Одного разу мій колега по Києво-Могилянській академії сказав мені: «Я веду курс «Вступ до політології». Скажіть, будь ласка, яке ваше визначення громадянського суспільства?» Одного разу мій колега по Києво-Могилянській академії сказав мені: «Я веду курс «Вступ до політології». Скажіть, будь ласка, яке ваше визначення громадянського суспільства?» «Взагалі, — відповів я, — про це написано цілі томи, але ось, по-моєму, гарна коротка відповідь: набір груп, установ та інтересів, незалежних від держави і здатних на неї впливати». Насправді, звичайно, значення громадянського суспільства набагато ширше. Воно також вимагає, як зазначив німецький філософ Юр ген Хабермас, театру комунікацій, незалежних від держави, щоб такі групи могли сформуватися і утворити справді розумну демократію (поки ще ніхто цього не досяг), де в політичном у дискурсі переважатиме розум. Потрібен певний набір правил, щоб зберегти, так би мовити, громадянськість. Для країни, яку усього десятиріччя відділяє від комуністичного режиму з його партійною державою, котра старалася підім’яти під себе або знищити все, що залишалося за її рамками, це набагато складніше, ніж для держав, які працювали над цим століттями. Однак початок встановлено: паростки, хоч і в малій кількості, вже проросли й існують різноманітні програми, спрямовані на їх культивацію. Справа у тому, що можна мати кращу в світі конституцію і закони, але без громадянського суспільства, що примушує політичний процес слідувати цим правилам, не створити представницького самоврядування західного типу. Зрештою, де Токвілль ще у 1830-х говорив, що якщо ми всі рівні, це означає лише, що ми однаково безпорадні перед Левіафаном-державою. Уже тоді він розумів, що поставити державу на рейки можуть тільки асоціації беззахисних поодинці індивідуумів, здатних захищати їхні інтереси одне перед одним і перед державою. Ця система також недосконала — навіть в Америці були свої «дрібні прикрощі» на зразок Громадянської війни, «дикого капіталізму» кінця ХIХ століття, ще кількох безглуздих воєн, але, як стара вантажівка «Шевроле», поскрипуючи і підстрибуючи на вибоїнах, вона тримала шлях до того, що сьогодні весь світ визнає успіхом. Інші країни Першого світу, до якого прагнуть належати Україна та інші постсоціалістичні держави, по-своєму йдуть шляхом, який проклали британці та американці, і також досягають процвітання. Але головне — не форма і структури офіційної політики, а сили поза урядом, котрі впливають на роботу його структур. Саме тому Мадлен Олбрайт приєдналася до хору висловлювань за побудову громадянського суспільства в Україні, і тому ж більшість західних програм допомоги Україні націлені на неурядові організації. Без сильного громадянського суспільства ця країна разом з її народом ніколи не стануть тим, на що сподіваються і чим заслуговують стати. Вибори, що наближаються, дуже важливі, але без громадянського суспільства вибори самі по собі не здатні створити державу Першого світу.