Після того, як телеканал «Інтер» у листопаді 2012 року закрив споживацький проект «Знак якості», його незмінний ведучий і керівник Костянтин Грубич усе ж продовжив пропагувати тему якісної продукції, але на іншому каналі. З лютого він є експертом проекту «Все буде добре» на СТБ. Про сьогоднішні будні на телебаченні, майбутні проекти і написання першої власної книги «Смачна країна під знаком якості» - у розмові з телеведучим.
- Костю, вже понад півроку ви є експертом на проекті «Все буде добре» на СТБ, і, здається, ваша тема не надто відрізняється від тієї, якої ви дотримувалися в «Знаку якості» на «Інтері».
- Це справді так, але разюча відмінність у тому, що проект «Все буде добре» набагато колективніший, ніж «Знак якості». Визначною мірою то був мій авторський проект, а тому багато ідей сам особисто з іще кількома людьми і затверджували, і втілювали... А тут я вже запрошена особа і, як відомо, зі своїм уставом у чужий монастир не сунуться. Мені запропонували правила існування, і я їх прийняв.
- Наскільки вам комфортно в новій ролі?
- Загалом новий досвід досить цікавий для мене. Складний він чи легкий, однозначно не скажу. Він інший, абсолютно інший, адже за останні роки я сам звик ставити завдання, тому зараз мені морально непросто, адже не я господар становища. Це мене не дуже влаштовує. І, думаю, це тимчасова позиція. Я її прямо висловлюю навіть керівнику каналу. Кажу: я не є гвинтик в системі, я повинен бути самостійною величиною. І якщо так станеться, лише тоді віднайду гармонію, а доти мені буде неспокійно. Адже експертом, чи радше громадським діячем, як мене позиціонують, я можу бути в будь-який момент. Однак лише одного цього мені замало. Якби на тому ж СТБ в мене був свій окремий проект, зараз я так, фантазую, то це був би ідеальний варіант :)
Але в будь-якому випадку мій сьогоднішній досвід є цінним, знаю, що він мені знадобиться. І, здається, вже є ефект. Поступово, але я вже чую, так, більше за спиною, що мене починають асоціювати з цим проектом. А це для мене поки що незвично.
- Незважаючи на важливість «Знаку якості», «Інтер» усе ж відмовився від проекту. А, наприклад, російські колеги й далі знімають аналоги, навіть наш муніципальний телеканал «Київ», здається, відкрив подібну рубрику...
- Я знаю, її роблять колишні наші співробітники, але... Знову ж таки, я не хочу це коментувати. У нас був величезний проект і, до речі, щоденний, із глибокими лабораторними дослідженнями, а не просто щось поверхове. Крім того, думаю, порівнювати можливості навіть не варто. Взагалі, в умовах нашої країни і так вдячний «Інтеру», що цілих 5 років тримав проект, адже насправді той міг припинити існування вже через кілька місяців.
Щодо російських колег, ну, що тут скажеш, якщо Путін, приміром, наказав би програмі бути, то вона буде. А от в нас, на жаль, і демократія не є демократією, і авторитаризму немає. Все на якихось олігархічних монополістських взаєминах. Однак, якби в країні справді було громадянське суспільство, тоді закрити такий проект було б важче тому, що це був би прямий удар по інтересах платників податків. Відразу ж активізувалося б громадське розслідування... От, на базарі тьоті мені скаржаться, кажуть, як так? Хоча дехто навіть і не помітив, думають, що «Знак якості» продовжує виходити. Тобто, це все ознаки недозрілості суспільства.
- Є інформація, що ви розробили якийсь грандіозний проект, можливо, відхилите завісу?
- Так, відколи закрили «Знак якості», я і справді розробив кілька проектів, які мені дуже подобаються. Вони вже на розгляді у продюсерів і чекають свого часу. Всі вони, розроблені з власної ініціативи чи на замовлення каналу, геть різні, але ніяк не стосуються політики, шоу-бізнесу чи якихось штучних ситуацій.
- Отже, в них документальний соціально-культурологічний напрям?
- (Сміється.) Глибше говорити зарано. Дивлячись на сучасний стан медійного ринку, якщо ще півроку тому в мене ще була впевненість, що це все може бути втілено, то зараз я вже й не знаю. Криза, перевитрата коштів, зараз усі економлять, а тому щось нове - це досить ризиковано для акціонерів. Тому я навіть із розумінням ставлюся до цього свого очікування.
Однак, чого я не можу зрозуміти і прийняти - так це того, що з моєю кваліфікацією все ж не маю такої роботи, яка б мені стабільно приносила певний прибуток, ну, вже не кажу про задоволення. Тут дивно, коли при повній фізичній, моральній і якій завгодно силі мушу чи не щодня ходити й пропонувати себе. Щоправда, маю й пропозиції. Але від каналів, до яких ще морально не готовий. Хоча, можливо, гроші зваблять і таки погоджуся.
Зараз, коли дивлюся на тих, які займають визначальні позиції, бачу рівень їхньої освіти, досвіду, кваліфікації, в мене постає питання геть не про нинішні вимоги, а лише одне велике «ЧОМУ»? І, знаєте, така юнацько-романтична віра в справедливість, в освіченість, в чесність геть зникає...
- Кажуть, ви пишете книжку? Про що вона?
- Насправді це давня історія. Коли я ще був ведучим «Смачної країни», до мене звернулася Мар'яна Савка, очільниця «Видавництва Старого Лева». Її дуже цікавило те, що ми робили у своїх сюжетах, тому й запропонувала написати про це книжку. Так з'явився імпульс. Щоправда, на той момент я так нічого й не почав, та й сама Мар'яна потім поїхала до Америки, крім того, «Смачна країна» закрилася... Коротше кажучи, ця тема заглухла.
Але після того, як припинився «Знак якості», я вже сам захотів писати книжку. Без Мар'яни. Просто тому, що був вільний час, відтак я повністю націлився на видання. Коли в мене сформувалася структура й формат книжки, з'явилася й назва «Смачна країна під знаком якості». Оскільки я був і сценаристом програми, в мене збереглися всі тексти ефірів. Це пришвидшує роботу, але, правду кажучи, все одно пишеться не так легко, як сподівався. Наприклад, лише на один розділ, а це десь 20-22 тисяч знаків, витрачаю більше тижня. Часу постійно бракує, бо то я на зйомках, то щось іще...
- Отже, видання має бути кулінарним, щось на кшталт книг, які свого часу вийшли в Горбунова, Сумської, Висоцької чи Малахової?
- Зовсім ні, адже це не чисто кулінарна книжка, а передусім національно-культурологічний проект. Водночас я намагаюся зробити її не науковою монографією, адже тут народні рецепти та поради звідусіль від народного журналіста, тому й намагаюся тримати науково-популярний підхід, аби це читалося і, звичайно, щоб асоціювалося зі мною, адже все йде від першої особи.
Вона розділена на розділи по областях, і кожна починається з того, що я даю свій авторський погляд на кулінарний портрет певного регіону. Звісно, так, як я це розумію. От, розказую, наприклад, що в селі Буцні, що у Вінницькій області, я зустрів чоловіка, хто він і чим займається, як ми, власне, записували саму програму з ним, готуючи традиційну для того місця страву. А вже в додаток, крім самих 3-4 рецептів і способу приготування, іде порада від Грубича вже як експерта. Адже, зважаючи на професійний досвід, чимало знаю про корисність продуктів, про те, як краще їх готувати тощо.
- Хто видає книжку й коли чекати її появи?
- Знаєте, так дивно, коли я написав майже половину і почав шукати, а кому ж це запропонувати, то мені відмовляли, пояснюючи, що це не буде продаватися. Та коли я звернувся до Мар'яни Савки, після нашої розмови шестирічної давності, все враз стало на свої місця. Вже до кінця літа я маю дописати все, а далі - справа за Мар'яною. Не думаю, що затягнеться, тому книга з'явиться вже незабаром... Єдина в нас складність сьогодні у тому, що в мене немає ілюстративного матеріалу: ні фото, ні картинок, геть нічого. Коли знімали передачі, геть не думали про книгу. Тому зараз треба мізкувати, як це художньо оформити і вже, здається, в Мар'яни є певні ідеї з цього приводу.
Хоча є видавці, які переконані, що книга не буде продаватися, я переконаний, що все ж буде. Звісно, дивлячись іще, як представити і який буде наклад. Та оскільки в нас вважається добре, коли тираж бодай кілька тисяч, то на таку кількість вона точно витягне. По-перше, в мене є певна кількість глядачів, по-друге, це справді буде цікаво не лише для українців, а й для туристів. Відтак маю такі нескромні сподівання, що в неї свій читач точно буде. Зрозуміло, я не Джоан Роулінг, і мова тут не про мільйони, хоча книга, може, й стане бестселером. Хто його знає...
Фото - з особистого архіву Костянтина Грубича
