«Інтернет становить загрозу для інформаційної безпеки України»
Звіт за підсумками круглого столу «Інформаційна безпека України. Медійний аспект», 30 вересня 2008 р.
30 вересня в Києві за правилом ChathamHouse відбувся круглий стіл, організований консалтинговою компанією pro.mova, проектом «Детектор медіа» та міжнародним фондом «Відродження». Круглий стіл стосувався медійного аспекту інформаційної безпеки України. Учасники сфокусувалися на окресленні проблемних питань інформаційної безпеки в Україні та створення конкретного плану дій щодо їх вирішення, що включає розробку загальної схеми запобігання інформаційній небезпеці та конкретних кроків у цьому напрямку. Обговорення торкалося особливостей традиційних (таких, як телебачення) та нових (таких, як блоги) українських медіа, їх перспектив та ролі у створенні безпечного інформаційного середовища.
Учасниками круглого столу були експерти у відповідних галузях, державні службовці, редактори провідних медіа України, представники профільних громадських організацій. Цей звіт містить головні тези та висновки по кожному з блоків тем. Порядок представлення тез не включає їх ранжування за релевантністю.
Теми круглого столу
Інформаційна війна в Україні
1. «Острів Крим». Інформаційний простір АР Крим в розрізі ситуації на Південному Кавказі.
2. Професіоналізм українських медіа. Висвітлення війни в Грузії (8.08 – 13.08.2008). Аналіз провідних українських медіа.
3. Блоґосфера та нові інтернет-медіа – альтернатива класичним медіа в контексті російсько-грузинської війни
Медіакарта України. Ключові гравці
1. Хто і що складає український інформаційний простір.
2. Роль капіталу. Роль регуляторних інституцій. Кому належать українські медіа.
Інформаційна (не)безпека України
1. Доктрина інформаційної безпеки України – концепція від РНБОУ.
2. Роль міжнародних медіа в українському медіапросторі.
Інформаційна війна в Україні
1. «Острів Крим». Інформаційний простір АР Крим в розрізі ситуації на Південному Кавказі
Одна з важливих проблем інформаційної безпеки України полягає в тому, що Україна не контролює частотний ресурс біля власних кордонів. Згідно з розробленою фахівцями картою інформаційного суверенітету України, третина населення отримує інформацію з джерел, не легалізованих в Україні. Таку ситуацію можна назвати інформаційною контрабандою. Проблема інформаційної безпеки стосується не лише Криму, а й інших регіонів. Учасники круглого столу звернули увагу, зокрема, на Закарпаття та Харків.
Було сформовано дві позиції стосовно наявності інформаційної політики в Україні:
1) українська влада вивчає ситуацію в інформаційному просторі і пропонуватиме зміни в регулюванні інформаційної політики в Україні, щоби привести медіа у відповідність до національного законодавства;
2) в Україні не існує інформаційної політики, оскільки влада не займається медіа. Через те, що влада вчасно не визначила пріоритети, Україна втратила частотний ресурс. Уздовж кордону України діють передавачі іноземних держав. Турецькі, болгарські, російські компанії ведуть мовлення на Україну, водночас українські медіа не можуть досягти своїх громадян. Якщо уряд ухвалить пропозиції Державного комітету зв’язку, то зона поширення іноземних медіа збільшиться. Інтернет становить загрозу для інформаційної безпеки України, оскільки він не піддається регулюванню.
Учасники круглого столу сформулювали дві позиції стосовно інформаційної безпеки, в контексті Криму.
По-перше, україномовний продукт потрібно захищати, а функціонування іноземних телеканалів, що порушують національне законодавство, треба обмежувати. Це твердження базується на ідеї, що державна дерегуляція телевізійного простору в Україні стала причиною відсутності контролю власного телевізійного ефіру, тимчасом як іноземні канали продовжують мовити на території України, порушуючи національне законодавство. Крім того, проблему інформаційної безпеки не можна зводити лише до проблеми існування російської мови в телепросторі України. Варто звернути увагу на те, що мовлення іноземних телеканалів не лише порушує українське законодавство, а переслідує інтереси сусідніх держав. Однак навіть за повної заборони іноземних телеканалів, які порушують українське законодавство, реально обмеженим буде показ лише кількох інформаційних каналів, таких як ОРТ і РТР, натомість інші російські телеканали, що є нішевими, збережуть своє право на мовлення на території України і надалі здійснюватимуть вплив на українських громадян через елементи пропаганди у неновинних телевізійних продуктах (таких як серіали, розважальні програми тощо).
Аргументом на користь необхідності захищати україномовний продукт є думка про те, що немає потреби робити окремий український російськомовний канал, оскільки українські канали й так перенасичені продуктом, виробленим у Росії або для Росії (тобто теж російськомовним). Якщо створити український російськомовний канал, він може не витримати конкуренції з російськими каналами в Криму, оскільки рекламні бюджети в нього будуть набагато менші, ніж у російських каналів. Таким чином комерційний російськомовний телеканал може знищити рекламний ринок України.
Друга позиція полягає в тому, що трансляцію російських телеканалів обмежувати не потрібно, натомість має бути створено український російськомовний продукт, що зможе конкурувати з російським у тих регіонах України, які наразі надають перевагу російському інформаційного простору. Перспектива вимкнення російських телеканалів у Криму виглядатиме як провокація державного масштабу. Створення ж українського російськомовного телеканалу, як пропонують деякі учасники круглого столу, може стати яскравим прикладом ставлення до російськомовних українців як до рівноправних громадян єдиної держави і дозволить задовольнити їх мовні і культурні потреби. Але така пропозиція наштовхується на відсутність підстав у чинному національному законодавстві. Українське мовне законодавство є негнучким і не дозволяє розвиватися національним меншинам. Зокрема, кримськотатарські медіа, що мають на меті відродження кримськотатарської культури, зобов’язані мінімум половину свого ефіру мовити українською мовою. Кримські татари не завжди можуть це сприйняти.
Для того, щоб мешканці Криму та інших російськомовних регіонів України дивилися українське телебачення, потрібно створювати якісний телевізійний продукт, насамперед розважальний. Цей якісний український продукт має виходити і російською мовою також. Якщо український російськомовний продукт буде якісним, то він зможе успішно конкурувати з російським продуктом у російськомовних регіонах України. Російськомовний продукт, створений в Україні може відповідати українським національним інтересам і збільшувати лояльність до держави. Будь-яке рішення стосовно створення російськомовного каналу має бути захищене законодавством.
Іншою проблемою учасники бачили те, що національне законодавство порушують самі власники українських медіа. Зокрема, в кримських газетах часто публікують агресивні стосовно кримських татар статті, що порушують норми про заборону розпалювання міжнаціональної ворожнечі. При цьому реакція з боку української влади на подібні речі відсутня. Тобто велика кількість медіа, зокрема у Криму, хоч і є зареєстровані в Україні і формально законодавство не порушують, все ж ведуть відверту антиукраїнську пропаганду.
Російські фільми про боротьбу з ісламськими терористами ображають українських мусульман, що не сприяє подоланню історичних стереотипів. Українсько-кримськотатарські стосунки мають бути залагоджені за зразком українсько-польських, проте ворожнечу продовжують розпалювати регіональні медіа, при цьому державні органи на ці факти не реагують. Проблемою бачать також і те, що інтелектуальна еліта, у тому ж Криму, не відреагувала на відверті фашистські випади у кримській пресі щодо кримських татар. Така ситуація характерна не лише для Криму, але й для інших регіонів України.
Одним із варіантів виходу з ситуації деякі учасники бачать створення суспільного мовлення. Адміністративні обмеження, особливо у виконанні українських бюрократів, є хибним шляхом.
Інша думка полягає в тому, що потрібно розвивати нормативно-правову базу у сфері інформаційної безпеки і вимагати її дотримання. Законодавство має стати більш жорстким, щоб не було прецедентів, таких як статті проти кримських татар. Держава має звернути увагу на державні ЗМІ в Криму, визначити редакційну політику і контролювати її виконання. У Криму в державних медіа іноді є прецеденти, коли озвучується позиція, що не збігається з державними інтересами, зокрема щодо збереження міжнаціонального миру тощо. Проте надто жорсткі дії держави можуть призвести до нових форм цензури.
В контексті цієї проблеми розглядалося ширше питання надмірної кількості загальнонаціональних широкопрофільних телеканалів. Фрагментація, а також скорочення кількості телеканалів, орієнтованих на широку аудиторії, дозволить покращити якість медіа в Україні.
2. Професіоналізм українських медіа. Висвітлення війни в Грузії (8.08 – 13.08.2008). Аналіз провідних українських медіа
Під час російсько-грузинського конфлікту в українських медіа переважав російський дискурс. Українські ЗМІ посилалися в основному на російські джерела. Україна програла інформаційну війну під час конфлікту в Грузії, навіть не усвідомивши, що проти неї ведеться інформаційна війна.
Українське телебачення має висловлювати власний погляд на події, а не ретранслювати іноземну точку зору. Українським телеканалам бракує власного контенту, в умовах інформаційного вакууму вони використовували інформацію переважно з російських джерел (великою мірою через те, що з російської перекладати легше, ніж з англійської). Однак для зменшення залежності від російських медіа потрібно не стільки надавати перевагу англомовним джерелам, скільки розвивати власну кореспондентську мережу за кордоном. Конфлікт у Грузії показав низьку якість сюжетів та журналістських репортажів. Професійний рівень українських журналістів потрібно підвищувати. При цьому журналістська освіта може стати безперспективною, якщо не буде професійного поля реалізації знань.
Не лише грузинсько-російський конфлікт, але й політична криза в Україні висвітлюються українськими журналістами на низькому рівні професійності (йдеться про дотримання журналістських стандартів). Одним із прикладів цього є те, що висвітлення новин є подієвим, а не тематичним.
3. Блоґосфера та нові інтернет-медіа – альтернатива класичним медіа в контексті російсько-грузинської війни
За останні 2-3 роки дуже зросла вага соціальних мереж, блоґів та інших ресурсів, створюваних самими користувачами (web 2.0). Ці ресурси мають високий рівень довіри, їх не контролюють ані держава, ані власники. Однак українські медіа такого типу дуже сильно інтегровані в російській інтернет (з 10 найбільш відвідуваних сайтів в Україні – два українські і п’ять (половина) – російські). Загроза в тому, що російська влада вже звернула увагу на цей сегмент, натомість українська влада не вважає ці ресурси вартими уваги як медіа. Лише 7-8% блоґів ведуться українською мовою, і цей сегмент дедалі скорочується.
В Україні відсутні фахівці з питань нових медіа. Також немає власних лідерів у цьому сегменті – українці орієнтуються на відомих російських блоґерів. Україна створює дуже мало власного контенту, вона є споживачем іноземного контенту. Українська влада не звертає уваги на цей сегмент. Натомість російські технології можуть бути застосовані і в Україні, в тому числі і під час політичних кампаній. Однак штучно вирішити питання мови не вдасться. Українська мова може набути позицій у блоґосфері тоді, коли вона поверне свої позиції у суспільстві.
Учасники круглого столу сформулювали дві позиції стосовно значення блоґосфери в інформаційній безпеці України. Одна полягає в тому, що не варто переоцінювати роль блоґів та блоґосфери в інформаційній безпеці. Вони є доповненням до традиційних медіа. Блоґи не зможуть замінити традиційні медіа в питанні інформаційної безпеки для України. Вони можуть лише доповнювати традиційні медіа. Інша позиція полягає в тому, що роль блоґів впевнено зростає, при цьому саме там можна отримати незаангажовану та відверту інформацію. Значення блоґів зростає під час криз, коли традиційні медіа мають обмежений доступ до епіцентру подій. Це показали такі кризи, як стихійне лихо в Новому Орлеані (США) та конфлікт у Грузії.
Незважаючи на те, що нові медіа – цілком інший простір та принципово інший спосіб отримання інформації, у блоґах теж може відбуватися інформаційна війна, зокрема у коментарях. Однак враховуючи специфіку форумів та блоґів, довіра до них зростає. Прикладом може бути хоча б те, як люди з інших країн отримують інформацію, приміром, про Крим напередодні курортного сезону. Інтернет-форуми дають змогу отримати об’єктивну інформацію про те, що відбувається насправді, в ситуації, коли традиційні медіа не захищені від інформаційних війн.
Медіакарта України. Ключові гравці
1. Хто і що складає український інформаційний простір
Рекламний ринок України складає дещо більше мільярда доларів, але темпи його зростання знизилися. Рекламні гроші здебільшого переходять на телебачення. Але найбільше розвивається ринок реклами в інтернеті. Вага інтернету в українському інформаційному просторі зростає.
Головна тенденція медійного ринку України – укрупнення ЗМІ, створення медіахолдингів. Певною мірою можна говорити про монополізацію телепростору групою «Інтер» (до складу якої входять декілька телеканалів та інших медіа). Якщо скласти її частку із часткою російських телеканалів, то третина українського інформаційного простору виявиться, м’яко кажучи, проросійською. Проте, якщо більш докладно проаналізувати контент, то російська частка виявиться більшою.
В українському телепросторі присутня цензура, зокрема критика на адресу Президента України Віктора Ющенка практично відсутня. Президента критикують переважно на телевізійних ток-шоу. Падіння фондових ринків та фінансова криза може призвести до скорочення журналістів, закриття видань. Це може статися, якщо в Україні найближчим часом не буде виборів.
2. Роль капіталу. Роль регуляторних інституцій. Кому належать українські медіа
Ключова проблема інформаційної безпеки полягає в тому, що в медіасфері України домінує здобутий у політиці венчурний капітал, який розглядає медіа як додаткове, а не основне джерело прибутку. Власникам медіа бракує стратегічного бачення. Ринком управляють непрофесіонали, які не бачать у цьому проблеми.
Великі українські медійні проекти, зокрема телевізійні, починалися як політичні, і досі зберігають своє політичне забарвлення. Структура власності українських телеканалів є непрозорою. Це дозволяє використовувати їх як політичний інструмент. І така тенденція останнім часом стає все більш очевидною.
Учасники круглого столу сформували дві позиції стосовно реєстрації власників медіа. По-перше, власники медіа повинні бути відкритими, а структура власності – зрозумілою. Треба впровадити правило, щоб медіа засновували фізичні особи. Треба вносити відповідні зміни у законодавство.
Позиція інших учасників така: реєструвати власників акцій неможливо, особливо таких акцій, що перебувають у вільному русі, коли будь-яка людина може купити акції медіа, які продаються на біржі. Потрібно встановити відсотковий ліміт у власності, перевищивши який, власник акцій має бути зареєстрований. Така система є у США, і вона допомагає уникнути монополізації ринку. Крім того, важливим є не стільки те, хто є власником, а те, щоб власники всіх медіа не були представниками однієї іноземної держави. Росіяни можуть за нафтодолари скупити українські медіа. Потрібно виставити додаткові бар’єри для росіян, законодавчі умови, які це унеможливлять. Наразі існує законодавче обмеження – не більше 30% медіа може належати іноземній компанії. Проте цю норму дуже легко обходять, створюючи фіктивних місцевих юридичних осіб.
Головною загрозою національним інтересам України є Росія. Політичні партії повинні це озвучити вголос. Загрозою є навіть не Росія сама по собі, а та система цінностей, яку вона несе. Якщо Україна не може конкурувати з Росією на телевізійному ринку, необхідно розвивати інтернет-простір.
Іноземний капітал не завжди є позитивним фактором. Коли компанія СМЕ відчула, що в Україні можна отримувати більш серйозні прибутки, почала більше впливати на канал «1+1». Таким чином почалося знищення мовника, який раніше транслював українські меседжі.
Не все може бути врегульоване за допомогою законодавства. Тим телеканалам, які себе компрометують, може бути вчинено пасивний опір. Захист національних інтересів має бути справою всього суспільства – як простих громадян, так і політичних партій. Проте проблемою України є те, що медіа впливають на громадську думку, тимчасом як громадська думка не впливає на медіа.
Інша проблема в тому, що в Україні суспільство неконсолідоване і масового саботування того чи іншого медіа досягнути важко. Споживач є невибагливим. Катастрофою для України є те, що навіть зовнішня загроза не сприяє консолідації суспільства.
Інформаційна (не)безпека України
1. Доктрина інформаційної безпеки України – концепція від РНБОУ
Українські телеканали не формують позитивного образу суспільства. Вони деморалізують і створюють для українців образ ворога у вигляді власної держави та самої української влади, а для інформаційної безпеки України потрібно формулювати позитивні образи та займатися патріотичним вихованням молодих поколінь.
В Україні немає поняття «політична смерть», оскільки медіа не контролюють відповідальність українських політиків за свої слова.
Доктрину інформаційної безпеки необхідно інсталювати до реального українського суспільства з усіма його вадами. Це надзавдання практично неможливо виконати, проте медіа повинні почати рух, який дозволить це зробити. Сама по собі доктрина інформаційної безпеки, створена чиновниками, нічого не змінить, поки не буде розроблено цілісну інформаційну стратегію, та немає документів, які б були спрямовані на захист українського інформаційного простору.
Обговорення проблеми розробки інформаційної стратегії почалося ще з 1997 року. Проте навіть ідеальний документ не буде виконуватися, якщо він не є частиною цілісної інформаційної стратегії. Схожа ситуація, наприклад, із цільовою програмою інформування щодо НАТО – вона обмежується окремими програмами та акціями, її не помітно.
В Україні практично немає незалежних медіа. Журналісти виконують вказівки власників, а власники, люди, які закуповують продукт, і гадки не мають, що деякі продукти спотворюють сприйняття світу молоддю, приміром, руйнують уявлення про те, в якій армії треба служити, масово демонструючи російські серіали на цю тему. Серіали, в яких показують Путіна на стіні, можуть мати більший пропагандистський вплив, аніж новини, власне через неновинний контент відбувається заміщення понять на рівні підсвідомості.
Медіа не виходять за рамки своїх вузьких інтересів. Жодне з українських медіа не наважується виходити за межі вузькокорпоративних інтересів і брати на себе соціальну відповідальність. У гонитві за сенсаціями (правило чотирьох «С» та одного «Г») медіа забувають про свою першочергову роль у суспільстві, особливо в ситуації, коли країна у кризі. Аргумент, що медіа не формують реальність, а тільки її відбивають – від лукавого. Це свідоме зняття відповідальності із журналістів.
2. Роль міжнародних медіа в українському медіапросторі
Іноземні телеканали в Україні мають бути представлені пропорційно, а не бути лише російськими. Перш ніж створювати російськомовний український телеканал, необхідно створити хоча б один повністю українськомовний. Одним із виходів із проблеми залежності від російських медіа є швидка глобалізація України. Можна не витісняти російські канали власними, проте пустити в Україну також міжнародні, насамперед західні медіа. Для цього можна сприяти у створенні місцевих редакцій світових новинних каналів, таких як Сі-ен-ен чи Бі-бі-сі, як це вже відбувається у Туреччині чи Італії.
Звіт за результатами круглого столу є підсумком головних позицій, висловлених під час дискусії. Цей документ містить тези, з якими як організатори круглого столу, так і укладачі самого звіту можуть не погоджуватися.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Читайте також
Коментарі
7
karaburi
5379 дн. тому
Погоджуюсь із усіма коментаторами - коли Геник був журналістом, треба було багато говорити. Тапер, коли він має компанію, пора ще і щось РОБИТИ. Здається, він цього зе не зрозумів :(
Сергій Зінченко
5654 дн. тому
Бачу, що знову розмови-постанови, а справа - ні з місця. Ви там у Києві ніби в окремому світі живете й не уявляєте навіть, як у регіонах нищиться все те маленьке українське, що якимось дивом виросло на "нашій не своїй землі". Читаю про інші регіони (користуюччись ІНТЕРНЕТОМ, бо більше ніде взяти тієї правдивої інформації) - і серце кров'ю обливається, а в Кривому Розі - може, ще й гірші справи. Тут 17-й рік царствує Юоій ЛЮБОНЕНКО зі своєю командою, з командою радянської партноменклатури та її виучеників. Майже всі ЗМІ - під їхнім контролем. В газеті міськради "Червоний гірник" та в міському державному телерадіооб'єднанні "Криворіжжя" майже всі керівні пости пообсідали пенсіонери, вірні служаки "СОВКА", працюють там у керівному складі навіть дві журналістки, котрі ще зовсім недавно були редакторами місцевої газети "Коммунист Кривбасса", а з проукраїнськими журналістами розправляються, як схочуть. Доводиться або поповнювати лави безробітних, або повертатись на роботу тільки після судів. А там - все ті ж, і вони перетворюють роботу на катівню, примушуючи йти кудись інде. У нас тільки єдина україномовна газета, "Промінь Просвіти", яка попри всі перешкоди, виходить уже третій рік, але ж - НА ГРОМАДСЬКИХ ЗАСАДАХ. (Хіба не сором для українців?), не так давно півредколегії цієї газети були безробітними, зараз - трохи менше. А ви - розмови про інформаційну небезпеку... Підтримувати треба українські видання, ХОЧ ТРОШЕЧКИ, бо інакше ваші розмови нічим не відпізняються від нашої нікчемної Верховної Ради. Звідки чекати ту допомогу? Знову гукати, щоб дівспора виручила? А що ж ми, які в Україні живемо?..
Олександр Михельсон
5654 дн. тому
Абсолютно правильно все написано. І що?..
Правда жизни
5654 дн. тому
ProMova - фирма экс-ведущего ТСН Геныка Глибовицкого из Львова, снятого с эфира экс-генпродюссером 1+1 Владимиром Оселедчиком за то, что тот потолстел. Круглый стол Геныком проведен - грант от фонда "Видродження" освоен. Результат "ноль" никого не волнует.
5654 дн. тому
А за пели то как..."Медіа не виходять за рамки своїх вузьких інтересів. Жодне з українських медіа не наважується виходити за межі вузькокорпоративних інтересів і брати на себе соціальну відповідальність. У гонитві за сенсаціями (правило чотирьох «С» та одного «Г») медіа забувають про свою першочергову роль у суспільстві, особливо в ситуації, коли країна у кризі.
Жодне з українських медіа не наважується виходити за межі вузькокорпоративних інтересів і брати на себе соціальну відповідальність думаю что стоит сделать так...????? И задать этот вопрос своим корефанам по партиям, блокам - владельцам этих медиа.
На ум приходит такая быль. Один пошел на рыбалку зимой. Хватился а наживку дома забыл.Думал, придумал - взял бумаги клочек и написал "червяк", на крючек насадил и в воду. Не прошло и пяти минут - клюет. Он подсекает, тянет а там чурка а на ней написано "Окунь".
Вот так и наши деятели. Делают вид что убеждают народ, а народ делает вид что прониклись убеждениями. Хватит враья. Валите в отставку "политические импотенты!
Vika
5654 дн. тому
Воду переливають, як завжди... Те, до чого вони додумались під час "круглого столу", будь-який дурень і без того знає. Краще б запропонували конкретні шляхи вирішення проблеми - нові цікаві сайти, україномовні сервіси і т. д. Хто ж винен, що в Україні нема достойних проектів, які б не змушували користувача лізти в Рунет?
Наблюдатель
5654 дн. тому
Такое впечатление, что прочитал стенограмму сборища параноиков. Или вампиров, которые бояться солнечного света, идущего от границ их мирка. Грустно все это.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
