1 березня в Києві розпочне роботу Школа документального телебачення - спільний проект Незалежної асоціації телерадіомовників (НАМ) із чеським Інститутом документальних фільмів та польською Академією документальних мистецтв. Напередодні відкриття пропонуємо розмову з директором Академії документальних мистецтв, продюсером, експертом документального кіно та викладачем Школи - Доротою Рошковською.

- Дорото, які тенденції сучасного світового документального кіновиробництва можна окреслити?

- Сьогодні у світі спостерігається все більше визнання документальних фільмів як напряму кіномистецтва. Вони привертають велику увагу на кінофестивалях, і серед молодої аудиторії навіть існує певна мода - дивитися документальні фільми. Це дуже чітко простежується у Польщі на чисельних кінофестивалях, зокрема у Варшаві, де я керую студією документальних фільмів Art of Documentary. Я думаю, що багато вдумливих людей втомилися від загального телевізійного потоку слабких образів та однотипних серіалів, тому вони шукають тієї справжності, яка може бути відтворена саме в документальному кіно. Разом із цим, документальне кіно - важливий інструмент фіксації соціального й політичного життя навколо нас, яке надихає людей до роздумів і змін. Зазвичай, фільми, номіновані на премію «Оскар», базуються на гострих проблемах сьогодення. Сукупність найбільших викликів та інтересів лежить в економічній та екологічній площинах. Звісно, проблеми прав людини та умов життя - це також часто згадувана тема.

Ще одна важлива тенденція сучасного документального кіно - це виклад за правилами драматургії художнього кіно. Тому багато хороших документальних фільмів пробуджують гарячі емоції і глибокі рефлексії, що і є метою кіномистецтва. Художнє документальне повнометражне кіно планово знімають, показують у кінотеатрах, тоді як короткі документальні фільми є емоційно сильнішими й частіше поширюються через нові платформи - інтернет та мобільні пристрої.

- Наскільки актуальною соціальна тематика є у Польщі?

- Галузь документального кіно - дуже впливова у Польщі. Автори отримують чисельні нагороди на світових фестивалях та конкурсах. Хочу тут згадати кілька імен: Марцель Лозінські, Єржі Шлядковскі, Яцек Блавут, Лідія Дуда, Кристіан Матисек і Войцек Старонь. На щастя, у Польщі ми маємо можливість активно передавати знання і вміння від майстрів до учнів. Це забезпечує плинність кінематографічних традицій і дає нагоду плекати й розвивати її для майбутніх поколінь. У 70-х, 80-х роках соціальна роль документальних стрічок була особливо важлива. Сьогодні є такі автори, як Марія Змаж-Кочановіч та Анджей Тітков, і вони віддають перевагу гострим соціальним проблемам. Однак усе більше спостерігаємо зміну авторських інтересів у бік екзистенційної драми, людської долі й почуттів, психології - класичних сюжетів будь-якого мистецтва. Проте, оскільки вони залишаються близькими до реального життя, ефективність соціальної тематики теж залишається, а вплив на глядача стає навіть сильнішим, ніж соціальні телепрограми.

- З якими викликами стикаються сучасні польські документалісти?

- Одним із важливих викликів сьогодні є документальне історичне кіно. Існує потреба використати фільм як розмову про минуле, як публічну дискусію і розуміння багатьох драм новітньої історії. Це добре спрацьовує в художньому кіно, заснованому на реальних подіях, яке також можна назвати «творчою документалістикою». Наприклад, фільм Анджея Вайди про Катинь або стрічка «В темряві» Агнєшки Голланд, номіновані на «Оскар». Звісно, є чимало важких історичних сюжетів, як-от з історії українських та польських відносин. Одним із незвичайних історичних фільмів є картина Єжи Гофмана «Україна» - це 4 частини захопливого документального кіно.

- Які цікаві проекти (фільми) ви хотіли б відзначили?

- Недавно відзнятий фільм «Свисток» (The Wistle) молодого польського режисера Гжегожа Зарічного - дуже цікава картина, яка виборола премію Grand Short Film Jury Award на найбільш інноваційному фестивалі Sundance (США) в січні цього року. Я пишаюся тим, що на міжнародному пітчингу на Краківському кінофестивалі цей проект просував Dragon Forum - організація, яку я очолюю (www.dragonforum.pl). The Whistle (16 хв.) розповідає історію провінційного молодого футбольного судді, який намагається знайти свій шлях у житті. Це одночасно історія однієї людини і картина середовища, яка дає відчуття соціальних відносин у провінційному спорті.

Засоби реалізації проекту були скромні, зате професійні, а історія базувалася на щоденному досвіді автора.

- Що зробило цей фільм успішним?

- Я думаю, це кілька чинників: вдалий вибір головного актора - гідного і відвертого молодого чоловіка, тісний контакт режисера з головним героєм, повне розуміння серед учасників кінопроцесу, гумор і добре побудована сюжетна лінія. Але передовсім - це талант авторів, який є ключем до успіху фільму.

- Що загалом важливо враховувати під час створення соціального кіно чи телепрограми?

- Існує велика різниця між документальною телепрограмою та фільмом. Від соціальної програми ми очікуємо «втручання» в життя людей і негайних безпосередніх змін ситуацій. Такі програми мають радикальний сюжет і коротке «життя». Документальні ж фільми мають впливати на глядача так, щоб змінювався й він сам, і світ навколо нього. Вони покликані відображати реальність для інших і «жити» довго. Цю різницю можна порівняти із сюжетом про рибу й вудку - те, що ми можемо дати глядачеві. Автори фільму на соціальну тему мають чітко визначитися й віднайти відповідний жанр для свого сюжету й мети. Дуже важлива роль документального фільму - це виховна сила. Він дозволяє глядачеві вивчати довколишній світ, а для автора це чудовий спосіб навчитися фільмовому ремеслу і мистецтву.

- Які організації підтримують розвиток документального кіно в Польщі?

- Вищезгаданий фільм The Whistle, наприклад, було створено на студії Анджея Мунка під егідою Асоціації польських кіновиробників, яка насамперед допомагає дебютантам робити перші кроки в кінематографії. Фінансово цей проект підтримав також Польський інститут кіно.

- Які проекти цікавлять вас в Україні? Над чим ви працюєте?

- Моя співпраця з українською стороною триває вже 8 років. Насамперед, це кінофестиваль про права людини DocudaysUА у Києві. В рамках фестивалю ми кілька разів проводили семінари на теми документального кіно. Також щороку ми отримуємо анкети з України на участь у Dragon Forum у Польщі. Протягом усього періоду я спостерігаю зростання хвилі молодих українських документалістів. Один із них - Максим Васянович із його дебютною роботою «Мама померла на кухні в суботу», нагородженою на багатьох фестивалях. Я знаю, що багато фільмів, заявлених на Dragon Forum, було фінансовано й підтримано Державним агентством України з питань кіно, тож із нетерпінням чекаю на їх перегляд. Я також розпочала своє перше спільне виробництво документального фільму з назвою green documentary і сподіваюся на позитивний розвиток своєї співпраці з українськими партнерами. Щодо співпраці з НАМ, то оголошена Школа документального ТБ - це наш другий спільний проект. Минулого року я була викладачем і координатором студентських фільмів у рамках Кіношколи НАМ фестивалю «Кіномедіа».

Довідка:

Дорота Рошковська народилась у Варшаві в 1960 році. Закінчила Ліцей образотворчих мистецтв у Польщі (1979), філологічний факультет Варшавського університету (1986), відділ телевиробництва Академії Медіа в Голландії (1992) та аспірантуру гуманітарних студій Варшавського університету (2011). Багато років Дорота жила в Голландії, де працювала в галузі аудіовізуальної індустрії та маркетингу. У 1997-2002 роках Дорота була редактором відділу культури телеканалу TVP2 і займалася редагуванням документальних фільмів і телепроектів. На сьогодні Дорота є президентом Міжнародної асоціації «Майбутнє медіа» та незалежної компанії Arkana Studio. Також вона є продюсером низки фільмів: Invisible Strings -Talented Pusker Sisters, The Mill and the Cross, Way to Calvary, Poste Restante.