Андрій Шевченко поділився досвідом запровадження угод про невтручання в редакційну політику телеканалів.

Журналістам, які сьогодні вирішили приєднатися  до процесу впровадження засад редакційної політики у власних медіа, іноді  важко знайти чіткі відповіді на суто практичні запитання: з чого починати, як розробляти документи, як вести переговори з топ-менеджерами та власниками? Президент Центру суспільних медіа Андрій Шевченко, який був причетним до створення нових правил гри на П’ятому та Першому каналах, в інтерв’ю „ТК” дав відповіді на ці запитання, спираючись на власний досвід.

ПЕРШІ КРОКИ

- Андрію, перш за все, я б хотіла дізнатися про твій власний досвід. Коли ти особисто вперше відчув потребу в редакційному кодексі?

- Для мене вся ця історія має абсолютно конкретний початок. Він пов’язан з  конкретною людиною. Ця людина – Ігор Куляс, колишній шеф-редактор новин Нового каналу, а в останні роки –  тренер з новинної журналістики МГО „Інтерньюз-Україна”. Коли ми розпочинали переговори про створення 5 каналу з Петром Порошенком, я радився з Ігорем, і він сказав: „Це може бути цікава історія, але подумай про те, як письмово зафіксувати ваші стосунки із власником”. І тоді ми подумали про такий варіант письмових домовленостей, які робляться публічно, і яких будуть потім дотримуватися. Тому, продовживши  розмову про 5 канал, ми запропонували наступну схему: по-перше, це чіткі засади редакційної політики – документ, який кожному пояснюватиме, за якими правилами працює канал. По-друге, письмова угода з підписами конкретних людей, яка зафіксує те, що і власник, і топ-менеджмент, і журналісти – всі визнають засади редакційної політики, як базу для роботи.

- Розкажи докладніше про впровадження цих документів на 5 каналі. З чого все починалось?

-  Я дуже добре пам’ятаю, коли ми у 2003 році сиділи у VIP- залі  ресторану „O'Briens”, що в Києві на вулиці Михайлівській, з Петром Порошенко і Віктором Ющенко. З нашого боку були журналісти, які задумали ідею створення першого в Україні цілодобового інформаційного каналу: Роман Скрипін, Євген Глібовицький і я. Ми тоді запитали Петра Порошенко, чи готовий він публічно визнати засади редакційної політики, які налагодять стосунки між журналістами і власником, якщо ми візьмемось за цей проект. Його слово „Так”, яке він сказав подумавши, насправді, стало тією базою, з якої виріс 5 канал.

НАПИСАТИ „ЗАСАДИ” ДОПОМОГЛИ ...ЛЮДИ МЕДВЕДЧУКА

- Як писалися засади редакційної політики  „каналу чесних новин”?

-  Автором угоди був Роман Скрипін, який взяв за основу схожий документ з Громадського радіо. В свою чергу, Громадське радіо за часів Олександра Кривенка склало свої засади редакційної політики на основі редакційних правил Бі-Бі-Сі. Роман скомпілював ці документи, і вибрав те, що, на його думку,  було  найважливіше саме для 5 каналу. Потім були певні доповнення і спільні правки. Документ, який ми тоді запропонували всім до уваги, фактично, не змінювався до цього часу. За ним і  зараз працює 5 канал.
Великими помічниками в створені цих документів були, звичайно, люди Медведчука. Тому що після історії з „темниками” ми дуже добре знали, чого ми точно не хочемо. Ми взялися за нову справу, і тоді було дуже важко уявити, як ця угода має виглядати. Але ми точно знали, чого не повинно бути: ніхто в новинах не  повинен нав’язувати зміст, відеоряд, текстові формулювання, як це робилося у „темниках”,  ніхто не повинен забороняти тих чи інших осіб або тем. За великим рахунком, ці угоди про взаєморозуміння і про редакційну політику були своєрідним „антитемником”. Тому, на мою думку, люди, які писали „темники”, стали ідейними натхненниками нас в написанні редакційної політики.

ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ УГОДИ І ЇЇ ПІДПИСАНТА

- Андрію, розкажи про день підписання угоди про взаєморозуміння? Де і як це відбувалося?

- Я дуже добре пам’ятаю день, коли ми, фактично, запускали в дію засади редакційної політики. Це було 10 червня 2003 року – мій день народження. Підписання угоди про взаєморозуміння відбулося привселюдно в Будинку вчителя, де в той день проходив Форум журналістики. І коли ми запропонували організаторам, серед яких був і Микола Томенко, тоді голова парламентського комітету з питань свободи слова та інформації, зробити це частиною того заходу, вони погодились.

Я  пам’ятаю, як за 5 хвилин до підписання ми стояли з Петром Порошенком у коридорі, і він сказав іронічно: “Сьогодні вранці я розмовляв зі своїми друзями. Вони мене питають: що ти робиш? І от я стою розповідаю їм, а сам думаю, що я роблю?” Я думаю, що в цьому була тільки доля жарту. Звичайно, він зробив небачену і нечувану річ. Вперше на ринку власник, який має дуже сильні політичні амбіції, в доброму розумі, свідомо зняв ручний контроль зі свого каналу. Дуже достойний приклад. Я  впевнений, що не раз після цього всі учасники тієї домовленості, пишалися тим, що це було  зроблено. Для мене це був найцінніший подарунок до дня народження, який я отримував у своєму житті.

В РЕДАКЦІЙНОМУ КОДЕКСІ НЕМАЄ ПІДПИСУ  МИКОЛИ ВЕРЕСНЯ

- А як журналістський колектив сприйняв вашу ініціативу впровадження редакційних кодексів? Всі були готові до цього, чи деякі побоювалися?

-  Не було жодних проблем. На той момент ініціатива стовідсотково йшла зверху: документ розробляв креативний директор каналу, а просував - шеф-редактор. Звичайно, журналісти це сприйняли дуже добре. Я знаю, що ця новина пішла на “ура” і в інших редакціях, де почали писати такий документ для себе. Взагалі, за весь час роботи 5 каналу був тільки один журналіст, який не погодився підписати угоду. Це Микола Вересень. Але  на практиці він все одно працював за тими стандартами, які ми записували. Це приклад того, як людина, не формалізуючи свою належність до підписантів засад редакційної політики, своєю щоденною роботою втілювала їх у життя.

ЧОМУ ВЛАСНИКУ ВИГІДНО МАТИ КРАСИВІ ПРАВИЛА ГРИ

- Деякі журналісти, які вже хочуть підписати відповідну угоду, говорять про те, що не знають, як правильно розпочати переговори із власником ЗМІ і владою, щоб домогтися потрібного результату, і в жодному разі не нашкодити колективу.  З чого ви  починали переговори, які аргументи використовували, які заперечення отримували?

- Нам в цій розмові з Петром Порошенко було просто, тому що ми починали нову справу. В нас була можливість створювати правила з нуля, а не ламати старі.
Ми йому казали наступне: по-перше, для сильних проектів і отримання відповідних результатів потрібна дуже сильна форма. Також ми казали про те, що економічно  вигідно мати красиві правила гри, тому що поява на ринку медіа з дуже красивими і зрозумілими правилами гри, однозначно, робить цього роботодавця привабливішим й цікавішим за інших. Коли ти стаєш привабливим роботодавцем, тобі вже не треба  переплачувати людям 50-100 доларів тільки за те, щоб утримати їх від привабливішої пропозиції. І, навпаки, якщо в твоїй компанії погані правила гри, то кожен новий журналіст, якого ти залучаєш в свою організацію, буде коштувати тобі дорожче. І я закликаю всіх журналістів цим користуватися. По-друге, ми  казали йому, що довіра до каналу дорого коштує, що це капіталізація і додаткові гроші. На той момент, на початок 2003 року, для багатьох це здавалося утопією. Але досвід тільки підтвердив наші слова. І я думаю, ставлення Петра Порошенка до цього проекту, який називався 5 канал,  багато в чому змінилося, стало ще кращим, після того, як він почав отримувати пропозиції продати цей канал. Тому що суми, які обговорювалися, були співмірними з тими грошима, що інвестувалися в канал, і, можливо, навіть, перевищували їх.
Також, ми казали, що добре ім’я для його бізнесу – це великий вклад в нього самого, в його  політичну кар’єру, в його бізнесову кар’єру, в нього як особистість.
Крім того, кожен хороший бізнесмен любить яскраві рішення та нестандартних людей. Він хоче бути піонером у чомусь, бути частиною і носієм прогресивного рішення. І ми казали Петру Олексійовичу, що можемо зробити щось таке, чого раніше на ринку не було.
До честі Петра Олексійовича, він всі ті аргументи почув, і зрозумів, що це може дати каналу якусь абсолютно нову якість.

СПОКУСА НАТИСНУТИ „ЧЕРВОНУ” КНОПКУ

-  Виходить, Петро Порошенко дуже легко погодився на умови журналістів. Але чи дотримувався він потім тих правил гри, що були записані  в угоді, і під якими він поставив власний підпис? Чи не було зі сторони  власника каналу спроб якось ухилитися від них?

- Спокуси були. І було декілька дуже глибоких серйозних розмов. Одна з них – найважливіша розмова – відбулася після першої поїздки Ющенка восени 2003 року в Донецьк рівно за рік до виборів-2004. Це був дуже відповідальний програмний день, коли планувалось зробити широкий якісний сюжет з Донецька. До того ж, в ефірі мав з’явитися Ющенко. Натомість був сумбурний ефір – із ненайсильнішими речами в ефірі і з неприємними сварками поза кадром. Одним словом, виникла така стресова, нервова ситуація, після якої ми, навіть, обговорювали варіант зміни формату  каналу. Замість того, щоб працювати в форматі збалансованої подачі новин, канал міг почати проводити ту чи іншу політичну війну.

- І як вам вдалося переконати власника залишити 5 канал „каналом чесних новин”?

- В критичний момент розмови ми сказали Петру Олексійовичу: „Це, звичайно, ваш вибір, як власника. Вам вирішувати, як розпорядитися цим каналом. Та ми дуже цінуємо домовленість. В нашу угоду про взаєморозуміння було вписано окремий пункт, що дія цього документу може бути зупинена в будь-який час. Це ваше право. Але ви маєте  зробити це публічно за два тижні до припинення угоди”. А потім запитали в нього: „Чи це означає, що ми розриваємо публічну угоду, яку ми з вами підписали, і оголосимо, що ці правила гри далі  не працюють?”. Петро Олексійович зробив паузу, подумав, і сказав: “Чорт з вами! Працюємо так, як ми  і домовлялися”.

Якщо підсумувати, то і у власника каналу, і у топ-менеджменту  не раз виникала спокуса натиснути цю червону кнопку, і сказати: “Все! Ігри закінчилися. За стінами каналу політична війна, тому нам не до ігор і красивих забавок”. Але в кожен момент щось стримувало і Петра Порошенка, і топ-менеджерів каналу Владислава Лясовського та Івана Адамчука від того, щоб все це зробити.

ВПРОВАДЖЕННЯ ЗАСАД НА ПЕРШОМУ КАНАЛІ

- Коли ти прийшов на Перший канал, там розпочався аналогічний процес впровадження редакційних кодексів. На державному мовнику це було зробити складніше чи ні? Розкажи, будь ласка, про особливості.

-  На Перший канал я вже йшов озброєний цим досвідом. В принципі, це була перша річ, з якої я почав розмову з Тарасом Стецьківим, тодішнім президентом НТКУ. І я йому відразу сказав, що ми можемо зробити насправді сильний канал, тільки якщо чітко зафіксуємо, що він починає жити за новими правилами. Нагадаю, що тоді Перший канал мав жахливу  репутацію закінченого пропагандиста, якому не довіряли. Переважна більшість людей, взагалі, не думали, що там щось може змінитись.  Позбавитися від цього стереотипу можна було тільки жорсткими діями. Я запропонував формулу, вже апробовану на 5 каналі - наші засади редакційної політики та угоду про взаєморозуміння. Відмінність була у тому, що останню повинні були підписати ще й представники влади. Одним словом, це було умовою мого переходу на Перший канал. Це було точно умовою приходу на канал для багатьох інших людей, і це спрацювало. Угода про взаєморозуміння була підписана між віце-прем’єром з гуманітарних питань Миколою Томенком, який діяв від імені Кабінету Міністрів – засновника Національної телерадіокомпанії України, Тарасом Стецьківим, який на той час був президентом НТКУ, і мною, як людиною, що представляла журналістське середовище.

- Чи виникали якісь труднощі під час підготовки документу угоди, яку ти запропонував підписати на Першому каналі? 

- Тут нам було вже набагато простіше. По-перше, ми мали документ засад редакційної політики 5 каналу. По-друге, тренер “Інтерньюз-Україна” Ігор Куляс разом з членами коаліції «Суспільне мовлення», в тому числі й представниками „Детектор медіа”, підготував дуже добротний і обґрунтований документ  на 30 сторінок, який ми взяли за основу. Зберігши структуру цього документу, ми скоротили його до 10 сторінок: велику частину питань просто перенесли в “стайл-бук”.

- Що це за питання, і з яких причин було вирішено вилучити їх з основного документу?

-  Наприклад, це питання, які описують, чи кажемо ми слово “сьогодні”, як поводимося з числівниками, з тими чи іншими формулюваннями, та інші. Ми вважали, що засади редакційної політики для Першого каналу – це документ, який ухвалюється на роки, на десятиліття, а „стайл-бук” може змінюватися досить часто. Тому що змінюються правила,  формат і стиль.

- Як прийняття кінцевого варіанту документу вплинуло на роботу і настрої в колективі?

- Перш за все, коли ми говоримо про телебачення, редакційна політика – це новини. Впродовж цього року Перший канал у своїй подачі новин часто був більш відкритим, сміливішим за інші медіа, які працюють на телевізійному ринку. Тепер це канал, який робить новини за засадами редакційної політики. Це очевидно кожному, хто включає телевізор. І, найважливіше, що журналісти НТКУ мислять цими категоріями. Вони знають, що якщо є конфлікт, то має бути представлено дві точки зору. Вони розуміють, що потрібно уточнювати інформацію на основі першоджерел. Тут працює достатньо адекватних людей, які хочуть працювати чесно, не обслуговуючи ані владу, ані опозицію. Вони знають, що журналістика – відповідальна робота, яка має свої правила. Підписання засад редакційної політики і угоди про взаєморозуміння стало першим кроком у створенні нової атмосфери на Першому каналі.  Ми отримали ще один приклад, як можна змінити правила гри в окремо взятій телекомпанії, - навіть якщо це заскорузла державна структура.

ТРИ КРОКИ НА ЗУСТРІЧ РЕДАКЦІЙНОМУ КОДЕКСУ

- Враховуючи свій досвід перетворень на двох українських каналах, з чого б ти порадив починати журналістам, які вирішили публічно закріпити нові правила гри у своїх редакціях?

- Перший крок – це філософська єдність, спільне розуміння, що є стандарти роботи. Їх ніколи не можна зробити досконалими, але без них не має сенсу працювати разом. Цього можна досягти через тренінги чи глибокі розмови. Через те, щоб взяти якусь одну тему конфлікту,  сісти всією редакцією, і гуртом розібратися, як це  показати глядачу, як  діяти у цій ситуації в майбутньому.

Другий крок - зробити своїм союзником, інфікувати цією ідеєю редактора – людину, яка безпосередньо працює з текстами, в щоденному режимі приймає управлінські рішення. Не має сенсу починати цю роботу, не залучивши редактора.

Третій крок – почати переговори з власником. Тактика дуже проста. Найголовніше зрозуміти, чому він може бути зацікавлений у цьому. Потрібно показати власнику, що засади редакційної політики – це не спосіб захисту від власника, а спосіб зробити канал (або видання) сильнішим, успішнішим. Показати, що такі правила гри – це додаткові глядачі, читачі, передплатники, а отже, більше грошей. Ультиматуми, шантажі „підпиши, а то ми підемо” не проходять, тому що це приватний бізнес. Можна скільки завгодно нагадувати власнику про совість, казати, що це газета, а не консервна фабрика. Все одно, останнє слово залишиться за ним. Потрібно дивитися на цей документ, як на гру, в якій виграють всі. Якщо це приходить в голову, то голова вже народжує правильні хороші слова.

Технологічно, я б дуже радив звернути увагу на досвід 5 каналу  та Першого каналу з розведенням двох документів: окремо засади редакційної політики і окремо угода про взаєморозуміння, яка пояснюватиме механізм роботи. І тоді, я думаю, що все вийде.

- Навіщо потрібно створювати два документи?

- Тому що мало просто написати засади редакційної політики – потрібна загальна добровільна згода зробити їх уставом свого життя. В угоді про  взаєморозуміння може бути сказано про те, що документ є публічним, що його дія може бути призупинена, але на таких-то умовах, вказані додаткові права і зобов’язання обох сторін. Зокрема, у нас було дуже важливе положення про те, що ні власники, ні адміністративний менеджмент каналу не втручаються у зміст новин, не нав’язують журналістам ті чи інші формулювання, на каналі немає татуйованих тем або осіб.

„ЦЕ НЕ ГРА В ОДНІ ВОРОТА”

-  Припустимо, що журналісти чітко слідували твоїм рекомендаціям, і домовились із власником медіа. Як швидко вони відчують результат від підписання редакційних документів?

- Психологічно спільна перемога відчувається відразу. Я знаю, що в день підписання угоди з Петром Порошенком на 5 каналі кожен з нас, вийшовши з тієї зали, відчував ніби виріс десь на 10 сантиметрів, ніби прорізаються крила. Тому що розумієш, що зробив дуже добру справу від якої виграє і місто, і країна, і кожен з її учасників.

 - Це, мабуть, відчуття свободи, так?

-  Це не тільки відчуття свободи, а ще й відчуття відповідальності. Дуже важливо показати власнику, що  йдеться про взаємовідповідальність. Що він не просто поступається своїми правами, а й журналісти беруть певні зобов’язання перед ним. Наприклад, в угоду на  5 каналі ми вписали пункт про те, що журналісти зобов’язані  миттєво інформувати власника, коли редакція отримує якусь інформацію, що стосується його інтересів. Якщо журналісти дізнаються про якийсь випад проти бізнесу власника, редактор телефонує йому і каже: „В тебе тут проблеми. Подумай, як ти з цього вийдеш”. Також ми заклали гарантоване право власника бути представленим в усіх матеріалах, які стосуються його бізнесу. Одним словом, дуже важливо показати, що це не гра в одні ворота, коли власнику кажуть: „Роздягайся і віддай все, що у тебе є, а ми будемо вирішувати, що з цим усім робити”. Інша справа, коли журналісти йому кажуть, що є спосіб, як зробити  медіа конкурентноздатнішим. Це дуже сильна річ, і  я рекомендую скористатися цим.

- Тобто, це повинен бути обов’язково взаємовигідний договір, інакше нічого не вийде?

- Так. Як казав наш великий опонент з часів „темників” Дмитро Кисельов (російський телеведучий, який з 2001 року працює на телеканалі ICTV. Досить довгий час очолював інформаційну службу каналу. – «ТК»), танго танцюють двоє.