Громадські активісти закликають не ставитися до людей з інвалідністю із жалем та співчуттям. Адже їм не потрібна милостиня. Вони хочуть на рівні з іншими брати участь у житті суспільства. Тому й наполягають на зміні самого погляду на проблему, а заразом - і вдосконаленні норм чинного законодавства.

 

 

Допомога журналістів

 

Не останню роль у вирішенні цієї проблеми повинні відігравати представники ЗМІ. Із чим також є певні проблеми. За словами члена Волинського обласного осередку Всеукраїнської молодіжної громадської організації інвалідів із вадами зору «Генерація успішної дії» Людмили Фурсової, всі спроби контактувати з місцевими журналістами, на жаль, поки що не дають бажаного результату.

 

- Адже попри наші намагання довести через ЗМІ до суспільства, що ми прагнемо так само, як і звичайні люди, нормально жити і без перешкод пересуватися містом, чому не сприяє відсутність пристроїв озвучення номерів маршрутів громадського транспорту, табличок зі шрифтом Брайля, отримуємо на виході статті про необхідне співчуття людям із вадами зору, - обурюється вона.

 

На жаль, таке бачення проблем людей з інвалідністю, які, на думку багатьох, мають отримувати спеціальну пенсію та сидіти вдома, існує не лише в регіонах, а й у столиці Україні. Адже походить воно ще з радянського минулого, в якому культивувалося поняття ізольованої від суспільства людини з фізичними вадами. Тож не варто дивуватися, що багато хто сьогодні поділяє такі погляди.

 

- Попри це, люди з інвалідністю поступово руйнують такі стереотипи, шукаючи, зокрема, справедливості в судах, - розповідає журналістка, що працює у сфері висвітлення проблем дискримінації, Ірина Виртосу. - Яскравий приклад - гучна судова перемога дніпропетровського адвоката Дмитра Жарого, який прагнув вплинути на ситуацію в країні з доступом до аптек осіб із інвалідністю. І йому це вдалося.

 

У результаті Міністерство охорони здоров'я разом із Міністерством регіонального розвитку на базі ухваленого в його справі судового рішення внесло необхідні зміни до умов ліцензування аптек та медустанов.

 

- І таких прикладів боротьби в судах із дискримінацією людей з інвалідністю є чимало. Якраз про них слід більше розповідати журналістам. Це цікаві й важливі історії, які потребують журналістського висвітлення, - додає Виртосу.

 

Також вона вважає, що громадським активістам слід активніше співпрацювати з представниками ЗМІ.

 

Практичний експеримент

 

Сама Ірина Виртосу дуже добре пам'ятає, як під час навчально-практичного семінару «Супровід та допомога особам зі спинномозковою патологією», організованого ВГО «Група активної реабілітації», після теоретичних занять спробувала пересуватися на візку впродовж дня. У такий спосіб журналістка намагалася стати на місце людей із вадами опорно-рухової системи й пройти через ті випробування, з якими вони щодня стикаються у зручному для нас місті. Але найбільше вражень у неї залишилося після того, як, наслідуючи досвід людей із вадами зору, вона погодилася ходити із зав'язаними очима.

 

- Я постійно хвилювалася, щоб не вдаритися об двері чи не перечепитися через бордюр, якими всіяні тротуари, - згадує Ірина Виртосу. - У розмові з супроводжуючою мене людиною підвищувала голос - думала, якщо я не бачу реакцію свого співрозмовника, то він мене й не чує. Це був тільки експеримент. Я знала, що за якийсь час зніму пов'язку чи піднімуся з візка. Але ж є значна частина людей, для яких це буденне життя. Такий експеримент допоміг мені краще зрозуміти всю безглуздість багатьох "архітектурних рішень" у столиці та серйозність тих побутових проблем, із якими щодня стикаються люди з інвалідністю, - резюмує вона.

 

Якби через такі випробування пройшло значно більше журналістів, можливо, змінилося б і їхнє ставлення до висвітлення проблем осіб із фізичними особливостями, яких у нас за радянською звичкою продовжують називати інвалідами.

 

Законодавча «нетолерантність»

 

Та вдосконалювати чинне законодавство потрібно: в законах України й навіть у ратифікованій у 2009 році Конвенції, яка так і називається «Про права інвалідів», трапляються нетолерантні характеристики цієї групи людей.

 

- Проблема полягає в тому, що, приміром, назва конвенції виникла у зв'язку з не зовсім коректним її перекладом спершу російською мовою, а потім уже й українською, - пояснює виконавчий директор ВГО «Коаліція захисту прав інвалідів та осіб із інтелектуальною недостатністю» Раїса Кравченко. - Англійський варіант цього міжнародного документу звучить як Convention on the Rights of Persons with Disabilities. Чому для перекладу ключового словосполучення persons with disabilities російською мовою використано слово «інваліди», а не «люди з обмеженими можливостями», що звучить більш коректно, мені не зрозуміло.

 

Подібне зауваження стосується й вживання терміна «правоздатність» у російському варіанті перекладу статті 12 Конвенції, якому в англійському оригіналі відповідає вислів legal capacity. На думку міжнародних експертів, якщо його розглядати в контексті всієї конвенції, то краще перекладати як «дієздатність».

 

- Поняття «правоздатність» і «дієздатність» мають різні визначення в українському законодавстві, - наголошує Раїса Кравченко. - Так, правоздатність - це здатність мати права та обов'язки (стаття 25 «Цивільна правоздатність фізичної особи» Цивільного Кодексу України). Дієздатність же визначається як здатність фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх виконувати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (стаття 30 «Громадянська дієздатність фізичної особи» Цивільного Кодексу України) Тому варто узгодити вказані поняття на законодавчому рівні.

 

З метою вирішення цього питання ВГО «Коаліція захисту прав інвалідів та осіб із інтелектуальною недостатністю» з 2011 року веде листування з Секретаріатом Конвенції про права інвалідів ООН. Адже лише там можуть надати офіційне роз'яснення, як слід перекладати вищевказані терміни з англійської мови на російську й українську, щоб це більш відповідало «духу і букві» цього міжнародного документу. Але суттєвих результатів поки що не отримала.

 

Натомість наприкінці минулого року цією проблемою зацікавився народний депутат України, голова парламентського Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Валерій Сушкевич. Тож сподіваємося, що незабаром її буде вирішено в парламенті України.

 

Леся Шутко, Центр інформації про права людини

Фото - https://vk.com