Олександр Роднянський: «Ситуація в Україні вагітна українським подієвим фільмом»

1 Грудня 2010
30502
1 Грудня 2010
15:50

Олександр Роднянський: «Ситуація в Україні вагітна українським подієвим фільмом»

30502
Такою думкою відомий українсько-російський продюсер поділився з учасниками семінару «Моделювання успішного українського фільму», що відбувся 30 листопада
Олександр Роднянський: «Ситуація в Україні вагітна українським подієвим фільмом»

За останні роки у виробництві телевізійних фільмів та серіалів українські продакшни зайняли стійкі позиції і працюють не лише для вітчизняного, а й російського ринку, створюючи успішні проекти, які інколи навіть перепродаються ще й в інші країни. На відміну від цього напрямку, авторське прокатне кіно опинилось у складніших умовах, і навіть попри те, що українські кінофільми іноді здобувають призи на міжнародних фестивалях, у кінотеатрах країни їх майже не представлено, а в прокаті успіху домагаються одиниці (2008 року в прокаті зібрав один мільйон гривень фільм «Сафо», а 2009-го 18 мільйонів 319 тисяч 858 гривень в українських кінотеатрах зібрало «Кохання у великому місті»).

 

Шляхи виходу з цієї ситуації, а також рецепт запуску комерційно вдалого фільму шукали кінематографісти 30 листопада у Будинку кіно під час семінару «Моделювання успішного українського фільму». Родзинкою цього семінару мав стати виступ Олександра Роднянського, голови експертної ради «Национальной медиа группы».

 

«У кінопроцес має увійти нове покоління»

 

Голова Національної спілки кінематографістів України Сергій Тримбач зробив екскурс в історію СРСР і нагадав, що тоді успішність фільму визначалася не прокатом, а ідеологією, а проблема комерційного успіху кіно постала в 90-ті роки минулого століття, що збігалося в часі з занепадом прокату. «На сьогодні якщо якійсь фільм відвідало 2 мільйони глядачів, це сенсація, але тоді це була невдача», - сказав він.

 

Ставлення української влади до кіно пан Тримбач охарактеризував скептично, пригадавши слова екс-президента Віктора Ющенка: «Зробіть мені 1-2 фільми, як "Хоробре серце" Мела Гібсона». Що ж, нині Державна служба кінематографії Міністерства культури має намір фінансувати лише два фільми: 10,89 млн грн виділено на зйомки та розповсюдження стрічки «Параджанов» (виробництво «Інтерфільм», режисер Серж Аведікян, художній керівник - Роман Балаян) і 13,45 млн грн на фільм «В суботу» про трагедію на Чорнобильській АЕС (виробництво SOTA Cinema Group, продюсер Олег Кохан). «На два фільми! Чому після всіх заяв державна політика зводиться до підтримки двох картин - які треба підтримувати, але ж не витративши весь бюджет?» - дивувався голова спілки.

 

Натомість пан Тримбач переконаний: нині для розвитку українського кіно необхідний масовий запуск фільмів-дебютантів, що, у свою чергу, сприятиме вливанню у виробничий процес нового покоління: «У нас страшенний розрив поколінь. Останнє покоління входило у кінематограф на рубежі 80-90 років минулого століття. Був Олесь Санін, але покоління немає. А ефективним та успішним кіно може бути, лише коли є покоління. Свого часу покоління шістдесятників принесло в кіно успіх: з'явилась ціла галерея фільмів, які зараз називають арт-кіно, але тоді воно було успішним і викликало увагу мільйонної аудиторії».

 

На завершення виступу пан голова ще раз підкреслив свою основну тезу: нині українському кіно потрібен «успіх, але не фестивальний, а у прокаті, у глядача, нам потрібні фільми, про які б говорили».

 

А от режисер Володимир Тихий переконаний, що про комерційно ефективне кіно можна буде говорити лише тоді, коли Україна стане заможнішою: «Ще на початку 90-х років на Заході великі корпорації заходили на українські ринки. І коли такі бренди, як "Кока-кола", зайшли, вони дивувались, що на відміну від решти світу тут вони мали конкурувати не з "Пепсі" або з тим же "Буратіно", який тут раніше успішно виробляли, а з тим, що людина, яка хотіла купити "Кока-колу", мала вирішити: чи витратити всі гроші на напій, чи проїхати на маршрутці додому. Поки люди будуть вибирати, поїсти чи сходити у кіно, кіно буде програвати». Втім, пан Тихий наголосив: в Україні знімаються фінансово успішні проекти, однак переважно телевізійні, запуск яких виправданий через існування російського ринку.

 

Невитратні «Мудаки. Арабески»

 

Найбільше занепокоєння Дениса Іванова, президента компанії «Артхаус Трафік», викликає те, що в Україні взагалі відсутній кінопроцес, який мав би включати кіноосвіту, кіновиробництво, кінопоказ, кінопрокат та підтримку держави і телеканалів-мейджорів: «У нас відсутні майстри, які можуть породити після себе хоча б серйозних ремісників. В Україні дуже мало екранів - близько 350, із них десь 100 можуть похвалитися тим, що вони можуть показати дохід на кінокопію, що покриває її вартість».

 

Денис Іванов порадив молодим режисерам якомога більше знімати на телефон, фотокамеру і спостерігати реакцію глядачів на свій продукт, оскільки лише таким чином можна домогтися розвитку і результативності освіти. За словами Олександра Роднянского, будь-який американський початківець на прохання показати свої роботи одразу може представити близько 50-60 міні-фільмів, інколи знятих власноруч.

 

Також, як розказав пан Іванов, однією з основних проблем прокату є перехід більшості кінотеатрів на цифрові носії. «Цей процес іде повільно, його гальмують владні органи, які хочуть продовжувати використовувати плівку. Але щойно цифрове кіно стане на ноги, воно відкриє двері українському кіно. Бо за нашим законом, 30% екранного часу має бути присвячено українському продукту», - сказав він. Окрім цього, Денис звернув увагу, що телеканали останнім часом не виявляють ініціатив у сприянні цьому процесу.

 

Слід сказати, що тут предметом обговорення став проект «Мудаки. Арабески» Володимира Тихого, просуванням якого займався пан Іванов. За словами режисера, з самого початку була ідея зробити низку коротких фільмів, щоб демонструвати їх за кілька хвилин до початку великих картин. Однак кінотеатри не виявили зацікавлення, тож Денис Іванов узявся представляти ці фільми як фестивальні і зробити прокатну версію. Деякі з них мали великий успіх на фестивалях і навіть отримали призи: це стрічки «Глухота», «Тупик», «По дорозі». А от у прокаті, як уже писала ТК, «Мудаки. Арабески» взяли 100 тисяч гривень.

 

Пан Тихий оцінює ці результати як позитивні, хоча й зазначає: «Якби ми заробили 1 мільйон - це був би успіх. А фільм зміг взяти у прокаті 100 тисяч. Воно не могло провалитись у прокаті, бо це були невитратні фільми».

 

Олександр Роднянський схвально охарактеризував цей проект, однак зазначив, що він би робив такі проекти більш гострими й жорсткими.

 

Втім, на цьому Володимир Тихий зупинятись не планує і наступний проект у подібному форматі робитиме про останню хвилю українських емігрантів «Україна, гудбай». Пан Іванов висловив сподівання, що такі ініціативи переростуть у сталий процес, адже це була спроба згуртувати довкола проекту коло творчих людей із новими ініціативами.

 

«Проблеми українського кіно не існує»

 

А от на думку Олександра Роднянського, нині не існує проблеми українського кіно, якщо його порівняти з європейським чи світовим. Адже проблеми, що стоять перед незалежним кіно у Європі, спільні. Пан Роднянський також наголосив, що не використовує слів «артхаус» чи «авторське кіно», натомість оперує терміном «незалежне». Оскільки сьогодні є кінобізнес великих американських студій, які є найпотужнішими дистрибуторами у світі, їм належать мережі кінотеатрів за межами США, канали, виробничі компанії, вартість таких корпорацій доходить до сотень мільярдів. А все, що знімається за їхніми межами, якраз і належить до незалежного кіно.

 

«За межами цих корпорацій - незалежне кіно. Воно є і в Європі, і в Росії, і в Україні. Не варто вводити себе в оману. Ситуації, яка б відрізняла від польської чи європейської, не існує. Але дії різні. Тобто найголовніша проблема - наявність споживачів: тих, хто може сплачувати за квитки і ходити в кінотеатри. В Україні менше 200 сучасних екранів. А ринок трохи більше 100 мільйонів - десь 140 мільйонів. Це означає, що все, що виходить у кінотеатрах, займає американське кіно», - зазначив пан Роднянський.

 

За його словами, на сьогодні у світовий прокат виходить від 6-7 тисяч фільмів щорічно, тобто раз на тиждень у кінотеатрах з'являється від 16 до 20 фільмів.

 

«Це означає, що всі студії та компанії, які їх виробляють та дистрибутують, роблять усе можливе, щоби звернути увагу потенційних глядачів на ці фільми. Вони інвестують великі гроші. Шукають творчі рішення, щоби привернути увагу і зробити все, щоб фільм влучно пройшов. Це означає, що кінотеатрів не вистачає на фільми. І фільми йдуть не місяць, як це було колись, а один чи два тижні. Й успіх фільму вирішує бокс-офіс першого вікенду, - сказав пан Роднянський. - Тобто скільки фільм збере у перші 3-5 днів, стільки цей фільм і житиме далі, стільки його триматимуть у кінотеатрах, стільки він коштуватиме на вторинних ринках (DVD, телебачення тощо). Це важлива конкуренція. Яка дає право сказати, що української проблеми не існує. А існує проблема незалежного кіно».

 

Глядачі у всьому світі приходять дивитись американські кінофільми, «знають їх, зростають з ними, знають їхніх героїв». Саме тому, за словами пана Роднянського, імена цих героїв - акторів і є запорукою успіху нового продукту: «Нещодавно в мене була дуже цікава розмова з шалено талановитим режисером Андрієм Звягінцевим. Я йому розказував, як повернувся з Лос-Анджелеса, де пропонував ідею нового проекту про бунтівника, і запитав, чи обов'язково, щоб у нас був головним героєм Машков чи інший російський актор. А Звягінцев мені відповідає, що півроку тому дзвонив агент Бреда Пітта і питав, чи є якась роль для нього. Якщо в незалежному російському фільмі грає російський актор, то це фільм, із наслідків якого ми будемо виходити роками. Якщо це Бред Пітт, без жодного компромісу щодо змісту, ідеї чи концепції - це фільм, що житиме між 40 і 50 мільйонами світових продаж. Тому що у світі є свої герої, і саме вони є запорукою успіху».

 

Окрім продукту американських корпорацій, який щотижня потрапляє до кінотеатрів, час від часу з'являються інші фільми: російські, європейські чи українські. Саме тому, усвідомлюючи загрозу американського кіно, 20 років тому європейські країни на рівні політиків створили систему фондів. Європейське кіно дуже не схоже на американське, тож коли корпорації бачать, що 25-30% локального ринку забирає місцеве кіно, вони починають інвестувати в локальне виробництво, «бо вони не можуть допустити, щоб гроші пішли в іншу кишеню».

 

За словами пана Роднянського, ситуація з незалежним кіно в Росії також невтішна. Попри те, що 2010 року російський кіноринок уперше має перетнути межу в один мільярд доларів, і таким чином увійде в топ-10 найбільших світових кіноринків, частка російських фільмів на ринку становить лише 14%, хоча в попередні роки ця цифра складала 35%. Це означає, що все залежить від зборів 1-2 успішних фільмів. Водночас американські проекти постійно піднімають планку входу на ринок: приміром, фільм «Аватар» заробив у Росії 120 мільйонів доларів. «Усі продюсери не мають змоги конкурувати, тому що надто висока планка входу. Тому що глядачі приходять у кінотеатр і хочуть бачити технічне, якісне кіно. "Пробачте, в мене не має грошей, але ми свої", - не будуть дивитись. Ми це бачили по російських фільмах», - зазначив Роднянський..

 

Втім, така ситуація характерна лише для кінематографу, оскільки американські серіали й телефільми користуються значно меншим попитом, ніж російський продукт: «Телебачення на відміну від кінематографа - це погляд у свій світ».

 

А от прокатне кіно, за словами Роднянського, існує нині за трьома напрямками: атракційне, видовищне кіно, коли робиться все можливе, щоб привести глядачів до кінотеатрів за допомогою спецефектів, 3D тощо, більш статичне незалежне кіно («Останній кінофільм, який виграв у Каннах, - це мультимедійний проект: фільм, картини тощо, але це не кінотеатр», - наголосив пан Роднянський) та локальні комедії.

 

При цьому важливо, що всі ці напрямки орієнтуються на успіх у аудиторії, от тільки глядачі в цих проектів різні, при цьому «розумні фільми створюються за розумні бюджети». «Якщо йдеться про "Піратів Карибського моря" - це мільярди глядачів, а якщо це фільм Джима Джармуша, або Ларса фон Трієра, або Карлоса Рейгадаса, кого завгодно - це мільйони або сотні тисяч. Але ці фільми існують для глядачів», - сказав пан Роднянський.

 

Дуже важливою складовою при виборі аудиторія є орієнтація проекту не лише на показ у власній країні. Адже, як повідомив Олександр Роднянський, нині у світі немає жодної країни, яка може виробляти фільми і повертати кошти тільки на своєму власному ринку. Цікавим тут є досвід румунських продюсерів, які знімають оригінальні кінофільми, які виходять у прокат за кордоном, де збирають непогані кошти.

 

Для успішної реалізації фільму, за словами Роднянського, дуже важливим є його передпродаж: «Фільми завжди пропонуються ринку ще напередодні зйомок»: «Наша головна проблема в тому, що в нас немає ринку, куди ми можемо прийти з режисером і запропонувати ідею, сценарій і бути впевненими, що ті, хто його показуватиме, дадуть гарантію, що вони за нього заплатять. В Америці всі мейджори працюють із фільмами, які вони придбали задовго до кінця виробництва. Гарантією є тільки прізвища та імена. Саме тому якщо в мене є пресейли, передпродажі, я можу робити щось, щоб не вийти банкрутом». Як розказав пан Роднянський, нещодавно Джон Сільвер просто на ринку оголосив про новий фільм: його назву, жанр, книжку, за якою його знято, при цьому навіть не уточнив, хто стане його режисером та акторами. Права на Росію щодо цього проекту одразу було придбано за 3,5 мільйона доларів.

 

А от участь кінофільмів у фестивалях пан Роднянський називає не метою, а додатковим механізмом промоції проекту. «Це відповідь, як привернути увагу серед 7 тисяч фільмів у кінотеатрах до мого дуже скромного за бюджетом, але, може, дуже талановитого, фільму. Саме для таких фільмів існують фестивалі як унікальний інструмент промоушену. Привернення уваги всіх, хто зацікавлений у появі такого кіно. Перемога на Каннському фестивалі означає продаж від 50 до 80 країн. Це відповідь, чому вони їздять на фестивалі, й на те, чому на них так важко потрапити, й чому участь у такому фестивалі вже є успіхом. Адже 17 тисяч журналістів у Каннах дивляться ці фільми і пишуть про них у своїх газетах, на це реагують дистрибутори, а коли права на них придбають, аудиторія щось про ці фільми вже знатиме», - зазначив він.

 

А от щодо перспектив прокатного кіно в Україні Олександр Роднянський каже: зараз є потреба в сучасному соціально-подієвому кінофільмі, адже поки що «якщо російське кіно пародіює американське, то українське пародіює російське».

 

«Я вірю, що ситуація в Україні вагітна українським подієвим фільмом. Я не знаю, чи буде це соціально значущий соціально-гострий чи комедійний кінофільм. Але такий фільм, який об'єднає всіх в єдиній залі. Це має бути», - додав він.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
30502
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду