Євген Кисельов: У Кремлі розуміють, що всі успіхи України – удар по путінізму

30 Листопада 2007
26567
30 Листопада 2007
10:23

Євген Кисельов: У Кремлі розуміють, що всі успіхи України – удар по путінізму

26567
Євген Кисельов: У Кремлі розуміють, що всі успіхи України – удар по путінізму

Путін часто говорить те, що не відповідає дійсності

 

Євгене Олексійовичу, за кого Ви голосуватимете на думських виборах 2 грудня?

 

У мені борються два відчуття. З одного боку є бажання проголосувати. Оскільки на цих виборах, або як ще їх називають – на референдумі довіри президентові Путіну, не хочу висловлювати Путіну довіри, а хочу висловити довіру політикові іншого типу. З іншого боку, розумію, що ці вибори і не вибори зовсім, а профанація, і брати участь в них теж не дуже хочеться. І не виключаю, що взагалі не піду голосувати – я буду у справах за кордоном. Але, швидше за все, роздертий цими суперечливими емоціями, я, напевно, все-таки візьму відкріпний талон і піду за Нємцова (лідер Союзу правих сил. – Авт.) проголосую. За СПС – маючи на увазі Немцова. Мені Борис по-людськи симпатичний. Це той рідкісний тип політика, який уміє поєднувати заняття цією не найчистішою і не найблагороднішою справою з людською порядністю. Тому що до самого СПС у мене дуже багато претензій. Я не можу забути Анатолію Борисовичеві Чубайсу його заяв про те, що в Чечні відроджується російська армія. Я не можу забути окремим членам СПС їх непристойну роль в розгромі старого НТВ. У мене багато претензій, але, голосуючи за СПС, я голосую за Бориса Нємцова.

 

Європейське Бюро з демократичних ініціатив відкликало з Росії своїх спостерігачів, які повинні були бути присутніми на виборах. Путін тут же заявив, що це тиск Вашингтона. Як, по-вашому, чи означає відкликання спостерігачів те, що Європа вже поставила свою оцінку майбутнім виборам в Росії?

 

Путін багато чого в цьому житті наговорив. І як для мене, президент – істина далеко не в останній інстанції. Він говорив, що у нас в Росії ніколи не відмінять губернаторські вибори. Він говорив, що держава не зацікавлена в розгромі компанії «Юкос». Я звик до того, що Володимир Володимирович говорить те, що не відповідає дійсності. "А в остальном, прекрасная маркиза… "

 

Я думаю, що справжню природу цих виборів можна зрозуміти і без всяких спостерігачів. Я не пам`ятаю, хто придумав в Росії цю чеканну формулу про те, що вибори в Росії чесні, але несправедливі, – вона абсолютно актуальна. Так, вибори в Росії зовні проходять за демократичними правилами: є бюлетені, ніхто не стоїть на виборчих ділянках і не диктує людям, як їх заповнювати, ніхто не стежить, хто як голосував. Таких ось ексцесів, властивих авторитарним режимам Африки і Латинської Америки, звичайно, в Росії не відбувається.

 

Але вибори нечесні і несправедливі, тому що немає рівності можливостей для занять партійною діяльністю. Держава кинула всю свою вагу, вплив і матеріальні ресурси на чашу терезів тільки одній партії – «Єдина Росія». Закон про партії змінений таким чином, що політичній партії украй складно виживати і існувати, потрібне підтверджене членство п`ятдесяти тисяч чоловік для того, щоб партія пройшла реєстрацію в Мін`юсті. А без реєстрації в Мін`юсті ти не маєш права брати участь у виборах. Ця цифра у всіх європейських демократіях порядком нижча. У деяких країнах достатньо однієї людини, щоб партія була зареєстрована і мала теоретичне право на участь у виборах.

 

Абсолютно відсутня свобода фінансування, фінансувати опозиційну партію стало майже самогубною затією. І більшість бізнесменів просто не наважуються давати гроші опозиційній партії, тому що для них це може закінчитися в`язницею. Доступу до засобів масової інформації у партій немає. Іноді окремих представників опозиції запрошують на ці студійного декору програми. Це, коли потрібно показати, що у нас в студії – "каждой твари по паре".. Відсутність рівного доступу до ЗМІ, рівних можливостей для всіх партій займатися передвиборною агітацією, можливостей фінансування ставить партії в свідомо нерівні умови. І фактично це означає, що вибори несправедливі.

 

А якщо пригадати ще і адмінресурс, який кинутий фактично на підтримку однієї партії, – «Єдиної Росії», – то виглядає все погано. Ну і плюс у нас же не вибори. Сама постановка питання яка. Представники влади абсолютно офіційно заявляють, що у нас не парламентські вибори, а у нас референдум про довіру президентові Путіну і його курсу. І якось дивно виходить. Що у нас відбувається: референдум чи все-таки вибори?

 

Влада використовує ксенофобію як інструмент консолідації електорату

 

У суботу лідера Об`єднаного громадянського фронту Гарі Каспаров заарештували на п`ять днів і розігнали його Марш незгодних. У нас, якщо людину заарештовують, то у нього рейтинг відразу росте. Арешт додасть Гарі Кімовичу очок?

 

Декілька додаткових очок це Гарі Кімовичу додасть. У нас багато прикладів, коли власті допомагали представникам опозиції робити біографію. І це якраз той самий випадок, коли шахістові Каспарову, який вирішив піти в політику, роблять абсолютно чудову біографію.

 

Ну, вже заарештовують, так заарештували б на п`ятнадцять діб, на місяць, на три місяці, під суд би віддали. Ну, заарештували б за звинуваченням в чомусь такому, що дозволило б тримати його в каталажці до кінця виборів. А от на п`ять днів садити – який сенс? Рішення про це ухвалювалося на високому, але не найвищому рівні.

 

Путін будує свою кампанію на антизахідних і антиамериканських гаслах. Чому у російського народу в такій моді антизахідна риторика?

 

Щоб це зрозуміти, потрібно бути фахівцем з психіатрії, з масового божевілля. Я не розумію, чому так багатьом людям приємно лоскоче нерви думка про те, що Росія нібито нарощує свою військову могутність. І тим самим зміцнює свій престиж в світі. Насправді, це неправда. Тому що в реальному житті російська армія знаходиться як і раніше в дуже важкому, якщо не сказати в жалюгідному стані. І те, що періодично за скажені гроші здійснюються пуски якихось сучасних ракет або якась інша демонстрація військової потужності, це не відміняє того факту, що армія знаходиться в глибокій системній кризі. Але обиватель цього, можливо, не знає, обивателеві подобається, коли ми знову брязкаємо зброєю. Хоча не розумію, навіщо це пересічному громадянинові, який він прибуток має від того, що США або інші країни вбачатимуть в Росії загрозу для своєї безпеки. Але, на жаль, це медичний факт: чим більше Росія брязкає зброєю, чим частіше російські лідери виступають з жорсткими загрозливими заявами, чим частіше звучать натяки на те, що Росія у разі чого вам покаже, тим більше популярною стає влада і особисто президент країни. Зрозуміти, чому так відбувається, не можу, мені це абсолютно чуже, але я, на жаль, в меншості.

 

Влада при цьому не збирається воювати, не збирається проти кого-небудь використовувати ті самі літаки і авіаносці, які нібито у нас печуться, як гарячі пиріжки. Влада явно не збирається ні з ким вступати в збройну конфронтацію. Але влада використовує цю ксенофобську лексику і образ зовнішнього ворога як інструмент для консолідації електорату правлячої партії проти реальних або придуманих зовнішніх сил.

 

Помаранчева революція стала важкою травмою для Путіна

 

Російські експерти всі в один голос говорять, що Кремль вже не цікавиться Україною. За їх версією, офіційному Кремлю байдужа наша коаліція і наш прем`єр, але, проте, в Києві створюються російські аналітичні центри, російські політики приїжджають до нас на відкриття Верховної Ради, вони завжди виступають зі своєю позицією з приводу вразливих українських тем. Як, по-вашому, чи випала Україна з російських інтересів?

 

Я скажу так. Поразка урядового табору Росії в ході подій осені – зими 2004 року - одна з важких травм, які одержала влада Росії, одержав Кремль, особисто президент Путін за весь час перебування у владі. Це було приниження. Інша справа, що самі винні. Але коли людина сама винна, то важко в цьому признатися. Тут стовідсоткова провина на плечах тих, хто особисто ухвалював багато важливих політичних рішень. Ніхто Володимира Володимировича за язика не тягнув, ніхто не просив його двічі поздоровляти Віктора Януковича з перемогою на виборах. Це класичний випадок, коли помилялися радники, але у президента навіщось голова є на плечах.

 

Йому дуже хотілося добитися на тих виборах успіху, йому дуже хотілося, щоб були здійснені ті обіцянки, які йому, очевидно, хтось давав. Я, до речі, не вірю, що ті обіцянки були б виконані. І, чесно кажучи, спостерігаючи за паном Януковичем, насилу уявляю, що пан Янукович зробив би Україну російським васалом. Я думаю, що вся ця проросійська риторика закінчилася б виключно словесним рівнем. Але в Москві були люди, які щиро повірили у те, що в Україні є проросійські політики, які повернуть розвиток країни назад і мало не відновлять колишній союз між Росією і Україною.

 

Звичайно, цього не трапилося, від цього у Путіна важке політичне похмілля, яке посилюється спогадами про те, як він двічі поздоровляв Януковича, як він приїжджав до Києва. Але ж йому сказав той же Медведчук: Володимире Володимировичу, ви такі популярні, що варто вам тільки приїхати – з`явитися на параді з Леонідом Даниловичем, Віктором Федоровичем, – і все, все. Це остаточно схилить чашу вагів прихильників провладного кандидата. Вийшло рівно навпаки. Зрозуміло, чому так багато розмов про те, що Помаранчева революція відбулася на американські гроші і завдяки американській допомозі, якимсь організаціям, які тут «таємно» працювали. Є якийсь підтекст: ми, мовляв, все робили правильно, і коли б не трикляті американці, якби вони не влізли сюди по саме не хочу, то тоді все було б правильно. І Володимир Володимирович приїхав би всіх підтримав, і все було б добре. Всі ці американські шпигуни втрутилися, встромили свої довгі носи. І все пішло криво - косо. І саме з цієї ж причини прагнуть не помічати процесів, які відбуваються тут в Україні, реальних досягнень, які є у країни. Адже економіка українська росте вищими темпами, ніж російська. А в таких сферах, як розвиток парламентаризму, демократії, політичної культури прогрес абсолютно очевидний. Приїжджаєш сюди, і чим більше часу проходить, тим більше переконуєшся в тому, що Україна семимильними кроками йде на захід. Йде у бік демократичної європейської цивілізації. У Кремлі є чітке розуміння того, що всі великі і малі успіхи України - це удар по путінізму. Це удар по путінському режиму, по тій практиці і теоретичним викладенням, які роблять керівники партії влади, керівники президентської адміністрації, радники, політтехнологи кремлівські і так далі. Успіх України, вступ до загальноєвропейської сім`ї народів – це в значній мірі буде поразкою і путінізма, і Путіна особисто. Тому все позитивне, що відбувається в цій країні, зрозуміло, відмітається. Тому що будь-яке слово, сказане про Україну позитивно, – це мінус сьогоднішній владі. Тому, власне, і вдають, що Україна – нецікава.

 

Насправді, Україна всіх цікавить. Хтось дивиться на події, які відбуваються в Києві і в Україні в цілому із заздрістю. Хтось з роздратуванням, хтось з надією, хтось з абсолютною неприязню, але, повірте, байдужих дуже мало. Інша справа, що про це ніхто не говорить. Багато бізнесменів, які мають серйозні інтереси в Україні, їх не афішують. З цим зустрічаєшся, тільки приїхавши у Київ, коли дізнаєшся, що Іванов, Петров, Сидоров має тут частку в одному проекті, хтось в іншому. Хтось взагалі тут на сто відсотків чимось володіє. Але в Москві всі ці люди про свої проекти мовчать в тряпочку, і дізнаєшся про те, що вони давно присутні на українському ринку, або наткнувшись на зовнішню рекламу, або в газеті, або на телебаченні, або зустрівши цих людей, коли вони їдуть в аеропорт і прилітають до Києва.

 

Коли Росія в зовнішній політиці веде власну гру, то втрачає вплив

 

Запитання про зовнішню політику. Зараз Росія категорично заявляє, що не підтримуватиме незалежність Косово. Але в 1999 році Кремль поміняв лояльнішого до Сербії Примакова на Черномирдіна, який «переконав» Мілошевича прийняти умови Вашингтона. Я б сказала так: Росія зараз проявляє зворушливу любов до держави, якій допомогла програти.

 

Я не готовий коментувати детально російську політику на Балканах зразка 1990 року. Примаков мав свою особливу позицію щодо основних складових балканської кризи. Всі пам`ятають його чудову петлю над Атлантикою (Євгеній Примаков, дізнавшись про натівські бомбардування, відмінив візит до Америки, розвернувши літак прямо в повітрі. – Авт.). А у Черномирдіна не було такого досвіду, такого чуття і інтересу, який був у Примакова. Але у нього було більше здорового глузду. Росія в 1999 році в дні балканської кризи, яка закінчилася натівськими бомбардуваннями, займала особливу позицію. Це був її перший експеримент, коли якісь зовнішні політичні гасла висувалися не для того, щоб вплинути на зовнішню політику держави, а виключно – щоб використовувати зовнішньополітичні гасла у внутрішніх цілях. Вже тоді політтехнологам здалося, що, застосувавши якийсь набір антизахідних гасел, ми можемо набрати внутрішньополітичних очок і консолідувати електорат. Радники міркували так: якщо зараз російська влада засуджуватиме бомбардування, виступить і скаже – руки геть від слов`ян, – то ми одержимо стрибок популярності Єльцина і уряду. Цього не трапилося, але вже тоді здорово зашкодило довгостроковим інтересам російської політики в балканському регіоні.

 

Що ми зараз маємо? Росія намагалася знову грати в гру – ми тут особливі, ми по-своєму будуватимемо балканську політику, – і втратила всякий вплив на Балканах.

 

Так само було в Ізраїлі, коли радянська сторона однозначно зайняла сторону арабських країн під час конфлікту 1967 року. Тоді ми діяли різкіше і крутіше, розірвали взагалі дипломатичні відносини з Ізраїлем. У результаті американці виявилися головними партнерами з урегулювання арабо-ізраїльської кризи – як для ізраїльтян, так і для арабів. А Росія так і не змогла відновити вплив на Близькому Сході, саме як наддержава, яка могла б грати там посередницьку роль. У нас хороші відносини з тими або іншими режимами, у нас непогані відносини і з Ізраїлем, і з тими або іншими арабськими країнами. Але як посередник, здатний взяти ключову участь у врегулюванні кризи, Росія більше ролі не грає. У неї символічна, почесна роль члена так званого близькосхідного квартету – без особливого впливу на ситуацію.

 

Україна приречена йти до Європи

 

Як вважаєте, те, що Україна і Росія віддаляються одна від одної, – це об`єктивний результат того, що, м`яко кажучи, не збігаються національні інтереси (ми хочемо в НАТО, ми не хочемо в ЄЕП, ми хочемо, щоб ви вивели ЧФ і т.д.) або це все-таки результат пропаганди політиків?

 

І те, і інше. Україна приречена на те, щоб йти до Європи. Що ж до Росії, то процес інтеграції Росії – це складне завдання. Росія дуже велика, Європі просто неможливо її абсорбувати. Росії об`єктивно неможливо стати її частиною.. Хоча, безумовно, Росія – це європейська цивілізація. Але при цьому повноцінним членом ЄС вона стати не зможе. Так, вона співробітничатиме з ЄС. Але це різний статус, різні можливості, різна доля.

 

Хоча я не бачу об`єктивних причин, щоб при відповідальних підходах політиків ми не могли б будувати нормальні відносини. У минулому було зроблено багато помилок, залишилося багато неприємних спогадів для обох президентів. Їх друзями ніяк не назвеш, але є політичний клас Росії і України. І вони повинні переступити через минулі помилки і образи. Дуже багато точок дотику, рушити які безглуздо і шкідливо. Але в політиці суб`єктивний чинник має колосальну роль. І я думаю, що на даному етапі він є визначальним.

 

Розмовляла Лана Самохвалова, УНІАН

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Лана Самохвалова, УНІАН
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
26567
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду