Ілона Довгань з тих українських жінок, в яких неможливо знати недоліків. Професійна тележурналістка, громадська активістка, танцюристка (віднедавна) і просто красуня Ілона була в Ужгороді вперше, сподіваємося не востаннє. Про те, у що сьогодні вірить відома українська телеведуча, до чого прагне і як врівноважує своє життя, вона розповіла за чашечкою кави на терасі одного з ужгородських ресторанчиків. Майже під самим теплим, яскравим закарпатським небом.

 

- Коли позитивні зміни, люблю. Й тоді, коли розумієш, що певний період відбувся і ти  вичерпав все, що можна було. Все зроблене і треба йти далі, на крок, на сходинку вище.

 

- Які три речі тобі потрібні для щастя?

- По-перше, гармонія із собою: те, що я  роблю має відповідати тому, що я  розділяю, у що вірю. По-друге, щось нове, з яким відчувається ріст, креатив. Потрібне відчуття, що правильно я живу, вкладаю правильні речі у своє життя. Також мені потрібні натхнення і  позитивні емоції.

 

 

- Чи правильні речі ти вкладаєш зараз у своє життя?

- Я постійно ставлю собі запитання до всього, що я роблю. Намагаюсь брати участь у  тому, що розділяю, у тому, у що вірю, займатися тим,  до чого я ставлюсь позитивно. Щоб життя не йшло врозріз з моїми вподобаннями, цінностями.  Останнім часом намагаюся отримувати задоволення у маленьких речах, які можуть здатися комусь несуттєвими, побутовими. Але я так довго їх відкладала на 2-3-5 план, що тепер радію від цього. Наприклад, приїхати в Ужгород, поспілкуватися з цікавими людьми, подивитися на місто. Хоча раніше я б собі такого не дозволила б. Пахати, пахати, якісь стратегічні плани, якісь результати, постійне самовдосконалення, галочки за виконане, - перфекціоністка ж, такі у мене були цілі. Зараз я отримую задоволення, від того, що пішла на бальні танці. Це  моя мрія з дитинства. Раніше моя позиція була така:  навіщо витрачати час на речі, які, по-перше, не дають фінансування, не дають розвитку, який ти не можеш капіталізувати, і до того ж не допомагають людям. Тепер прийшов такий момент, що я відчуваю великі позитивні емоції. Зовсім від іншого. І мені від того добре.:)

 

-Як тобі Ужгород?

- Ужгород сподобався. Вперше я про місто дізналася ще у дитинстві,коли приїжджала до бабусі на Кіровоградщину. Там сусіди були родом з Ужгорода, про них казали - западенці. Я для себе думала, що  таке западенці, що таке Ужгород?  Потім якось не доводилося тут бути. Хоча у Львові була багато разів. Тепер думаю, чому до Львова такий пієтет, багато про нього говорять, а про Ужгород - менше. Це хороше місто з такою м'якою приємною атмосферою. Архітектура цікава, люди приємні і такі непафосні. Хочеться тепер бути тут частіше.

 

- Чи жила б десь, крім Києва? Може змінила б країну?

- Мені подобаються, хоча я не знаю французьку, франкомовні країни. Подобається в Франції, Швейцарії. А вивчити французьку -  ще одна мрія дитинства. В Англії мені нуднувато. В Америці дуже попсово.  Будапешт теж мені подобається, красива архітектура й батьківщина мого імені. Мама перед моїм народженням читала оповідання О.Гончара «Ілонка», їй сподобалося ім'я. Має пряме  відношення до угорських дівчаток.

 

-Угорську розумієш?

- Кілька слів знала, коли їздила: дякую, до побачення і т.д.

 

- А згадаєш зараз?

- Щось таке.. віслат? Добрий день -  йовнопот. Дякую-  кюсенем. А ще якесь слово таке було ... йош напот... ківанок?

 

- Йовнопотківанок :)

 

 

- Чи уявляєш себе в іншій сфері, не тележурналістиці? Кіно, наприклад, образ у тебе підійшов би якраз.

- У  мене був досвід у кіно, коли в епізодах треба було грати ведучу новин. Цікаво, інший досвід, але так довго...  Мусіла чекати по 5 годин, поки три фрази відзнімуть. Це все затягувалось допізна, бо я ще й після роботи туди їхала. Відзнімалася швиденько, але чекала по півночі, доки до мене дійде черга. 

 

Хоча є заняття, в якому я себе бачу - письменництво. Це те ще одне, що мені цікаво.

 

- Про що писала б?

- Про те, що зараз пишу. Але поки що все - у стіл. Вперше почала писати у дитинстві, перед школою, казки. Потім були віршики і перерва до ранньої юності. Опісля - вірші про кохання. Останні кілька років - роздуми, оповіданнячка.

 

- Багато назбиралося?

- Штук 20-30, це ж не завжди пишеться. Інколи дуже хочеться, що аж без цього не можеш,  поки не викладеш. Тебе рве, після цього відчуваєшся виснаженою, втомленою, потрібен якийсь час, щоб наповнитися. Інколи думаю, я ж хотіла написати, а час вже пропущений. Треба робити, коли на тебе находить. При чому пишеться більше тоді, коли показники «життєвої кардіограми» внизу.

 

-Зараз у тебе який період: підйом, спад?

- Нейтральна смуга. Мабуть, період відновлення.  Інколи бувають роздуми, стан інь, води якоїсь такої, я пишу. Останні два роки взагалі не бралася, мені навіть не хотілося відкривати і перечитувати те, що написала. Можливо, просто не було на це енергії. Зараз передивилася, відредагувала, глянула іншими очима, подописувала.

 

Тепер, коли їхала в Ужгород, розмовляла з людьми. Дядько розказав історію, яка мене вразила.  Оскільки у сусідньому купе їхали чоловіки-заробітчани і бурхливо святкували повернення, не могла заснути. Та історія крутилася мені в голові. Я включила світло над собою, швидко записала все. Дядько намагався ще розповідей підкинути зранку, такий поставщик історій. Але кажу - ні,  це ваше життя, ваші історії. Пишіть самі про себе. Дякую.

 

- Довго збираєшся у стіл писати?

- Не знаю. Останні два роки я ще займаюся ходжу на курси психології і багато речей, які відбувалися і відбуваються у моєму житті, аналізую, підставляю якусь теорію.  Тому це також використовую у життєвих історіях і думаю, що комусь буде важливо. Щоб люди прочитали і робили якісь висновки. (До речі, пару днів тому, вже здала іспит і отримала два сертифікати з авторського інтегративного курсу дитячої та сімейної психології українського та міжнародного зразку)!!!

 

 

- Можливо варто для початку в інтернеті опублікувати написане, випробувати смаки читачів?

- Ще затролять:). Хай спочатку набереться кількість, яка перейде у кращу якість.))) Мені важко так зразу відкритися й всі читайте... тим більше це ж не поради, типу з журналістської майстерності, а якісь напівхудожні речі, глибші...)))

 

-Ти до себе вимогливо ставишся?

- Так. Є таке.

 

- Які риси найкраще тебе характеризують?

- Позитивні і негативні водночас -  довірливість і відвертість. А ще намагання зрозуміти людей такими, якими вони є. Намагатися вибачити їм якісь речі, які на чийсь смак та розсуд є недопустимими. Бажання допомогти.

 

- А люди не користуються цим?

- Є таке, я  це бачу. І незручно тоді за цю людину й за себе, ну й, взагалі, образливо. Страшенно ще не люблю грубість, хамство. У нашому суспільстві це дуже поширено. Закордоном більш толерантні. Відчувають межу іншої особистої території людини, за яку не варто заходити, які питання некоректно ставити й т.д.

 

- Є щось, що ти не можеш вибачити?

- Підлість, обман, тиск.

 

- Ти багато в ефірах спілкувалась з політиками. Чи є серед них такі, яким варто довіряти, покластися?

- Є, небагато, але є. Можливо не на 100%  кришталево чисті і прозорі, але є багато порядних людей.

 

- Який відсоток?

- Невеликий. Серед тих, що зараз чинні, діючі. Є порядні люди, проте інколи вони себе не можуть проявити, бо їх заклюють. Це не політики першого ешелону. Невідомо, як на них відреагують, коли вони почнуть проявляти свою позицію.

 

 

- Як себе проявити?  Чи можливо?

- Можливо. Якщо ти порядна людина, ти можеш завжди нею залишатися. Але це буде у вузькому колі. Якщо ти будеш проявляти порядність у ширшому масштабі, з'являться проблеми. Якщо йдеться про вищі щаблі, то там відчувають, де є порядні, де є непорядні речі. Наскільки вони правильні й неправильні. Якщо вони до того доросли,то їм вистачить досвіду, розуму, креативності такі речі обходити.

 

- Чи були у тебе під час твоєї активної діяльності вступити у якісь непорядні речі? Щось зробити таке, за що було б соромно.

- Такого жахливого чогось не пропонували. Але були такі речі, де розуміла, що краще цього не робити. Спокуса була, зважувала плюси, мінуси, переймалася, консультувалася, погано себе почувала у ці періоди. Це завжди такі ножиці між твоїм світоглядом і бажанням щось робити, рухатися за тих умов, що є. Бо можна емігрувати з країни й там писати дисидентські вірші, або тут писати й бути двірником. Соррі за грубий приклад. Нічого особистого. Або нічого не робити і казати: бачите, я в цьому не беру участь, я  хороший. Але наскільки це життєздатно, наскільки корисно, наскільки це щось допоможе? Дуже багато залежить від того, наскільки ти себе зберігаєш. Свої цінності, свої погляди. Ти розумієш, для чого ти туди йдеш: якщо робити хорошу справу - то ок, і наскільки ти можеш її зробити. Чи будеш просто гвинтиком, кнопкою. Чи використаєш цю можливість наскільки можна. Варто просто добре робити те що можеш там де можеш. І бути хорошою людиною.))

 

- Щоб ти сказала Богу. Коли б його зустріла?

- Подякувала б  за життя, за шанс народитися, за цей досвід і можливості. За підтримку, за хороші моменти, які були у моєму житті. За те, що мені довелося зустрітися з певними людьми. Дякую, що слухав, чув і не сміявся.)))

 

- З ким би з історичних особистостей ти  зустрілася? Сучасних зірок, мабуть, тобі достатньо.  

- З Одрі Хепберн, з Черчілем, з Ілоною Зріні, Кеннеді. Ніколи не ставила собі це запитання. Хоча не розумію навіщо... Вони жили в інший період життя, в інші епохи й у них там був свій інший досвід й інша мудрість...

 

- Яких письменників любиш, які книжки. Чи взагалі є час читати?

- Зараз, до речі, якраз багато читаю. Маю вільний час.

 

- Що саме?

- Закінчила Хорхе Букай, «Любить с открытими глазами». Зараз читаю «Диалоги с Иосифом Бродским». Це Луценко, до речі казав, що йому допомагало і книжка сподобалася. Я теж вирішила  почитати.

 

- І як?

- Мені подобається, вражаюче. Також мені подобаються біографічні книжки. З останніх - про Рональда Рейгана, Фіцджеральда. (Перечитала ще раз після школи Достоєвського «Преступление-наказание».) З українських письменників люблю Матіос, у мене є всі її книжки. Андруховича«Таємниця» теж мені дуже сподобалась. Взагалі лежить ціла стопка того, що хочу ще прочитати. З психології зараз багато читаю, адже вчуся на курсах, які проводить  відома дитяча і сімейний психолог Світлана Ройз.

 

- Це для загального розвитку чи будеш потім практикувати?

- Можна практикувати, але я поки не планую. Це для себе, щоб зрозуміти певні процеси, які відбуваються у твоєму житті й взагалі чому вони відбуваються. Які їхні наслідки, як краще робити і чинити в тій чи іншій ситуації.

 

- Є якесь гасло, яким ти послуговуєшся у житті?

- На кожному етапі життя по-різному. Був період, коли більше прислухалась до того, що має бути якась певна місія в житті, мають сенс дії, які змінюють життя людей і твоє теж. Відчувати себе, бути вірним собі, цілісним, рухатися далі, бути в гармонії з собою. Мають бути речі, які надихають, наповнюють, піднімають. Якщо раніше я була більше орієнтована на соціальні речі, то зараз хочу прислухатись до себе й реалізувати те, що завжди відкладала. От бачиш пішла вчитись танцювати вальс й танго.:)  Мабуть все вирівнюється. Якщо раніше я рухалась по вертикалі, то зараз - у глибину і ширину. Всі напрямки мають бути наповнен.

 

- Чи п'єш ти каву, готуєш сама, яку каву любиш?

- П'ю каву, готую. Кава, до речі, для мене якийсь чоловічий напій. Такий жорсткий варіант. Інколи зранку хочеться чогось м'якішого. Солодкого чаю, наприклад, хоча зазвичай чай п»ю без цукру.)) . Але часто, коли мені треба бути бадьорою, збираюся, концентруюся, п'ю каву. Сама варю у кавоварці, турочці. Люблю каву з молоком, з вершками, з корицею, навіть з перчиком. з лимоном.

 

-Які риси тобі подобаються у чоловіках, які у жінках?

- У жінках - жіночність, чоловіках - чоловічність.

 

- Чоловічність - це що?

- Це коли відчуваєш навіть на енергетичному рівні, що це - чоловік. Бувають інколи чоловіки, сорі, але жіночоподібні. Хороші, розумні, класні друзі. Але у тебе так відчуття, що ти не можеш на нього опертися, він не може бути якимось захистом. Чоловічність при цьому не означає, якась брутальність. Це має бути гармонія з якоюсь мудрістю, спокоєм, врівноваженістю, внутрішньою силою, турботою.

 

- Що тебе може здивувати? І чи дивуєшся ти взагалі?

- Важко наперед сказати, бо тоді воно вже не здивує, коли буду очікувати.:)

 

- Наприклад, за останній місяць, півроку?

- Це були поїздки, спілкування, знайомства, не могла уявити, що отримаю задоволення від танцювання вальсу, танго, фокстроту. Отримую від цього задоволення і постійно посміхаюся. Що аж мене запитують на танцмайданчику, чому ти така весела :)

 

Мені так подобаються такі позитивні емоції, - кажуть:  «Ви раніше не танцювали? Звідки знаєте, що треба повертати й саме так тримати голову?» А інтуїтивно! Бо подобається.:)

 

Хоча здається, що з віком такі емоції мають проходити. У мене - навпаки.  Я була така правильна, серйозна, строга з дитинства. Думала все так треба робити - зібрати себе у кулак і діяти.  Зараз цього не роблю і мені від цього так добре...))

 

 

Ірина Бреза, спеціально для Zaholovok.com.ua

Фото: Володимир Твердохліб та з архіву Ілони Довгань