Сьогоднішня (28.03 - «ТК») зустріч журналістів з Василем Цушком ознаменувалася вельми невимушеною поведінкою Міністра внутрішніх справ. Спершу пан Цушко повідомив пресі, що не готовий коментувати вбивство Макса Курочкіна, оскільки ще вчора «хворів і лише щойно вийшов з лікарняного». Далі – слово УРА-Информ:

«Проте представники ЗМІ окупували міністра, особливо «напирала» одна журналістка.

– Ти договоришся, – сказав їй глава МВС.

– Вам усе сказали. Ми зараз дамо прес-конференцію. І на все відповімо. Я все сказав. Я хворів і лише щойно вийшов, – знову повторював Цушко.

– На кому лежить відповідальність? – не вгамовувалася журналістка.

- Це твоя відповідальність. Багато говориш, – відповів їй Цушко.

- Пропустіть мене. Я йду подавати у відставку, а ви мене не пропускаєте, – заявив глава МВС. Він протиснувся крізь журналістів і пройшов до зали засідань уряду».

Кінець цитати.

Цей фамільярний тон, це тикання на адресу журналіста, що є «при виконання», а найбільше – тверда переконаність у тому, що влада «нікому нічого не винна», добре відображає ставлення нинішніх топ-чиновників до преси як основного джерела інформування суспільства про те, що відбувається «нагорі». Політики розглядають журналістів не інакше, як інформаційний обслуговуючий персонал: треба ж комусь доносити до електорату їхній недолугий популізм. Коли ж справа доходить до незручних тем, на кшталт неготовності шефа МВС відзвітувати про найрезонансніше в поточному році умисне вбивство, - тоді пресі дають зрозуміти, де її «шесток». Не вибираючи при цьому виразів.

Подібних випадків стає все більше: мабуть, політики інтуїтивно відчувають, що за нинішньої кон’юнктури вони можуть дозволити собі куди більше, ніж, скажімо, півтора року тому. Тоді, нагадаємо, за грубість на адресу журналіста «Української правди» Президент Віктор Ющенко піддався сильному суспільному тискові й був змушений вибачитися.

У ті дні багатьом здавалося, що свобода слова в Україні досягла свого піку. Але через рік стався інцидент з депутатом Калашниковим, адекватних заходів стосовно хамовитого політика не було вжито.

І пішло-поїхало. Чи не з першого тижня створення «антикризової коаліції» журналісти «proUA» відчувають «кризу жанру» в спілкуванні із структурами виконавчої влади. Пліч о пліч із хамством іде, скажемо так, небажання надавати «четвертій владі» інформацію про діяльність вельми цікавих для суспільства держструктур. «Пишіть офіційний запит», - говорять нам. І, з одного боку, згідно із законом мають на це повне право. З іншого боку, такий стиль відносин влади зі ЗМІ – тривожний сигнал: легальних шляхів оперативного отримання інформації стає все менше. І журналісти це відчувають. «Стільки інформаційних запитів, скільки за останній час, я не писала ніколи», - зізналася нам співробітниця дружнього видання.

Відчутний крен у бік «непрозорості» влади відчувається у всьому. Коли той самий Василь Цушко, відразу по приходу до МВС, оголосив «обітницю мовчання» - мовляв, дайте час розібратися, що і як – громадськість сприйняла цей крок з розумінням: ось він, приклад відповідального ставлення до своїх службових обов’язків! Поквапилися, бо то був початок «закручування гайок». День за днем інформаційна політика міністерства обростала новими сумнівними історіями: то в МВС «зіграють у футбол» з офіційним запитом «Дзеркала тижня», то пожорсткішають правила акредитації на прес-конференцію мністра. А то й зовсім призначать саму прес-конференцію на суботу, 17:00. Добре, що не в північ на цвинтарі…

Загалом, влада мало-помалу обростає захисним хітином, і преса відчуває це у всьому різноманітті. Наприклад, керівництво «Укрспецюсту» спочатку відверто порадувало «proUA» згодою дати докладне інтерв’ю і навіть взяти участь в чат-конференції. Потім же відмовилося і від того, й від іншого: мовляв, щось десь «змінилося в атмосфері». І читач недоотримав з перших вуст інформації на цікаву тему розподілу «конфіскату». Адже відвертої розмови про цю проблему не заміниш і сотнею інформаційних запитів.

Звичайно, журналісти – народ наполегливий, і якщо у пошуках важливої для суспільства інформації нас змушують іти слідами майора Мельниченка, ми це робитимемо. Але, по-перше, про яку демократію, панове коаліціанти, ми тоді говоримо? А по-друге, від такої «холодної війни» постраждає рядовий українець. Та і сама влада, адже вибори в цій країні ніхто поки що не відміняв.

Та повернемося до хамства політиків, як лакмусового папірця згортання громадянських свобод. Така грубість далеко не завжди виражається в матюках і брудних образах. Цілком достатньо і параної. На початку тижня багато хто посміявся з описаного в газеті «Коммерсантъ-Украина» діалогу двох політиків з різних таборів. Розмова йшла про юного секретаря Київської міськради Олеся Довгого. Ось що пише із цього приводу газета:

«Цікаво, що рішення направити попередній звіт слідчої комісії ГПУ одностайно підтримали і представники коаліції національної єдності. Після голосування з цього питання кореспондент Ъ опинився поряд із народними депутатами Михайлом Поживановим («Наша Україна») і Василем Горбалем (ПР), між якими відбувся такий діалог:

- А Довгого ми мінятимемо, - сказав пан Горбаль.

- Підтримую, - відповів пан Поживанов. Проте, помітивши кореспондента Ъ, народні депутати перервали бесіду».

Прекрасна буденна сценка, що демонструє нюанси взаємин нібито непримиренних опонентів. Але Василь Горбаль так не вважає. І вже через добу на одному з «регіональних» сайтів з’являється спростування, в якому особливу увагу варто приділити такому віртуозному формулюванню:

«Василь Горбаль додав, що «поширення подібної інформації деякими ЗМІ є одним із варіантів дестабілізації».

Як кажуть, no comments. Виходить, якщо скласти воєдино стиль спілкування з журналістами панів Калашникова, Горбаля і Цушка, то виглядати він буде так: похмурий, як хмара, політик штовхає кореспондента в груди, вигукуючи: «Ти у мене договоришся! Багато говориш, дестабілізатор!»

…І тут саме час згадати про Віктора Януковича. Виразна (хоча, мабуть, і поверхова) метаморфоза відносин Прем’єра з пресою стала прекрасною рекламою американським політтехнологам, що працювали з Віктором Федоровичем. Ще два роки тому, після одного з телеефірів, лідер опозиції Віктор Янукович говорив відомому українському журналістові: «Ти мій характер знаєш. Якби не камери, я б тобі відповів на це питання». Сьогодні Прем’єр запрошує журналістів до будинку, пригощає їх чаєм і позує перед телекамерами з гітарою.

Можливо, в коаліції нашкрябають грошей, щоб сплатити американцям проведення масового тренінгу по мистецтву public relations? Звичайно, влада від цього прозорішою не стане. Але буде хоча б краще пахнути.

Євген Кузьменко, «proUA»