Артем Шевченко: Для України це найважливіший конфлікт за останній час – за своїм значенням, впливом і майбутніми наслідками

22 Серпня 2008
12042
22 Серпня 2008
15:02

Артем Шевченко: Для України це найважливіший конфлікт за останній час – за своїм значенням, впливом і майбутніми наслідками

12042
«Інтер» став одним із трьох українських каналів, які відрядили свої знімальні групи для висвітлення військових подій на Кавказі. Артем Шевченко, кореспондент «Інтера», який протягом тижня перебував у зоні конфлікту, в тому числі і у «найспекотнішому» Цхінвалі, розповів «Дню» про роботу журналіста і особливості інформування та дезінформування в умовах війни, а також спробував визначити переможців і переможених грузино-осетино-російського конфлікту.
Артем Шевченко: Для України це найважливіший конфлікт за останній час – за своїм значенням, впливом і майбутніми наслідками

— Як вам спало на думку поїхати у Цхінвалі?

— Ми знали, що Цхінвалі захоплений військами, і хотіли перевірити, що там відбувається. Це було доволі авантюрне рішення, і я як людина досвідчена з точки зору безпеки у військових конфліктах, вважаю, що прийняв не зовсім вірне рішення. Я мав бути більш далекоглядним і не їхати туди, хоча, якби ми не потрапили до Цхінвалі, ми б не зняли багатьох речей. Але водночас через цю поїздку у нас були певні втрати. Тому, зваживши всі плюси і мінуси зараз, для себе я роблю висновок, що з погляду безпеки значно розумніше було б не їхати, але з точки зору творчої і отриманого матеріалу будемо вважати, що все закінчилося нормально.

 

— Опишіть свій маршрут.

— Спершу ми прилетіли в Тбілісі, потім поїхали в Горі, далі — до Південної Осетії через Ергнеті.

 

— Ви згадали про свій досвід роботи у гарячих точках. Де вам доводилося бувати?

— Цей досвід почався у квітні 2001 року, це була Македонія і її конфлікт із місцевими албанцями, потім — Ірак на початку війни у квітні 2003-го та в серпні того ж року, коли туди заходили наші миротворці. Також були три коротенькі відрядження в Ірак з нашими офіціозами, потім — під час виходу наших військ із Іраку на Новий рік-2006. Ще — остання ізраїльсько-ліванська війна з Хезболлою. Ну, і заморожені тоді ще конфлікти в Придністров’ї, Абхазії, тій самій Південній Осетії. До речі, під час свого передостаннього відрядження в Грузію ми були в Кодорі. Туди нас на кілька годин возили грузини, це було як раз під час загострення конфлікту, коли вони російських шпигунів зловили.

 

— Невже ці всі поїздки не відбили у вас бажання висвітлювати воєнні конфлікти?

— Після останнього мого перебування в Грузії, принаймні зараз, таких поїздок мені не хочеться. Поки що...

 

— То що там із вами сталося?

— Після повернення з таких відряджень відчуваєш дуже сильну втому. Передусім психологічну. Пов’язану з періодичним відчуттям загрози і небезпеки. Для людини це доволі серйозний стрес. Одна справа, коли ти чуєш постріли десь далеко — і зовсім інша, коли якась із ворогуючих сторін направляє на тебе зброю і загрожує твоєму життю.

 

— З вами таке траплялося під час цього відрядження?

— Так. Це різні ступені загрози. Один — менший, другий — більший, але це в будь-якому разі стрес. І, звісно, після такого необхідно відпочити. Тому не можна, висвітлюючи конфлікти, постійно їздити в подібні відрядження. Вони бувають доволі рідко. І до цього треба бути готовим, чітко відчувати, що ти цього хочеш. Якщо ти не хочеш, ти не повинен туди їхати.

 

— Ви, до речі, самі проявили ініціативу?

— У цьому випадку — так. Мені потрібно було відволіктися психологічно. Плюс я непогано знав регіон, декілька разів був у Грузії, маю контакти, зв’язки. Я знав, що справлюся технологічно і творчо.

 

— А які навички потрібні журналісту для роботи в таких умовах?

— По-перше, цього потрібно хотіти. Я б радив тим, хто намагається займатися військовою журналістикою, підходити до неї обережно. Спочатку доторкатися до цих територій і конфліктів, так би мовити, краєчком: спершу їздити туди, де раніше були якісь воєнні дії, або туди, де тривають якісь миротворчі операції. Тобто поступово влазити безпосередньо в конфліктну зону, щоби за цей час набути досвіду спілкування з військовими, з журналістами, зрозуміти технологію передавання матеріалу в ефір. Тому що робота в таких умовах вимагає дуже чіткої координації дій, організованості і миттєвого прийняття рішень. Часу на зйомки дуже мало. Як правило, ти обмежений контактами, домовленостями і навіть такими банальними речами, як пересування. Не завжди найкоротший шлях є дійсно найкоротшим.

Серед журналістів на війні створюється братство. Ми всі обмінюємося інформацією, передзвонюємося. Дуже важливо мати також людей на місці, які працюють у регіоні і добре його знають. Мені, до речі, допомагала кореспондентка «Інтера», яка постійно перебуває у Грузії. У неї багато зв’язків, контактів. Вона мені іноді навіть у СМСному режимі скидала інформацію про те, що і де відбувається, куди варто їхати, а куди — ні.

На охоплених війною територіях панує хаос у організації роботи. Ти не можеш визначитися, куди тобі їхати, тому дуже багато важить інтуїція: сам мусиш визначитися з тим, куди ти їдеш і що там хочеш зняти.

 

— І на це, очевидно, значно впливала дезінформація?

— Я б назвав це не дезінформацією, а відсутністю чітких потоків вхідної інформації. Начебто є якийсь прес-центр, де ти можеш з кимось переговорити, щось запитати, але там усі бігають, усі стомлені, змучені, кожен працює за своїм графіком. З чисто журналістської точки зору є інтуїтивне бачення того, де може статися історія, що менш, а що більш імовірне.

У нас немає такого великого персоналу, який працює на західні компанії. Як правило, в таких точках вони розгортають цілі офіси, де є декілька груп, продюсерів, зовсім інше адміністрування.

 

— CNN i BBC під час цього конфлікту працювали саме так?

— Там я не спілкувався з CNN i BBC прямо, але в Іраку, який був дуже важливою для США темою, вони розгортали цілі міні-телекомпанії на місці.

 

— Стосовно журналістської етики на війні. Є якийсь набір неписаних правил?

— Не можна показувати крупних планів, які можуть викликати відразу. Треба більше думати про безпеку і допомогу. Це на першому місці, а на другому — уже фіксування всього цього. Дуже часто виникає плутанина в таких ситуаціях з іменами, прізвищами, коли хтось щось не дочув, хтось щось переплутав, інформація обростає нашаруванням чуток, думок, недомовок, перебільшень. Тому дуже важливо перевірити її в кількох джерелах.

 

— Ви помічали якісь суперечності в інформації, яку надавали росіяни чи грузини, з тим, що відбувалося насправді?

— Можу сказати, що традиційно суперечності стосуються кількості втрат з обох боків, і, напевно, тут треба оперувати серединною логікою. Якщо офіційно грузини оголосили про 215 загиблих, а росіяни — про 64, то давайте довіряти цим цифрам. Як на мене, то найбільша цікавість до збитих літаків. Грузини кажуть про 21, росіяни визнають чотири, а правда лежить десь посередині. Не має жодного доказу і участі наших у конфлікті, осетини всі про це говорять — а доказів я особисто не бачу. Стверджувати це можна лише тоді, коли ти бачиш людину, говориш із нею. Або ще краще — бачиш її паспорт.

Нам було складно працювати з грузинськими військовими. Вони дуже часто забороняли знімати. З грузинської сторони я очікував більш приязного ставлення до української преси. З іншого боку, я можу їх зрозуміти, вони не довіряли людям слов’янської зовнішності, не вірили, що ми з України, а не з Росії. Декілька разів нашим проханням про зйомки просто нехтували, воно не викликало нічого, окрім жорсткої реакції, не загрозливої, порівнюючи з осетинською, але жорсткої.

Я вважаю, що для Грузії важливе сприйняття війни нашою аудиторією, саме не західною, а нашою, бо ми поруч, ми сусіди, ми реально впливаємо і можемо внести в цей конфлікт якусь допомогу. По суті ми — четверта сторона в конфлікті.

 

— Ми тут виступаємо як окрема сторона чи вже як частина Заходу?

— Я б сказав, що окрема. Тому в українських медіа багато уваги приділяється цьому конфлікту. Я вважаю, що для Україна це найважливіший конфлікт за останній час, навіть важливіший нашої участі в Іраку — за своїм значенням, за своїм впливом, за своїми майбутніми наслідками.

 

— А українські ЗМІ були втягнуті в інформаційну війну?

— Ми не були залучені у цей конфлікт настільки безпосередньо, як про це говорили осетини, розповідаючи про кількість наших вояків у грузинських танках і літаках. Це не відповідає дійсності, а є одним із способів інформаційної війни і пропаганди. Але наші симпатії чітко відчуваються всіма грузинами й осетинами.

 

— Журналіст Ігор Луценко порівняв втрати журналістів із втратами армії — 4%, доволі значна цифра. Він сказав, що на такій війні це закономірно. Чи це закономірно на вашу думку?

— Жоден військовий конфлікт не проходив без загибелі журналістів, це дуже прикро, але це невідворотній процес.

 

— А якщо порівняти з іншими військовими конфліктами, які вам доводилося спостерігати?

— Конфлікти завжди різної інтенсивності, різної тривалості. Це була дуже коротка війна — чотири дні інтенсивних бойових дій, а п’ятий, шостий, сьомий — таке повзуче поствоєнне замирення, яке іноді буває значно більш небезпечним, ніж воєнний стан. Узагалі порівнювати конфлікти складно.

Що тут можна сказати? Мабуть, кожній зі сторін будь-яких конфліктів потрібно поважати норми Женевської конвенції і намагатися чітко відокремлювати цивільних від військових.

 

— Щодо засобів масової інформації Грузії. Наскільки мені відомо, вони фактично взагалі не інформували, а показували голівудські бойовики. Як населення реагувало на відсутність інформації?

— Тільки в понеділок (11 серпня. — Ред.) увечері була інформаційна паніка, коли почалося пересування російських колон бронетехніки з Горі вглиб Грузії. Люди боялися, що російські танки зараз заходитимуть у Тбілісі. Мені здається, що грузини зі своїх джерел отримували достатньо інформації. Я вважаю, що взагалі журналістика Грузії доволі розвинена, там доволі багато телеканалів і інших ЗМІ. Грузин міг отримати зі своїх медіа інформацію, що відбувається.

 
— Все ж таки міг...

— Я вважаю, що так. Принаймні базову.

Це не перша їхня війна. Грузини звикли до того, що в них на Кавказі постійно стріляють — десь із більшою інтенсивністю, десь — із меншою. До початку війни у зоні осетинського конфлікту періодично відбувалися сутички. Це не спалахнуло на голому місці. У країні взагалі доволі високий рівень мілітаризму — постійне промотування людини в погонах, військової служби як такої навіть із білбордів. І завдяки цьому грузинська армія стала доволі потужною силою.

 

— Ви для себе ідентифікували якісь прийоми інформаційної війни? Багато хто з експертів говорить про те, що ці прийоми, принаймні з боку Росії, були відверто совковими — дезінформація, створення міфів і так далі.

— Ці прийоми як були, так і є, просто змінюються міфи і їхнє підгрунтя. Ще було замовчування. В російському синхроні виключно дискредитували грузинів. Саакашвілі говорив багато і розумних речей, хоча діяв іноді абсолютно неадекватно — усі ці історії з краватками, з пробігами з охороною під літаками. Такі моменти росіяни показували, але нічого іншого. Росія працювала в режимі інформаційної війни. Вони, до речі, взагалі живуть так останні сім-вісім років.

 

— На цій війні активізувався інтернет. Між іншим, ви не вели блог про воєнні дії, як деякі інші журналісти?

— Ні, блог я не вів. Але дуже багато інформації ми дійсно брали з ключових сайтів, на яких можна було отримати інформацію, що відбулося, припустімо, за ніч.

 

— Усі зараз намагаються аналізувати кавказький конфлікт і категорично визначити, хто — переможець, а хто програв. Хто, на вашу думку, залишився переможцем, а хто програв у буквальному і інформаційному сенсі?

— Грузія втратила значно більше, ніж потенційно набула. І це очевидно, тому мені не до кінця зрозуміло рішення Саакашвілі, хоча воно було доволі прогнозоване, враховуючи попередній розвиток подій. Головне зараз — подивитися, що буде в геополітичному сенсі: що буде робити «Велика вісімка», НАТО, Україна. Те, що безумством було розпочинати конфлікт і фактично іти на пряму військову конфронтацію з Росією, — це очевидно. Звісно, прямі втрати в Грузії значно більші. Водночас і здобутки є: Захід і так симпатизував Грузії, зараз він симпатизуватиме ще більше, хоча ще дуже багато залежить від зміни влади у США. Захід і раніше політично тиснув на Росію, зараз тиснутиме ще більше. Але те, що після цієї війни світ не став безпечнішим, це стовідсотково. Як, власне, і після іракської війни. Хоча головна її мотивація будувалася саме на прагненні зробити світ безпечнішим. Ми поступово скочуємося в епоху сили, війн, зброї і жорстких речей. Для України ця війна важливіша за балканську (там були наші миротворці) й іракську. Нам треба звикати до думки, що, як люблять цитувати росіяни Олександра ІІІ, у Росії може бути тільки два союзники — це армія і флот.

 

— І наприкінці — філософське запитання. Чи може в принципі журналіст на війні бути об’єктивним? Це реально?

— Я вважаю, що реально. Треба прагнути цього. Принаймні у мене в голові склалася доволі об’єктивна картинка. Можливо, завдяки досить авантюрній вилазці в Цхінвалі. Якщо тобі вдається послухати, як мінімум, дві сторони, які воюють, а, як максимум, — всі сторони, які воюють, ти зможеш бути об’єктивним. В даному разі нам вдалося послухати всіх. Можливо, ця об’єктивна картинка не дає мені чітко визначити, хто правий, а хто винний, але я точно розумію правду осетинів і грузинів, трохи менше розумію правду росіян. І, сподіваюся, цілком розумію правду українців.

 
Маша Томак, «День», фото надане Артемом Шевченком
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Маша Томак, «День»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
12042
Коментарі
7
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Елена Солодовникова
5721 дн. тому
2 Kolimator Интересно, почему я спрашиваю Дмитрия, а в ответ получаю ваши невнятные рассуждения, подписанные ником? "А може вас там взагалі не було і ви не знаєте що між цими людьми і які між ними були домовленості???" Нет, я там была, поехала с Темой прицепом. Странный, вы какойй-то....
сергей
5722 дн. тому
Да, чуть не забыл. Тут даете интервью "ДНЮ", а на другой страничке "День" вас критикует ваши репортажи на "Интере". Во страна!
сергей
5722 дн. тому
На то он и журналист, чтобы без всякой подготовки быть везде, и под водой, и в космосе, и на пожаре, и на войне. Радуйся Дмитрий, живой, с хорошим репортажем и, что самое важное Вы можете сказать - мы там были и видели все своими глазами, Вы наверное единственные из наших украинских журналистов которые были в Цхинвали. Остальные только в Грузию или передирали западные СМИ. А насчет обыска жесткого отношения - это все же война, а не курорт. Не все любят вашего брата продажных тоже хватает. Жму руку!
stringer
5722 дн. тому
Здається, час українським змі, принаймі тим хто відправляє журналістів в гарячі точки, почати серйозно думати про безпеку і підготовку свого персоналу до роботи в зонах підвищеної небезпеки. Ковбойство може вилізти боком. Цікаво було б на телекритиці почитати інтерв"ю з операторами українських каналів які нещодавно побували в гарячих точках. Схоже, Дмитру Монархову є що сказати?
Kolimator
5723 дн. тому
2 Елена Солодовникова Уявіть ви керівник ІНТЕРу, відправляєте групу. . . Шевченко погодився а з операторів - НІХТО! НІХТО зі сторони, часу шукати когось немає. Ваші дії??? А може Монархов вирушив із Шевченком бо довіряв йому? А може він професіонал своєї справи і відїповідальна людина? А може вас там взагалі не було і ви не знаєте що між цими людьми і які між ними були домовленості???
Елена Солодовникова
5723 дн. тому
Дмитрий, а вас силком заставили войну снимать?
Дмитрий Монархов
5724 дн. тому
Только твоя "обезбашенность" и погоня за дешёвой славой,дорогой Артём Шевченко,повергла нас в ту самую ситуацию "потерь" Не имея никакой военной подготовки,надеясь "на авось",рискуя не только своей жизнью,но и жизнью своего коллеги(которому ты обещал полную безопастность),ты всё же продолжил выполнение редакционного задания. "лицо" ты себе сделал,но добавил прядь седых волос моей жене и истерику 9-летней дочери. И всё это потому,что ТАМ, нас не должно было быть! Обстрелы артилерии,атаки штурмовиков и обыск осетинского "ГБ",с последующей "экспроприацией",никак не входило наши планы. p.s.Это фото,могло бы стать последним...(окраина Цхенвали,9.08.08) Дмитрий Монархов.телеоператор "ИНТЕР"
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду