Регіональним журналістам значно важче відстоювати своє право на професію. Будучи сильно залежними від місцевої влади чи певних фінансових угрупувань, які, у більшості випадків, тісно пов’язанні між собою,  вони щодня відчувають тиск з боку „господарів”. Тому якщо центральні ЗМІ іноді вдається вирішувати конфлікти за допомогою акцій протестів, то для регіональних медіа угода про редакційну політику залишається майже останнім шансом отримати змогу працювати за професійним стандартами. Про це читайте у відповідях наших експертів.

Ольга Скотнікова, оглядач новин Першого каналу:

- Я думаю, що регіональні ЗМІ, особливо комунальні ЗМІ, є дуже сильно залежними від місцевої влади і тому їм особливо потрібна ця угода з редакційної політики. Для того, щоб журналісти могли працювати за професією, а не обслюговувати місцеву владу і місцевих власників.

В Києві є більше правозахисних організацій, сильніша журналістська спільнота. Ширше коло спілкування журналістів між собою, де може бути витік інформації, де журналісти можуть згуртуватися та протистояти негараздам. А в регіонах це все слабше, журналісти бідніші. Їм важче заробити собі на життя, і тому вони знаходяться в більш слабкій ситуації. А угода з редакційної політики, крім того, що вона має бути прийнята та підписана, повинна виконуватись. Тобто, вона має бути закріплена законодавчо. Тому, що зараз може вийти така ситуація, що при парламентських виборах переможуть ті сили, при яких у нас існували „темники”. Прийдуть нові власники і скажуть, що це лише папірець і не будуть її виконувати, і під виглядом державних інтересів почнуть диктувати нам свої умови. І це стосується не тільки регіональних ЗМІ, те саме може статися і на нашому каналі.  

Тому я вважаю, що не тільки для регіональних ЗМІ, а й для нас, обов’язковість угод з редакційної політики має бути законодавчо закріпленою.

Олександр Семірядченко, головний редактор інформаційної служби ICTV:

- Взагалі, прийняття будь-яких кодексів – це внутрішня справа кожної редакції. Є редакції, які можуть якісно працювати, обходячись без усяких кодексів. Це, як правило, міцні редакції, які мають в своїй основі перевірений часом досвід активної журналістики. В редакціях, які формуються і не мають ані традицій, ані колективу це прийняття може бути дійсно корисним.

Я не люблю «стадних інстинктів» та «оптових заходів», по типу прес-конференцій. У таких ситуаціях всі починають думати хором. Якість будь-якого виробництва, в тому числі медійного, вимірюється не формалізацією законів. Тому, якщо регіональним ЗМІ це потрібно, нехай приймають цю угоду. Але без цього можна обійтися. Так само, як дві точки зору – далеко не панацея від усіх бід. Я мав щастя спілкуватися з нашим прем’єром, Юрієм Івановичем Єхануровим. Він сказав прекрасну фразу: «Медія спочатку повинні стати міцними та багатими». Біда багатьох регіональних медіа, як електронних, так і друкованих полягає у тому, що вони катастрофічно бідні. Їхня бідність є причиною того, що ними можуть намагатися пхати всі, кому не лінь. Це і місцева влада, і місцеві центри впливу. Саме через це у них більш невигідне та вразливе становище порівняно з центральними ЗМІ, особливо з великими.

Тобто, щоб мати вплив на ICTV, потрібно мати досить серйозні важелі впливу. А те, що не є важелем впливу на нас, при цьому спокійно може бути важелем впливу на регіональні видання. В цьому сенсі я їх розумію. Через це їм важче.

Ігор Куляс, тренер з новинної журналістики „Інтерньюз-Україна”:

-  Для журналістів це є дуже надійним захистом, по-перше, від втручання в авторські матеріали, по-друге, це захист від багатьох можливих судових позовів, тому що коли журналіст працює за стандартами, до нього набагато менше можливостей висунути претензії в судовому порядку. А для менеджерів та власників, котрі хоч якоюсь мірою розглядають свою телекомпанію, радіо чи газету як спосіб заробляння грошей, це дає для них додаткові аргументи, коли влада починає тиснути на власника. Тому що він скаже: «Я не хочу цього робити. Я декларував, що  не буду втручатися в політику редакції». Але я не розумію, в чому полягає принципова відмінність між регіональними та центральними ЗМІ. Можливо, що на регіональні ЗМІ може здійснюватися більший тиск, ніж на великі та багаті канали. Але ми були свідками того, як впливові центральні канали притискалися доволі сильно, не менше за регіональні.

Разом з тим, ми знаємо чимало дуже сильних регіональних каналів, які втримувалися в рамках стандартів навіть у найважчі часи. Я не стверджую, що регіональні та центральні ЗМІ знаходяться в рівних умовах, але у цій ситуації аргументація є однаковою. 

Сергій Гузь, голова НМПУ:

- Всі аргументи можна розділити на дві частини: аргументи на користь ефективності управління і виконання завдань, та аргументи на користь професійних стандартів.

1. Управління та виконання.

Абсолютно точно, що без точно поставленого завдання неможливо очікувати і гарного результату, хіба що виконавці мають телепатичні здібності. Саме тому встановлення прописаних засад редакційної політики дає обом сторонам трудових відносин чіткі правила гри. Визначення редакційної політики є вигідним і власникам, і журналістам.

Крім того, слід звернути увагу, що відповідно до статті 26 Закону України „Про друковані ЗМІ (пресу) України) журналіст зобов’язаний дотримуватись програми діяльності друкованого ЗМІ. В законі передбачено, що програма має подаватись засновниками під час реєстрації ЗМІ. Але чіткого зобов’язання закон не дає, бо власник може замість програми в реєстраційних документах зазначити тематику ЗМІ. Саме так і відбувається зараз. Також в законі не визначено чітко, що таке „програма діяльності ЗМІ”. Тим не менш, порушення такої програми журналістом є порушенням і цього закону.

З нашої точки зору, підписання засад редакційної політики знімає ці ризики стосунків між власниками і журналістами на рівні галузевої саморегуляції. Тому це набагато ефективніше і для галузі в цілому, і для журналістів, ніж внесення чергових змін до законодавства про ЗМІ. Також ці угоди більш чітко визначають виробничі умови праці журналістів, для яких крім звичайних речей з організацією робочого місця велике значення має і творча частина роботи.

Для власників такі угоди є гарантією, що і іх некомерційний інтерес також буде захищений. Бо кожен з них крім бажання заробляти гроші має ще й певну власну місію заснованого ним бізнесу. Наприклад, що газета чи телеканал мають підтримувати демократичні цінності. Угода дає можливість захистити цей інтерес не втручаючись щодня в роботу редакції. Знімається проблема появи „темників” від власників.

2. Професійні стандарти.

З нашої, профспілкової точки зору, це не менш важливо, ніж юридичні аспекти взаємостосунків з власником. Ми всі прагнемо працювати з відповідною винагородою. В тому числі і нематеріальною, до якої можна віднести і оцінку нашої роботи за професійними стандартами.

Введення засад редакційної політики фактично дає можливість кожній редакції встановити певну планку професійності, до якої вони прагнуть. Або професійності, яку очікує від журналістів власник. Якщо угода працює, а не є даниною моді, то всі сторони у виграші. Журналісти працюють за професійними стандартами, постійно підвищуючи рівень власної кваліфікації, а власники мають гарну репутацію як серед споживачів, так і серед рекламодавців. Саме так працюють ринкові відносини в Європі.

Прописані, а не усні стандарти, є ще й певною домовленістю з власником, про етичні цінності. Є та межа, яку переходити не можна навіть заради прибутків чи встановлення демократії. І ця межа має бути чітко визначена. Інакше самі власники будуть втрачати на тому, що журналісти торгуватимуть репутацією ЗМІ на власний розсуд. А для журналістів це гарантія, що одного дня власник не продасть їх оптом заради своїх інтересів.

З усіх боків, це гарантії для обох сторін. Гарантії, які можуть змінити ставлення суспільства в цілому як до власників, так і до журналістів. Довіра до ЗМІ від цього тільки зросте.

Олексій Мустафін, екс шеф-редактор Інтера, заступник голови правління та керівник  інформаційної служби СТБ :

- Насправді, аргументи є спільними і для загальнонаціональних, і для регіональних ЗМІ.

Для власників публічно задекларовані редакційні принципи – це засіб захисту від тиску з боку влади і політиків (і опозиційних також), а відтак – гарантія незалежності, авторитету, а відтак – і впливу, громадського і навіть політичного. Можливо, не всі це сьогодні усвідомлюють, але насправді з людиною, що відмовляється виконувати “заказухи”, рахуються більше. Цей аргумент для тих, хто вкладає гроші в ЗМІ саме для забезпечення свого впливу. Для тих власників, що вважають свої ЗМІ насамперед бізнесом, публічно задекларовані редакційні принципи дійсно можуть стати своєрідним “дипломом якості”, що неабияк збільшує вартість цього бізнесу - якщо не зараз, то в майбутньому, і не такому далекому, як декому здається.

Для журналістів, чесно кажучи, це навіть дивно пояснювати. Бо публічно задекларовані редакційні принципи – це гарантія (не завжди стовідсоткова, але вже точно не зайва) від перетворення з журналістів на піарників, рекламників чи комівояжерів. Можливо, комусь ці професії подобаються більше, але гадаю, що справжні журналісти хочуть залишатися журналістами.

Втім, є одна принципова річ - принципи мають ухвалюватися для того, щоб їх виконувати. Бо насправді - за бажання однієї або іншої сторони - навіть ретельно розписаний документ можна обійти.

Тому будь-яким публічним акціям має передувати внутрішнє рішення власника - чи готовий він не лише підписати, але й дотримуватися документу. Аналогічне рішення мають ухвалити - не для публіки, для себе - і журналісти. Якщо вони на це підуть - в їхніх руках опиниться потужна зброя. На жаль, в Україні поки не багато таких "епічних героїв", які б наважилися витягнути цей "меч з каменю".

Василь Самохвалов, директор з розвитку Центру суспільних медіа:

- Перед тим, як втілювати у життя, або ухвалювати редакційні принципи потрібно провести просвітницьку роботу серед регіональних ЗМІ. Тому що дуже часто люди не розуміють що це таке і навіщо воно їм і як це застосовувати в реальному житті. Це приблизно як комп’ютер, який би опинився у бухгалтера радянського колгоспу 60-х років. Спочатку потрібно провести кілька тренінгів, навчити людей, показати як ці принципи працюють, як вони допомагають відстоювати свої інтереси перед владою, перед власниками та іншими незрозумілими обставинами. Тільки потім ухвалювати та втілювати ці принципи у життя. Взагалі, це те, що може врятувати професію та вивести її на європейські стандарти.

Наявність редакційної політики – це загальноприйнятий світовий стандарт. Це те, що допомагає журналістам якомога чистіше та правильніше доносити інформацію від джерела до глядача або читача. Принципи редакційної політики потрібні всім ЗМІ без винятку. Просто в регіонах не знають, що це таке. Вони звикли жити під тиском влади та власників. В Києві журналісти набагато вільніші. Говорячи про захист ЗМІ від тиску, ми говоримо про дві складових: перша – це формальна, оскільки угоду про дотримання редакційної політики має підписувати влада, власники з одного боку, і журналісти з іншого.

Друга складова – це свідомість самих журналістів, їхнє вміння стояти за свою професію, стояти за свої принципи. Я працював на різних телекомпаніях, і до приходу на 5 канал або на УТ-1, коли ми почали працювати за принципами ухваленої редакційної політики, можу сказати, що є дуже разюча різниця. Одна ситуація була на Новому каналі, коли були “темники” та неприємна інформація. Зовсім інша ситуація була на 5 каналі та на УТ-1, коли ми писали, говорили тільки те, що вважаємо за потрібне для професії та для глядача.

Юрій Стець, генеральний продюсер «5 каналу»:

- В умовах свободи слова, якою зараз можуть похвалитися більшість центральних ЗМІ, ключове завдання постає перед регіональними мас-медіа. Їм вирішувати, чи буде в них ця свобода слова в них  чи її не буде. Якщо дуже багато місцевих засобів масової інформації будуть найближчим часом роздержавлені, то вони, звісно, перейдуть в приватні руки. І в такому випадку їх шлях мені бачиться однозначно таким: всі редакційні колективи цих ЗМІ повинні підписувати редакційні угоди зі своїми власниками. Для того, аби в майбутньому не мати тих проблем, що мають деякі з центральних ЗМІ, які свого часу цього не зробили.

Які переваги  такої угоди?  Це можливість мати свободу слова, навіть тоді, коли власникові цього не хочеться, навіть тоді, коли власник зацікавлений у тому, щоб використовувати ЗМІ. ЗМІ ж, звичайно, зацікавлені у тому, аби їх не використовували. Отже, маючи угоду, газета, радіо чи телевізійний канал можуть маневрувати на свою користь. Головна ідея в тому, що якщо центральний канал знаходиться на виду, тобто його бачать всі і, відповідно, кожен може помітити що там раптом щось не так, то, як правило, стосовно регіональних медіа люди фактично не можуть судити про їх об’єктивність. І  ці засади редакційної політики, які вони мусять укласти, дозволять, в першу чергу, саме їм відчувати відсутність можливого тиску.

Олег Панюта, віце-президент НТКУ з інформаційної політики:

- Редакційні принципи мене взагалі дуже тішать. Зараз в країні став дуже модним вислів “дорожня карта”. Для мене редакційні принципи є повністю нормальною класичною дорожньою картою тих журналістів, які готові долучитися до цього процесу і чітко, об’єктивно та неупереджено висвітлювати події. Цей путівник мавпі, ведмедю, а тим паче нормальному журналісту допоможе обійти перешкоди, які виникають у нього на шляху.

З іншого боку це дає чіткі орієнтири щодо виконання своїх професійних зобов’язань. Для журналістів, які щоденно виконують свою роботу і за щоденним клопотом можуть щось забути, це документ, який би я радив щоранку, або хоча б раз на тиждень продивлятися і відкривати для себе нові речі. Все чітко та класично розкладено по поличках. Якщо щось не зрозуміло, або виникають вагання стосовного того, як підійти до того чи іншого питання такий документ завжди допоможе. Якщо журналіст не може дати собі якусь внутрішню відповідь, йому теж варто почитати цей документ. Якщо виникають конфлікти з людиною, яка не хоче надавати інформацію, або інтерпретує подану вами інформацію, як неправдиву, цей документ знову стане у пригоді. Але якщо людина чітко дотримується тих критеріїв та порад, які зазначені у принципах редакційної політики у неї не повинно виникати з цим проблем.

Там є речі, які виписані абсолютно простою дохідливою мовою, яка є доступною навіть для починаючих. Це колосальна робота. Це стіна, за якою журналіст має почувати себе впевнено, безпечно та чесно виконувати свої професійні обов’язки. Я думаю, що нажаль регіональні ЗМІ потребують прийняття цих принципів більше, ніж центральні. Знаходячись в центрі, ми маємо змогу частіше піднімати ці питання. У регіонах це трошки складніше. Там відчувається тиск адміністративної системи, відчувається залежність видань від людей, які оточують їх на владних ешелонах та на фінансовому рівні. Очевидно що якщо вони будуть конкретно та прозоро декламувати такі речі, то уникнуть багатьох непотрібних для них питань. Таким чином я б сказав, що редакційні принципи є не тільки певним захистом, а допомогою переступити на вищий рівень в плані виконання своїх робочих обов’язків. Це речі, на які вони повинні рівнятися і завдяки яким будуть творчо і професійно зростати. Це безпека захистити своє видання, себе та свій колектив від ймовірних посягань на свободу слова. Із власного досвіду я теж можу навести аргументи на користь.

Останнім часом почастішали різні дзвінки та прохання, на які я абсолютно чесно відповідаю: “Хлопці, у нас є власні принципи редакційної політики. Тому ми не займаємо однієї точки зору. Ми маємо висвітлити подію об’єктивно, зі всіх сторін, ми маємо подати точки зору всіх осіб, які зацікавлені в цій події. Ми не можемо приставати до тієї чи іншої точки зору. Не має значення здається вона нам позитивною чи негативною. Глядач сам потрібен вирішувати добре це чи погано.”   

 

Усі матеріали рубрики „Редакційна політика” публікуються  за підтримки Посольства Великобританії в Україні.