Про запит на медіа-якість

Про запит на медіа-якість

28 Грудня 2014
2523
28 Грудня 2014
10:56

Про запит на медіа-якість

2523
Яким був «інформаційний ландшафт» року, що минає
Про запит на медіа-якість
Про запит на медіа-якість
Україна пережила надмірно складний 2014-й. Але, традиційно підсумовуючи «плюси» та «мінуси» медіа-року, можемо констатувати: лише такі неймовірні потрясіння та жертви нарешті  зрушили з «мертвої точки» відсторонено-байдужі принципи роботи вітчизняних ЗМІ. Звичайно, не в усіх. Але на виклики часу більш-менш цивілізовано почало реагувати ТБ. І це — чи не головне досягнення. Наш «телевізійний фаст-фуд», що багато років лише недолуго розважав та, правду кажучи, — часто дебілізував своїх глядачів, хоча й «зі скрипом», але почав продукувати державницький контент, у центрі якого — справжні герої.
 

Доза «норми»

Ще свіжі в пам’яті ефіри Першого Національного, в яких замовчували події на Майдані або відверто брехали; пам’ятаємо новини «Інтеру», ТРК «України», ICTV та інших мовників, у яких глузували з мітингувальників та закликали до «конструктивного» діалогу з Януковичем. Навіть після перших жертв. Анексія Росією Криму та інформаційна «окупація» сходу стали поштовхом для поступового «перезавантаження» ТБ. Важко сказати, що це лише з доброї волі власників каналів. Відбулася зміна інформаційного запиту суспільства. Країна втомилася від телекілерства. Нині відвертої антиукраїнської позиції в ефірах майже не побачиш. Ба більше: деякі центральні канали почали пристойно висвітлювати війну на сході, започаткували «воєнні щоденники», окремі патріотичні програми, знімали соціальні ролики на підтримку нашої армії та навіть проводили благодійні телемарафони.

 

Програма року

Передовсім хочеться відзначити військово-патріотичну програму «Хоробрі серця», що із серпня цього року виходить щотижня на каналі «1+1». Такої передачі, переглядаючи яку вся країна плаче, але водночас — і пишається своїми співвітчизниками, на ТБ якраз і не вистачало. Особливо — у такий складний період. Уже перші випуски показали: в нашому суспільстві великий запит на те, щоб в ефірах каналів показували власних героїв. Насамперед, звичайно ж, військових. Але не тільки. «Хоробрі серця» сьогодні мають багато українців — лікарі, волонтери, матері солдатів і навіть діти.

 

Той сенс, який журналісти та ведучий Ахтем Сєітаблаєв вкладають у «Хоробрі серця», ми в «Дні» почали реалізовувати ще у травні. І щотижня обов’язково розповідаємо історії наших героїв — живих і, на жаль, загиблих. Щоб пам’ятали. Приємно, що загальнонаціональний канал зі своїми можливостями покриття підхопив цю тему.

 

Найкращий ефір

Як підхопив і ще одну не менш важливу тему — «справу Гонгадзе». Всі ці роки газета «День» була чи не єдиним медіа, що системно та послідовно писало про перебіг «справи десятиліття». Більшість журналістів обрали інший шлях — замовчування. Звичайно, це не може не грати на руку тих, хто бореться проти справедливості в цій історії. А нещодавно телепростір країни буквально «вибухнув» сенсацією у прямому ефірі. У програмі «Право на владу» каналу «1+1» глядачі побачили не звичне для всіх ток-шоу, яке вже давно приїлося, а змістовну і корисну передачу. Правильно дібрані головні учасники й експерти, професійна поведінка ведучого, влучні посили — все це зробило програму особливою.

 

Із ложі преси - у парламентське крісло. на фото - Вікторія Сюмар, парламентський кореспондент із 15-річним стажем, колишній член громадської ради при Комітеті з питань свободи слова в роки президентства Віктора Ющенка, тепер - глава того ж комітету / фото Артема Сліпачука / «День»

 

В ефірі — автори та експерти «Дня» — депутат двох скликань Олександр Єльяшкевич, громадський діяч Олексій Подольський, яких раніше на центральні канали не пускали, і яким є що сказати. Але сенсацією стали заяви колишнього першого заступника генерального прокурора України Рената Кузьміна, який перебував на включенні по Skype.

 

Чому важлива крапка у цій справі? Бо це тест для всього українського суспільства. «Думаю, що ніколи насправді не існувало кращої можливості розслідувати цю справу, ніж сьогодні, — зауважив у коментарі «Дню» генеральний директор «1+1 медіа» Олександр ТКАЧЕНКО. — Ми почали висвітлювати «справу Гонгадзе» і не відступимо». Слова Ткаченко дотримав. Відразу ж вийшов у ефір окремий сюжет на цю тему в програмі «ТНС. Тиждень» та журналістське розслідування в «Українських сенсаціях». Інші центральні канали поки що відмовчуються. Але хочеться вірити, що 2014-го крига в цій справі скресла. Принаймні у медіа-сфері.

 

Спроба нової телеякості

Запам’ятався цей рік і появою нових каналів, які, попри скепсис деяких медіа-експертів, стали серйозними гравцями інформаційного ринку — «Громадське ТБ», «Еспресо.ТV» та «112. Україна». Ці канали стартували радше як інтернет-платформи й фактично он-лайн транслювали всі події на Майдані. Звичайно, просто стрімів чи безперервних дискусій у студіях з експертами було замало для мовників, які ставили собі завдання вибитися в лідери. Тому в ефірах цих каналів паралельно з висвітленням актуальних подій на Майдані, потім у Криму та на сході активно урізноманітнювався контент. Технічно в інформаційному плані тут у лідери вибився «112. Україна», який поєднав надсучасні засоби традиційного ТБ та можливості Інтернету.

 

Нову якість показав також Перший Національний канал, який після приходу до керівництва НТКУ Зураба Аласанії почав «оживати» на очах. Передовсім, якісно змінилися новини, які разом із Інною Москвіною було запрошено вести Ілону Довгань. У результаті саме державний канал експерти назвали найбільш незаангажованим, на якому під час цьогорічних виборчих кампаній майже не було «джинси». На каналі з’явилося з десяток нових цікавих програм, зокрема журналістські розслідування. І сьогодні, попри об’єктивні трудності, Перший Національний стає на шлях реорганізації у Суспільне ТБ. (Детальніше читайте в інтерв’ю із Зурабом Аласанією.)

 

Суттєво 2014-го додав і канал ZIK, який цього року почав позиціонувати себе як загальнонаціональний та відкрив окрему студію в столиці. Канал видав на-гора кілька рейтингових програм, кожен випуск яких активно дивляться та обговорюють в Інтернеті. Мова передовсім про програму «Наші гроші» (присвячена незаконному використанню бюджетних коштів через тендери та державні закупівлі) та авторську програму Остапа Дроздова у жанрі хард-ток-шоу з однойменною назвою Drozdov.

 

«Оздоровлення» інформаційного простору

Важливим досягненням 2014-го можна назвати й те, що канали нарешті почали знімати з ефірів російські пропагандистські серіали та фільми. Одними із перших тут знову ж таки виступили «Плюси», які ще в травні, не чекаючи вказівок Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, зняли 15 російських серіалів, що пропагують силову тематику, вихваляють міліцію, армію та силовиків РФ. Далі, після відомих вчинків та заяв російських акторів Охлобистіна та Порєченкова, в Україні було заборонено низку стрічок з ними. Корегувати програму передач змушені були ТРК «Україна» та ICTV.

 

У рамках розпочатої ще в липні обов’язкової перевірки всіх російських фільмів, які прагнули отримати прокатну ліцензію в Україні, члени Експертної комісії з питань поширення і демонстрування фільмів при Держкіно України заборонили майже сотню російських стрічок, які пропагують війну, фашизм, закликають до повалення територіальної цілісності й суверенітету України та несуть інші загрози національним інтересам нашої країни.

 

Було цього року ще дві важливі деталі — створення Міністерства інформаційної політики та проходження до парламенту відомих журналістів. Утім, вони на окрему оцінку ще не напрацювали.

 

Медіа-негатив. Наслідки війни

Напевно, одним із найбільш промовистих «мінусів» медіа-року, що закінчується, є статистика загиблих, переслідуваних і полонених журналістів. За даними організації «Репортери без кордонів» в Україні за 2014 рік було найбільше викрадених (33), атакованих (215) чи заарештованих (47) медійників. У цілому у світі 2014 року, за даними «Репортерів без кордонів», відбулося 66 убивств журналістів. Зокрема й в Україні — шість, що вивело нашу країну на третє місце за цим сумним показником. Усі ці велетенські цифри покалічених через свою професійну діяльність людських життів, такі нехарактерні для нашої країни ще кілька років тому, принесла війна. Війна, розв’язана не нами. Війна, яку названо «гібридною», і якій передувала цілком конкретна інформаційна спецоперація у наших же ЗМІ.

 

На тимчасово окупованих територіях — нові «закони» для журналістів, що нагадують методи 90-х: рекет, погрози, сфабриковані судові справи, виселення, зняття з посад «неугодних» із подальшими ставлениками від «своїх». Так із Криму судами витіснили ТРК «Чорноморська», свій вектор у бік РФ різко змінили газети «Перша кримська», «Кримська газета», «Кримські вісті»; припинили свою роботу донецьке інтернет-видання «УРА-Информ.Донбасс», «Український медіа-холдинг» (УМХ) призупинив з 1 грудня діяльність Донецької філії УМХ та розповсюдження своїх видань на території Донецької та Луганської областей, з вогнепальної зброї обстріляли вікно дачі головного редактора донецького інтернет-видання «ОстроВ», координатора Комітету патріотичних сил Донбасу (КПСД) Сергія Гармаша... і це лише кілька штрихів до повної картини.

 

Чи не найзапеклішими були битви за телевежі. «Телевежі — стратегічні об’єкти, і навіть за легкий натяк на спробу захоплення має бути жорстке реагування правоохоронців», — ще у квітні зазначала у коментарі «Дню» заступник головного редактора ІА ZIK Тетяна ВЕРГЕЛЕС. У травні кілька днів поспіль терористи обстрілювали телевежу у Слов’янську, яку охороняли українські військовики. Та вже у червні системний адміністратор з Краматорська Сергій Лісіцин розповідав «Дню»: «Вже давно Краматорськ зомбують російськими каналами — ніхто не збирається ремонтувати телевежу на горі Карачун». У липні прес-служба Нацради з питань телебачення і радіомовлення повідомляла, що в Луганській області з 45 провайдерів програмної послуги транслюють російські канали 13 компаній, у Донецькій області із 118 провайдерів 59 ретранслюють російські програми. За останніми даними медіа-експерта з регіональних ЗМІ Світлани Єременко, опублікованими на дочірньому сайті «Детектор медіа» «Детектор медіа», із 1500 газет у Донецькій області (крім маріупольських) жодна не повідомила про мирні ініціативи Президента. В областях працює 10 російських каналів, які проводять антиукраїнську пропаганду.

 

Інформаційна спецоперація

Месиджі терористів озвучували не тільки російські і новостворені пропагандистські ЗМІ на територіях так званих ДНР і ЛНР, а й... українські канали. 3 жовтня у п’ятничному вечірньому випуску новин український канал СТБ дав синхрон бойовика Олександра Захарченка, теперішнього главу терористичної організації «Донецька народна республіка» («ДНР») про те, що він «зі спокійною совістю може стріляти в будь-яке українське місто». Цей скандал українська медіа-спільнота проігнорувала, на відміну від іншого, коли 4 травня у «Подробицях тижня» на «Інтері» з’явився сюжет із коментарем терориста Сергія Задрилюка із позивним «Абвер» — тоді більшість медіа-експертів різко розкритикували «Інтер».

 

Чому такі сюжети виходять на українських телеканалах суспільство могло б дізнатися, якби довели до кінця «справу Шувалова». 27 березня начальник Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України Анатолій Дублик постановив, що «діяльність Ігоря Шувалова (російського політтехнолога, радника екс-глави АП Віктора Януковича, співвласника телеканала «Інтер» Сергія Льовочкіна. — Авт.) суперечить інтересам забезпечення національної безпеки України, її суверенітету, територіальної цілісності і конституційного ладу». Проте уже за кілька днів СБУ дала «задній хід» і передумала видворяти Шувалова, а прес-служба відомства повідомила, що «рішення щодо пана Шувалова було скасовано в числі інших рішень щодо журналістів і громадських активістів із Росії та Грузії, яким режим Януковича заборонив в’їзд до України». Зараз Ігор Шувалов — заступник директора з розвитку компанії «Національні інформаційні системи» (НІС) «Інтеру».

 

Протести і скандали

У підсумку маємо розчарування громадськості і напругу, що наростає. Були завищені очікування від Майдану, але революція не змінила сітки мовлення. Відчуття відповідальності і політична воля — це не ті речі, до яких можна апелювати, звертаючись до власників ЗМІ. Телеканали як були інструментами у політичних іграх, так і залишилися, тому що їх господарі не мислять медіа в іншій системі. Отже, маємо «вічного Шуфрича» на «Свободі слова» в ICTV, маємо русофіла Ганапольського на радіо «Вєсті», який веде свою пропагандистську роботу з тилу, маємо Олену Бондаренко на «112. Україна» із викриками «хунта-каратєлі»... А відповідно — фідбек від громадського суспільства — протестні акції проти редакційної політики «Інтеру», ICTV, ТРК «України», «112.Україна», газети «Вести», яку прокуратура так і не спромоглася закрити, хоча рахунки ТОВ «Вісті Мас-Медіа» і його генерального директора Ігоря Гужви були заарештовані. ...І все менше журналістів на заходах, що могли б об’єднати українську медіа-спільноту, як от день пам’яті Григорія Гонгадзе...

 

До речі, саме слово «медіа-спільнота» стало інтернет-мемом завдяки скандалу навколо тоді ще не призначеного голови Комітету з питань свободи слова. Тусовка своїх стала «спільнотою» — такий собі евфемізм — і захищала кандидатуру Світлани Заліщук. Цей рік був багатим на «междусобойчики», що взагалі дивно за таких обставин: тут і Данило Яневський, якого «пішли» з «Громадського ТБ», і Роман Скрипін, який на тому ж каналі показує своїм співрозмовникам середній палець у прямому ефірі, і конфлікт журналістських поколінь між Наталією Влащенко і тією ж Світланою Заліщук. Зате на Львівському Медіа-форумі — тріумф «селфіків» і «обнімашок» — серед «медіа-спільноти», звісно. Але якщо вже не війна об’єднає українських журналістів, то що?..

 

Вадим Лубчак, Анна Свентах, «День»
 
Фото - «День»
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Вадим Лубчак, Анна Свентах, «День»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2523
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду