Минулий тиждень наочно показав нам, що шанси на повернення до «правильного» та «патріотичного» телебачення, яке так подобається, за його власними словами, Олександру Морозу (і не лише йому), в Україні значно зросли. Й, очевидно, зростатимуть мірою того, як стверджуватиметься курс на «стабільність» та «спокій», офіційно проголошений урядовою коаліцією.
Почався телетиждень із «Епіцентру», де В’ячеслав Піховшек приймав знаного депутата від Партії регіонів Бориса Колесникова. Дуже цікавого персонажа, слід сказати. І не лише своєю роллю у партії чи пригодами навколо «Білого лебедя». Чому б не запросити журналіста Володимира Бойка, котрий міг би поставити дуже цікаві запитання щодо реальної, а не розказаної Піховшеком біографії Колесникова? Але жодного журналіста, здатного поставити гострі запитання, у студії не виявилося, і навіть Соня Кошкіна виглядала такою собі гламурною поп-лялечкою.
Ну, а ведучий так вміло вів програму, що тут і контролювати за допомогою запису не треба. І при цьому відверто підігравав Колесникову і традиційно... як би це сказати... сепарував інформацію для телеглядачів.
Ось, для прикладу, великий фрагмент стенограми:
«ВЕДУЧИЙ: Що стосується позиції – знов таки, це одна з речей, по якій упізнають Партію регіонів – позиції по Євросоюзу і по НАТО? Що ви можете тут виконати зі своїх обіцянок?
Борис КОЛЕСНІКОВ, народний депутат України: Я хочу сказать, что я уже отвечал на этот вопрос. Что касается Европейского Союза, то Украина должна состояться сама по себе как интересный и равный партнер для Европейского сообщества, для Российской Федерации и для Соединенных Штатов Америки. Партия регионов никогда не отрицала возможность членства Украины в Европейском союзе. Только нас никто не приглашает. Оранжевая команда через день говорила, наши оранжевые друзья, что мы вступаем в Евросоюз. Но, если посмотреть на их действия, то получается, как у этого кота в мультфильме. Что Гаити, Гаити, нас и здесь неплохо кормят. Тут с утра до вечера говорили о Евросоюзе. Вот я спрашивал многих наших коллег-депутатов, какие практические шаги победившие в оранжевой революции силы сделали в сторону западного мира демократических ценностей?
ВЕДУЧИЙ: Ну, ми тільки що про них говорили, Борис Вікторович. Закрили вільні економічні зони в Закарпатті і Донецьку, так?
Борис КОЛЕСНІКОВ, народний депутат України: Да. Но больше оставила свободных экономических зон, потому что она заказала западу, что если они закроют свои экономические зоны, они потеряют миллиард долларов. И Юлия согласилась с этим. Что еще они сделали, кроме закрытия?
ВЕДУЧИЙ: Обіцянка президента Ющенка вивчити англійську мову в січні 2005-го року.
Борис КОЛЕСНІКОВ, народний депутат України: Ну, это замечательно. Надо спросить президента».
І – перейшли на іншу тему. А довгоочікуваного визнання України країною з ринковою економікою з боку ЄС та США, виходить, у цей час і не було? І дивіться, як добре дібрані журналісти: жоден не спіймав ані Колесникова, ані ведучого на неправді. Не зміг? Не захотів? Результат для глядача один.
Ще один фрагмент стенограми «Епіцентру»:
«Борис КОЛЕСНІКОВ, народний депутат України народний депутат України: Я ничего, лично я, вообще, как говорится, не боюсь в НАТО, и меня ничего не пугает. Я первое, не вижу актуальности в проблеме военного блока. Вернее, проблемы вступления в военный блок Украины сегодня. Есть какая-то военная угроза? Когда говорят о НАТО, обычно наши оранжевые друзья, то это говорит о том, что говорить больше не о чем. Здесь какая-то, они говорят, через ЕС НАТО не будет. Австрия, Швеция, Финляндия, Швейцария успешные страны, по вашему мнению?
Олег ПОЛІЩУК, газета «Коментарі»: Швейцарія в ЄС.
Борис КОЛЕСНІКОВ, народний депутат України: Швейцария в ЕС не входит. Австрия, есть страны, Австрия, Швеция и Финляндия, которые не входят в Североатлантический блок, но входят в европейское сообщество, так? Они себя от это хуже чувствуют?»
І знов-таки, ніхто не сказав, що всі посткомуністичні країни йшли і йдуть до Євросоюзу через набуття членства в НАТО, бо вони – не Австрія і не Швеція (остання, до речі, мала таємну військову угоду з НАТО про взаємодопомогу у разі радянського нападу, так що тут – постріл повз ціль; ну, а швейцарський нейтралітет, крім усього іншого, базується на загальному озброєнні народу – хотів би я подивитися, як «дони» роздаватимуть галичанам автомати та базуки, та що галичанам – своїм же донеччанам...). Але, повертаючись до теми НАТО, варто ще раз нагадати, що вступ до військово-політичного Північноатлантичного Альянсу передбачає досягнення певною державою цілком конкретних критеріїв політичної демократії. Як наочно довів досвід посткомуністичної Центрально-Східної та Південної Європи, поставлена ціль – вступ до НАТО – значно пришвидшує рух до політичної демократії. Отож небажання певних партій рухати Україну до НАТО має під собою цілком умотивоване підґрунтя. Але на тоталітарному телебаченні цього не побачиш і не почуєш. І добре, поки ще тут не розповідають, наче вояки НАТО п’ють на сніданок кров невинних немовлят. Чекати, схоже, недовго...
Ще один красномовний зразок «правильного» телебачення показала всім колишня керівниця київського бюро Радіо «Свобода» Ганна Герман на «Ері» серед тижня. Навчена кращим зразкам світової журналістики і, за її власними словами, дорого оплачувана членкиня фракції Партії регіонів постійно вимагала нікого не повчати, а сама повчала як ведучу, так і всіх глядачів. Та, головне, постійно гралася з ведучою, загрожуючи тим, що піде у разі подальшого «неправильного» ведення програми. Мовляв, я народний депутат України, я все кинула і прийшла сюди (ну, а далі читалося: а ти хто і хто ті безіменні лохи, котрі дивляться цю передачу?) Крім того, що йшлося про постійну ледь завуальовану загрозу звільнення ведучої з роботи – я піду з ефіру чи наскаржусь, кому треба, то тобі дадуть по голові (добре відомо, кому належить «Ера», яка зараз стала вщент «соцреалістичною»), – Ганна Герман поводила себе як типово тоталітарний діяч: я влада, я депутат, я зволила прийти сюди! Але ж депутат – це обраний представник виборців, їм підпорядкований, а журналіст – сам виборець і представник виборців, така вже місія медіа у демократичному світі, отож парламентарій мусить терпляче зносити всі, навіть неприємні запитання журналістів і в жодному разі не уникати контакту зі ЗМІ. У демократичній країні, і Ганна Герман це добре знає, її політична кар‘єра у разі такої брутальної поведінки щодо журналістки закінчилася б якраз під час прямого ефіру. Але, оскільки «золотий голос» Партії регіонів сміє так себе поводити далеко не в перший раз, і вона, і її господарі дуже чітко уявляють собі ті «демократію» та «стабільність», які вони в країні щосили будують...
Про висвітлення подій у Києві на ТРК «Київ» говорити не будемо – це тема клінічна, як і поведінка столичної влади, котра вже заявила, що збирається закінчити опалювальний сезон на початку квітня – якраз перед хвилею кількаденних заморозків та снігу...
Але що чи не найяскравіше демонструє настання «нових-старих часів» – так це вибір теми для «Свободи слова» битого жака Савіка Шустера від 30 березня. Саме цього дня найактуальніша тема – це рейдерство, чи не так? І гості дуже вдало для висвітлення цієї теми дібрані, наприклад, Сергій Головатий, котрий наче випадково зосереджував свою увагу зовсім на іншому, а саме на неприпустимості розпуску парламенту та введення імперативного мандату... Як на мене, сам вибір теми і стилістика передачі у такий гарячий момент означають, що Шустеру дали команду «згори». Від кого? Хто сумнівається, той міг 31 березня подивитися пряму трансляцію на ICTV урядового мітингу на Європейській площі і виступ Інни Богословської там із «каструлями по голові» і вже крилатим: «Щоб один в нас прапор з‘явився – білий... Я перепрошую – блакитно жовтий...»
Ні, наступного разу подібні мітинги вони даватимуть у записі...
Схоже, незабаром можемо й справді стати свідками розквіту передтоталітарного телебачення, де вершиною журналістської та продюсерської сміливості стануть якісь там «Танці з зірками-3», де милостиво дозволять брати участь навіть деяким з-поміж тих співаків і спортсменів, котрі не маніфестували непорушну єдність влади і народу разом із Партією регіонів...
Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
