Найвдалішим проектом минулого тижня стала «Чиста п’ятниця», точніше, своєрідний санітарний день без політиків на екрані, підтриманий прогресивними телеканалами. Акція виявилася не тільки вдалою, але й надзвичайно вчасною, бо навіть людині із камінним серцем може стати моторошно від випусків, заяв, звернень та решти застережень, попереджень, залякувань і просто банальних погроз, що, наче розпечена лава, ллються на голови бідних українців із полум’яних і пристрасних промов патологічно заклопотаних політиків.
Певен, що всі, хто цей день провів у товаристві телебачення, зауважили, наскільки стало затишніше й комфортніше не лише в оселі, але й на душі, коли на екрані не бачиш набридлих до нестерпності облич, котрі, всі без винятку, могли б стати окрасою психіатричної лікарні імені академіка Павлова. Загалом, наше розбурхане і знервоване суспільство потребує не одного такого дня реабілітації від споглядання власних «слуг», а бодай одного тижня на місяць. Можливо, тоді всі самозакохані нарциси, для яких екран – своєрідний наркотик, перш ніж плескати розпухлими від волань язиками, знайшли б час отямитись, перехопити повітря, спуститися зі світу політики у світ людей і вивчити нові словосполучення, заклики і т. д., а не до нудоти повторювати одне й те саме, апелюючи до одних і тих самих адресатів.
Згадайте, на якому високому інтелектуальному злеті пройшла перша частина «Свободи слова», які слушні думки та акценти розставили журналісти й політологи. І як одразу все спустилося нижче плінтуса, коли з’явилася політична еліта, котра, на жаль, уміє лише виголошувати й цитувати себе кохану.
На тлі постійної політичної шизи із її тупими кутами промінчиком добра і надії у Великодній тиждень була авторська програма Ольги Герасим’юк (на жаль, теж політика) «Без табу», в якій ішлося про людей, що живуть на інвалідних візочках. Вони не сподіваються на тих, хто сяє на Печерських пагорбах, а покладаються виключно на власні сили, волю та добрих людей. Саме в такі миті, коли бачиш подібних героїв, слухаєш щирі безпретензійні розповіді, замислюєшся: а звідки в такого мудрого та просвітленого народу беруться такі бездарні і безсовісні політики?
І все ж, коли абстрагуватися від тієї «чорнухи», котру називають політикою, в ефірі можна віднайти досить багато людяного. Я не дивлюся програм типу «Ключовий момент» – не тому, що маю черству душу, а виключно тому, що вона не відповідає моєму уявленню про сучасне телебачення. Та не відзначити позитив не можу: «Ключовий момент» вчить (хоча й робить це дуже примітивно) надзвичайно важливій заповіді прощення, після якого приходить очищення душі. Телебачення тут може зробити, мабуть, більш за інші медіа, бо воно, як не крути, залишається володарем таки багатьох душ. І люди, що його роблять, здається, починають розуміти власну відповідальність.
