З перших хвилин ефіру (до речі, організованого дещо краще, ніж попередні: принаймні, ті ж самі телефонні номери показували регулярно) стало очевидно, що кожен з учасників намагається наслідувати певний формат. Тіна Кароль співала першою, так що інші учасники навіть мали певну фору. Одразу в її виступі стало відчуватися добре приховане прагнення наслідувати Руслану: фолькові чобітки і намисто мав перекривати аж ніяк не фольковий стиль решти одягу (до речі, стилісти, схоже, попрацювали краще, ніж в аналогічних конкурсах, наприклад, “Шансі”); пісня – рухлива й ритмічна – дуже нагадувала сирувату версію “Wild Dances”, змішану з піснею-переможницею торішнього “Євробачення” в Києві “Number One”. Здається навіть, що й вокал у Кароль був якийсь сирий, недопрацьований, і постановку світла в номері було зроблено не найкращим чином: воно повсякчас засліплювало камеру.

Тим часом Ірина Розенфельд (якій, уже не вперше, до речі, доводиться змагатися з Тіною на пісенних конкурсах) цілком вписувалася в традиційний формат “євробаченської балади”, закріплений успіхом Селін Діон: невиразна, зате дуже лірична мелодія, яка дає змогу розкрити увесь голосовий потенціал, флегматична хореографія, що зводиться головно до плавних рухів бек-вокалісток на задньому тлі. При цьому співала Ірина навіть краще, ніж Кароль – в тому сенсі, що їй вдалося краще показати свій голос і виконати пісню без дрібних недоробок і шершавостей.

Думається, що саме застарілий формат, з якого вже давно витиснули все можливе і який нездатний зачепити глядача, зумовив те, що Розенфельд усе-таки поступилася. Крім того, Тіна Кароль сповна взяла своє артистизмом, який її суперниці не дав продемонструвати той-таки формат.

Щодо Кирила Туриченка, то він послідовно намагався імітувати сценічний образ Робі Вільямса, хоч і голосові, і зовнішні дані мали спонукати більше до наслідування Джастіна Тімберлейка. Не можна сказати, що Туриченко провалився, але на тлі протистояння дівчат він якось змазався і одійшов на другий план. Можливо, в цьому почасти винна пісня, яка бажала бути кращою в плані музичної думки (хоч аранжування було досить гідне).

Попри те, що на початку конкурсу йшлося про вибір учасника, а не пісні, глядачі (значною мірою і журі) голосували і за пісню теж. І тому цілком справедливим є те, що й на “Євробачення” Тіна Кароль поїде з тією самою піснею “I’m Your Queen”, а не якоюсь іншою. Тому що “Євробачення”, як уже неодноразово підкреслювалося, – конкурс пісень, а не виконавців.

Інша справа, на що можна розраховувати з цією піснею. Після перемоги Руслани здавалося, що все вирішує нестандартність пісні й номеру, внаслідок чого на минулому конкурсі переборщили з оригінальністю. Тепер організатори впали в іншу крайність: максимально стандартизований номер в стилі торішньої переможниці. Хай там як, зараз усе вирішать підготовка Тіни до виступу в Афінах і випадковість.

Є ще одне питання. Переможець справді був надто прогнозований. Попри всі таланти Туриченка, Розенфельд та інших, Тіна Кароль – це вже комерційний проект, в який вкладено живі гроші. За ці гроші куплено живу популярність, яка дала співачці (безперечно, талановитій і фактурній) чималий гандикап. Тому учасники змагання перебували від початку в не зовсім рівних умовах. На боці одних були тільки їхні здібності, на боці Тіни – її здібності і телебачення. А це найбільша зброя, здатна перемогти ще до початку боротьби – за півходу. Такий собі “дитячий мат”.

Так що є над чим подумати, організовуючи аналогічний конкурс наступного року: чи варто брати до конкурсу людей, які вже мають записи і кліпи в ротації радіо та телебачення? Або повернемо питання іншим боком: чи варто шукати таланти в провінції – може, ліпше відбирати учасника саме серед таких перспективних молодих зірок, як Тіна Кароль? Формат “Ти – зірка!” став непорівнянно успішнішим за торішній відбір, але й він потребує доопрацювання.

Поза тим, тепер залишається тільки сподіватися, що переможниця представить Україну в Афінах так, як цього від неї очікують, і побажати їй успіху.