10:50
Неділя, 18 Лютого 2018

Як працює редакція Kyiv Post

Хто читає про Україну англійською, що таке пейвол і навіщо потрібна стіна між ньюзрумом і комерційним відділом.
Як працює редакція Kyiv Post
Як працює редакція Kyiv Post

Газета Kyiv Post виходить із 1995 року. У 2002 році з’явилася її онлайн-версія. Це видання, яке пише про українські реалії для іноземців англійською мовою. Як протриматися двадцять три роки на українському медіаринку й отримувати дохід від друкованого медіа, MediaLab розповіли головний редактор видання Брайан Боннер і його заступниця Ольга Руденко.

 Звідки гроші на незалежну журналістику

Брайан Боннер почав працювати в медіа у 18. Тоді люди інвестували у надруковану рекламу, а не в рекламу в інтернеті. В цифрову ж еру, каже Брайан, медіа мають вигадувати нові способи монетизації: «Гугл, твітер, фейсбук користуються нашим контентом, ба навіть поширюють його. Саме вони мають вигоди від реклами. Це одна з причин, чому нові медіа перебувають у пошуку нової вигідної фінансової моделі».

У березні 2013 року Kyiv Post стала першою українською газетою, яка запровадила пейвол. Це коли читач платить за контент на сайті https://www.kyivpost.com/. Агреговані новини, opinions, мультимедіа та публікації, які несуть особливу супільну-політичну цінність, залишаються у відкритому доступі. У Kyiv Post також є soft paywall  це п’ять безкоштовних матеріалів на місяць. Потім вони переходять у пейвол. Одразу в платну категорію потрапляють ексклюзивні новини і матеріали з архіву Kyiv Post.

«Люди мають розуміти, що новини — не безкоштовний продукт. Хтось має платити за якісну та незалежну журналістику. І найкраще, коли самі ж читачі це роблять»,  каже Брайан.

Фінансова незалежність, переконані у Kyiv Post, — запорука незалежності редакційної. Головний редактор видання каже, що команді дуже пощастило не бути, на відміну від більшості українських медіа, під впливом олігархів.

Брайан Боннер

«Ахметов, Фірташ, Коломойський, Пінчук та Порошенко володіють найбільшими ЗМІ в країні. Ці медіа є комерційно невигідними, але використовуються в політичній грі. Наприклад, коли треба віддячити або просувати своїх друзів, або ж навпаки — покарати ворогів. В Україні немає історії незалежної редакційної політики, адже більшість журналістів приймають ту сторону та працюють так, як їм скажуть» розповідає Брайан.

77% бюджету — це гроші, які Kyiv Post заробляє самостійно через рекламу, сайт, проведення заходів (наприклад, Thirty Under Thirty, The Tiger ConferenceCEO BreakfastEmployment Fair). Решту грошей медіа отримує зі грантових проектів та від свого власника, британсько-українського підприємця пакистанського походження Мохаммада Захура.

«Я не можу сказати, що ми вирішили всі проблеми, адже наш сайт та тексти можуть бути кращими. Але все одно вважаю, що ми відповідаємо читацькому запиту: споживати новини англійською про Україну. Саме тому минуло вже двадцять три роки від часу заснування нашого медіа, а ми все ще існуємо», — каже головний редактор.

Структура Kyiv Post  

Редакція Kyiv Post складається з головного ньюзруму, де роблять новини і тексти на найрізноманітніші теми: від політики до лайфстайлу. Окрім цього, є фотослужба, де  фоторедактор курує роботу трьох фотографів.

В окремому приміщенні розташований комерційний відділ, який працює незалежно від ньюзруму. СЕО газети – Люк Шеньє (який працює у KP останній місяць), координує роботу комерційного директора, людей, які продають рекламу і власне заробляють кошти для Kyiv Post.

«Між нами стіна. Ми  окремі частини одного цілого: у них своя структура, а у нас своя. Наприклад, комерційний директор ніяк не може вплинути на роботу журналіста, найняти журналіста або звільнити його з роботи. Так само головний редактор не може найняти на роботу людину, яка продаватиме рекламу», — каже заступниця головного редактора Ольга Руденко.

Також у команді Kyiv Post працюють люди, які відповідають за організацію заходів, передплату, диджитал, верстку. Є два дизайнери, один із них працює над рекламою, інший — над дизайном газети.

У редакції, окрім українців, які добре знають англійську, працюють і носії мови. Зазвичай вони знають російську або українську, бо, як правило, в Україні живуть давно або якось із нею пов’язані. Це робить співпрацю комфортною: раптового зіткнення культур не трапляється.

Для кого пише Kyiv Post

Цільова аудиторія газети та онлайн-версії — різна. Газета розповсюджується переважно у Києві. Її читачі — це іноземці, які живуть у Києві, і яким потрібна інформація англійською, а також люди, які можуть і хочуть читати англійською. Переважно це ті, хто працюють у посольстві, бізнесі, міжнародних організаціях тощо.

А ось онлайн-видання переважно читають за кордоном. 76% читачів сайту живуть за межами України. Передовсім це США, Канада, Велика Британія, Німеччина, а також деякі країни Західної Європи.

Головний редактор Брайан Боннер каже, що завдання Kyiv Post відрізняються від інших українських ЗМІ. Переважно українські медіа створюють контент для українців, яким не треба детально пояснювати контекст, — вони народилися чи живуть тут віддавна. Натомість Kyiv Post розповідає про Україну англомовним читачам.

«Це передбачає зовсім інший стиль написання текстів. Ми часто пояснюємо контекст, чому та чи інша подія варта висвітлення, хто ці люди, про яких ми пишемо. Але зміст однаковий  ми пишемо про політику, бізнес, розваги. Ми  медіа загального інтересу та не спеціалізуємося на якійсь конкретній темі», — розповідає Брайан.

Хто конкуренти

Англомовних видань в Україні небагато. Наприклад, друковані видання What’s on та Kiev check-in, які пишуть про лайфстайл.  

«За контентом вони нам не конкуренти, бо лайфстайл — це лише одна з секцій нашої газети. Звичайно, ми їх проглядаємо, адже конкуруємо за рекламні кошти», — каже Ольга Руденко.

Про суспільно-політичний англомовний журнал Ukrainian Week вона каже, що там тексти здебільшого перекладають на англійську. Це помітно і ускладнює читання.

Ольга Руденко на Львівському медіафорумі

У деяких українських медіа є англомовні версії, наприклад, LB.ua, hromadske.ua чи VoxUkraine. Але зазвичай для того, щоб підтримувати повноцінну англомовну версію сайту, потрібно багато ресурсів. Це не завжди вигідно.

Також конкурентами Kyiv Post можна вважати всі глобальні видання, які час від часу пишуть про Україну.

«Наприклад, New York Times пише про Україну, але з московського бюро, де працюють чудові люди, вони журналісти високого класу та видають якісні матеріали. Проте у нас є перевага, адже ми на місці весь час. Це дозволяє щонайкраще розуміти порядок денний», — каже Ольга. Водночас Брайан наголошує, що Kyiv Post не може конкурувати з медіа на кшталт Financial Times або The Wall Street Journal, адже у них різна читацька аудиторія та рекламний ринок.

Kyiv Post — конвергентне медіа

«Робота над сайтом та над газетою ведеться паралельно, у нас конвергентна редакція і так було завжди, — розповідає Ольга, — газета — це стабільність, вона має вийти, а текст, який ми запланували на сайт, може вийти у будь-який день, це залежить від теми».

«Kyiv Post можна було назвати повільним медіа, коли головним фокусом була газета. В якомусь сенсі це залишилося незмінним. Ми вкладаємо багато зусиль у наш щотижневик, але це вже змінюється. Зараз ми кожного дня маємо як мінімум  два-три нових тексти на нашому сайті», – розповідає Брайан.  

Заступниця головного редактора розповідає, що інколи виробничий процес уповільнюється через необхідність дотримуватися стандартів, а також через те, що писання текстів іноземною мовою займає порівняно більше часу.

«Ми не можемо кинути якусь інформацію на сайт, поки принаймні не спробуємо отримати відповідь від другої сторони», — зазначає Ольга. У редакції Kyiv Post фактчекінг — це відповідальність кожного журналіста. Крім того, тут діє правило, що журналісти не надсилають тексти на вичитку героям інтерв’ю.

«Цитати на вичитку ми не відсилаємо ніколи. Але якщо людину хвилює, що вона не вичитає своє інтерв’ю, то ми пропонуємо з’ясувати фактологічну інформацію у режимі листування електронною поштою», — розповідає Ольга.

Головний редактор каже, що публікація чогось, у чому журналіст не впевнений, може призвести не тільки до юридичних проблем, а, що важливіше, до втрати довіри. Без неї ж у журналістиці не можна бути успішним.

«Раніше, відправивши газету в друк, журналіст міг цілу ніч провести в агонії, думаючи про те, чи не зробив якоїсь помилки. Зараз із цим простіше, адже помилку можна відразу виправити. Але все одно краще витратити більше часу для перевірки фактів», — вважає Брайан. Він переконаний, що журналістика — це вміння. І хороша новина полягає у тому, що його можна опанувати.

Фото з фейсбук-сторінок Ольги Руденко та Брайана Боннера

Ганна Аргірова, Medialab
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
925
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop