Ірина Воробей працює на Чернігівському обласному телебаченні вже 13 років. Вона виконує обов'язки старшого редактора новин на ДОТРК «Сівер-центр», тож завжди перебуває у гущі регіональних подій. Однак як людині неспокійній у творчому плані Ірині цього замало, тому щотижня вона створює авторську програму «Студія «Діалог». Гостею цієї програми нещодавно була й головний редактор газети «День» Лариса Івшина, яку запросили в Чернігів для участі в читацькій конференції, присвяченій серії «Підривна література». Про особливості регіональної журналістики, розуміння правильних посилів у професії та необхідність постійного самовдосконалення  «День» розмовляв з Іриною Воробей.

- Переважна більшість людей, які приходять до нашої «Студії «Діалог», телевізор не дивляться, - дещо несподівано почала нашу розмову пані Ірина. - Мені здається, що й газет вони не читають. Може, хтось і читає, але все одно набагато менше, ніж колись, ще за радянських часів. Звісно, у цих людей є пояснення: більш нагальні справи, мовляв, є чим займатися в житті. Таку позицію треба змінювати. Наша робота в чомусь зводиться до «поглядання збоку». Завдання журналіста - запрошувати до діалогу тих людей, які, незважаючи на все, долають обставини, досягають мети, домагаються успіху. Вони є прикладом для інших. Дивлячись на таких людей, хочеться самому розвиватися - читати книжки, переглядати інтелектуальні програми...

- Чи вдається тобі знаходити таких людей для участі у програмі в «Студії «Діалог»?

- У «Діалозі» можуть перебувати будь-які люди, які вільно обмінюються думками, щирі одне з одним. Кілька тижнів тому наша програма набула «столичного» формату, в гостях у наших глядачів побували Лариса Івшина, Андрій Кокотюха, брати Капранови... А до того були представники територіальних громад, голови сільських рад. Також був цілий цикл зустрічей з істориками - і місцевими, і киянами. Такі люди в нас часто недорозпитані. Також запрошуємо до розмови молоде покоління: в нашу студію приходять юні винахідники, школярі, що ведуть свої дослідження в рамках роботи Малої академії наук.

Нещодавно я запрошувала до студії батюшку з Коропа, якому 78 років. Це дивовижна людина, в якої теплі добрі очі, борода, як у Льва Толстого, він колись серйозно займався альпінізмом, а зараз подорожує святими місцями. Із ним було про що поговорити. Вочевидь, ця людина справді добра, а не здається «добренькою», світла. Намагаємося для діалогів добирати теми, що можуть зацікавити всіх жителів Чернігівщини.

- Нещодавно вийшла в ефір твоя програма з головним редактором «Дня» Ларисою Івшиною...

- Так, хороша була розмова. Ми говорили і про «Підривну літературу», і про Чернігів. Мені завжди цікаво спілкуватися з цією людиною. Раніше пані Лариса приїздила в Чернігів із фотовиставками газети «День», я чула й про нову серію книжкових видань. Хотілося познайомити глядачів із цією особистістю. Газета, яку робить пані Івшина, упродовж багатьох років не знижує планку, вона не «попсова»,  це справжній виклик у нинішній ситуації. Хто читає «День», знає, що в газеті працюють журналісти з новими поглядами, які генерують нові думки. Приємно тішить те, що «День» з усіма його проектами не стоїть на місці, постійно розвивається. А на медіа-ринку і взагалі в бізнесі як відбувається: якщо ти перестаєш рухатися, то завтра ще можеш залишатися на тому ж місці, де перебував раніше, але вже післязавтра тебе посунуть більш активні, молоді, амбіційні.

Мені імпонує, що пані Лариса завжди має власну думку і не боїться її висловлювати. Вона підтримує національну ідею і все, що з нею пов'язано, - мову, історію, літературу. І ця її любов до Батьківщини незмінна. Гадаю, якби всі ми так любили свою країну, прагнули кращого, то й жили б набагато краще.

Коли я прочитала роздуми Бандери, Шевченка з серії «Підривна література», була просто вражена! Я почала по-іншому сприймати, приміром, Шевченка. Його думки надзвичайно актуальні. Ця серія - чудовий проект! І формат книжок підходящий для сучасників, адже нам часто бракує часу на тривале читання. Але якось же потрібно людей зацікавити, щоб вони знайшли ці книжки! Сподіваюся, що наша розмова з Ларисою Івшиною у «Студії «Діалог» цьому посприяє.

Ще ми говорили про Чернігів. Знаєте, мої друзі колись переїхали до Москви, вони успішні й заможні люди. І от коли приїздять сюди, частенько зауважують: «Тільки-но погляньте, в якому страхітті ви живете. І бордюри у вас неохайні, і асфальт під ногами порепався, і трава не така соковита». Я починаю сердитися: «У нас чудове місто!» «А де ж ваші сучасні готелі? Де нові тролейбуси?» - перепитують вони. А мені ж хочеться, щоб гості сприймали наше місто моїми очима - очима любові, доброти, розуміння нашої ситуації. І, звісно ж, з перспективними планами на майбутнє.

- Яка роль у плануванні порядку денного для країни, на твою думку, відведена журналістам?

- Величезна. Передусім журналістика має працювати на позитиві, тому що навколо нас відбувається чимало страшного. Якби ті факти, які ми щодня бачимо по телевізору - про тисячі смертей, епідемії чи катастрофи, - комусь у житті допомагали чи змінювали його на краще, я також робила б подібні сюжети. Напевно, кримінальні теми мають бути, але не в програмі новин, а в інших, і до того ж - у пізній час. Сьогодні ми не знаємо, скільки у нас діє промислових підприємств, скільки працює сільгосппідприємств, ми не знаємо людей, які дійсно працюють. Зате знаємо політичних лідерів, депутатів, чиновників, які часто дискутують у повітря. Мені здається, варто більше говорити про тих людей, які щось корисне виготовляють, сумлінно ставляться до своєї професії, справи.

- На твою думку, в чому полягає особливість роботи регіонального журналіста?

- Якщо займатися «джинсою», хоч би де ця людина працює - в Чернігові чи в Києві, роль журналіста просто нівелюється. А в цілому - як в столиці, так і в регіонах журналістам потрібно професійно виконувати свої обов'язки. Я твердо знаю, що якісну журналістику можна роботи не лиши в Києві. Серйозні й авторитетні журналісти були й є в регіонах! До прикладу, в нашій області - це Владислав Савенок, Олексій Маслов, Василь Чепурний, Олег Головатенко. Це також Станіслав Реп'ях, який був не тільки серйозним письменником, а й публіцистом. Це люди, які мають власну позицію. Хоча їх і небагато. Так, є журналісти, які заробляють гроші від виборів до виборів, але я їх не засуджую.

- Особисто мені здається, що раніше влада активніше реагувала на критичні публікації чи сюжети, а зараз майже не звертає не них уваги. Це так?

- Не зовсім згодна з тобою. Наприклад, місцева влада миттєво реагує на будь-яку критику в наших сюжетах. Але якщо критика заслужена, не висмоктана з пальця. Представники влади переглядають матеріали, намагаються вирішити проблеми. Нам би хотілося, щоби, по можливості, такого було більше. Але ж для цього якісних сюжетів також має бути більше. І щоб журналісти були не роз'єднані, а згуртовані, «стріляли» б в одному напрямку. Тоді й результат був би вагоміший. У нас немає дієвої профспілки журналістів, немає «братства» журналістів, кожен сам по собі, на жаль. І це робить нас слабшими.

- Сьогодні актуальним питанням є роздержавлення ЗМІ. Як думаєш, такі компанії, як ОДТРК «Сівер-центр» чи ТРА «Новий Чернігів», могли б існувати без фінансової підтримки - без бюджетних коштів?

- Один із відомих журналістів у нашій області - Петро Антоненко, колишній редактор газети «Сіверщина», колись розповідав, у чому сила журналістів і видань у Польщі. Справа в тому, що на перших порах їх фінансово підтримували західні держави. Тоді журналіст дійсно міг піти із прес-конференції міністра зі словами: «Те, про що ви говорите, мені не цікаво». Але будь-якому виданню, телекомпанії потрібні гроші. А скільки підприємств у нашому місті працюють? Чотири. І вони не мають можливості утримувати навіть газету. Якщо ж говорити про громадське телебачення, то наше суспільство також не готове його фінансово підтримувати. Тому відповідь однозначна: на даному етапі без підтримки держави ми навряд чи виживемо.

Вікторія Кудіна, «День»

Фото - http://www.day.kiev.ua