…Прочитавши мій сценарій, сумлінний редактор виписав окремо два десятки речень та мовних зворотів, сходив з цим листочком до продюсерів, прочитав це все вголос і запитав: «Тепер визначайте, кому з персонажів які слова належать». Сумлінний редактор чи не міг, чи не захотів зрозуміти: фразу, наприклад, «Ти що, охрінів?» можуть із однаковим успіхом сказати юний троєщинський наркоман, рецидивіст, мент, менеджер середньої ланки, телеоператор, гламурна дівиця з косметичного салону та директор філармонії. Виявляється, на думку сумлінного редактора, навіть якщо це й так, писане і сказане з екрану слово повинне вчити читачів, глядачів та слухачів правильної культурної мови.

 

Є інша думка - правильність мови означає мовне гетто і в результаті – поступове її вимирання. Ті, хто згоден із цим, прийшли 5 березня в книгарню «Є» на презентацію словника «Українська мова без табу. Словник нецензурної лексики та її відповідників», укладений доктором філологічних наук Лесею Ставицькою. Це вже п’яте подібне видання, підготоване мовознавцем до друку. Перше вийшло в 2003-му році, і з того часу прихильники демократичної та живої мови відчули себе, нарешті, в своїй стихії. У презентаційний зал книгарні набилося стільки шанувальників унормування української лайки, що телевізійні оператори час від часу закликали фотокореспондентів заховати голови в кишені, а на всіх них шикали пересічні громадяни – їм не видно і не чути героїв вечора.

 

- У ставленні до ненормативної лексики найбільш яскраво проявляється агресія патріархального посттоталітарного суспільства, - пояснює зібранню професор Ставицька. – Як мене тільки не називали після виходу першого словника! Найбільш оригінальний вислів – корисна копалина. Казали: «Чому Леся Українка і батько наш Тарас не користувалися такими словами? От якби вони вас почули!» Хоча, власне, почути від мене численні журналісти нічого не змогли. Бо вся моя десятирічна робота звелася в їхній уяві до короткого: «Ця жінка написала словник матюків!», і мене відразу ж просили вголос сказати хоча б одне з цих слів. Проте почалося все не з того, що я ходила слухала мову електричок і записувала її, а після того, як підготувала для польського видання, присвяченого українській мові, розділ про мову сучасної української прози. Почала читати, і виявилося – значення більшості слів та зворотів я як вчений не знала!

 

Таким чином, «мова без табу» в нашому випадку – мова передусім писемна. Я жодного разу не чув, аби в метро, читальному залі бібліотеки, поїзді чи вдома на дивані хтось читав книжки вголос, хоча в сучасних книжках лайки достатньо. Отримувати від цього тихий персональний кайф – справа інтимна. Вживати чи вживати все це в розмові, іншими словами – матюкатись чи не матюкатись уголос, питання друге, якщо не десяте. Одначе Леся Ставицька отримала максимум уваги з боку ЗМІ і здобула тиху неприязнь у середовищі рафінованих мовознавців не через те, що вживає нецензурні звороти через слово, а тому, що позбавила цю лексику тавра нецензурності. З рештою, слова не винні, що їх вголос промовляють не лише хороші люди.

 

Противниками подібних словників насамперед виступають громадяни, які мають сексуальні комплекси. Адже здебільшого так звана нецензурна лексика стосується сфери сексуального життя. В зв’язку з цим згадувалися кумедні приклади. Скажімо, хтось колись доводив професору Ставицький, що матюки можна вживати в мові лише 12 разів на рік. Інший радив: якщо вже треба когось послати, то краще це робити по-українському. Не на три літери, а «до чорта», «під три чорти» чи «до біса».

 

Ось тут, на мою думку, криється головна проблема всіх мовно стурбованих. Насправді запропонований словник табуйованої лексики – не збірник матюків. Інакше він вийшов би дуже короткий, кишенькового формату. Передусім це словник уніфікованої мови українського міста. Тієї самої, яка рівняє пролетаріат із менеджерами середньої ланки, а базарних баб – із народними депутатами України. Тієї самої, за виправлення та штучне вичищення якої виступав згаданий вище сумлінний редактор.

 

Здавалося б, приватний випадок. Презентація наукового видання, яка прогнозовано почала зводитися до питання, можна матюкатися чи все ж таки ні. Але якщо забути про порівняно невелику кількість справді лайливих слів та зворотів, що походять від них, і прийняти як даність той факт, що все це – наша з вами сучасна мова, можемо перейти до іншого, так актуального сьогодні питання українізації населення через дубляж американських фільмів та титрування російських.

 

Не полінуйтеся, почитайте українські титри до російських фільмів. Сучасний жаргон мешканця великого чи малого міста в російському оригіналі виглядає живо та органічно. Ми віримо героям, визнаємо своїми сучасниками, а значить, готові прийняти їхню мову і сприйняти всі месіджі, послані з екрану. Українські субтитри – зразок штучної, цнотливої, мертвої мови. А значить – помираючої нації. Бо, зрештою, цнотливі люди не здатні зробити дітей, а отже – продовжити свій рід. Дубльовані російської та української американські фільми так само різняться. Правильна до нудоти українська з вуст, скажімо, Брюса Уілліса втомить. Тоді як жвава російська говірка, в якій є достойні відповідники американському сленгу, робить «міцного горішка» щонайменше братом-слов’янином. Тому «Українська мова без табу» - не словник, де можна прочитати якісь невідомі слова (всі ми їх знаємо і всіх ними посилаємо), а книжка, яка доводить: сучасна питома мова є, і нею можна грамотно користуватися.

 

Причому не завжди з просвітницькою метою. Особисто я перед сном уважно вивчаю деякі лексеми та ідіоми з цього словника, аби посилати не всіх українських політиків за однією адресою, а вибрати для кожного персональну лайку з урахуванням особливостей кожного конкретного персонажа.