За три з половиною роки існування в ефірі 5 каналу програма «Час» не раз оновлювалась і міняла обличчя. У 2003-2004 молоді ентузіасти, окрилені прагненням до західних стандартів журналістики запропонували глядачам дещо кустарний, але живий інформаційно-розмовний продукт, який на тлі вихолощених «темниками» новин інших каналів видавався справжнім одкровенням. Протягом декількох місяців кінця 2004 – початку 2005 року студія 5-го стала важливою трибуною – своєрідним «телевізійним Майданом» для політичних дискусій. Потім програма з претензійною назвою (явна алюзія на головні і єдині новини радянського ТБ – програму «Время») почала поступатись позиціями, аж поки не перетворилась на один із клубів нецікавих вечірніх посиденьок із одноманітними гостьовими студіями, третьорядними політиками в ролі гостей і новинами, більше схожими на радіо-, ніж теле-…
Про сукупність факторів, що зумовили маргіналізацію 5-го загалом і його інформаційного вечора зокрема, «ТК» вже не раз писала. Найменше в цьому, либонь, вини відважних і здібних дівчат, що перейняли кермо програми «Час» після останнього переформатування вечірнього ефіру, - Наталки Якимович (відтепер – ведуча новин каналу «Сіті») і Лідії Таран. Вони робили все, що могли, і дуже виросли за ці кілька місяців... та пацієнт був безнадійний.
І ось 15 січня 2007 року керівництво 5 каналу зробило ще одну спробу врятувати «Час». Можливо – останню, адже канал подає дедалі менше надій і як медіабізнес, і як медіаресурс, і невпинно втрачає й без того нечисленні яскраві обличчя (крім Наталки Якимович, нещодавно з каналу пішла Ганна Гороженко – зірка міжнародного відділу 5-го). Тепер 50 хвилин вечірнього прайму (21.00 – 21.50) ввірені Єгору Соболєву та Святославу Цеголку.
Нагадаю, в сезоні 2006/2007 Єгор Соболєв спробував оновити свій соціально-публіцистичний проект «Чи на п’ять?», але, не отримавши бажаних результатів, остаточно закинув цю ідею. «Останні місяці я замислювався над тим, що роблю... вийшло так, що програма стала оптимістичнішою за реальне життя. Вона передбачає аналіз дій уряду – але уряд нічого не робить. Я навіть жартував, що програму слід назвати «Знов на 2» - без знаку запитання», - так Єгор прокоментував своє рішення закрити програму.
Досвідчений репортер Святослав Цеголко останнім часом, окрім виконання обов’язків шеф-редактора спецпроектів, з’являвся в ефірі 5 каналу в ролі автора документальних спецпроектів («Українська революція», «П’яте скликання», «Українська незалежність») та VIP-інтерв’юера. Ще в листопаді минулого року в інтерв’ю «ТК» Святослав розповів, що вони з Єгором Соболєвим подали керівництву концепцію щоденної програми, яка допоможе посилити щоденний прайм. Ідея полягала в тому, щоб розглядати найбільш значущу подію дня у дискусії з головними героями цієї події, ілюструючи її якісними інформаційними сюжетами й залучаючи до розмови «людей, на чиє життя ця подія матиме вплив» (останнє можна вважати продовженням концепції «Чи на п’ять?» - зведення «маленького українця» з можновладцем, від якого залежить його життя). «Ми хочемо стати перекладачем, «мікроскопом» для глядача, завдяки якому він зможе зрозуміти не лише зміст події, але й причини того, що вона відбулась, яку тенденцію вона відображає, до чого вона призведе, яка її внутрішня драматургія», - пояснив Єгор Соболєв перед першим виходом оновленого «Часу» в ефір.
Деякі елементи концепції були скориговані, коли програма вже почала виходити: наприклад, ідея з залученням «людини з вулиці» трансформувалась у прямі включення експертів та значущих осіб, причетних до теми програми. Коли ж до коментування поставленої у програмі проблеми таки залучають «маленьких українців», то вони, як правило, виявляються не такими вже й маленькими та пересічними (то магістр політології, то колишній комендант одного з наметових містечок Майдану...). До того ж, часто «люди з вулиці» не мають що сказати, бо не дуже розуміються на темі, або висловлюють занадто поверхові, передбачувані судження. Зрештою, всі «вокс-попи», «вуличні телебачення», «відкриті мікрофони» та інші форми телевідображення громадської думки передбачають висловлення спектру різних думок, тоді як «маленький українець» у програмі Цеголка-Соболєва висловлює одну думку – свою власну. Нікого, отже, не репрезентуючи, крім самого себе. «Це ідея, яку не вдалося втілити у задуманому масштабі, через що я дуже шкодую. Для того, щоб її реалізувати, потрібна інша за розмірами студія, інша режисура, нові можливості ефірної апаратної і щось ще :)», - каже Єгор. Словом, ця ідея має сумнівні перспективи за теперішньої ситуації з фінансами каналу. Концепція програми мінятиметься й надалі – «якщо ми її не вдосконалюватимемо, залишатимемось на місці», - каже Святослав Цеголко, не уточнюючи, які саме плануються зміни.
Що можна сказати про щоденну підсумкову програму «Час» з точки зору «професійного глядача»? Вона нудна. Насамперед - у хорошому сенсі слова, хоча й у поганому також. Формат «тема дня» залишається запитаним на телебаченні (про це, зокрема, говорив Савік Шустер), але у західній традиції головній темі приділяють 10-15 хвилин концентрованого ефіру – адже й гостям, і глядачам завжди хронічно бракує часу. У «дівочому» форматі програми «Час» - власне, розширеному випуску новин за участю більш-менш актуальних ньюзмейкерів, - за 50 хвилин мінялося півдесятка різних тем. Далеко не кожен глядач усидить перед телевізором, споглядаючи на 50-хвилинне копирсання в одній темі, яке відбувається в програмі тепер. Навіть у головній темі. І навіть якщо програма допоможе нарешті все зрозуміти. Як на прайм-тайм, оновленому «Часу» відчутно бракує драйву – часом ведучий та його співрозмовники просто тупцяються на місці. З іншого боку, саме в цій «нудності» й полягає соціальна значущість програми. Таке прискіпливе, ґрунтовне розкриття важливої теми в різних аспектах є одним із завдань, які мало б виконувати так досі й не створене в Україні суспільне мовлення. Звісно, масовий глядач, звиклий до інфотейнменту й навмисно полегшених для сприйняття так-званих-новин, цього не перетравить, проте ядро постійної аудиторії 5 каналу – це, видається, саме ті люди, які прагнуть не лише знати, але й розуміти.
Але програма нудна не тільки тому, що ґрунтовна. І Єгор, і (меншою мірою) Святослав почуваються в прямому ефірі явно не зовсім комфортно. В жодному разі не ставлячи під сумнів рівень професіоналізму обох ведучих, - звісно, вони професіональні, - важко не помітити, що з темпераментом, темпом і ритмом мовлення, мімікою, артикуляцією, жестикуляцією та вмінням поводитись у складних ефірних ситуаціях у них не все гаразд. А ще ведучі дуже різні. Святославові краще, ніж Єгору, вдається підтримувати розмову на теми, пов’язані з великою політикою, він тримається впевненіше, ставить точніші запитання, «дотискає» співрозмовника. Подекуди виходить просто блискуче, - наприклад, у програмі з Миколою Рудьковським 22 січня, присвяченій «туркменському скандалу», - і це істотно підвищує вагомість програми «Час» саме як політичної. Натомість, Єгорів імідж «соціального» журналіста стає у пригоді в програмах на відповідні теми – наприклад, наслідки буревію в Україні, житлово-комунальні тарифи, ефективність діяльності місцевої влади тощо. То й поділилися б по-братськи, взявши собі, відповідно до власної специфіки, певний блок тем. Адже насправді «Час-Ц» і «Час-С» різняться настільки, що їх уже зараз можна вважати двома різними програмами.
«Я великий противник розділення журналістики на «політичну», «економічну» та «соціальну». Я вважаю, це наша хвороба. Я впевнений, будь який хороший журналістський матеріал показує і відповідальність політиків, і економічні причини або наслідки, і вплив події на людей. Якщо чогось із цього нема, значить, журналістика обкрадає людей. Це не завжди вдається, але це мусить бути метою», - відповідає на це Єгор. Це, звісно, слушні міркування, але глядачі теж мають мету – побачити якісну програму. Коли ж розмова з міністром, віце-прем’єром або лідером фракції відбувається у млявому, медитативному темпі, ведучий шукає слова, на кілька секунд у студії западає мовчанка, - глядач намацує на пульті кнопку перемикання каналів, і йому байдуже, чи працює ведучий над власним професійним удосконаленням...
Цікаво було дізнатись, що думають самі ведучі про відмінності між їхніми манерами ведення програми. «Свят приділяє більше уваги формі, я — змісту. Він орієнтується на динаміку, я — на глибину розмови. Підозрюю, обом варто зближатися», - Єгор. «Я хочу, щоб програму «Час» дивилися на одному диханні. Мені подобається лаконічність і ритм... Мені здається, що Цеголко і Соболєв ніколи не будуть схожими. Але програма «Час» від цього не стане менш цікавою», - Святослав.
Програма - інтерактивна. На сторінці http://chas.5.ua можна залишити коментар, який, пройшовши виправдану процедуру попередньої модерації, з’явиться на екрані під час програми. Сам перевіряв – за кільканадцять хвилин з’являються, незалежно від міри «помаранчевості» змісту. Також глядачі можуть поставити свої запитання до гостей програми, які, - звісно, в міру ефірних можливостей, - будуть відтворені у студії. Така технологія часто використовується у розважальних програмах, але й для інформаційно-аналітичного формату має свої переваги. На відміну від знеособлених «голосувалок», які свого часу прибрали з інформаційного ефіру 5 каналу, коментарі не викликають надмірних підозр у фальсифікації, а також є нагодою для глядачів «побачити себе в телевізорі»; на відміну від телефонних дзвінків глядачів, на них не витрачається додатковий час. Ще одна знахідка команди «Часу» - розсилка новин, продукованих гостями в ході програми, електронною поштою. Сама наявність новин, здобутих під час ефіру, свідчить про те, що розмова у студії – не переливання з пустого в порожнє. Щоправда, новини часом висмоктані з пальця: наприклад, 14 лютого, учергове включивши телемостом туркменського вигнанця Худайберди Оразова, «Час» розіслав новину про те, що той... критикує Віктора Ющенка за прихильність до режиму Туркменбаши. Я б іще зрозумів, якби таку «новину» породила прес-служба самого Оразова; але ж навіть присутній у студії експерт наголошував, що вплив опозиції в Туркменистані насправді мізерний! То хто такий Оразов, щоб його критичні висловлювання на адресу Президента України ставали інформаційним приводом?
І все ж, саме інтерактивність є «фішкою», що вигідно відрізняє програму «Час» від інших вечірніх інформаційних програм із гостьовими студіями («24 години» на «ТОНІСі», «Вчасно. Про головне» на НТН тощо). І саме на цьому фронті, видається, можливий подальший наступ на рейтинги.
Насправді це не зовсім «тема дня». «Час» - це «тема дня», коли «тема дня» справді заслуговує на годину уваги. Якщо такої теми нема, ми обираємо найважливіші події або тенденції тижня і намагаємося їх день за днем розкривати. Якщо таких мало (чорт, мені ще жодного разу не випадав сесійний тиждень в Раді :) ми можемо взяти «вічнозелену» тему, але тоді - ну дуже важливу. Наприклад, доступність житла», - коментує Єгор Соболєв. Але ж ми з вами, шановні читачі, все розуміємо. Журналістам, які знімають сюжети, треба дати завдання – бажано ще напередодні; необхідно зв’язатися й домовитися з гостями, організувати телеміст; скласти запитання до гостей, розібратися в темі... Для повноцінної «теми дня» потрібні солідні кадрові, технічні і грошові ресурси, яких, як можна здогадатись, у команди «Часу» нема.
«Форс-мажор завжди тримаємо у голові, - розповідає Єгор. - Одного разу він вже стався в мене, коли відставка Тарасюка о п’ятій вечора перекреслила на 60% підготовлену тему про розслідування отруєння Ющенка. Здається, тоді все вийшло – і Тарасюк, і відчуття теми дня були в ефірі.
За словами Єгора Соболєва, теми програм не плануються наперед: «Ми плануємо, як правило, максимум на один день. І то, це якщо ми впевнені, що подія буде головною. Виключення – коли топ-політик хоче прийти, наприклад, у вівторок і в інший день він не може. Тоді ми резервуємо вівторок під нього, розуміючи, що його думка буде важливою щодо будь-якої події цього дня.
До мене було багато запитань у день смерті Кушнарьова, коли я взяв темою візит Ющенка до Донецька. Але я і зараз вчинив би так само. По-перше, я не пригадую жодної розвинутої країни, де випадкова смерть п’ятого за впливом члена правлячої партії викликала таке масштабне висвітлення у медіа. По-друге, якби ми вирішили взяти смерть Кушнарьова темою дня як смерть публічної людини, тоді треба було б дотримуватися журналістської, а не загальнолюдської етики. Тобто говорити в ефірі про те, як він загинув, чи вживав перед цим алкоголь, чи був вбитий з забороненої рушниці забороненою кулею, чи був у Партії регіонів «яструбом», тощо. Я не впевнений, що ми і глядачі у той день були готові до такої розмови».
Така гнучкість формату, звісно, дуже зручна для авторів програми, які можуть у будь-який момент, не подужавши зробити «тему дня», запросити у студію завсідників розмовних програм – експертів або відставних політиків на кшталт Гавриша-Литвина-Кравчука – поговорити «за життя». Але глядач, як відомо, прагне постійності, впевненості в тому, що в певний час, увімкнувши потрібний канал, побачить саме те, що йому треба. Як він ставиться до «лотереї», де у довільному порядку випадають то насущні, то «вічнозелені», за Єгором Соболєвим, теми – видно з рейтингів.
Загалом, рейтинги зростають. Як бачимо з наведеної нижче таблиці – досить відчутно, якщо порівнювати з грудневими (інша справа – що ж то взагалі за показники праймової програми каналу, які мають зростати, починаючи з нижче 1%). Що ж до зростання – то це не дивно, адже у прайм 5-го повернулись головні ньюзмейкери країни. Саме в програмі «Час» у день відставки можна було побачити Бориса Тарасюка, у розпал «туркменського» скандалу – Миколу Рудьковського, а після підписання угоди між «Нашою Україною» та БЮТ – щоправда, з деяким запізненням – саму Юлію Тимошенко. Власне, показники програми за участю Тимошенко досягли історичного максимуму за місяць виходу програми (рейтинг 1,86%, частка 4,19%). Зв’язок між політичним «калібром» запрошеного гостя і рейтингами очевидний, хоча є й винятки. Історичний мінімум – рейтинг 0,62% та частка 1,36% суботньої програми від 3 лютого про україномовне дублювання фільмів за участю Ольги Сумської, Богдана Батруха та інших – також дуже промовистий, як і дуже скромний результат програми про буревій від 19 січня. Глядач інформаційних програм 5 каналу (між іншим, за даними GFK, його середній вік – 55 років, що є найвищим показником серед українських каналів) хоче бачити в ефірі яскравих і впливових політиків – значно більше, ніж експертів, культурних і громадських діячів.
Рейтинг і частка програми «Час» на 5 каналі (21.00 – 21.50). Аудиторія 18+. Дані компанії GFK Ukraine. Оновлений «Час» із Єгором Соболєвим і Святославом Цеголком стартував 15 січня.
|
дата |
день |
Рейтинг, % |
Частка, % |
Гість (гості) |
|
16.12.2006 |
сб |
0,91 |
2,03 |
|
|
18.12.2006 |
Пн |
0,82 |
1,90 | |
|
19.12.2006 |
Вт |
0,71 |
1,69 | |
|
20.12.2006 |
Ср |
1,06 |
2,52 | |
|
21.12.2006 |
Чт |
1,41 |
3,21 | |
|
22.12.2006 |
Пт |
1,09 |
2,53 | |
|
25.12.2006 |
Пн |
0,95 |
2,17 | |
|
26.12.2006 |
Вт |
0,84 |
1,95 | |
|
27.12.2006 |
Ср |
1,05 |
2,54 | |
|
28.12.2006 |
Чт |
detector.media |
