Кому потрібна система, яка ігнорує права особистості?

17 Жовтня 2009
36141
17 Жовтня 2009
11:31

Кому потрібна система, яка ігнорує права особистості?

Медіаексперт, президент Благодійного фонду сприяння ініціативам газети «День»
36141
Минуло вже більш як півтора роки відтоді, як я виступив із відкритим листом до РНБОУ про ситуацію в українському телерадіопросторі. І мимоволі став «піддослідним» вітчизняної демократії: чи безпечно в сучасній Україні висловлювати власну думку й чи до неї хтось дослуховується?
Кому потрібна система, яка ігнорує права особистості?

Я акцентую на цих, здавалося б, тривіальних запитаннях у період, коли один із кандидатів у президенти так і просить із білбордів: «Звертайтеся, почую кожного! Твоя думка важлива!», а чинний президент на зустрічі з журналістами каже те саме, хоча й іншими словами: «Ставайте поруч зі мною. Суспільству потрібна ваша сміливість і правда!». А тим часом багато хто песимістично запитує мене: «Ну й чого ти, правдолюбе, домігся своїм зверненням? Чи вплинув хоч на щось у тому ж телерадіопросторі? Та й сам ти де опинився після свого виступу?».

 

Щоб ці питання не висіли в повітрі, а також із огляду на те, що небайдужих дедалі більшає, дозволю собі висловити деякі міркування.

 

Спираючись на власні застереження щодо тенденцій розвитку телерадіогалузі, висловлені як у відкритому зверненні до РНБОУ, так і в статті «Чи Телерадіотитанік?», зазначу: на всіх державних рівнях телерадіоіндустрію досі не розглядають як стратегічний чинник. Говорять про це багато, приймають якісь рішення, підписують меморандуми й хартії... Тим часом телерадіогалузь існує сама по собі, регулятор - сам по собі. Основні гравці - олігархічні медіасиндикати - призвичаїлися до того, що домовлятися треба,передусім між собою. Головне - правильно зорієнтуватися на виборах, заручившись невидимою підтримкою «фаворитів». От і все.

 

Схоже, така ситуація влаштовує й мовників, і регулятора (Нацраду з телерадіомовлення), і владу. Єдиний, хто в програші, - телеглядач і радіослухач. Бо його досі годують у вітчизняних «телефастфудах» переважно неякісним чужим медійним напівфабрикатом.

 

Де українські форматні канали? Інформаційні та музичні створено, давно. А решта?.. Пригадую, як відчайдушно «конкурували» на засіданнях Національної ради за створення дитячого, освітнього, екологічного каналів... Про канал «Культура» промовчу. Той, що є нині, намагається самотужки «вилюдніти». Але до загальнонаціонального, рейтингового, на кшталт російської «Культури», йому ще ой як далеко!

 

Отже, в Україні повноцінного форматного мовлення, який би задовольняв тематичний попит суспільства, досі немає. І це факт.

 

Далі, як каже один із героїв популярного в нас російського серіалу «Солдати», «стесняюсь спросіть» - де програма розвитку телерадіомовлення, отой єдиний національної ваги документ, який мав би якимось чином впливати на стратегію розвитку телерадіогалузі? Те, що є нині, аж ніяк не можна назвати стратегічним документом, радше вже документом констатуючим.

 

Наступне - власний телепродукт. Останнім часом його справді побільшало на вітчизняних телеканалах, і це суттєвий позитив. Канали почали активніше витрачати гроші на власні телепроекти. Приклад подав СТБ - один із небагатьох мовників, який ризикнув завоювати великі рейтинги (відповідно, заробляти нормальні гроші на рекламі) не з чужого, а з власного, якісно зробленого матеріалу. Передусім це проекти: «Україна має талант!», «Танцюють всі», «Битва екстрасенсів», «Моя правда», телепубліцистика.

 

До речі, якісну, хоча іноді суперечливу документалістику, дає «Інтер». Сучасні високопрофесійні політшоу, спортивні проекти готує телеканал «Україна», який нарешті намагається відповідати своїй гордій, амбітній назві... На «Плюсах» нещодавно стартував проект «Я люблю Україну!». Явно «сируватий», але ідейно-просвітницький, спрямований передусім на молодь. Гідно відстоює свою «фішку» першого інформаційного 5 канал... Я не претендую в цій статті на глибоку аналітику щодо власного мовлення. Але зміна тенденції помітна. І це радує. Водночас ретрансляцій російського продукту й досі забагато. Різниця хіба що в тому, що тепер у військових та міліцейських серіалах на українців «ненароком зирить» із портретів не президент Путін, а президент Медведєв...

 

Із дитячим мовленням у нас просто катастрофа! Його немає. Потуги Першого національного залагодити «прогалину» явно недостатні. Решта «крутять» закордонні мультики без розбору. Чимало з них відверто психологічно шкідливі. Раджу, знайдіть час, простежте, що дивляться ваші діти - і переконаєтесь у справедливості моїх слів.

 

Далі: моральність. Був період, коли в ефірі навіть загальнонаціональних каналів траплялася відверта порнуха. Моя стаття 2007 року під назвою «Свобода порно» була не випадковою. Нині відчутно діяльність Експертної комісії із захисту суспільної моралі. Як би хто і що не говорив про цей контролюючий орган, саме після активізації його роботи, зміни складу експертної комісії вітчизняний ефір став «цнотливішим». За винятком деяких кабельних операторів, які ще «вмудряються» крутити закордонну супутникову «полуничку». Але фільмів із елементами жорстокості й насилля ще досить багато. Вже вкотре соціологія підтверджує: громадськість вимагає більш радикальних дій щодо моралізації нашого телемовлення.

 

Нарешті - нові технології. Свого часу я з тривогою вказував на неефективність методів запровадження цифри в Україні й необхідність консолідованих дій усіх відомств, причетних до цього, а не однієї Національної ради. Тільки через півтора роки цей логічний підхід нарешті взяв гору... І не лише він один. Чимало з подібних до моїх застережень виявилися співзвучними й до висловлювань нашого президента під час засідань РНБО, де він говорив про інформаційну безпеку країни...

 

А як сама Національна рада з питань телебачення і радіомовлення? Адже левова частка моїх пропозицій стосувалася саме реорганізації цього органу...

 

Знаєте, я пропрацював у Національній раді більше 13 років, фактично з початку її створення. На моє переконання, лише на початку діяльності цього органу, з огляду на конкретність завдань, було помітно тактику й стратегію. Як результат - утворення нового спектра телерадіокомпаній. У самій же державній інституції відчувалася справжня командна робота. Напевне, етичний, професійний рівень перших каденцій Національної ради не дозволяв різкого «поділу»: члени Нацради - апарат. Пізніше, на жаль, авторитаризм членів посилювався. І вийшло, що апарат Нацради - окремо, члени - окремо... Досі Нацрадою гуляє каламбур: «Члени входять в апарат, чи ні?..». Не беруся говорити за останній період, бо я вже там не працюю. Можливо, зі змінами керівництва там щось змінилося й у взаєминах. У будь-якому разі я переконаний: є потреба в абсолютно іншому підході до формування складу Національної ради - від політично-представницького чинника маємо перейти до авторитетно-морального. Членами Національної ради повинні бути люди відомі, моральні авторитети нації, які ніколи не підуть на те, щоби торгувати своїм іменем, репутацією й високим статусом довіри в суспільстві. А щоденну роботу, повірте, є кому виконувати. В апараті Національної ради достатньо кваліфіковані люди, потужний склад представників у регіонах. Одразу після Помаранчевої революції в декого чесалися кулаки здійснити «чистку кадрів» регіональних представництв. На щастя, цього зробити не вдалося.

 

Тепер стосовно мого відкритого листа. Він був виявом щирого емоційного вибуху, коли, як кажуть у народі, далі терпіти - себе не поважати... Про те, що жодної корисливої мети я цим листом не переслідував, гадаю, вже всі переконалися. До того ж, відкритому листу передували мої статті про розвиток телерадіогалузі, які вже тоді, чесно кажучи, насторожували деяких членів Національної ради. Мені натякали на корпоративну етику... А чи не за правилами «корпоративної етики» ми з вами опинилися в суціль криміналізованому суспільстві? Якщо я, громадянин України, виключно з державних інтересів висловлюю свою думку (ким би я не був, яку б посаду не посідав) - це що, злочин!? Перед ким? Перед роботодавцем? Але ж я - державний службовець, відповідно, мій роботодавець - держава. То що, я не маю права висловитися в інтересах своєї держави, свого роботодавця?!

 

Біда в іншому - наші високопосадовці дуже часто ототожнюють себе з державою. А свій приватний інтерес - із державним інтересом.

 

Аналізуючи реакцію на мій відкритий лист, зізнаюсь: я ніколи не думав, що постпомаранчева Нацрада діятиме «совєцькими методами». Принаймні, в декому з членів (яких знаю не один рік) я навіть не сумнівався: хай, думаю, не виступлять відверто на мою підтримку, але ж хоча б утримаються при голосуванні... Тим більше, я повівся чесно: висловивши свою позицію, подав у відставку (з посади начальника відділу зв'язків зі ЗМІ та громадськістю Нацради).

 

На жаль, серед членів Нацради переміг цинічний «корпоратив». Після оприлюднення мого відкритого листа Національна рада одноголосно проголосувала за видачу мені «вовчого білета». Швидко «перевели стрілки» від піднятих проблем до персонально мене, як людини, що начебто «не справляється зі своїми службовими обов'язками». Звільнили «за статтею» з формулюванням: «за порушення трудового законодавства». Посеред білого дня, на Хрещатику, в столиці незалежної держави, яка прагне європейських цінностей. Ось і все.

 

Мене часто запитували і запитують: а як же колектив? А підтримка громадськості? Дякую не стільки колективу (він, як і профспілка, зазнав тиску), скільки переважній більшості тих, із ким довелося працювати впродовж багатьох років. Ці люди морально підтримували й підтримують мене. На мою підтримку під час «розправи» тоді виступили відомі діячі культури та мистецтва України, з них п'ятеро - лауреати Шевченківської премії... Вдячний «Детектор медіа», яка в ті дні намагалася коректно подавати різні точки зору щодо реакції на відкритий лист, газетам «День», «Україна молода», «Слово просвіти», «Літературна Україна»... Сумське земляцтво (я родом із Сумщини) надіслало на мій захист звернення до свого почесного голови Віктора Ющенка. Нуль реакції! І мені залишилось одне: боротися самому, відстоюючи власні права в суді.

 

Перед цим я  звертався до багатьох державних інституцій: Держслужби, Комітету свободи слова та інформації Верховної Ради, РНБОУ (куди я, власне, й адресував своє звернення), Генеральної прокуратури, Мін'юсту... І переконався в одному: окремо взята українська людина у своїй державі повністю беззахисна. Відписки, які я отримав, були приблизно однакового змісту: судіться, пане Миколо, судіться. Оці відписки, як і власне судові процеси, статті, організовані проти мене, наштовхнули на думку написати про всю цю історію книжку. Повірте, читатиметься, як детектив!

 

Я знаю, що за просуванням судової справи стежить багато людей. І не важливо, чия це справа: Гриценка, Іваненка, Петренка... Важливо, що право і правда конкретної людини мають перемогти «корпоратив». Інакше, кому потрібна така система, в якій людські правові конституційні цінності ігноруються?!

 

Далі коротко: я виграв справу в Окружному суді м. Києва, рішенням якого дії Нацради щодо мого звільнення визнано неконституційними та неправовими і зобов'язано негайно поновити мене на роботі. Судові засідання з перервами тривали рівно рік: ретельно з'ясовувались усі обставини, додавались документи... Але Національна рада впродовж кількох місяців уперто ігнорувала виконання цього рішення. Виконавча служба направила подання до прокуратури на бездіяльність керівництва Нацради щодо невиконання судового рішення. Далі - Апеляційний суд Києва (головуючий суддя - Саприкіна) рівно за три хвилини відмінив рішення Окружного суду. У повному обсязі, навіть без повернення на розгляд. Тепер справа розглядатиметься Вищим адміністративним судом України, куди я направив касацію...

 

Паралельно Шевченківським судом міста Києва розглядаються два мої позови про захист честі, гідності та ділової репутації. Річ у тім, що, захопившись звинуваченнями у непрофесіоналізмі на мою адресу, дехто з нацрадівських «услужників» дописався до того, начебто я не вмію навіть комп'ютером користуватися...

 

Чим займаюся? Нині на творчій роботі, реалізую деякі проекти. Нещодавно у видавництві «Дике поле» вийшла моя книга «Живи добром», нині разом із київським видавництвом «Альтерпрес» готуємо до друку томик моєї лірики. Як сценарист я взяв участь у створенні документального фільму «Батьківські пороги», зробив кілька іміджевих медіапроектів, упорядкував два альманахи. А ще ми разом із однодумцями-земляками поставили в Сумах унікальний народний пам'ятний знак - «Сумка», який уже став одним із символів міста й дуже полюбився городянам, та відкрили оновлений український мистецький клуб-кав'ярню «Сумка» з виставковою залою, де відбуваються презентації книг, творчі зустрічі... Трудова книжка лежить удома й «чекає», коли після запису про «звільнення по статті» у ній з'явиться запис «про поновлення на роботі». Повірте, це вже принципово. Не виграю в Україні - дійду до Європейського суду. Але свої права захищатиму до кінця!

 

Остаточно переконавшись, що один у полі не воїн, нещодавно долучився до створення нового громадського об'єднання - Народна палата України. Сподіваємось, найближчим часом до неї увіллються десятки громадських організацій нашої країни з метою посилення реального впливу громадян на процеси, що відбуваються в суспільстві. Основний висновок, який я зробив після всієї цієї колотнечі з відкритим листом до РНБОУ: крапля камінь точить. Борімося! Виборюймо свою країну! Просто так нам її ніхто не віддасть!

 

Микола Гриценко, екс-начальник відділу зв'язків зі ЗМІ та  громадськістю Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
36141
Читайте також
13.02.2008 14:06
Микола Гриценко
для «Детектор медіа»
43 849
10.01.2008 14:54
Микола Гриценко
для «Детектор медіа»
16 183
17.12.2007 17:04
Микола Гриценко
для «Детектор медіа»
28 443
09.11.2007 15:20
Микола Гриценко, для «Детектор медіа»
20 903
19.10.2007 13:20
Віталій Шевченко
для «Детектор медіа»
32 501
19.09.2007 12:49
Віталій Шевченко
для «Детектор медіа»
48 113
12.10.2006 14:31
для «України Молодої» і «Детектор медіа»
19 877
Коментарі
3
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Natalia
5295 дн. тому
Шановний Миколо. Де можна більше дізнатися про Народну палату України? Чи можна підтримати громадське об'єднання вже сьогодні? В свою чергу закликаю Вас приєднатися до нашого Звернення до журналістів України. З повагою, керівник проекту My-portfolio.net.
О.К.
5296 дн. тому
Нові технології - це аморально! Вони створюють загальну атмосферу психологічного дискомфорту в галузі, принижують заслужених працівників, а багатьох взагалі позбавляють роботи. НЕК мусить берегти нас від підозрілих, чужих калиновій українській ментальності новацій.
держслужбовець
5296 дн. тому
Миколо! Ти смілива і чесна людина. Але твоя слабкість - у твоїй наївності. Невже, відпрацювавши 13 років в Нацраді, ти так і не зрозумів, що бюрократія не переможна?!! Її сила - в корупції. Як тільки ти розворушив цей тераріум, що зветься Нацрадою, вони усі встали на захист один одного. Але поки є такі Дон Кіхоти як ти, є надія, що держава ще дихатиме. Я від всього серця бажаю тобі перемоги, хоч не вірю, що вона станеться. Принаймні при нашому житті це неможливо... Шкодую, що у мене не вистачає мужності стати з тобою в один ряд.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду