Герої без краваток у титрах «Молодості»

31 Жовтня 2009
30285
31 Жовтня 2009
12:46

Герої без краваток у титрах «Молодості»

30285
Герої без краваток у титрах «Молодості»

На перших шпальтах і у світських хроніках у зв'язку з 39-ю «Молодістю» всім відомі імена: Катрін Деньов, Жан-Клод Ван Дамм, Гоша Куценко, Ольга Куриленко... Але життя кожного фестивалю - це не тільки верхівки айсберга, а й підводні крижини, які визначають різні кінотечії. Цього року, як ніколи, «Молодість» порадувала кількістю яскравих гостей - кінематографістів із різних країн, які презентували свої роботи. З деким з них «ДТ» вдалося поспілкуватися, з'ясувавши не тільки творчі аспекти того чи іншого фільму, а й певні життєві пріоритети цих героїв.

 

Режисер Володимир Лерт зняв кіно з українською душею

 

Єдиний український фільм у головній конкурсній програмі «Молодості» - «Відторгнення», знятий Володимиром Лертом. Цей 30-річний режисер народився в Ризі, навчався кіноремеслу в Голлівуді. Але хоче знімати в Україні, про Україну... Богдан Ступка зіграв у фільмі Лерта одну з найцікавіших ролей у своїй багатій кінобіографії.

 

- Володимире, чому ви вибрали для екранізації саме книжку Андрія Соломатова «Г»? Що вас там зачепило?

- Якось побачив цю книжку в книгарні на Печерську. Останні чотири роки я шукав історію, за якою хотілося б зняти свій перший «повний метр». Спочатку переживав. Бо довго нічого не знаходив, намагався навіть сам писати сценарій.

 

Привабив насамперед вигаданий фантасмагоричний світ. Щоправда, в цьому авторському світі бракувало гарної любовної історії. Тому книжка і фільм - два зовсім різні твори.

З книжки я взяв лише фантастичний світ. І подумав, що фільм був би нудний, якби головний герой не закохався... Тобто не було б романтичної лінії. Можливо, багато хто, читаючи книжку, вважатиме її значно кращою за фільм, проте ще раз повторюю - це зовсім різні твори.

 

- На «Молодості» ви прогриміли, навіть з огляду на галас навколо невдачі з першим показом. А чи можливий показ цієї картини на інших міжнародних кінофестивалях?

- Так, уже надійшли запрошення - з Польщі, Німеччини. І на російські фестивалі кличуть. Але вирішили почати з «Молодості». Тому що душа в мого фільму все-таки українська.

 

Я взагалі не визнаю фільмів, бюджети яких афішуються, причому за внеском кожної країни. Наприклад, в Америці, якщо знімається кіно, то ніхто не знає, який його бюджет. Ну якщо це не 300 млн. доларів. Та й великий бюджет - це ж не показник якості.

 

Є якісні стрічки, бюджети яких невисокі. Наприклад, Вуді Аллен знімає фільми з бюджетом один-два мільйони доларів. І вони не поступаються гучним голлівудським блокбастерам.

 

Я працював із компанією MMG tv & films. Зйомки проходили в Києві, у павільйоні колишньої ВДНГ. Довелося з нуля будувати декорації. На жаль, деякі з них, причому дуже хороші, довелося потім прибрати з фільму. Адже хронометраж не гумовий.

 

- Володимире, а яким основним кінопостулатам вас навчив Голлівуд?

- Передусім Голлівуд навчив мене не вестися на пафос, славу та інші безглузді гламурні речі. Насправді всього цього в кіносвіті не існує! Дуже багато талановитих людей зі шкіри пнуться, щоб потрапити в Голлівуд. Так, для багатьох Голлівуд - еталон. Адже зірки великої фабрики мрій диктують моду, стиль, тенденції. Насправді ж усе це лише мильна бульбашка, ілюзія, міраж, якщо хочете.

 

Коли я потрапив туди, зрозумів: голлівудська кіноіндустрія - насамперед добре розвинений бізнес. І не більше!

 

- А які з основних голлівудських пізнань ви хотіли б передати й українським колегам-кінематографістам?

- На жаль, як тільки намагаюся це робити, на мене починають реагувати доволі негативно... В Україні існує вже стійкий канон: «У нас тут не Голлівуд!». Ніби натяк: мовляв, їдь у свою Америку і вчи там кого хочеш.

 

Я, на жаль, чув це разів сто...

 

Наприклад тоді, коли хотів записати живий звук на майданчику і казав: «Адже в Україні стільки хороших фахівців, ми великі гроші платимо за техніку. Давайте запишемо прямо на майданчику живий звук!». Проте стара кіношкола часів СРСР в Україні живе й торжествує.

 

Ще тоді актора після зйомок на два місяці заганяли в кабінку - саме так відбувалося озвучення. Напевно, тому сьогодні в Україні фільми дублюються настільки жахливо! Тобто в Києві мені вкотре сказали: «У нас тут не Голлівуд!». І я від цього стомився. Тепер набираю у свою команду людей, які мені такого не кажуть. А навпаки - намагаються створити в Україні міні-Голлівуд.

 

- Кого з акторів, крім Ступки, ви бачили у своєму фільмі в ролі Івана?

- Чесно кажучи, слабко уявляв, хто ще міг би зіграти цю роль. Якби Ступка відмовився, то шукали б інші варіанти. Але я сподівався. Богдан Сильвестрович довго читав сценарій. Я ж заздалегідь не засмучувався, не втрачав надії побачити його в себе на знімальному майданчику.

 

Ми із цим видатним артистом у чудових стосунках. Правда, він іще не бачив картини...

 

Що ж до інших акторів... Усі інші - Сергій Бабкін, Агнія Дітковскіте, Олександр Баширов, Вікторія Білан (Жилинська) теж зіграли чудово. Олександр Ганнотченко - чудовий акор, я довго шукав саме таку людину на певну роль.

 

Для мене в акторі головне - людський чинник: хто ці люди в житті, який у них характер? Якщо вони гідні люди, то глядач потягнеться до їхньої відкритої душі. Якщо ж людина нецікава, нудна і з нею нема про що поговорити, то й не йому виконувати головну роль.

 

- Чи знаєте ви про критичний стан справ в українському кіновиробництві? У кращому разі знімають півтори картини на рік. Чи можна реально змінити ситуацію?

- Є аналогія. Наприклад, якщо завтра театр стане безплатним, то актори через місяць помруть з голоду. Тому театр не може бути безплатним. А в Україні кіно безплатне! Люди не розуміють, що, купуючи піратську продукцію, вони душать своє ж кіно. В жодній країні такого немає! Ні у Франції, ні в Німеччині, ні в Іспанії...

 

В Україні близько 48 млн. людей! Це величезний ринок, який може працювати на себе. І перше, що потрібно зробити, - заборонити піратство!

 

Між іншим, я довідався, що ця сфера ще й як корумпована. І тіньовий ринок становить приблизно півмільярда доларів! Уявіть... Ці величезні гроші просто крадуть. Якщо в Україні заборонять піратство, то ми зможемо випускати в рік сто таких фільмів, як «Відторгнення». З'являться маленькі картини. І кожен інвестор знатиме, що вкладені ним гроші окупляться... А його фільм не з'явиться завтра в Інтернеті чи на розкладках у піратських версіях... Ніхто ж не думає, що кожному режисерові теж потрібно годувати сім'ю! Дехто вважає, що держава повинна годувати кінематографістів, - це дурниця! Потрібно просто посилити заходи проти піратів. Адже є сайти, на які заходиш, качаєш фільми, і твій інтернет-трафік навіть не рахують.

 

Нині в Києві, навіть у найкрасивішому магазині - піратська продукція. Адміністративна відповідальність за це - штраф 1000 гривень. Потрібно відчутно збільшити штрафи. Я не закликаю, щоб українські DVD-диски коштували по 60 гривень. Нехай вони будуть по 25 гривень, закордонні - дорожче. Повірте, без наведення порядку в українській кіногалузі ніколи не буде ніякого кіно.

 

Актор Грегуар Колен: «У Франції знайти кіноспонсора не важко»

 

Йому - 34. Але в послужному акторському списку Грегуара Колена вже близько 40 кіноробіт, співпраця з відомими французькими режисерами. На «Молодість» його запросив Андрій Халпахчі з дебютною режисерською короткометражкою «Лисяча бухта».

 

- Грегуаре, що можна сказати сьогодні про протистояння французького кіно і кінопродукції Голлівуду? Раніше цю тему активно мусували ЗМІ.

- Американські фільми справді займають більшу частину нашого екрану. Французьких фільмів виробляється якогось року - більше, якогось - менше. Але загалом попередня розстановка сил зберігається. Стає більше масштабних вітчизняних кінопроектів. У Франції з'явилося багато жанрових стрічок - трилери, хоррори, драми. Цього не було раніше.

 

Відчувається підтримка держави.

 

Взагалі, у Франції знайти спонсора, який вклав би в кіно свої інвестиції, не так уже й важко. Поряд із цим, у прокаті є багато французьких фільмів, знятих за досить невеликий бюджет.

 

І ще... У зв'язку з кризою заощаджують гроші, тому стрічки знімають набагато швидше й інтенсивніше, ніж раніше. Це позначається на характері роботи.

 

Нещодавно я знімався у трилері з елементами хоррору під назвою «Здобич». Спочатку це мала бути картина з великим бюджетом. Але врешті-решт фінансування урізали. Довелося заощаджувати. Часу на дублі не було. І це змінило характер роботи.

 

- Чи обов'язково французькому акторові, щоб стати знаменитим, інтегруватися в американський кінобізнес? Чи все ж таки достатньо залишатися в ніші вітчизняного кіно?

- Мені подобається працювати з іноземними режисерами. Працював із японською жінкою-режисером. І в американського режисера балканського походження. Пробувався на деякі ролі в голлівудських фільмах. Але... Напевно, я їм не підійшов. Коли потрапляєш у голлівудську обойму з Матьє Амальріком або Ольгою Куриленко (вони знялися в «Джеймсі Бонді»), то відкриваються ширші можливості.

 

А взагалі, актору потрібно вносити якнайбільше розмаїття у свої ролі, жанри. Якщо граєш в одному ключі, то поступово можеш закостеніти.

 

Добре, коли відомий і отримуєш пропозиції звідусюди. Тоді можеш працювати з такими авторитетними режисерами, як Девід Кроненберг і Стівен Соденберг.

 

Але є й зворотний бік медалі. Коли стаєш зіркою такого масштабу, то з'являються обмеження. Медійний актор постійно перебуває у стресі, в напрузі. Адже він уже не може зніматися в менш значущих фільмах.

 

- У вашому портфоліо близько 40 картин. З ким із режисерів вам найбільше сподобалося працювати?

- Люблю працювати з одними й тими самими людьми. Наприклад, у Клер Дені я знявся в п'яти чи шести фільмах. Сподобалося працювати з Жиль Бурдос.

 

- Чи допоміг акторський досвід уже в режисерській роботі?

- Безумовно. Адже актори в моєму фільмі «Лисяча бухта» майже не мали фахового досвіду. Юному актору всього 14 років. Інші до цього знялися тільки в одному фільмі. Я не був поблажливим, вимагав фахових технічних навичок, якими вони не володіли. Крім того, все доводилося робити швидко. І їм було важко. Але робота, на мою думку, все одно вийшла вдала. Хоча інколи й заходили в ступор! Адже сценарій не зовсім простий...

 

Я вам розповім казку. Живе собі підліток, він купається в морі, ловить рибу. І ось він бачить яхту, на якій - закохана пара. Йому сподобалася вродлива жінка, і він весь день стежить за нею... А вночі йому сниться еротичний піратський сон. Наприкінці ж фільму ми розуміємо, що риба, яку він упіймав, - це символ його бідності. І вся стрічка - велике бажання підлітка: вийти зі свого середовища й потрапити в інший для себе вимір. Я це показую через його мрії, сни, недосяжні бажання, які і є для нього єдиним способом утекти від своїх реалій.

 

- Хтось із вашої сім'ї причетний до мистецтва кіно?

- Мій батько - відомий театральний режисер Крістіан Колен. І йому мій фільм сподобався. Хоча спочатку я боявся показувати свою роботу батькові, бо він дуже критичний і навіть міг упізнати в головному герої самого себе.

 

Спочатку батько був актором. Вони просто з трупою грали на площах у маленьких містечках. Але вже шістнадцятирічним батько залишив цей мандрівний караван і поїхав до Парижа, де, перш ніж стати театральним режисером, грав на професійній сцені. У наших творчих долях є паралельні шляхи. Я теж довго був актором, а тепер намагаюся освоювати кінорежисуру.

 

- Як ви особисто позиціюєте київську «Молодість» - у світових фестивальних розкладах?

- «Молодість» входить до числа тих фестивалів, якими цікавляться. І чим більше таких фестивалів, тим краще. Я, до речі, закінчив працю над фільмом у переддень Каннського фестивалю.

 

Так, короткометражка - це шанс засвітитися на фестивалі. Мою картину не дуже помітили в Каннах, не було критики, інтерв'ю. Хоча для мене багато важить реакція й думка колег про цю роботу. Критика для режисера - все одно що комплімент для актора.

 

Після Канн «Лисяча бухта» вже побувала в Ріо-де-Жанейро, Стамбулі, Лондоні, Карлових Варах.

Євген Чаплін проти «перефарбовування» шедеврів батька

 

Одна з найцікавіших постатей на нинішній «Молодості» - син великого Чарлі Чапліна Євген. Він, як і батько, обрав творчий шлях. Але не кінематографічний, а цирковий. Хоча й ця стихія близька світові Чарлі Чапліна. Мати Євгена - Уна О'Ніл, донька видатного американського драматурга Юджина О'Ніла («Любов під в'язами»). Як відомо, у Чарлі Чапліна - офіційно - було 11 дітей.

 

- Євгене, відомо, що ви працюєте у цирковому мистецтві. Розкажіть докладніше про цей напрям своєї діяльності.

- Я вже шість років обіймаю посаду художнього керівника у швейцарському сімейному цирку Нок (Nock). Це давня циркова компанія, заснована у XIX столітті. Моя робота полягає в тому, що роз'їжджаю різними країнами, переглядаю циркові вистави, добираю акторів. Потім спільно з іншими режисерами складаємо концепцію шоу. Це компанія сімейна. Відгалуження сім'ї Нок є в Америці, якась частина живе у Швейцарії. Піо Нок - один із найвидатніших клоунів, він дуже добре відомий у Європі. А вже клоун Белло Нок, молодше покоління цієї сім'ї, працює в Америці.

 

- У кого ще з дітей Чарлі Чапліна склалася творча доля?

- Всі певним чином працюють і творять. Але, мабуть, найуспішніше склалася кар'єра моєї сестри Джеральдін. Вона акторка. Знялася в понад 20 картинах. Серед найвідоміших її ролей?- Тоня у фільмі Девіда Ліна «Лікар Живаго» і Катерина в картині Альмодовара «Поговори з нею».

 

У «Лікарі Живаго» Жеральдін знялася ще 1965 року. Це, практично, була її перша робота в кіно. Як путівка в життя. Далі її творча кар'єра пішла успішно, вона безперервно працює.

 

- Діти великого Чапліна дружать між собою?

- Загалом, так. Чвар між нами немає. Хоча багато хто живе в інших країнах, але інколи заїжджають у Швейцарію. Приблизно раз на рік ми бачимося. Буває, що всі зустрічаємося у Швейцарії.

 

- Ваш батько був затятим антифашистом, він підтримував СРСР у Другій світовій війні. Зараз, природно, у світі теж неспокійно. Вас узагалі цікавить світова політика?

- Справді, існують різні загрози, і багато хто їх відчуває. Відомо, що історія рухається по колу. І після спокійніших періодів може настати період екстремізму.

 

Мій батько жив у тяжкі часи. Такі самі тяжкі часи, можливо, переживають сьогодні багато американців. Маю на увазі - перш ніж відбулася зміна президента. Гадаю, попередній президент Америки, Джордж Буш, зупинив американське суспільство в його розвитку. Саме такий історичний момент застав і мій батько. Впевнений, що він добре відчував би пульс подій у світі.

 

- Кому офіційно належать усі права на творчу спадщину Чарлі Чапліна?

- Тільки нашій сім'ї. Тобто всім його дітям.

 

- Часто в Америці перевидаються DVD з фільмами Чапліна? Якими тиражами?

- Не пригадую точних цифр. Але з компанією «Ворнер Бразерс» ми нещодавно перевидали всі батькові фільми. Ще співпрацюємо з кінематекою у Болоньї. Їхня робота - все старанно реставрувати, вручну. Вони переглядають буквально кожен міліметр плівки і, якщо є пошкодження, реставрують її з допомогою комп'ютера. Завдяки цьому зображення виходить ідеальним. Адже мій батько теж дуже уважно стежив за якістю плівки.

 

Пригадую, в нас удома зберігалися кінокопії плівок його фільмів. Він обов'язково раз на рік провітрював їх на свіжому повітрі.

 

- У Росії, та й в Україні, поширюється тенденція «колоризації» старих фільмів на догоду новому часу. Як ви ставитеся до цих новомодних віянь?

- Є дві теорії щодо цього. Теорія, з якою я категорично не згоден, полягає в тому, що потрібно розфарбовувати старі фільми нібито для залучення нового покоління глядачів, молоді. Мовляв, вони охочіше підуть на фільм, якщо він буде кольоровим. Я вважаю, що фільми - як живопис. Чорно-білі фільми було знято для того, щоб вони чорно-білими й залишилися. Перефарбовувати їх - те ж саме що перефарбовувати картини старих майстрів. Мені здається, що важливо виховувати нове покоління глядачів саме на чорно-білих картинах, тому що вони такими створені. Це необхідно брати до уваги!

 

- Який із численних фільмів вашого батька вам найбільше подобається просто як глядачеві?

- У мене немає улюбленого фільму Чапліна. Люблю практично всі картини батька, включно з ранніми комедіями. Хоча вони не в усьому досконалі, але мені дуже подобаються. Пізніші його стрічки - серйозніші. Найдовершеніший батьків фільм - «Вогні великого міста». Причому батько зняв його «німим», тоді як уже були звукові фільми. Хоча в цій картині приголомшлива музика. Мабуть, він хотів довести, що німе кіно не гірше від звукового. Мені здається, йому це вдалося.

 

- Хто найбільше вплинув на ваше виховання?

- Напевно, все-таки мама. Вона була кістяком сім'ї. Вона тримала навколо себе весь дім, організовувала сім'ю.

 

- Який найяскравіший спогад, пов'язаний із батьком, залишився з дитинства?

- Мабуть, те, що батько в моїх спогадах пов'язаний із мамою. Вони завжди були разом, відчувалося, що вони дуже люблять одне одного.

 

- Що розкажете про свою власну сім'ю?

- Природно, діти приносять щастя в життя і в дім. Моїй старшій доньці вже 26. Ще в мене є дві дівчинки-близнючки, яким по два з половиною рочки.

 

На фото - Володимир Лерт

 

«Дзеркало тижня»

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Катерина Константинова, «Дзеркало тижня»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
30285
Читайте також
26.10.2009 13:24
Роман Лебедь, Бі-бі-бі, Київ
44 276
24.10.2009 18:51
Тетяна Селезньова, «Главред»
36 216
03.10.2009 11:46
Катерина Константинова, «Дзеркало тижня»
34 177
29.10.2008 06:38
Андрій Кокотюха
, для «Детектор медіа»
32 247
22.10.2006 18:29
«Дзеркало тижня»
16 351
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду