В опублікованій 25 квітня статті «Луканово посміхаючись. Чи треба нам знати?» Юрій Луканов укотре торкнувся теми реального впливу медіа на суспільне й політичне життя. Свобода слова – це ще не гарантія того, що мовлене слово матиме наслідки: його почують, на нього відреагують. Чиновники й політики, що стали героями медійних скандалів, в Україні зазвичай не тільки залишаються безкарними, але й не затруднюють себе поясненнями і виправданнями… А що приводом для роздумів Юрія Луканова стала програма «Час» на 5 каналі з Єгором Соболєвим, «Детектор медіа» з радістю публікує відповідь Єгора і закликає інших колег включатися в дискусію.
Юрію, повністю поділяю ваші почуття щодо того, що ми показуємо-пишемо-говоримо, а вони далі беруть-крадуть-брешуть. Але наш висновок, на мій погляд, не мусить бути: «А чи воно комусь треба?». Треба, і побільше!
Традиція «політика=хабарництво» в нашому політикумі так глибока, що за два з половиною роки її б не викорінили ані американські, ані британські, ані голландські колеги з їхнім рівнем професіоналізму. Але я упевнений, що ми рухаємось у правильному напрямку.
Ті, кого ми викриваємо, не реагують відставками і покаяннями? ОК, це їхній вибір. На наступних виборах відреагують виборці. Вони вже це роблять. Згадайте, де зараз Віктор Медведчук, якій ще три роки тому був точно не другою людиною в Україні? На наступних виборах те саме чекає на Олександра Мороза, хоч коли вони відбудуться. Статті Сергія Лещенка стали ударом по рейтингу Віктора Ющенка. Дорога яхта сина Віктору Януковичу не зашкодила, але це не наша проблема. Виборці Партії регіонів, на мою думку, не вірять у чесність усіх політиків, у тому числі своїх. Вони голосують за Януковича тому, що він «свій сучий син», на відміну від «американських ставлеників» Ющенка і Тимошенко.
Але це вибір цих виборців. Наше з вами завдання — давати їм можливість зробити усвідомлений вибір. Проблема нашої професії зараз, як на мене, не в тому, що на важливі факти, які ми наводимо, недостатньо реагують, а в тому, що ми наводимо замало таких фактів. Ідею сюжету Христині Бондаренко подав медіа-юрист Тарас Шевченко (директор Інституту Медіа Права. – «ТК»), який минулого тижня запитав мене при зустрічі: «А чому телебачення не шукає квартири Станік або доказів, що це брехня? Це ж справді зараз важливо!». І в мене не було відповіді, окрім: «Та не звикли, Тарасе. Ми звикли транслювати заяви, але не звикли їх перевіряти».
Я кожного вечора перед ефіром сварюся сам із собою. З одного боку, місія каналу - показувати найважливіші новини і коментарі тих, хто їх створює. А з іншого боку, навіть якщо погодитися з думкою, що зараз політична боротьба важливіша для суспільства, ніж охорона здоровя, освіта та довкілля, все одне непросто брати участь у цьому параді демагогії. Це не проблема роботи ведучого у студії. Хтось провокує, хтось атакує, хтось підтакує, хтось намагається зрозуміти, але результат в нас усіх один: ПОЛІТИКАМ НЕМА ЧОГО СКАЗАТИ. І їхні коментарі мало допомагають людям зрозуміти, що відбувається. Трагедія посилюється тим, що політикам, хоч як це прикро, фактично нема альтернативи. Країні критично не вистачає громадських авторитетів, а ті, що є, так само часто не мають, що сказати. Сам перевіряв :(
І коли ми справді знаходимо і показуємо ФАКТИ, ми досягаємо своєї мети. Люди свої висновки зроблять. А політики рано чи пізно будуть змушені реагувати. Та вже реагують! Три роки тому традицією було не лише брати хабарі, але й не ховати майно, яке за них купується. Вчора Вадим Долганов своїм піджаком і черевиками просто розчулив нашого гостьового редактора Ліду Гливінську. Вона зрозуміла, що так вдягаються лише скромні люди :) Після вчорашнього ж ефіру у списку БЮТ ніколи не з’явиться Олег Бахматюк, хоча є непрямі докази, що він там усе-таки був. А рішення «Нашої України» не включати у список його колишнього боса Олексія Івченка! Хіба це не тиск громадської думки, обумовленої роботою журналістів?
Тож треба, і побільше!
