«Детектор медіа» і словом, і ділом підтримує актуальну українську літературу. Так, у лютому за підтримки нашого видання відомий прозаїк, автор декількох популярних романів Любко Дереш відвідав Крим. 28 березня в УНІАНі – круглий стіл, організований спільно з видавництвом «Кальварія». У журналі «Детектор медіа» є рубрика літературних рецензій. Але це ще не все. Відтепер автори «ТК» представлятимуть своїм читачам найсвіжіші літературні новинки. Знайомтесь – поетична збірка «Цілодобово!», презентація якої відбудеться 29 березня у «Бабуїні» (Б.Хмельницького, 29) о 19.00.
Поезія – це незахищеність і щирість, це любов. Вона звільняє людину від страху перед власним голосом і дозволяє не ховатися у захисний шар слова. Ця стихія оголює людину і випускає на світ її Голос, котрий, звісно ж, користується словами, але перебуває вже поза межами слів. Тому поетична книжка – це завжди Голос. У нашому випадку – три Голоси.
Голоси трьох сучасних поетів – Богдана-Олега Горобчука, Павла Коробчука та Олега Коцарева – звучать потужно і впевнено. Вони «Цілодобово!» захищають ввірену їм територію – Схід, Захід і Центр країни, – ніби міфічні, чи то пак культурні герої. Власне, їхня книжка пашіє силою, вона – наповнена, нерозхристана, цілісна.
Кожен із цих героїв має свій голос. Горобчук спокійний і розважливий, це обсерватор внутрішнього і зовнішнього життя. Його котячі рухи пружні й притишені, тому, непомічений іншими, він зникає і випадково виринає у найнесподіваніших місцях:
мало хто знає що насправді я живу в Харкові кінця 20-х
і трохи – в Нью-Йорку початку 30-х
слухаючи їх музику – таку ж неповторну і живу
Його тексти ніби відчутні на дотик – вони тонкотілесні й живі, тут співживуть голий король, що плаває в меду, Ентоні Хопкінс, черепашка з надбитим хвостиком, струхлявілі гномики, добрий Павук Христос, хамелеони й іґуани, сік із яблука, очеретяні дудочки etc. еtc.
Горобчук ніби промацує поверхню землі і серця, знаходячи живе – навіть у неживому:
я облизав тонке металеве серце
кавової ложечки
і подумав про цей біль
про цей щирий непідробний біль
Коцарев голосніший, він говорить – ніби лев рикає, гаряче й голосно. Його поетичні рухи – стрімкі й енергійні, хода – упевнена й тверда, а за тією монументальністю іноді пробивається лірика чи гумор. Він упевнено може заявити: «Я обираю київський час», а потім тихенько з усмішкою, злегка погрожуючи пальцем (но-но мені!) додати: «Ми всі українці й повинні дружити».
Робітничі квартали його поезії – ранкові, наче ще вкриті росою:
людина думає про роботу
людина вперше йде на роботу
сміх і гидота
в кишені заспокійливо грає
й витанцьовує подушечками гайка
і перший поламаний трамвай
Міфопоетика цього пострадянського простору, як і будь-яка казка, приваблює своєю таємничістю й усталеністю:
Гектари сірого світла
Тонкі та прозорі стеблини
Видається що все наближається
Видається що все об’єднується
Вуха кішки тріпочуть
А добрячий шматок води
Навколо дерева – бурштиновий
Теплі зітхання
І розчиняють гілки
І тут і там і всюди
Зверху хвилями напливають
Гектари
Переконливості
Якщо поетика Коцарева генетично пов’язана з футуристами і, мабуть, Маяковським, поетична тканина Горобчука відсилає часом до Лорки, часом до Вейтса, то в голосі Коробчука відчуваються окремі нотки Андруховича, Жадана й подекуди Неборака. Його твори наповнені марґінальністю, алкоголем та суїцидальними настроями:
брате, життя за великим рахунком це різна наближеність смерті.
це ніби національна валюта держави відносно долара.
Трохи згодом він зауважує: «Колись у мене зупиниться серце, / Ніби рибалка на березі, / Задивований світанком у перший день нового риболовного сезону»:
Тієї смертельної ночі, і ще дев’ять діб потому,
Я довго летітиму над океаном,
Весь у протягах і трасових мелодіях
«Так я уявляю своє помирання», – каже Коробчук. Він спокійно спостерігає-співпереживає, але цей спокій не байдужий, це спокій-упевненість, що все буде добре. Він ніби дивиться, простягає тобі долоню і каже: ну ти ж знаєш, що існує Бог, то не переймайся, все буде ок:
Не відчаюйся, якщо маєш поламані ноги,
вивихнуті зуби, під ліжком рухомі гриби.
Не відчаюйся, але чекай підмоги!
Її чекають, як хліба і двох рибин,
підпільні мешканці, гібриди і хірурги,
і два десятки кочових племен.
«Здається, він усім усе пробачив років на сто наперед, і йому самому через те ніяково», – влучно-характеристично каже про нього Коцарев.
Утім, трійко культурних героїв об’єднані не лише цілодобовою службою :) – поетика кожного з них наскрізь просякнута любов’ю: любов’ю до найдрібніших проявів життя, волею до цього життя, самим цим життям. І якщо подекуди їхній голос / голоси «зриваються» з наміченої лінії, виходять за якісь межі (логіки, ритміки, естетики тощо) – знайте: то крізь незахищену тонкотілу поезію говорить саме життя. Горобчук, Коробчук і Коцарев – то три іпостасі любові, котрої стільки проявів, скільки й сердець.
Богдан-Олег Горобчук, Павло Коробчук, Олег Коцарев. Цілодобово!: Поезії. – Київ: Факт, 2007.
