Судова тяжба між «Обозревателем» і Ринатом Ахметовим у британському суді може створити прецедент, який згодом широко використовуватиметься в інформаційних війнах. Про це свідчить тактика захисту Рината Ахметова.
В інтерв’ю газети «Факти» партнер юридичної фірми Schillings Саймон Сміт заявив, що «будь-який видавець, журналіст, який розміщує в Інтернеті статтю, доступну для перегляду у Великобританії, підпадає під дії британських законів. Єдиний нюанс: людина, яка звертається до британського суду, повинна мати репутацію у Великобританії.
За словами британського законника, звернення Рината Ахметова до британського суду матиме великі наслідки для української журналістики. Безперечно, якщо Ринат Леонідович дійсно виграє суд і прецедент буде встановлений, британські суди будуть завалені позовами українських олігархів. Репутації - правда, здебільшого скандальної - їм у Британії не позичати. Проте ця вітчизняна мишача метушня навколо відстоювання гідності в нинішньому світі крутих інформаційних піке, «заказух» і піар-війн, виглядає вельми сіро, у порівнянні з тими перспективами, які відкриває «прецедент Ахметова».
Спробуємо трохи екстраполюватися від нинішнього конфлікту і намалювати кілька гіперболізованих картинок майбутнього. Для їх реалізації потрібний час і бажання. Проте з урахуванням глобалізації і розвитку електронних ЗМІ, в таких розкладах немає нічого надфантастичного.
Отже, услід за Британією, схожі прецеденти приймаються у всіх країнах з відповідною системою прав. Суди Нової Зеландії, США, Канади та інших екс-британських колоній і домініонів завалені позовами російських і українських олігархів. Кожен хоч трохи відомий журналіст отримує по кілька позовів в різних країнах світу.
«Спіймавши фішку», захисту від зухвалих інтернетчиків у заокеанської Феміди починають просити середньоазіатські баї, пардон, чиновники. Вони «змивають» зі своєї честі звинувачення в багатомільйонних хабарах, з азіатською щедрістю закидаючи заморських адвокатів пачками «зелені».
За ними руками закону і демократії намагаються задушити опозиційні ЗМІ, інші авторитарні лідери від Латинської Америки до Південно-Східної Азії. Виграти справу не завжди вдається: вистачає фінансових коштів, але не вистачає «репутації».
Поки Новозеландський суд розглядає справу жителя Львова, що обмовив у своєму ЖЖ політика з Росії, у використанні прецеденту наступає перелом. Норма про «проглядання сайтів по праву землі» вперше поза прецедентним правом входить в законодавчу базу України.
Майже відразу ж районний суд Тернопільської області починає розглядати кілька десятків справ проти російських журналістів. Олігархи всіх мастей подають до Печерського районного суду на західні видання, що раніше писали про всілякі збройові скандали. Українські судді починають рахувати гроші мішками.
До України внаслідок демпінгових цін на судочинство відносно наклепу з боку інтернетчиків помалу починають приходити іноземні замовлення. Всі розуміють, що тільки український суд працює на цьому ринку з гарантією, яку не дасть жодна британська юридична контора. В результаті найактивнішого попиту Україна стає центром за позовами щодо журналістів зі всього світу, а словосполучення «Печерський суд» уміють правильно вимовляти на 900 мовах у найвіддаленіших куточках планети.
Звичайно, такі футуристичні картинки не більше ніж гумористичний нарис. Проте, на наше переконання, і пресі, і юристам, і громадськості, і олігархам необхідно пам’ятати, що в кожному жарті є лише частка жарту. І не дай Боже, щоб ця частка виявилася незначною.
Андрій Косовський, proUA
