Сесініана по-запорізьки

5 Липня 2006
2920

Сесініана по-запорізьки

2920
Огляд Запорізького медіа простору. Червень 2006
Сесініана по-запорізьки

Більше  двох місяців після виборів запорізькі обласна і міська представницькі гілки влади ніяк не могли свою владу “взяти”. Перша скандально-провальна сесія обласної Ради завершилася шпиталізацією голови облвиборчкому з гіпертонічним кризом і нульовим результатом по голосуванню. За час півторамісячного тайм-ауту після неї голові облдержадміністрації Євгену Червоненку вдалося провести кілька “миротворчих акцій” по досягненню консенсусу між партіями, представленими у Раді. Їх наслідком стало створення погоджувальної комісії та призначення дати продовження пленарного засідання на 6 червня. Та хтось із “нумерологів” дорахувався, що день припадає на “сатанинське” число –  06.06.06. Забобони забобонами, але  сумний досвід проведення попереднього засідання у день страсної п’ятниці навів декого на паралелі. Тож цілком світська погоджувальна комісія вирішила не ризикувати і  погодилася перенести сесію на 7 червня.

Попередньо анонсовану на 9 червня першу сесію міськради теж довелося переносити, хоча тут обійшлося без втручання “темних сил”. Навпаки, є підозра, що у цьому випадку спричинилися дуже навіть земні інтереси. Для публіки причину перенесення сесії пояснили тим, що саме  9 червня  відбудеться засідання Асоціації міст України. А яке ж засідання без запорізького голови Євгена Карташова, який намагається грати в Асоціації чи не першу скрипку? Та різні “хоми невіруючі” запідозрили, що таке співпадіння не випадкове і дату зібрання Асоціації підтасували саме під запорізького мера, аби легітимізований депутатський корпус не завадив йому провести улюблену операцію – “дерибан” громадської власності.  За “збігом обставин” у цей проміжок часу на аукціон виставили дві ласі ділянки землі  у прибережній зоні Дніпра. Можна уявити розміри і важливість цієї оборудки, якщо досвідчений і обережний Карташов відкрито  поставив пріоритети  Асоціації вище інтересів міста, яке майже три місяці прожило без законодавчої влади з відповідними наслідками.
 
Головне – не хто ти, а хто за тобою

Незважаючи на “богове” число 7 дня проведення сесії облради,  представники Партії регіонів, мабуть, за порадою приказки “на Бога надійся, та сам не пасуй”, вирішили перестрахуватися. До початку роботи сесії площу перед “білим домом” заполонили звезені з підприємств міста та районів області “штатні” мітингувальники як унаочнення масової підтримки партії (було заявлено 30 тисяч). З огляду на значимість місцевої події,  народні депутати Олександр Пеклушенко, Ярослав Сухий, Борис Петров навіть пожертвували своєю присутністю у залі Верховної Ради, де також у цей день відбувалася сесія. Виступаючі на мітингу у праведному гніві обвинувачували чинну владу у погіршенні соціально-економічного стану і усіх мислимих гріхах. При цьому, звичайно, нікого не дивувала невідповідність слів і дій: як може стан покращуватися, коли стільки працівників у будній день відірвано від роботи заради демонстрації сумнівного лозунгу: народ і партія єдині. Нікого не цікавило, за чий рахунок кожен “залучений” отримав по 20 грн. і взагалі, разом з іншими накладними витратами, у скільки обійшлося задоволення регіоналів побряжчати м’язами, і хто буде цей борг відробляти.

На щастя, на відміну від дніпропетровських сусідів, демонстрація сили не перейшла у фазу її застосування. Подальший хід сесії показав, що у процесі домовленостей основні гравці визначилися з ключовими питаннями і залишалося  лише їх формалізувати. Можна сказати, у мирній обстановці пройшло погодження процедури голосування по виборах голови облради, що минулого разу стало предметом гострого конфлікту. Все ж таки погоджувальна комісія не даремно хліб їла. Зійшлися на компромісі: від Партії регіонів прийняли пропозицію про встановлення кабінок для голосування в окремій залі, від “нашоукраїнців” – пропозицію заходити в кабінки без кіно-, фотоапаратури та мобільних телефонів. Не викликало пристрастей і висунення кандидатів на посаду голови облради. Від Партії регіонів було висунуто єдину кандидатуру досі невідомого у політичних колах Олександра Нефьодова. 46-річний бізнесмен, явно неспокушений у промовах, презентував себе більш ніж лаконічно. “Цвяхом” своєї програми він проголосив вирішення проблем АПК і розвиток сільської інфраструктури. На запитання,  як він збирається керувати складним апаратом і,  фактично,  областю, якщо жодного дня не працював у жодному органі влади, простодушно відповів на кшталт того, що прийду – побачу.       

Якщо пан Нефьодов фігурував як претендент і на першому засіданні, то щодо його гіпотетичних конкурентів у ході домовленостей відбулися кардинальні зміни. Зокрема, на сесії підтвердилася версія, що кандидатура попереднього голови ради Володимира Березовського, якого гаряче підтримував Євген Червоненко, “пролетіла”. На цей раз губернатору залишалося лише підсолодити пігулку, запропонувавши депутатам подякувати Березовському за 8 років плідної роботи, що було великодушно зустрінуто оплесками. Натомість з потаємних глибин виринула кандидатура Володимира Чернелюха, чия особистість потребує більш конкретної характеристики. До “помаранчевої” революції він кілька років очолював управління промисловості облдержадміністрації. Про нього відомо те, що у службовій діяльності керувався життєвим кредо: створити проблеми, а потім допомогти їх вирішити. Слідування цьому правилу дозволило пану Чернелюху на скромну зарплатню чиновника, наприклад, обзавестися «Ауді»  престижної моделі. Мабуть, за такі неординарні здібності після зміни влади він став радником міністра промполітики, а потім і директором департаменту міністерства. Знову “намалювався” у Запоріжжі цей пан під час виборів у списку блоку Вітренко, де й набув політичних амбіцій на керування облрадою.

 На відміну від конкурента,  Чернелюх представив себе у ролі голови більш змістовно, хоч і дещо сумбурно, доніс головну думку - про  пріоритет інтересів виборців перед партійними, а також про необхідність створити дієздатну Раду, яка б перестала бути придатком до облдержадміністрації. Судячи по кількості запитань до нього, депутати оцінили його виступ вище, аніж попередника. Однак колега по блоку, депутат Анісімов,  вніс сум’яття, заявивши, що Чернелюх – розкольник і обласні “вітренківці” голосуватимуть за кандидатуру Партії регіонів. Тут слід пояснити: свого часу Анісімов оголосив про приєднання фракції до коаліції на основі регіоналів, що Чернелюх спростував, начебто,  за дорученням Вітренко. На сесії фракційні розборки знайшли продовження і засвідчили, що ці депутати голосуватимуть “по совісті”. 

 Обговорення кандидатів можна охарактеризувати так: які кандидати, таке й обговорення. Схоже, що більшість депутатського корпусу розділила думку депутата від партії “Віче” Володимира Малого, який висловив здивування тим, що з 60 своїх представників Партія регіонів не змогла знайти більш адекватну і професійно підготовлену кандидатуру, ніж запропонована. Та,  вочевидь, ці якості не стали вирішальними при голосуванні. Бо, як дотепно написала газета “Іскра”, “несмотря на честное голосование”,  переміг саме Нефьодов, за якого колеги віддали 72 голоси. Чернелюх зібрав “урожай” у 44 голоси, і лише 2 депутатів проголосували “проти всіх”.

 Таким чином запорізькі регіонали вказали на місце київським лобістам і продемонстрували, хто в домі господар. Справжнім же господарем становища став, звичайно, не політичний неофіт Нефьодов, заслуга якого   лише в тому, що він є родичем і довіреною людиною голови обласного осередку партії регіонів Бориса Петрова. Цей амбіційний новоспечений народний депутат “за сумлінну працю” під час виборних кампаній не лише забезпечив собі політичну кар’єру, а й став одним з центрів впливу, поряд з таким “зубром”,  як Вячеслав Богуслаєв. Кажуть, що на просунення кандидатури  протеже Петрова дав “добро” сам головний регіонал Віктор Янукович, що заздалегідь і визначило результат голосування.

Та обставина, що Нефьодов абсолютно не готовий до роботи такого масштабу,  визначила вибір заступників, яких збільшено до двох. Повинен же хтось не лише посади займати, а  ще й працювати. У кулуарах знову спливла кандидатура Олександра Клепакова, якого спершу пророкували на посаду голови. Ця відома в області особистість красномовно характеризується тим, що при зміні 10 губернаторів  Клепаков зумів утриматися у кріслі керівника обласного КРУ, до того ж,  був депутатом двох попередніх скликань, то ж його професійний рівень сумнівів не викликає. Щодо другої кандидатури, то всі розуміли, що Богуслаєв, який вважає себе центральним політичним гравцем, без свого пильного ока облраду не залишить. Тут без альтернативи – його заступник як гендиректора “Мотор Січ”, списочник блоку Вітренко “Народна опозиція”,  Леонід Анісімов.

На другому засіданні кулуарні чутки повністю підтвердилися. На дві посади висунули дві кандидатури, що засвідчило гарантовану попередню домовленість. Так воно і сталося. Обговорення кандидатур (які, до речі, на відміну від свого шефа, професійно відчеканили свої програми) і голосування пройшло, як по маслу, в результаті якого обидва здобули однакову кількість – по 86 голосів. Благодушну обстановку дещо порушило винесення на розгляд питання про надання російській мові статусу регіональної та вступу України до НАТО.   Його від нетерплячки анонсував ще два місяці тому найпослідовніший і чи не найзакореніліший українофоб у регіоні, депутат від ПР і голова обласного “Руського блоку” Володимир Пашков. Деякі оптимісти висловлювали сумнів, що це пройде, мовляв, Запоріжжя – не Донбас.  Та ба... На сесії,  фактично,  нікому було аргументовано виступити на захист статусу державної мови. Виступи, які швидше можна було віднести до реплік, двох “нашоукраїнців” прозвучали, як писк  комара у порівнянні з напористими, підготовленими виступами регіоналів. Не допомогло і попередження заступника обласного прокурора, що рішення антиконституційне і буде опротестоване. Результат: 82 – “за” “региональный язык”.

Та й чи могло бути інакше? Призначене засідання “круглого столу” з мовного питання губернатор Червоненко, який застряв у Києві, переносив кілька разів, а потім взагалі відмінив. Виходить, в області більше ніхто, крім губернатора, не здатен стати на захист – не мови – Конституції?! І то правда, що такі проблеми не вирішуються наскоком за кілька днів до сесії. Бо культивувалися десятиліттями, бо на 15-му році незалежності держслужбовців, які користуються державною мовою хоча б в офіційному (не побутовому!) спілкуванні, можна перелічити на пальцях. Бо такі, як пан Клепаков,  міркують з вбивчою логікою, що не він як держслужбовець високого рангу має оволодіти українською мовою, а, навпаки, оскільки всі депутати користуються російською, а апарат вимушений готувати документи українською, то йому треба полегшити роботу. Саме так він обгрунтував необхідність регіонального статусу російської мови. Хіба може бути інакше, якщо у 1,5-мільйонному регіоні функціонує лише єдина повноцінно україномовна обласна газета, державне телебачення і радіо. Комунальна газета міськради “Запорозька Січ” українська лише у назві і практично російськомовна у наповненні. Така ж ситуація у більшості районів. Тож і маємо те, що маємо.   
Ще про кілька штрихів, які дещо змінили збірний портрет облради. На двох депутатів-регіоналів - Сергія Кальцева та Олександра Козуба - звалилося щастя: вони опинилися у самому “хвостику” списку до Верховної Ради, та все одно приємно і почесно (таким чином тепер у парламенті 7 запоріжців-регіоналів). Погоди там вони не зроблять, а в облраді двома агресивними язиками буде менше.  Схоже, що все йде до того, що відбудуться зміни і у фракції НСНУ.  Депутат, він же губернатор Євген Червоненко, який очолює партійний список, останнє засідання сесії проігнорував на користь більш важливих справ у Києві, де саме формували  «демократичної коаліцію»  і ділили портфелі. Тижнева відсутність губернатора на робочому місці породила підозри, що Червоненко таки взяв зворотний квиток із Запоріжжя, і тепер всі займаються улюбленою справою останнього десятиліття – як мінімум раз на рік погадати про наступника. Якщо це так, то пан Червоненко має шанс здобути номінацію губернатора найкоротшого терміну. До цього запоріжці вже звикли, а от що фракція “нашоукраїнців” в облраді втратить єдиний по-справжньому бойовий багнет – шкода.
 Втім, Партія регіонів на своїй обласній конференції прийняла заяву, у якій, зокрема, пропонує оголосити  регіон територією політичної злагоди  і широкої партійної коаліції. Може, й правда, поділивши всі товсті портфелі, заживуть тепер політичні антиподи у мирі і злагоді виключно на благо виборців Запорізького краю?

Якісний досвід мера проти кількісної більшості ради

Ще не дійшовши до першої сесії, міська рада зазнала втрати двох депутатів. Нагадаю, що на травневі свята від ножових поранень помер депутат від ПР Володимир Розгуляєв. Однопартійці поспішили оголосити це вбивство політичним замовленням на тій підставі, що покійний був керівником виборного штабу кандидата у мери Володимира Кальцева та його планували поставити заступником міського голови.  Хоч як регіонали не піарили цю версію (прости, Господи), навіть оголосили винагороду у 500 тис. грн. тим, хто може надати якісь свідчення та 500 тисяч для стимулювання правоохоронців,  однак через короткий час ці заяви стихли. Навколо розслідування вбивства – повна тиша, чим регіонали чомусь навіть не обурюються.

На Трійцю – чергова шокуюча новина: у Криму розстріляно депутата Запорізької міської ради від БЮТ Віктора Савкіна. І бютівці не втрималися від спокуси заявити про політичний “відстріл” своїх депутатів. При цьому поза дужками заяви штабу залишилося те, що жертва був досить відомим бізнесменом на ринку зерна і раніше судимий за шахрайство. На відміну від партійців, місцеві журналісти не замовчали ці віхи біографії і у більшості поставили під сумнів політичний мотив убивства, а дехто прямо висловився стосовно того, що Тимошенко слід було прискіпливіше поставитися до формування партійних списків.
  
Нарешті,  14 червня депутати міськради зібралися на своє перше засідання. Всі з нетерпінням чекали проходження формальної і нудної процедури – підтвердження повноважень депутатів, складання присяги, аби приступити до основної інтриги – висунення і обрання секретаря міськради. Особливо нервували регіонали. Адже вони чи не з наступного дня після виборів щосили піарили на цю посаду екс-кандидата у мери Володимира Кальцева. Та їх чекало жорстоке розчарування.  Хитрий мер поназапрошував купу почесних гостей, які довго вітали новообраних депутатів, від чого сесія стала схожою на партконференції радянського зразка. А після офіційного оприлюднення результатів виборів та прийняття присяги  Євген Карташов заявив, що розглядати на першій сесії питання формування депутатських комісій та виборів секретаря міськради ...протизаконно. Розгублені таким поворотом, депутати не змогли нічого аргументовано протиставити юристам міськвиконкому, які добре підготувалися до  цього сценарію. Щоправда, під час перерви, для пристойності, провели погоджувальну раду щодо розподілу депутатських комісій. Зайве казати, що нічого з цього не вийшло.  Мер з почуттям виконаного обов’язку оголосив про закриття пленарного засідання. Тож така довгоочікувана сесія виявилася абсолютно безрезультатною, а Євген Карташов ще раз продемонстрував віртуозне володіння методами апаратних ігор. Обдурені регіонали трохи повиступали з обуреними заявами, але навіть опоненти  вимушені були визнати, що мер юридично переграв їх начисто.

За час до другої сесії  депутати вже структурувалися. Із 7 політичних сил, представлених у Раді, утворили 6 фракцій.  Попередньо анонсований “шлюб” фракції регіонів і ПРП весіллям не увінчався. Та частина ПРПістів, яка вважала  протиприродним таке утворення, все ж таки переважила, чому сприяло підняття регіоналами мовного питання. Та є підстави вважати, що і мер доклав до цього руку. В результаті ПРП об’єдналася з малочисленним (4 мандати) неідеологічним виборчим блоком  “Запоріжжя – наше місто”. 

До початку сесії, незважаючи на засідання погоджувальної ради, вийти на узгоджене рішення не вдалося, завдяки чому зберігалася інтрига: хто кого переграє. Регіонали продовжували “качати свої права”, наполягаючи на посаді секретаря і  4 провідних комісіях.  Мер намагався обмежити їх апетит кріслом секретаря і голови бюджетної комісії. До засідання сесії  кожна зі сторін залишилася при своїй думці, що й визначило його хід, який можна охарактеризувати одним ємним словом – базар. Регіоналам так кортіло продемонструвати, що влада у їхніх руках, що вони звалили в одну купу кадрові питання, про регіональний статус “языка”, про оголошення Запоріжжя територією, вільною від НАТО (!) і на “піар-закуску” трохи соціалки. Ну і наразилися! Карташов, як досвідчений капітан, досить легко і невимушено провів сесійне судно через йому одному відомі рифи законодавства і регламенту і ... знову оголосив про перенесення засідання.

  Тож черговий раунд боротьби закінчився з рахунком 2:0 на користь мера. Ціна такої “перемоги” – вже більш ніж трьохмісячна відсутність керівних органів міської влади з відповідними наслідками, єдиновладдя мера, яким він уміє блискуче користуватися, і повне ігнорування (без ілюзій, обома протиборчими сторонами) інтересів 800-тисячної громади міста, капіталізація якої після виборів упала до нуля.
  
Ким вважають  журналістів: погляд ззовні

Насичений політичним хвилюванням червень примітний був ще тим,  що журналісти 6 червня відзначили своє професійне свято. Вибір для святкування був досить широкий, усіляких відзнак і нагород – неміряно. Деякі номінанти і нагороджені викликали щире здивування.  Та воно меркне перед тим подивом, що викликало нагородження  Запорізького міського голови Євгена Карташова Почесним дипломом Міжнародного фестивалю журналістики «За розвиток регіональних ЗМІ, дотримання демократичних принципів свободи слова».  Якщо підгодовування підконтрольних медіа - це “розвиток регіональних ЗМІ”; якщо висновок обласного відділення КВУ щодо застосування Карташовим на виборах адміністративного ресурсу – це “дотримання демократичних принципів”; якщо нестримні потоки дифірамбів меру у підконтрольних ЗМІ – це “свобода слова”, - то це навіть не далека від європейських стандартів українська реальність, а якесь міністерство правди Оруела. Невже оргкомітет міжнародного фестивалю журналістики не розуміє, що така нерозбірлива “роздача цяцьок” лише дискредитує як “роздавачів”, так і самі нагороди?!

А загалом, якщо послуговуватися даними опитування, проведеного на сайті газети «МИГ», у журналістиці справи не такі вже й погані. Запорізькі споживачі медіа продукції вважають журналістів: 28% - інформаційними вісниками; 25% - тими, хто формує громадську думку; 16% - продажними представниками другої древньої професії; 13% - тими, хто несе людям правду; 9% - четвертою владою; 6% - професійними пліткарями; і 3% - героями, які життя віддадуть за істину! Ось так.  

Ігор Павлюк, Запоріжжя, для “Детектор медіа”

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Запоріжжя, для “Детектор медіа”
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2920
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду