14:06
Середа, 5 Грудня 2018

Що там наша етика

Від дружного попередження до публічного осуду: як працює Комісія з журналістської етики.
Що там наша етика

Medialab, Анастасія Сафандула

Сама назва Комісії з журналістської етики навіює асоціації з бюрократією. А коли ще врахувати, що ця комісія виносить порушникам етичного кодексу «заяву в формі публічного осуду»… Та не поспішайте з висновками. Ця комісія — зачаток журналістської саморегуляції, яка потрібна Україні. Закон забороняє державі цензурувати медії, в тому числі визначати, чи дотримуються журналісти стандартів професійної етики. Тому домовлятися про правила та контролювати їх дотримання мусять самі журналісти. З’ясовуємо, як це працює (і чому не працює так ефективно, як хотілося б) в Україні.

Комісію з журналістської етики створили 16 вересня 2001 року. Вона зареєстрована як всеукраїнська громадська організація, головна мета якої — розглядати етичні конфлікти в журналістському середовищі або між журналістами і громадою. До неї входять п’ятнадцятеро членів: журналістів, редакторів та медіаюристів. Вони не отримують платні за роботу в комісії та мають право вийти з її складу в будь-який момент. Раз на два роки членів комісії переобирають або перезатверджують.  Із 2016 року комісію очолює голова правління «Громадського радіо» Андрій Куликов. Нещодавно MediaLab писав про його бачення журналістської етики.

Розглядати скарги комісія збирається раз на два місяці. За стіл сідають підготовленими.  «Насамперед ми передаємо скаргу нашим юристам, щоб вони визначили, чи ми взагалі можемо її розглядати. Наприклад, якщо скарга стосується ситуації, щодо якої відкрите судове провадження, ми відмовляємось від розгляду, аби не чинити тиску на суд. Юристи дають свої рекомендації, визначаючи можливі порушення», — розповідає Андрій Куликов.

В арсеналі Комісії з журналістської етики небагато методів упливу на порушника етичних норм. Перший — дружнє попередження, яке виносять, якщо комісія вирішила, що порушення було ненавмисною помилкою. Другий — заява, в якій комісія повідомляє про порушення стандартів. Третій — публічний осуд: це коли комісія вирішила, що норми журналістської етики порушені навмисно.

Наприклад, публічний осуд висловили Мар’яні Полянській із «Чортківського вісника» за колонку «Жиди чи євреї?», в якій комісія побачила ознаки ксенофобії та розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Аби обґрунтувати свій висновок, комісія звернулась по експертну допомогу до правозахисника та фахівця з протидії мові ворожнечі Максима Буткевича.

«Ми не даємо оцінку діям журналіста, а перевіряємо, чи дотримався він професійної етики, коли готував матеріал, — пояснює член комісії, журналіст із Кам’янського Сергій Гузь. — І намагаємось не тільки вказати на порушення, а й дати рекомендації, щоб іншим колегам було зрозуміло, як правильно поводитись у такій ситуації». Так, наприклад, було з рішенням про незбалансований сюжет телеканалу «Інтер».

До того, як винести рішення, комісія спілкується зі сторонами конфлікту та зважує їхні аргументи. Іноді журналіст, якого визнали порушником етичних стандартів, оскаржує рішення, і якщо йому вдається довести свою правоту, комісія може скасувати осуд або попередження.

Комісія не має ресурсів для моніторингу медіапростору в пошуках порушень журналістської етики. Тому реагує переважно на ситуації, описані у скаргах. Утім, за словами Сергія Гузя, бувають випадки, коли комісія діє за власною ініціативою: «Наприклад, якщо якісь резонансні дії можуть зашкодити нашій професії, ми висловлюємо свою позицію. Іноді ми робимо рекомендації для журналістів, наприклад, як спілкуватися зі джерелами чи висвітлювати вибори».  

Подати скаргу до комісії може кожен охочий. Але, щоб комісія взяла скаргу до розгляду, потрібно пояснити, як саме в описаній ситуації порушені стандарти журналістської етики. Для цього варто звіритись із кодексом.

Кодекс етики українського журналіста ухвалений 2002 року. Він написаний на основі принципів Загальної декларації прав людини, Всесвітньої хартії свободи преси ООН, Міжнародної Федерації журналістів, Конституції України та чинних законів. Нова редакція кодексу затверджена 2013 року Національною спілкою журналістів та Незалежною медіапрофспілкою, двома найбільшими професійними організаціями медійників в Україні.  Зокрема, 2013 року формулювання «Служіння інтересам влади, а не суспільства, є порушенням етики журналіста» змінили на «Служіння інтересам влади чи засновників, а не суспільства, є порушенням етики журналіста». З початку 2000-х реалії українських медій змінились: цензура й тиск із боку медіавласників тепер не менша проблема, ніж із боку влади.

Є також документ, ухвалений 1983 року Міжнародною федерацією журналістів. Члени Національної спілки журналістів України, яка 1992 року приєдналась до МФЖ, повинні дотримуватись цих десяти принципів:

  1. Люди мають право отримувати правдиву інформацію.
  2. Журналіст має бути відданий об’єктивній реальності.
  3. Журналіст має бути соціально відповідальним.
  4. Журналіст має бути професійно чесним.
  5. ЗМІ мають бути загальнодоступними та відкритими до співпраці з громадськістю.
  6. Журналістам слід поважати приватне життя та людську гідність.
  7. Журналістам слід поважати громадські інтереси.
  8. Журналістам слід поважати загальнолюдські цінності та розмаїття культур.
  9. ЗМІ мають сприяти усуненню війни та іншого зла.
  10. ЗМІ мають сприяти новому порядку у сфері інформації та комунікації.

Втім Комісія з журналістської етики засновує свої рішення саме на українському кодексі.

За словами Сергія Гузя, у діях журналістів часто вбачають образу честі, гідності та ділової репутації. Зазвичай ідеться про оцінкові судження, які, попри те, що журналіст має на них право, повинні бути аргументованими й базуватись на фактах. «Одна справа, коли ти оцінюєш чиновника, який діяв некваліфіковано, інша — коли просто ображаєш людину», — говорить Гузь.

Органи саморегуляції на зразок КЖЕ є в багатьох країнах. Подекуди і професійна спільнота, і держава наділяють їх великими повноваженнями. Наприклад, вирішувати, хто може вважатися журналістом, а хто ні. Ці органи видають журналістам, які підтверджують свою причетність до професії, офіційні прес-карти. Саме прес-карта, а не диплом журналіста, визначає належність до професії — і може бути анульована, якщо її власник порушив засади професійної етики. «У Німеччині прес-карту видають на рік за умови, що журналіст подав податкову декларацію, яка засвідчує, що понад 50% свого доходу він отримав від журналістської роботи. Друга умова — дотримання професійних і етичних стандартів. Якщо ці умови не виконуються, можна подати скаргу, й прес-карту заберуть», — розповідає членкиня комісії й керівниця Інституту масової інформації Оксана Романюк.

В Україні прес-карти видають Національна спілка журналістів та Незалежна медіапрофспілка, однак такого високого статусу цей документ не має. За словами Сергія Гузя, в Україні слід створити організацію, яка матиме право й компетенції вирішувати, хто є журналістом, а хто ні. «Журналістом може бути будь-який громадянин, а професійним журналістом тільки той, хто професійно заробляє собі на життя журналістикою. В цьому відмінність між громадським правом на свободу слова і професійними правами медійників», — пояснює Сергій Гузь цей поширений у Європі підхід.

Зараз Комісія з журналістської етики проводить зустрічі «Журетика: розмови PRO» в обласних центрах, щоб з’ясувати, які етичні виклики стоять перед регіональними журналістами. Цей проект підтримав Координатор проектів ОБСЄ в Україні та проекту «Свобода медіа в Україні». Одна зі сфер, у яких принципи застосування професійної етики досі не визначені, — соціальні мережі. Зокрема використання інформації з них для компонування журналістських матеріалів. Керівниця Інститут масової інформації Оксана Романюк нарікає на те, що зловживання контентом із соціальних мереж тягне за собою засилля матеріалів без інформаційного приводу. «Журналісти збирають коментарі з фейсбук-сторінок лідерів думок. Залежно від того, яке спрямування має медіа, добираються такі коментарі, як потрібно редакції. Хіба це журналістика? Журналістика полягає в тому, щоб знайти правду, перевірити всі факти й показати їх», — коментує Оксана Романюк. Нещодавно її організація оновила й уточнила свої поради щодо використання журналістами соцмереж як джерел.  

Ще один виклик якісній журналістиці — тиск на редакції з боку власників, чиновників і політиків, який неминуче посилиться під час прийдешніх виборчих кампаній. На зустрічі з журналістами у Львові голова Комісії з журналістської етики Андрій Куликов назвав кілька шляхів протистояння цьому тискові.

По-перше, вимагати від власника медіа підписати редакційний статут, який забороняє втручання в життя редакції. «Слід пояснювати власникам, що правда коштує дорожче, ніж брехня, і ЗМІ, який працює за стандартами, дасть більше грошей», — каже Куликов.  

По-друге, підтримувати суспільні медії, незалежні від бізнесу та політиків, та створювати власні незалежні медіапроекти, що працюватимуть за стандартами.

По-третє, поставити свій підпис під Кодексом етики українського журналіста, адже що більше людей об’єднає цей документ, то більше шансів уплинути на ситуацію в українських медіях вони матимуть.

Medialab, Анастасія Сафандула
Всі матеріали розділу / жанру:
Теги:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
139
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop