Зустрічаючись із журналістом-розслідувачем, ставиш стандартне питання: «Над чим зараз працюєш?». Відповідаючи, Ігор Колтунов, кореспондент програми «Гроші» на каналі «1+1», напружився - говорить, звикся чути такі запитання від слідчих. Раніше Ігоря знали як журналіста-розслідувача програми «Агенти впливу» каналу НТН і відеоблогера «Детектор медіа» (перше інтерв'ю з Ігорем Колтуновим вийшло в «Дні» під назвою «Боягузом бути модно» саме як наслідок його радикальних висловлювань і дій у блогах. - Авт.). Зараз він працює у столиці над трьома різними проектами «Плюсів»: «Українськими сенсаціями», «Секретними матеріалами» і «Грошима». «Я зрозумів, що на НТН «уперся головою в стелю». Захотілося вийти із зони комфорту, і я прийшов на канал, у якого більше глядачів. Якщо ти був класним учора, але не став розвиватися, то завтра ти опинишся на нижчих позиціях», - говорить Ігор. Цього разу «День» говорив із Ігорем Колтуновим про ніч перед розстрілом Небесної Сотні, чому журналістські розслідування важливі, навіть якщо система не міняється, і про чистоту українського медіасередовища.

- Уперше ми говорили з тобою після відеоблогу на «Детектор медіа» про європейське устремління українців. У своєму недавньому блозі про комбатів, які йдуть у Верховну Раду, ти не менш радикальний.

- Насправді я хотів донести дуже просту, банальну річ. Мені постійно телефонують хлопці, з якими я був під Донецьком (як журналіст. - Авт.), і говорять: «А пам'ятаєш, ми їхали в мікроавтобусі, так от усіх цих хлопців вже немає, а я ось без ноги лежу в госпіталі в Дніпрі». Дуже багато дзвінків починаються словами «ми хочемо тобі дещо розповісти...». І ось я вмикаю телевізор і бачу, що це - нікому не потрібно. Всім цікаво про вибори, що Семенченко зняв балаклаву. Тому я хотів підняти важливе питання - ми не повинні забувати тих, хто постраждав на цій війні, не повинні забувати рідних загиблих. Повторюється сценарій Афганської війни і чорнобильських ліквідаторів. Нам тут класно в елітному офісі міркувати про маленьку зарплату в шість  тисяч гривень, а хлопці помирали за тисячу. А деякі ще до цього часу не отримали статус учасника АТО.

- Є така розхожа думка, що журналіст не повинен зближуватися з героями своїх матеріалів. Чи міняється цей принцип у новій для нас ситуації - під час війни?

- Не повинен, але зараз це неминуче. Ти не можеш розмішати молоко, не зануривши туди ложку. У мене є внутрішній кодекс - я прагну посильно допомогти. Але з часом у будь-якого журналіста виростає броня, товста шкіра, ти стаєш циніком. Тепер я спокійно ставлюся до трупів, поранених, страждань. Як в інтернет-мемі: «Інтерв'юйований розплакався під час синхрону - журналіст зрадів». Частково - це правда. Але також ти розумієш, що, якщо тобі пощастило виявити цю емоцію в людині, ти їй допомагаєш, і чесно показуєш це глядачеві. Інакше, можливо, глядач і не зрозумів би, яке перед його очима розвертається горе. Журналістів-розслідувачів часто називають розгрібачами бруду. Ти неминуче знаходишся по лікті у багнюці.

- Як не забруднитися самому і не зневіритися від того, що твої сюжети не спричиняють зміну системи?

- Ми не вершителі доль. Але ми тримаємо політиків у тонусі, і це наша робота. Якби зараз зникли всі програми-розслідування, почалося б тотальне беззаконня. Знаючи, що їх ніхто не побачить і не засудить, вони б перетворилися на тварин, гірших за французьких королів епохи Ренесансу або часів війни з гугенотами. Можливість втрати іміджу утримує політиків і олігархів в певних межах. Вони бояться здійснювати помилки, інакше їх покажуть на каналі конкурента.

- Про канал конкурента детальніше...

- Всі ми розуміємо внутрішній механізм нашого телевізійного ринку. Хтось знімає про одних, хтось - про інших. У цьому є певний баланс думок. Ось така у нас сарматська демократія. В будь-якому разі це не телебачення Росії, коли один маленький «Дождь» із картонним мечем намагається виступати проти титанічної машини Кисельова і Ернста. Хочеш різних точок зору - подивись різні канали. Поки так.

- Є на «Плюсах» якісь обмеження в роботі журналіста-розслідувача?

- Жодні обмеження особисто мене не стосувалися. Є самоорганізація. Можливо, теоретично ми маємо на увазі і певну самоцензуру... Є, наприклад, тема з так званим «ДНР». Нещодавно журналістка «1+1» поїхала до Горлівки і зняла матеріал про Безлера як про звичайну людину - як він танцює на весіллях, грає на гітарі. Але ми розуміємо, що не можемо дати в ефір цей матеріал, адже Безлер не показав журналістці, як він розстрілює людей, не показав священика, який перебував у нього в полоні того ж дня. І якби ми показали цей матеріал, то це був би злочин проти наших хлопців, які загинули в цьому «ДНР». Але в наших частинах теж не все так гладенько. І завдання журналіста - знайти цей баланс, не скотитися в популізм.

- Який сюжет для тебе став найважливішим?

- Я випадково знімав у ніч чергування ТСН. Мені довелося йти по цьому холоду, в бронежилеті, касці до Жовтневого палацу. Провів пряме включення о третій годині ночі. До мене підходили «беркути» і говорили, що зараз поб'ють палицями. Хотів наступного дня вести ефір удень, страшно хотілося спати. Друге включення провів о сьомій ранку для «Сніданку з 1+1» з Марічкою Падалко і пішов додому спати. А за півтори години мені зателефонували і сказали - 70 трупів. Це збіглося з днем розстрілу Небесної Сотні. Я щойно був там і розумів масштаб того, що сталося. Цей день став доленосним для всієї країни. Якби я залишився хоча б на кілька годин або знімав удень - поліз би на амбразуру. Це для мене було найбільш знаковою миттю у моїй роботі. Ці п'ять хвилин нічного прямого включення стали для мене однією з найважливіших подій у житті. Я робив багато різних сюжетів за об'ємом і аналітикою, а важливими стали всього п'ять хвилин.

- Одна з останніх твоїх робіт для програми «Гроші» - сюжет про ніч у штабах різних політичних партій після парламентських виборів. Ти бачив там журналістів, які були у списках партій? Як вони поводилися?

- Ці люди, умовно кажучи, сиділи ще вчора з тобою в одному окопі, а сьогодні летять на гвинтокрилі. Видно, як одразу ж міняються манери людини, інші рухи, звички. Наприклад, я знав Сергія Висоцького ще до того, як він став депутатом, і бачив його в ніч виборів. Спілкування набуває протекційного характеру. Можна багато говорити про те, що народний депутат - це просто слуга народу, але ми прекрасно розуміємо, що це людина, яка вибилася в «дамки» і стала альфа-самцем серед свого колективу. Ці люди досягли певного успіху, але питання в тому, чи варто розмінювати твій журналістський капітал і авторитет, як це зробило багато медійників за цих виборів, на незрозуміло що. На ВР, яку можуть розпустити через рік? Чи впевнений ти, що, якщо ти класний журналіст, ти станеш класним законодавцем? А найстрашніше те, що ти витратив усі бонуси, які заробив як журналіст, а мине п'ять років твоєї каденції, і ким ти будеш знову?

- А ось Мустафа Найем написав на своїй ФБ-сторінці: «Мандат - не самоціль, якщо не зможу знайти іншого способу легального заробітку, не бачу жодних проблем повернутися в професію».

- Я вважаю, що у нього проблеми з цим у будь-якому разі можуть початися. Мустафа розкрив дуже багато питань. Він знав, що депутатська зарплата набагато нижча, ніж отримує будь-який журналіст його рівня. За фактом він підняв важливе питання. Але з іншого боку, як ми пояснимо пенсіонерці чи лікареві, чому депутат кращий за них? Якщо ти народний депутат, то спочатку працюй на те, аби підняти прожитковий рівень інших людей, а потім уже і про себе подумай.

- Ти б пішов у депутати?

- Ні. Я не уявляю зараз там своєї ролі. Роль кнопкодава? Для мене депутат - це така декоративна істота, яка або натискає на кнопки, або прикидається людиною. Дуже багато людей, яких я знав і поважав, після багатьох років перетворилися на пустушку. Раніше вони були політичними або громадськими діячами, журналістами, а ВР зробила з них порожні беззмістовні кульки. Але з іншого боку, якщо ми хочемо новий парламент, давайте не ображатися, якщо адекватні люди намагаються до цього парламенту зайти. В будь-якому разі вони дуже дорого розплатяться, якщо зійдуть з лижні і стануть, умовно кажучи, чечетовими.

- Але ми бачимо колишніх журналістів Дарку Чепак або Ганну Герман, які, здається, не дуже дорого розплачуються.

 - Піти до парламенту - це не піти до Януковича. Клеймо Януковича - це страшно. Ми бачимо, як зараз через це українське суспільство не сприймає книжку Герман, навіть якщо вона добре написана.

- Коли стало відомо, що журналісти йдуть до цього парламенту, Мустафа Найем написав, що «він не змінився». Тоді ж багато хто пригадував блог Дарки Чепак, де теж було використано цю фразу. Троє журналістів з руху «Чесно» пішли в партію Президента, як свого часу до Президента пішли дві зазначені вище медійниці. Чи є ризик, що «чесних» спіткає та ж доля?

- Є така можливість, але мені здається, вони не повинні повторити цей сумний досвід попередників. У будь-якому разі вони звиклися бути лідерами думок у ФБ, а зараз ми бачимо, що їхня основна аудиторія, яка їм поклонялася, почала йти проти них. Дуже хочу, аби вони все-таки вийшли колись на трибуну ВР і сказали: «Ось закон, який ми прийняли, і від нього дійсно стало краще». Але давати їм спуску доки не можна.

- Чим зараз журналісти-розслідувачі можуть допомогти українському суспільству і медіасередовищу?

- Журналіст-розслідувач може допомогти суспільству розставити акценти. Ми повинні створити тренд, у якому чиновникові важливо не красти, не брехати. Якщо ми знаходимо і доводимо з документами і фактами, що ця людина - злодій, це повинно стати матеріально-доказовою базою для судової справи. Наше завдання - розкривати гнійники і показувати пальцем не лише суспільству, але і своїм колегам.

Анна Свентах, «День»

Фото - http://www.day.kiev.ua