Як міський сайт Маріуполя конкурує з медіамонополією Ріната Ахметова

Як міський сайт Маріуполя конкурує з медіамонополією Ріната Ахметова

24 Травня 2017
3189
24 Травня 2017
10:14

Як міський сайт Маріуполя конкурує з медіамонополією Ріната Ахметова

3189
Редактор мережі міських сайтів Анна Мурликіна — про створення незалежного маріупольського інтернет-видання «0629», на яке не мають впливу ані політики, ані інвестори.
Як міський сайт Маріуполя конкурує з медіамонополією Ріната Ахметова
Як міський сайт Маріуполя конкурує з медіамонополією Ріната Ахметова

Бізнес-модель міського сайту, що працює як місцеве медіа й рекламний майданчик, стала досить популярною в Україні. За словами редакторки міських сайтів — Анни Мурликіної, її компанії вдалося відкрити філії в 11 містах України і продати формат за франшизою в понад сто міст України, Білорусі, Казахстану й Росії.

Незалежне від політичних та олігархічних грошей інтернет-видання в Маріуполі, де медіаринок фактично монополізований Рінатом Ахметовим, має досить велику аудиторію читачів. Їхня кількість збільшується залежно від ситуації на фронті, але в редакції взагалі не радіють такій популярності. Конкуренції на місцевому медіаринку бракує, стверджує Анна Мурликіна, яка дуже сподівається на новий телеканал «Перший незалежний», що вже розпочав мовити в кабельних мережах.

Втриматися на плаву «0629» допомагає великий комерційний відділ, який займається не тільки рекламою, а й створенням веб-сайтів. Але редакційну політику визначає тільки редакція на чолі з головним редактором, і базується вона на Кодексі журналістської етики. «Редакційна політика формується головним офісом, тобто мною як головним редактором мережі, редактори в філіях обмежені тільки редакційною політикою і більше нічим. Вони мають повну свободу вираження і можливість працювати як незалежні медіа», — зазначає Анна Мурликіна.

Про це та інше «Детектор медіа» поговорив із пані Мурликіною після круглого столу на тему журналістських стандартів, який днями відбувся в Маріупольському гуманітарному університеті за участі членів Комісії журналістської етики та за сприяння офісу ОБСЄ в Україні.

Редакція сайту «0629» (в центрі головний редактор Юлія Священко)

Анно, кому належить ідея створити міський сайт «0629»?

— Усе почалося з жарту двох молодих людей, які відкрили в Маріуполі приватну веб-студію. Вони вирішили 2006 року створити довідковий сайт для себе як забавку, навчальний посібник зі створення сайту. Він висів без діла, поки не з’явилася талановита дівчина Катерина Малокуцька, яка запропонувала продавати рекламу під контент, який там розміщувався на той момент. У Катерини вийшло.

Наприкінці 2008 року я надіслала на цей сайт резюме й запропонувала послуги журналіста. До 2008 року в них практично не було власного контенту, тільки передруки, причому часто з міських газет. Тобто в газетах інформація виходила з запізненням, а на сайті — ще з більшим запізненням. І я показала людям, що можна зробити новини сьогодні на сьогодні, й бути першоджерелом для тих самих газет. Мене запросили на роботу, і з лютого 2009 року ми почали спочатку вибудовували сайт «0629», а з 2010 року — розвивати мережу.

Нині це мережа міських сайтів, яка називається City Site (тобто сайт міста). Це філіальна мережа, яка об’єднує 12 міст із центром у Маріуполі. Крім того, ми продали формат сайту за франшизою більш ніж ста містам.

У яких містах відкрилися ваші філії?

— У Львові, Запоріжжі, Дніпрі, Харкові, Одесі, Миколаєві, Кривому Розі, Сімферополі, Києві, Донецьку й Луганську.

А за франшизою ми продали формат не тільки в міста України, а й Казахстану, Білорусі, Росії. Наша мрія — вийти з цим продуктом на європейський ринок. Ми даємо певні пільги, звільняємо від плати на кілька місяців, поки сайт стане на ноги. Плата для великих і малих міст різниться. І обсяг роялті теж залежить від розміру міста. Плата не дуже велика — десь 3-4 тис. грн. Але ми даємо кейс із повним набором послуг: як зняти приміщення, якого воно має бути розміру, які мають бути меблі і як розставлені, якою повинна бути бізнес-модель, скільки має бути менеджерів, журналістів, що мусить робити керівник, як заробляти кошти, з чого варто почати, скільки дзвінків до рекламодавця повинні зробити менеджери тощо. Для редакції окремий пакет порад, який містить наш стайлбук: як писати новини, що для нас є темою новин, а що ні, наші професійні стандарти, загальні і внутрішньокорпоративні стандарти, плюс де шукати новини в маленьких містах. Тобто такі чисто практичні поради.

Ви навіть радите, де шукати новини?

— Це актуальне питання, бо нас купують дуже багато маленьких міст і навіть сіл. І вони часто запитують, що робити, коли в місті нічого не відбувається.

Яка у вас форма власності?

— Приватне підприємство. Одного власника немає. Кожен сайт — це окреме підприємство. Одного інвестора в нас немає, ми заробляємо гроші з нуля. Мені здається, що це унікальний продукт, бо розвивався він у мене на очах, практично з нуля, як соціальний експеримент.

Хто формує редакційну політику вашого сайту та мережі?

— Редакційна політика формується головним офісом, тобто мною як головним редактором мережі, редактори в філіях обмежені тільки редакційною політикою й більше нічим. Вони мають повну свободу вираження і можливість працювати як незалежні медіа. Ми фінансуємося за рахунок реклами і за рахунок супутніх видів діяльності, які розвиває наш комерційний відділ.

Але сказати, що ми абсолютно незалежні, було би неправильно. Тому що ми в першу чергу залежимо від наших читачів і не можемо не писати про те, що їх цікавить, навіть якщо нам це не дуже подобається. По-друге, ми залежимо від рекламодавців, й іноді в нас виникають моменти, коли наші матеріали вступають у конфлікт із їхніми бізнесовими інтересами. У деяких випадках нам доводиться йти на якісь компроміси. Наприклад, у нас виник конфлікт із однією великою торговельною мережею. Один читач поскаржився на неякісну ковбасу в цій мережі, й ми про це написали. Представники підприємства подзвонили нашим менеджерам із проханням зняти матеріал. У таких випадках ми в першу чергу виходимо з інтересів наших читачів. Якщо описана в статті проблема не є принциповою, іноді можемо щось пом’якшити, але ми ніколи не підемо на поступки, якщо питання принципове. У нас так було з кількома нічними клубами, коли в нічний час сталася серія кримінальних випадків (ножових поранень, збройних нападів тощо). Враховуючи, що це зона АТО і для нас важливі питання безпеки, то, звісно, ми про це писали. Через це втратили кілька рекламодавців. Тут не було підстав для компромісу, й ми не могли не писати про ці випадки, бо вони мали важливе соціальне значення. Але в цілому це не заважає нам працювати як незалежному медіа. Наголошу, що на нас немає політичного впливу.

А ви радите журналістам вашої мережі користуватися Кодексом журналістської етики?

— Звісно. Наш стайлбук прописаний на основі КЖЕ.

Скільки у вас в редакції працює журналістів?

— У нас у Маріуполі п’ятеро, в різних містах по-різному, але не більше п’яти. Для нас п’ятеро осіб — це великий колектив. Ми розуміємо, що для таких міст як Київ, Харків, Одеса, Дніпро це занадто мало, але в нас немає можливості утримувати великий штат. Ми самі собі й редактори, й літредактори, й коректори. Ми залучаємо фрілансерів на гонорарній основі (за написання новини — 50 грн., із фото — 100 грн., за репортаж — 200 грн., за матеріал — до 300 грн.). Як бачите, гонорарні ставки в нас маленькі, тому нам важко конкурувати з іншими ЗМІ у великих містах.

А ви перепровіряєте новини фрілансерів?

— Нам пишуть люди, з якими ми співпрацюємо багато років, ми їм довіряємо. Вони нам допомагають, і в нас хороші стосунки. Ми не беремо тексти, в яких сумніваємося, власне від незнайомих людей практично ніколи не беремо текстів.

Хто допомагає заробляти гроші для ваших редакцій?

— Комерційний відділ. Це декілька напрямків: друкована, контекстна реклама, є агенція автореклами, яка займається розміщенням реклами на автотранспорті. Але не всі ці напрямки є в усіх містах. Комерційний відділ може реалізовувати будь-які комерційні проекти, які допомагають жити й розвиватися, зокрема й редакції. Наш успіх полягає в тому, що комерційна група — колектив удвічі-втричі більший, ніж редакційний. Саме така кількість людей дозволяє заробляти на сайт і працювати редакції як незалежному медіа.

Комерційна група — це переважно рекламісти. Також у нас є програмісти, які працюють над створенням веб-сайтів.

Розкажіть про медіаланшафт у Маріуполі.

— Медіаланшафт у нас дуже сумний, тому що понад 90 % медіа в Маріуполі — це «корпоративні» медіа, і фактично має місце монополія Ріната Ахметова. Було би веселіше, якби вони належали різним власникам. У нас так було до 2011 року, коли працювали два комбінати, були дві великі газети, які належали різним власникам і між ними була конкуренція (й між підприємствами, і власниками, зокрема й медіа). Завдячуючи конкуренції, на поверхню спливало багато цікавої інформації. А тепер є два телеканали МТВ і «Сігма», міські газети «Приазовський робочий» і «Илличевец. Город» — і всі ці медіа належать Рінату Ахметову. Є ще телеканал ТВ7, який тепер сильно втратив аудиторію. Раніше він належав покійному директору машинобудівного заводу «Азовмаш» Олександру Савчуку. Казали, що його перепродали, але на сайті каналу написано, що канал належить Юрію Іванющенку та дружині Савчука. Наразі канал потроху починає працювати, сподіваюся, що хоч трохи з’явиться конкуренція. Для мене Іванющенко не сильно відрізняється від Ахметова в плані ставлення до інформації та професійних стандартів.

Тепер у нас з’являється ще один телеканал — «Перший незалежний», який збирає гроші в складчину; сподіваюся, що в них вийде стати на ноги. Вони працюють у кабелі. Вони знімали свої програми протягом року, перед тим як вийти в ефір, і дуже хочуть транслюватися на регіон. Є ще «Громадське Донбасу», яке розвиває тут сайт і канал, але, на жаль, у цього мовника дуже маленька аудиторія. Ми їм як можемо, допомагаємо.

Аналогічна ситуація з сайтами. У нас є сайт «Мариупольские новости», що належить Петру Іванову, який очолював міську організацію Партії регіонів у Маріуполі. Його підозрюють в організації та фінансуванні «русской весны» в Маріуполі через депутата Держдуми Сабліна. Вони колишні однокласники, Іванов неодноразово привозив сюди Сабліна, і є підозра, що саме через нього сюди йшли гроші для фінансування всіх протестів. Тепер Петро Іванов переховується, сайтом керувала й керує Вікторія Терещенко, і вона ж є редактором ахметовського каналу МТВ. З’явилася інформація, що Ахметов забере собі й сайт «Мариупольские новости».

Є ще сайти mrpl.city та ilich.in.ua, які належать «Метінвесту». Перейменували вони комбінат хитро, знайшли людину, дотичну до Маріуполя й комбінату — Зота Ілліча Некрасова, — і на честь неї й назвали :) І тепер дуже сердяться, коли ми пишемо в своїх матеріалах «Маріупольський металургійний комбінат ім. Зота Ілліча», просять прибрати Зота. Це смішно.

Тобто є три помітні сайти. І є ще кілька, які активно розвивались у 2011-2012 роках: «Мариуполь экспресс», «Надо ua». Наразі вони не впливають на інформаційне поле.

У нашого сайту щоденно 60 тис. унікальних відвідувачів із Маріуполя, але коли йде загострення на фронті, то до 200 тис. і більше, але ми не раді такому збільшенню.

Чи відчувається вплив російських медіа в регіоні?

— Так, дуже відчувається. Дуже багато дивляться російські телеканали й на супутнику, і в інтернеті. Навіть старі люди освоюють інтернет тільки заради того, щоб дивитися російське телебачення. Ми одразу відчуваємо зміни настроїв по коментарях і тому, що пишуть люди в соцмережах. І розуміємо, звідки ноги ростуть. Наприклад, остання ситуація з «Безсмертним полком». Ніколи в Маріуполі не було подібних акцій і зненацька з’явилися люди, які захотіли пройти ходою. Або приїздив цього року на травневі свята російський священик Ілларіон. Він зустрічався з мером. Ми запитали мера, навіщо, він відповів: «Я просто дуже релігійна людина, і на Великдень відвідав аж три храми і тричі помолився». Але це лукавство. Бо торік було багато патріотичних заходів, яких він не відвідав. Мер демонстративно два роки поспіль їде з міста в день звільнення міста від так званої ДНР. Я вважаю, що це позиція, не кажу, що він не проукраїнський, але це така гра на своїх виборців. У нас у міськраді взагалі дивна ситуація склалася. По факту, в нас є фракції «Опоблоку» і «Метінвесту», «Наш край» та опозиційна «Сила людей». У нас тут велика гра в популізм, і те, що «Сила людей» пройшла, було для решти великою несподіванкою, бо «Опоблок» зрозумів, що є якийсь відсоток громадян, які не піддаються його пропаганді.

А таких багато?

— Думаю, що такі люди є, це, очевидно, ті, які мають здатність самостійно мислити, можливо, це всі ті 15 %, які прийшли на президентські вибори в 2014 році.

А з Києва представники влади часто приїздять у Маріуполь?

— Ні, нечасто. Раніше, в 2015-му і на початку 2016-го, приїздило більше. Багато сюди приїжджали як на сафарі, пофотографуватися в Широкіно на руїнах і поїхати додому. Ляшко став часто приїздити, це дуже помітно. Бо в нас три народні депутати від Маріуполя, ніхто нічого не робить, а тут приїхав Ляшко й пообіцяв гроші на дитячий садок, приїхав через кілька місяців і відкрив гуртожиток для переселенців. Насправді гуртожиток побудований коштом Євросоюзу, Ляшко тут узагалі ні до чого, але він приїхав і посвітив обличчям. Дали йому звання «Почесного іллічівця», це насправді плювок сталеварам, бо вони — люди мужньої праці і сприйняли це як особисту образу.

Чи є солідарність журналістів у Маріуполі?

— Ні, й це велика проблема. Ми солідарні тільки з «Громадським Донбасу», тому що вони працюють із нами «на одній хвилі» і мислять із нами в одному напрямку. Вони прагнуть працювати так само, як і ми, згідно з професійними стандартами. І їм буває так само важко добувати інформацію, як і нам. Органи влади замикають надання всієї інформації тільки через прес-службу. Як раніше — подзвонити чиновнику і взяти короткий коментар — уже неможливо. Наприклад, був карантин у школах і ми не могли довідатися, які школи закрили. Тому ми ділимося інформацією з «Громадським». До появи «Громадського» ми були дуже самотні, й колеги на нас дивилися як на прокажених, бо ми якось не так працювали, як вони.

Журналістські організації в нас теж недієві. Обласна спілка НСЖУ ніби працює, але для мене вона неприйнятна в силу того, які люди до неї входять. Ми з ними працюємо за різними стандартами, ми на різних полюсах, тому я себе не уявляю в одній організації з цими людьми. Їхня діяльність для мене непомітна, можливо тому, що я не входжу до цієї організації, але, на жаль, я не знаю, що вони роблять.

Фото надані Анною Мурликіною та Юлією Священко

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3189
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду