI століття.

Місто

У знаменитому чеському містечку (згідно з легендою, воно виникло завдяки Карлові IV - той випадково натрапив на гаряче джерело і аж зойкнув від захоплення!) свято кіно справді вдалося. За всіма пунктами - організаційними, художніми, глядацькими.

Такі фестивалі - чудовий приклад для багатьох наших українських організаторів. І відкритий урок на тему: як створити прекрасну фестивальну ауру (причому не на словах, а на ділі).

Відразу ж після прибуття помічаєш, як курортне місто (лише 50 тис. населення), що прославилося цілющими водами (12 джерел), заздалегідь підготувалося до кіносвята. І культура свята не тільки в програмах - вона починається зі створення необхідних умов побуту, комфорту - і для гостей, і для місцевих жителів.

Вражає надзвичайна чистота в Карлових Варах... (Це вам не Хрещатик під час наших масових гулянок.) При тому, що в чеське місто з'їжджається багато молоді. І відпочивають, як правило, у парках на траві. Проте й у цьому разі культура перемагає «треш».

Зовнішньої реклами фестивалю більш ніж достатньо. Хоч би куди подивився - скрізь 45th Karlovy Vary International Film Festival. Гостей із помаранчевими стрічками (акредитація) тут не менше, ніж курортників.

Стародавній кінофестиваль розділив таке саме стародавнє місто на дві умовні частини. На одному боці (вздовж річки Тепла) - круті «ауді», вони транспортують знаменитостей «туди-сюди» за їхнім першим бажанням. А інша частина міста - для всіх... Утім, це не дискримінація за зірковою ознакою, а швидше
елемент створення престижу.

Старожили кажуть, що організаційний рівень фестивалю вдосконалюється з року в рік. Зірки, гості, журналісти мають можливість побачити фільми, які не встигли подивитися на великому екрані, у спеціально обладнаних відеорумах. Чітко працює прес-центр. Завжди доступний Інтернет, інші види зв'язку.

На переглядах помітні глядачі в інвалідних візках. І тут усе для них передбачено - спеціальні під'їзди, підходи.

Адже це теж показник культури європейського суспільства.

Карловарський фестиваль, який «межує» зі сходом і заходом, залучає продюсерів і дистриб'юторів зі всієї Європи. А публіка, що стікається на цей фест (багато студентства), справді любить мистецтво кіно і неймовірно доброзичлива до його творців.

Варто сказати також про витривалість публіки. Адже цього року в різних програмах представлені в цілому 204 картини (більш ніж 400 переглядів). Серед них 15 світових прем'єр.

Однак, попри насиченість програм, зали переповнені. Організатори фестивалю одним із головних своїх досягнень вважають саме глядацький феномен - інтерес до форуму.

Аудиторія фестивалю часто спить навіть у наметах, під мостами.

Глядач платить посильні для студентської кишені гроші за можливість переглянути той чи інший фільм. І це надає карловарському кінофоруму шарм такого собі «чеського Голлівуду».

На фестивалі чеське пиво ллється рікою. Безліч наметів зі знаменитим місцевим напоєм найпопулярніших сортів. Деякі фестивальники, до речі, не вважають пиво алкоголем. (Та й чимало місцевих поважних «панів» заряджається цим напоєм із самого ранку...)

Та в основі всього тут усе одно мистецтво кіно, а не кіноярмарок марнославства (як на інших подібних заходах), про що й кажуть багато гостей, які приїжджають до Карлових Вар.

При цьому чехи досить самоіронічні. Підтвердження цього - кіноролики перед фільмами. В їхніх сюжетах різні знаменитості, володарі головних призів цього огляду попередніх років. І як же вони розпоряджаються «Кришталевим глобусом»? Наприклад, Денні де Віто розбиває своїм трофеєм телефон, який заважає йому заснути. А режисер Мілош Форман роздушує призом прописані лікарем пігулки.

Фільми

Категорія «А», закріплена за цим фестивалем, передбачає в основних програмах тільки ексклюзив.

А член основного журі російський кінорежисер Олексій Попогребський поділився з «ДТ» деякими спостереженнями про форум:

- У Карлових Варах атмосфера - наддемократична. Вважаю правильним напрямом те, що великий кінофорум проходить у невеличкому місті. Це запорука того, що фестивальна машина крутиться тільки навколо кіно.

В основному конкурсі значилося 12 картин. Це стрічки різного рівня і художніх напрямів. У багатьох із них порушується тема складних (часом навіть спотворених) сімейних відносин.

У підсумку журі на чолі з американським продюсером Роном Єрксом вирішило віддати Гран-прі картині «Москітна сітка» іспанського режисера Агусті Віли. (Він отримав «Кришталевий глобус» і грошовий приз у 30 тис. дол.)

У «Москітній сітці» під прицілом велика збірна родина. Батько спокушає служницю, мати спить із другом сина-школяра і просить його називати себе «шльондрою» (що він із радістю й робить), а сам син повсюди збирає бездомних котів і собак... Подруга сім'ї доволі дивно виховує свою дочку: силоміць пхає їй до рота недоїдене морозиво та обстригає малечі волосся...

Бабусю в стрічці грає дочка великого Чарлі Чапліна Джеральдін Чаплін. Її героїня страждає на хворобу Альцгеймера й весь час намагається... засунути голову в духовку.

Одним словом, сімейка Адамсів на новий лад. Повсюдна шизофренія. Фінал картини показовий. Зібралася вся сім'я, начебто надумали помиритися... Але невідомо, до чого приведе це тимчасове перемир'я.

Важко відповісти, чому журі віддало перевагу цьому фільму. Можливо, тому що «Москітна сітка» - яскравий приклад і видовищного, і артхаузного кіно...

Спеціальний приз журі і 20 тис. дол. дісталися картині, якій довірили відкривати фестиваль - «Кукі» Яна Сверака (Чехія-Данія, 2010). У цього режисера є знаменитий фільм «Коля» («Оскар» і «Золотий глобус» у 1996-му). Головну роль у новій історії грає син режисера Ондра Сверак. У фільмі улюблену іграшку хлопчика, ведмедика Кукі, довелося викинути, бо він перетворився на розсадника шкідливого пилу, а в дитини - астма. Після цього малюк постійно уявляє, як погано живеться Кукі на смітнику і як його ображають... пластикові пляшки, пакети, інше сміття. У цій притчевій картині Добро перемагає Зло, і Кукі повертається до свого героя. Анімаційна мова режисера Сверака далека від сучасних технологій. Його ляльки не мають міміки Шрека: вони досить прості. Але образність і виразність у стрічці вражають.

Приз за кращу режисуру дістався Райко Грлічу: «Тільки між нами» (Хорватія-Сербія-Словенія, 2010). Фільм зітканий з гумористичних ситуацій, але йдеться про серйозні речі.

Краща жіноча роль - Анаїс Демустьє за роботу у фільмі «Миле зло» (Олів'є Куссмак, Франція, 2009). Це дебют режисера у великому кіно. Жанр - психологічний трилер (розповідь про чарівну 15-річну дівчинку, яка тисне на жалість, обдурюючи літню подружню пару).

А от приз за кращу чоловічу роль розділили Матеуш Косцюкевич і Філіп Гарбач за ролі в фільмі «Мати Тереза котів» (Павел Сала, Польща, 2010).

Досить цікава й дотепна, хоч і не здобула призу, трагікомедія «Брат і сестра» від модного режисера Даніеля Бурмана. У центрі - немолоді брат і сестра, котрі так і не навчилися жити одне без одного. Сусанна намагається молодитися з допомогою «ін'єкцій» краси, чим викликає відверту відразу. Брат-гей у неї під каблуком. Він дозволяє вити із себе мотузки, час од часу впадаючи в аутизм. Примирення настає, коли особисте життя кожного з них «устаканюється».

Нарешті, єдиний російський фільм у головній програмі - «Інше небо» Дмитра Мамулії удостоєно Спеціального згадування великого журі та Призу Екуменічного журі.

У своїй кіноісторії Мамулія пропонує глядачеві своєрідний «малюнок»... Чоловік в пошуках чогось дорогого й цінного потрапляє в лабіринт, де йому доводиться бачити речі, яких він ніколи не хотів би побачити. Усе в нього погано: гинуть вівці, зникла дружина. Син, з яким він приїхав до Москви, теж загине. Цього персонажа - громадянина якоїсь середньоазіатської республіки - органічно зображує алжирець-непрофесіонал Хабіб Буфарес. Режисер показує агресивність Москви - безжально, фізіологічно. В усіх нюансах знято примусову дезінфекцію емігрантів у лазні, нескінченні мішки, які герой найнявся тягати в Москві, а ще - реалії лікарень і моргів. Фізіологія, натуралізм... В одній зі сцен гість столиці збиває на дорозі собаку. І режисер вдивляється в очі конаючої тварини так само, як він «любувався» вівцями в агонії. Іноді до цього героя виникає відверта ворожість. Цей персонаж без психологічних властивостей, у нього тільки наміри. Він шукає. Шукає дружину... Шукає себе. Що ж до «мусульманських традицій», то, напевно, можна сперечатися з режисером. Навряд чи це повсюдна практика: мусульманська жінка кидає чоловіка і дитину, а сама їде до Москви «на роботу». Пан Мамулія признався, що в його картині спочатку було знято епізод, у якому герой убиває свою дружину. Але... фінал виявився іншим. Коротка сцена сімейної ідилії: подружжя в салоні машини... Досить стримана карловарська публіка зустріла цей фінал захопленими оплесками.

- Ця робота була для мене дуже цікавою, - розповідає «ДТ» Дмитро Мамулія. - Тема гастарбайтерів сьогодні модна, але мені хотілося зняти філософічну і притчеву картину. Моя стрічка в парадигмі сучасної режисури. Це використання певних «кодів». Жодних політичних і навіть естетичних характеристик. Тут культура існування персонажа - за межами певного «кола». Ми намагалися уникати чітких соціальних контекстів. З тієї причини, щоб це не мало асоціацій із злободенністю. Натуралізм - лише мембрана фільму і його зовнішньої сторони. Адже іншими способами не можна виражати думки і «малювати» картини. Я хотів, щоб мій не пристосований до московського життя герой пересувався як по шахівниці життя. Щоб він був абсолютно чужий заданому середовищу.

...Багато гостей на фестивалі ділилися враженнями про фільм. Мовляв, у нього діагноз один - депресія. На що режисер відповідав: «Плекайте свою депресію і пронесіть її за межі цього фільму!».

Тема заробітчан не обмежилася картиною Мамулії. У конкурсі «До сходу від заходу» було показано фільм Юсупа Разикова «Гастарбайтер», у якому «зміна декорацій» - не чоловік шукає дружину, а дідусь з Узбекистану шукає онука, який пропав у Москві (той теж подався на заробітки). Кіномова Разикова інша - вона більше підходить «телемуві», позбавлена «фестивального» почерку. У секції «До сходу від заходу» переможцем визнано (10 тис. дол.) фільм «Аврора» Крісті Пуйю (Румунія-Франція-Швейцарія-Німеччина, 2010).

А в програмі документального кіно кращі документальні фільми (5 тис. дол.) - «Сім'я» Мікаеля Вістрема і Альберто Херсковіца (Швеція, 2010) і «Річка» Юлії Груодієне та Рімантаса Груодіса (Литва, 2009).

Чітка структурованість позаконкурсних програм давала любителям кіно змогу зорієнтуватися у своєму виборі серед паралельних показів - «Горизонти» (брав участь фільм Олексія Попогребського «Як я провів цим літом»), «Форум незалежних» («Я» Ігоря Волошина).

Цікава секція «Розплющені очі»: серед одинадцяти фільмів одразу п'ять - учасники основного конкурсу Каннського кінофестивалю 2010 року.

У цій програмі залишився й український слід... Природно, це «Щастя моє» режисера Сергія Лозниці (фільм уже проїхався багатьма фестивалями і зовсім недавно отримав нагороди в Сочі і Вологді). У Чехії на українському фільмі зал був переповнений, потрапити неможливо. І знову, як і в Каннах, «Щастя...» Лозниці зіткнулося зі «Стомленими сонцем-2» Михалкова. Причому в одній програмі.

До речі, сам Микита Сергійович таки зглянувся над фестивальною публікою і «відрізав» від свого блокбастера півгодини екранного часу.

Зірки

Цього року кінофестиваль відвідало багато селебриті. З найзірковіших - актор Джуд Лоу («Талановитий містер Ріплі», «Шерлок Холмс»). Світову зірку ледь не задушили в обіймах численні шанувальники. Але «працює» актор професійно: голлівудська усмішка та невтомність у роздаванні автографів.

Джуду вручили президентську нагороду за видатні акторські досягнення. Щоб відзначити це діло, Лоу пообідав із президентом фестивалю, актором Іржі Бартошкою, а трохи згодом узяв у руки мікрофон і виконав класичний хіт Чака Беррі Johnny B.Goode. Публіка була в захваті.

«Кришталевий глобус»... але не за «Стомлені сонцем-2», а за загальний, «видатний внесок у світове кіномистецтво» отримав Микита Михалков. Можливо, це і стало своєрідною розрадою для метра, чий дорогий фільм із тріском провалився в нашому прокаті.

У Карлових Варах Микита Сергійович заявив: «Кінокритика для мене вмерла! Якщо ототожнюється фільм із тією людиною, яка його робила, з її батьками тощо. Чомусь самого фільму не обговорюють, а обговорюють мене і мою сім'ю... Така критика для мене перестає існувати! Вона мені по суті просто нецікава...»

Відповідаючи на запитання «ДТ», чому хронометраж «Стомлених-2» не був скорочений від самого початку (а тільки до фестивалів), з урахуванням того, що в картині багато натуралістичних сцен і не кожен літній ветеран витримає це випробування, кінометр почав велемовно розводитися про Велику Вітчизняну...

- У моїй картині є метафізика, до якої багато хто не звик! Я отримував неймовірно цікаві листи від людей, які потрапили в магнетичну сферу моєї картини. Адже психологія війни неоднозначна... Сидить, наприклад, в окопі солдат і думає: ось лежить німець і треба з нього зняти чоботи, а якщо вилізеш, то вб'ють, але вночі цей німець замерзне і його доведеться тягти до вогню, щоб відігріти ноги і зняти чоботи... Це зовсім інший погляд на війну. Адже в історика своя правда, а в художника - своя.

...Микита Сергійович так захопився багатослівними розмірковуваннями про «психологію війни», що навіть не помітив як пролетіли відведені йому півгодини на зустріч із ЗМІ. «Оце демократія!» - із подивом вигукнув майстер.

«Дзеркало тижня»