Еврика! Здається, нарешті я зрозумів палку любов телепродюсерів до різного роду розважалок і таку ж палку відразу до всього більш-менш інтелектуального. Як це не парадоксально, але Сірка зарито на печерських пагорбах, де безупинно клепають найприкольніші у світі комікси під загальною назвою «Українське політичне життя». Саме зараз у прокат запустили новинку, називається «Вибори». Слід визнати, що до «жартів» вітчизняних політиків КВН-ам і «Комеді клабам» рости й не дорости. Словом, країна жартує на найвищому рівні, то що, скажіть, робити телебаченню – сіяти розумне і добре!? Нагорі можуть не зрозуміти. Не уявляю, чого ми ще надивимось і наслухаємось, а от те, що обрегочемося, знаю стовідсотково.

Наприклад, «Таврійські ігри» в Києві, які досить вдало висвітлював у своїх ефірах канал М1, теж сприймались як жарт, щоправда, невдалий. Скільки би нас не переконували, що «Таврійські» у Києві – це круто, картинка чесно показувала повну відсутність фестивального драйву, азарту і святкового піднесення, що завжди панував у Каховці. У Києві тривала банальна «солянка» на стадіоні, а в пам’яті оживав білий пароплав і природній амфітеатр, де просто неба сидів окрилений люд. Шкода, економ-версія «Таврійських ігор» виявилася невдалою у всіх сенсах, особливо це відчувалось у телевізорі. Стадіон, навіть дуже великий, атмосферу Таврії так і не створив.

Загалом, музика на телебаченні – це щось автономне і дуже своєрідне. Зрозуміти концепції наших музичних каналів під силу хіба що їх творцям. Музичне життя на каналах патологічно однобоке – поп і гламур. Ні М1, ні ОТВ не переобтяжують себе суто професійними чи бодай просвітницькими музичними програмами. Безкінечні хіт-паради, в котрих змагаються здебільшого співаки-одноденки, чий рейтинг залежить від гаманця тата чи коханця. Про музичні стилі, напрямки, фестивалі альтернативної музики й мови нема. Зрештою, хто про це говоритиме – напівголі дівчатка? Єдиною програмою, що може претендувати на універсальність, як то кажуть, догодити попсі і джазу, є «Муз.ua» (Перший національний). Ведуча цієї програми Маша Орлова – адекватна і, дякувати Богу, ще не співає. Це єдина програма, що намагається фахово висвітлювати не таке вже і яскраве музичне життя країни. Мабуть, варто було би сказати про легендарну колись «Мелораму», та, на жаль, визначити жанр цієї програми сьогодні надзвичайно складно. Здається, «Мелорамі» давно слід дати нову, просту і красиву назву: «Ольга Горбачова». А що, вважаю – це гарна ідея, хіба не так?

І ще кілька слів про те, що досить рідко трапляється на телебаченні, – про стиль. Як відомо, стиль – обличчя розуму, та все ж цю влучну фразу Шопенгауера не слід буквально ототожнювати з програмою, про котру піде мова. Хоча у стильності їй не відмовиш. «Book-сіті» – єдина на весь наш телевізійний світ програма, котра апелює до людини розумної і поки що читаючої. Шкода лише, що ведучий Євген Михайлов ставиться до свого справді гарного дітища дещо легковажно. Іронічна манера поведінки в кадрі мені особисто імпонує, а от удавана, відсторонена байдужість – не зовсім. «Book-сіті» – це своєрідний приклад сучасної телевізійної форми із модними штучками. Вміє Євген Михайлов будувати діалог, його запитання лаконічні, актуальні, цікаві та імпульсивні, а гості, що особливо похвально, не затаскані авторитети, а зовсім «юні» літератори з особливим світобаченням і наївною та прекрасною вірою в те, що у цій країні говорити українською модно. Не сперечатимусь, можливо це і так. От лише співати модніше російською.