Застрягли в «миргородській калюжі»

5 Грудня 2008
9263
5 Грудня 2008
14:59

Застрягли в «миргородській калюжі»

9263
Судячи з багатьох уже очевидних обставин, глобальна фінансова криза невблаганно насувається й на нас. Це дуже суворий іспит для держав, націй та їхніх еліт. Пережити кризу, зробити це з найменшими втратами і вийти з неї зміцнілими зможуть лише суспільства, де буде досягнута найвища національна та соціально-економічна консолідація, де верхи й низи гранично відчують, що вони - в одному підводному човні, який або, завдяки злагодженій роботі всього екіпажу, спливе, або назавжди залишиться на дні.
Застрягли в «миргородській калюжі»
Коли говорять про політичний геній президента США Франкліна Делано Рузвельта, який успішно долав на чолі американської нації Велику депресію 30-х років XX століття, не завжди віддають належне величезній ролі в національному самопорятунку американців їхнього кінематографа, Голлівуда, що мав гігантський уплив на душі та розуми громадян Америки. Саме в ті роки американське кіно практично не випускало фільмів-катастроф, таких популярних у благополучніші часи.
 
Навпаки, у великій кількості знімалися добрі ліричні фільми, що пропагують цінності сім’ї, любові, дружби, і ці кінокартини обов’язково закінчувалися хеппі ендом. Ідеологія «щасливого закінчення», вдалого результату, завдяки зусиллям Голлівуду стала американською національною ідеєю епохи Депресії, тому, власне, і Депресія була недовгою і не такою руйнівною, якою могла би бути. Голлівуд удень і вночі запевняв американців: у нас все буде добре, ми обов’язково переживемо ці тяжкі випробування, ми переможемо й будемо щасливі.
 
До речі, і в період Другої світової війни серед солдатів і офіцерів на фронті (у всіх воюючих арміях!) найпопулярнішими кінострічками були не бойовики та історичні драми, а ліричні любовні історії і легкі комедії, що нагадують про мирне життя.
 
Загалом, дуже багато в долі суспільства залежить від того, як воно себе налаштовує або його налаштовують в емоційно-психологічному плані, що переважає в суспільній свідомості — позитив, надія, віра в краще чи негатив, розгубленість і безнадійність.
 
Цікаво саме з цього погляду оцінити нинішній стан українського телебачення. На жаль, що більше дивишся наші телеканали, то більше стукотить у свідомість прокляте малоросійське «Не тратьте, куме, сили. Опускайтеся на дно...» Найбільше цьому сприяє демонстрація «інтелектуальної потужності» і «високого благородства» наших політиків. Упродовж тижня «Інтер», ІСТУ, «5 канал», «Україна» знову продемонстрували нам наш «верхній шар», і знову стало страшно.
 
Страшно не від кризи як такої, а кризи на фоні нашої «еліти», здатної будь-який легкий нежить перетворити в гангрену. Весь пафос їхнього спілкування зводиться до з’ясування доленосного питання про те, «хто перший почав», хто «більше всіх винен» тощо. Все це нагадує двох суб’єктів, які плюються, кусаються, лаються і б’ють один одного, стоячи в човні, що стрімко мчить до Ніагарського водоспаду. З’ясовувати стосунки їм залишилося вже недовго...
 
На жаль, на жодному з телеканалів не довелося почути відповіді на єдині важливі сьогодні питання: як рятувати країну, що робити, які зусилля робити зараз, які — завтра, що зобов’язана зробити влада, як поводитися громадянам тощо. На «5 каналі» дискусія між Юрієм Костенком і Павлом Мовчаном, які нині перебувають у різних політичних блоках, звелася до смертельно вже набридлої сварки та пошуку винних у нескінченних склоках, хоча Юрій Костенко запропонував цікавий комплекс антикризових заходів, але до його обговорення руки в поважних політиків не дійшли, застрягши в горезвісній «миргородській калюжі» дослідження «принципового конфлікту» Івана Івановича з Іваном Никифоровичем.
 
Варто зазначити, що Гоголь описав деякі архетипові особливості нашого буття, від яких ми й сьогодні не можемо позбутися. Розбирання між Юрієм Костенком і Павлом Мовчаном спровокувало абсолютно похмурий стан духу, оскільки не могли знайти спільної мови люди однакового світогляду, однакових поглядів і переконань, люди з одного політичного табору, що вже говорити про тих, хто стоїть на протилежних ідеологічних флангах.
 
Одна моя знайома якось сказала, що кожному українцеві потрібен персональний психоаналітик...
 
Дивлячись на всю цю масу лівих, правих, центристів, на «біло-синіх», «помаранчевих», «біло-червоних», просто «червоних» і «безбарвних» (блок Литвина) мимоволі згадував фразу Віктора Ющенка чотирирічної давності: «З пляжу повинні піти всі». Тобто необхідність корінної зміни політичної еліти України вже давно перезріла й буквально волає до небес.
 
Криза дає про себе знати не лише в економіці та політиці, але і в моралі. Проте тут вона в нас хронічна і багаторічна, йде своїм корінням у радянську епоху. Гумористичний проект «95-й квартал», що транслюється каналами «Інтер» та К-1, недавно «видав на-гора» такий «гумор», який взагалі-то є навіть не просто аморальністю, але й блюзнірством. Деякий самозакоханий блазень, який зображає відвідувача Президента України, входячи до приймальні глави держави, з порога кричить: «Геноцид!».
 
Інший блазень, який зображає Президента, відривається від паперів, що лежать на столі, і перепитує: «Що?» Перший скоморох пояснює: «Та це я, Вікторе Андрійовичу, щоб привернути вашу увагу». Йдеться, між іншим, про велику трагедію народу... Чи можна собі уявити, щоб не лише в Ізраїлі, але й Німеччини, Австрії, Франції хтось посмів висміювати Голокост, робити його предметом сумнівних жартів?
 
Чи можна собі уявити, щоб у Вірменії хтось насмілився публічно насміятися над геноцидом вірменського народу? Така істота була б там усіма негайно визнана національним виродком і піддана тотальному остракізму. Чому ж у нас в Україні таке можливо? Мою статтю можна вважати і зверненням до Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі, що почала діяти вельми активно й принципово після приходу на посаду її голови — авторитетного правознавця, народного депутата кількох скликань Василя Костицького, людини глибоко порядної та чесної, якого я маю честь знати особисто.
 
Справді, блюзнірство, що прозвучало у виконанні «гумористів» із «95-го кварталу», несе для морального здоров’я України значно серйознішу загрозу, ніж не цілком законний обіг «еротичної продукції». Мені розповідали, що в київському метро вже роздають газети з анекдотами про Голодомор... Гадаю, що це не просто демонстрація крайньої міри моральної вбогості, тут явно присутній організаційний момент. Проте це вже питання не до НЕК із захисту моралі, а до інших служб.
 
А телеканал «Україна» яскравими фарбами зобразив соціальні жахи в Маріуполі, пов’язані з кризою, що особливо тяжко вплинули на металургійну галузі.
Директор металургійного комбінату ім. Ілліча пан Бойко розповів телеглядачам про масові звільнення й неминучий у зв’язку з цим, на його думку, вибух злочинності в приазовському півмільйонному місті.
 
Телевізійники і від себе не пошкодували дров у багаття, показавши ажіотажне придбання зброї самооборони маріупольцями в місцевих збройових магазинах, що стали лідерами всього продажу. А потім дали в ефір жалісливе інтерв’ю з деякою маріупольською пані, яка продемонструвала, що вона зняла всі свої прикраси з пальців та вух, щоб не провокувати безробітних металургів-грабіжників. Так, наші майстри телеефіру — це вам не Голлівуд часів Великої депресії у США...
 
Ось лише не зрозуміло, кому допоможе нагнітання катастрофізму, жаху та безвихідності?
 
Не хочу здатися ментором, але ж порятунок наш у мобілізації всіх здорових сил суспільства на подолання кризи, на мінімізацію її наслідків, порятунок у вірі, надії і любові, а не в провокуванні тваринних, егоїстичних рефлексів у дусі ідеології ГУЛАГА: «Ти помри сьогодні, а я помру завтра».
 
Сьогодні нам, як ніколи, потрібна соціальна та національна згуртованість, солідарність та взаємодопомога. Без цього ми не виживемо. Дай Бог, щоб ця не найскладніша за своїм змістом ідея відвідала свідомість наших теледіячів, але насамперед — власників телеканалів.
 
 
Ігор Лосєв, «День»
 
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Ігор Лосєв, «День»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
9263
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду