Журналісти, які у різні часи працювали в команді Сергія Тихого, називають його авторитарним, але також надзвичайно професійним редактором. «На початку своєї київської журналістської кар'єри я мав нагоду працювати з Тихим. Це було складно, але тепер я згадую ці дні як щасливі», - розповідає головний редактор «Історичної правди» Вахтанг Кіпіані.
Кібернетик за освітою, Тихий прийшов у журналістику ще за радянських часів. Його першою роботою було відповідати на листи до редакції газети. Працював у «Комсомольском знамени», у 90-ті брав участь у створенні газет «День» і «Всеукраинские ведомости», у 2002-му створив «Газету по-киевски», а торік очолив «Крымскую газету». До Львова Сергій Тихий приїхав, щоб відкрити студентам і гостям Школи журналістики УКУ секрети створення якісної газети (відеозапис майстер-класу дивіться тут).
«За часів інтернету та надміру новин завдання газети - не інформувати, а захищати від непотрібної інформації», - говорить Сергій Тихий. Газета не може конкурувати за швидкістю з електронними ЗМІ, тому їй потрібно привертати увагу читачів якістю матеріалів, оригінальним поданням, ілюстраціями тощо. В наш час газета повинна стати щоденним ілюстрованим журналом. Читачі не мають часу на довгі тексти, тож інформацію варто передавати за допомогою інфографіки й ілюстрацій.
Серед табу, встановлених Сергієм Тихим у редакції «Крымской газеты» - заставки, себто фото з інтернету, які не мають нічого спільного зі змістом матеріалів. «Після мого приходу у "Крымскую газету", крім зміни логотипу та збільшення кількості шпальт четвергового номера, важливу увагу почали приділяти дизайну та ілюстраціям, заголовкам та підзаголовкам, почали ретельніше добирати інформаційні приводи. Журналісти вчились дуже швидко, і за місяць ми вже працювали по-новому», - розповідає Тихий.
Обсяг газети може бути невеликим, однак у ній не повинно бути «прохідних» матеріалів. Важливо, щоб кожен текст у газеті давав читачеві відповіді на запитання, які його турбують. Будь-яку тему слід актуалізувати й робити зрозумілий та цікавий аудиторії акцент. «Навесні у Бангладеш обвалилася багатоповерхова будівля швейної фабрики, загинули сотні людей, - наводить приклад Тихий. - Я послав журналістів на ринок подивитись, скільки там коштує одяг виробництва Бангладеш. Виявилось, що порівняно дешево. Отже, економія на безпеці праці. Так ми актуалізували цю подію, написавши: "Ваші дешеві ганчірки оплачені цією тисячею життів". Провінційній пресі слід пам'ятати, що не можна замикатись лише у своєму регіоні, треба звертати увагу на події загальнодержавного та загальнолюдського масштабу».
На думку Сергія Тихого, головний редактор газети не повинен займатися фінансовим менеджментом. «Редактор - це гарант концепції, гарант якості текстів і графіки. Головна функція редактора - генерація ідей. Саме він, маючи сформований смак до хороших і корисних тем, повинен учити людей знаходити ідеї матеріалів, керувати цим процесом, не давати йому згаснути. Головний редактор повинен розуміти хороші вірші, щоб у нього виходили хороші заголовки», - розповідає він.
У редакції слід організувати два види планування: стратегічне та оперативне. Стратегічне відбувається раз на квартал: попередньо підготувавшись, редакція обговорює потенційні теми та напрямки роботи. Редактор повинен правильно організувати це обговорення, критично оцінити запропоновані теми, спонукаючи журналістів ґрунтовно пояснити, чому саме на ці теми варто писати й чим це корисно для аудиторії. На основі цих стратегічних планів формуються оперативні - на місяць, на тиждень, у які вносять корективи поточні події у країні та світі.
Сергій Тихий не вірить, що блогери можуть замінити журналістів. Хіба що стати ними: «Якщо вони матимуть надійні джерела, навчаться збирати інформацію, правильно її узагальнювати та писати якісні тексти, в майбутньому те, що вони роблять, може стати одним із жанрів журналістики». Так само скептично він ставиться до громадянської, або «народної» журналістики. «За кілька років співпраці з народними репортерами у "Газете по-киевски" не можу пригадати жодного випадку, коли такі журналісти приносили якісь сенсації», - каже редактор.
Цей досвід зміцнив його впевненість у тому, що для професійного висвітлення подій потрібні фахівці. «Якщо трапилась важлива подія, просто очей мало. Слід з'ясувати всі можливі чинники: хто учасники, хто винен, чи є загиблі й постраждалі, кому вигідно, хто кого покриває, чим усе закінчилось. Народні журналісти - це лише джерела неперевіреної інформації, якісну обробку якої можуть забезпечити тільки професійні журналісти», - робить висновок Тихий.
Не бачить він заміни традиційним ЗМІ і в соціальних мережах. «Ці мережі не структурують суспільство, - коментує редактор. - Поділяючи людей на дріб'язкові групи, вони створюють не блоки, а гранули, горошинки суспільства. Таким гранульованим суспільством легше маніпулювати. Горошинки тримають форму зовнішньої оболонки». Соцмережі корисні, але лише як інструмент у роботі редакції для створення оперативного і якісного інформаційного продукту.
Ще одна поширена серед сучасних журналістів ілюзія - про те, що читач дурніший за них. Прикладом Сергій Тихий називає численні матеріали про «чупакабру» та інші сенсаційні вигадки: «У деяких газетах подібних текстів 80%. Така інформація не користуватиметься попитом - людям це не потрібно... Моє побажання і собі, і вам - виховувати вибагливу аудиторію, яка вміє пред'являти претензії».
Тетяна Руденька, Школа журналістики УКУ, для ІМІ
