Якщо посеред ночі розбудити студента-журналіста й запитати про стандарти інформаційної журналістики – не сумнівайтесь, відтараторить завчені до іспитів «оперативність, точність, збалансованість...». Коли ж почнеш уточнювати: а що то, власне, означає? – студент (звісно, якщо сон був не дуже глибоким) з ентузіазмом почне розповідати про винятковість місії журналістики в глобалізованому суспільстві. Не доб’єшся від нього конкретики навіть під час іспитів.

 

Пригадую, як ми готувались до складання іспиту з однієї з журналістикознавчих дисциплін: погортали конспекти з планами запитань до іспиту – й поклались на спритність язика. Не тому, що ледачі й байдужі, а через відсутність матеріалу для підготовки. Підручники складаються з «води», а викладачі на лекціях, як правило, просто переказують їх зміст. На семінарах говоримо про глобальні речі: місію журналіста, захист інформаційного простору, політичні й культурні дискурси. А основи основ – специфіки інформаційного жанру, з яким більшості з нас доведеться мати справу на практиці, - не знаємо.

 

Допомогти майбутньому журналісту не лише вивчити, але й зрозуміти стандарти інформаційної журналістики можуть тренінги МГО «Інтерньюз Україна» з новинної журналістики. Щоб узяти участь у безкоштовному дводенному тренінгу за проектом «U-Media», достатньо заповнити анкету на сайті (наступні тренінги пройдуть 9-10 та 16-17 грудня). Тренери-«ведмеді» - Ігор Куляс і Олександр Макаренко («Ведмідь-консалтинг») – просто й зрозуміло, в ігровій формі розтлумачують 7 основних стандартів інформаційної журналістики, виводять 36 (!) способів боротьби з цензурою та знайомлять учасників тренінгу з принциповими етичними нормами журналістської професії. Тренерам допомагали їхні молоді колеги, випускники «Інтершколи» Оксана Сябро, Світлана Чернецька і Маркіян Перетятко.

 

Ігор Куляс і Олександр Макаренко

Першим завданням стало знайомство одне з одним: групу розбили на пари, і кожен повинен був, проінтерв

’ювавши сусіда за дві з половиною хвилини, схарактеризувати його за 30 секунд. З’ясувалось, що багато фактів одне про одного ми перекрутили, недослухавши, переплутавши або нафантазувавши чогось свого. Так, приміром, життєрадісній дівчині приписали суїцидальні нахили; згодом з’ясувалось, що питання до неї було сформульоване так: «Якби ви хотіли померти, який спосіб обрали б?». Часом студенти починали обурюватись: «Але ж ти сам так говорив! А зараз кажеш, що це неправда...». Перший урок, який отримали учасники тренінгу: «Наш герой завжди правий. Коли щось здається – перепитуємо. Не нав’язуємо співрозмовнику власну думку. Не робимо власних висновків».

 

Наступна гра – прес-конференція політичної партії. Ігор і Олександр грали ролі лідерів «Партії Ведмедів України» - політичної сили, головною метою якої є відстоювання прав журналістів. Вони виклали журналістам основні тези своєї передвиборної програми, ми ж мали написати за прес-конференцією інформаційне повідомлення. Студенти, так і не спромігшись упіймати вправних піарників на гарячому, писали замітки у стилі пропагандистської журналістики. За недостовірність фактів, викладених у деяких повідомленнях, «ведмеді» виписували штрафи, а за надмірну прихильність обіцяли занести гроші в конверті. Тренери ненав’язливо спонукали до висновків: по-перше, сама прес-конференція не є подією. По-друге, запитувати треба не для того, щоб показати себе – «погляньте, який я розумний» - а щоб дізнатись щось, що може бути цікаво людям. По-третє, ставити два запитання в одному нераціонально, адже політик завжди відповість на те з двох, яке йому зручніше, а інше проігнорує.

 

Ігор Куляс - голова Партії Ведмедів України :)

Далі ми засвоювали на практиці важливість таких стандартів, як оперативність і точність. Студенти розділились на 5 груп, що уособлювали 5 телеканалів, і в цілковитій тиші по черзі готували інформаційні повідомлення: перший студент читає оригінал – штампований прес-реліз Центру громадських зв’язків Міністерства внутрішніх справ України про впійманого на Троєщині 25-річного злочинця, який різав ножем і грабував літніх жінок – і виписує основні факти з цього повідомлення; другий вибирає головне за записами першого, і так далі. Такий собі «зіпсований журналістський телефон». Результат був просто вражаючий: у деяких «телеканалів» ножами орудували пенсіонерки, у інших гроші й прикраси давали у винагороду за зниклого юнака... Здавалося, що журналісти мали на увазі зовсім різні події, хоча працювали з одним і тим самим текстом. Що характерно, найбільш оперативні «телеканали» виявились найменш точними. Тренери наголосили на тому, що точність завжди важливіша за оперативність: краще дати новину другим, але донести до аудиторії достовірну інформацію. Жоден із «телеканалів» не дав вичерпної інформації: на 5 головних запитань репортажу («Хто злочинець? Що він робить? Де здійснює напади? Коли і в який час? Яким чином?») відповіді так і не дали, зате назвали номер статті Кримінального кодексу, за якою звинувачували юнака.

 

Подання усіх значущих точок зору без будь-яких переваг для жодної сторони конфлікту, незаангажованість експертної оцінки, яка завжди повинна мати конкретного автора, повна рівновага бліц-опитувань (журналіст – не соціологічна служба, щоб виводити якісь відсоткові співвідношення), неприпустимість узагальнень («лікарі кажуть», «експерти вважають»...) – засадничі принципи балансу журналістського матеріалу. Олександр та Ігор пояснили студентам, що аргументи «за» і «проти» можуть знайтись щодо будь-якої речі або явища. Як приклади було розглянуто такі явища, як війна і СНІД. Студенти, які спершу обурено відкидали саму можливість існування позитивних сторін у цих явищ, мусили визнати, що аргументи на їх користь є.

 

Після 8 годин інтенсивної роботи Олександр Макаренко залишається сповненим енергії і почуття гумору.

Тренери звернули особливу увагу на специфічну лексику журналістських матеріалів. Так звані «журналізми» лише засмічують мову й створюють дискомфорт, заважаючи читачеві чи глядачеві розуміти, про що йдеться. Журналіст повинен викладати факти просто й дохідливо, уникати слів-паразитів («само собою зрозуміло», «начебто», «практично», «в принципі», «фактично») та зайвих вставних слів. Там, де це можливо, складні формулювання завжди варто замінювати на зрозуміліші: «юридичні особи» - фірми, «споживачі» - люди, «продукти харчування» - їжа тощо. Ігор і Олександр навели яскравий приклад -  славнозвісний «газотранспортний консорціум», про який можна почути в кожному випуску новин, але навряд чи багато глядачів і навіть журналістів можуть пояснити, що це таке. Слід бути обережнішими з позначенням деяких понять. Наприклад, «бойовики/партизани», «шпигуни/розвідники» тощо. Перевагу завжди слід віддавати стилістично нейтральним варіантам.

 

Особливої пильності від журналіста вимагають посилання на джерела інформації. Надто обережно треба ставитись до джерел в Інтернеті. Ігор Куляс пригадав випадок, коли на сайті CNN протягом 20 хвилин були опубліковані некрологи на Папу Римського, Генсека ООН та інших відомих людей. Деякі ЗМІ підхопили ці повідомлення, забувши про те, що інформацію завжди слід ретельно перевіряти, щонайменше, у двох незалежних авторитетних джерелах.

 

Розповідаючи про боротьбу з цензурою в редакції, тренери пояснили, що всі інстанції, через які проходить журналістський матеріал – журналіст, редактор, менеджер і власник – є цензорами. І, якщо журналістові вдалось побороти самоцензуру, він повинен уміти протистояти цензурі вищих інстанцій. В колекції «Ведмедів» - 36 методів боротьби з цензурою. Частину вони розробили і практикували самі (зокрема, Ігор Куляс, коли до 2002 року працював шеф-редактором Нового каналу), частину зібрали, розпитуючи журналістів на тренінгах. Серед запропонованих способів – і витончені хитрощі, і методи психологічного тиску, і навіть істерика та заява на звільнення. Лише метод «камікадзе», який полягає в тому, щоб дати інформацію в ефір усупереч вказівці згори, тренери не рекомендують – адже він спрацьовує лише раз, і може мати дуже погані наслідки.  

 

Насамкінець, наголосили на основних етичних принципах журналістики: відмові від шокуючих матеріалів, повазі до приватного життя, неупередженості до обвинувачених тощо.

 

По завершенні тренінгу ми всією студентською громадою із заздрістю дивились на інтерньюзівського кота Аркота, що має фантастичну можливість бути присутнім на всіх тренінгах, і навіть не підозрює, як воно – складати формулу комунікативного акту.

 

Єлизавета Олійник, студентка Інституту журналістики КНУ ім. Т.Г.Шевченка.