detector.media
Інна Долженкова
для «Детектор медіа»
16.07.2013 13:00
Діти анархії в «Зеленій лампі»
Діти анархії в «Зеленій лампі»
Вертеп на ТВі у кітчевій обгортці подає досить смачну цукерку. Проте до тієї цукерки в особі гостя доводиться довго продиратися крізь нашарування невиправдано затягнутих і подеколи геть не дотепних реприз

На канал ТВі останнього розливу в мене, як у тих, хто ніколи не прийме рейдерської схеми зміни власності, часткова алергія. Водночас обличчя, які або ж повернулися на канал, як-от Марія Бурмака, або ж з'явилися на ньому вперше, викликають радше симпатію. Принаймні, хуліганський проект «Зелена лампа» від Антіна Мухарського, запущений на ТВі, деінде міг би й не зреалізуватися.

 

«Зелену лампу», позиціоновану як «анархо-кабаре», відзначає відверта нішевість, що автоматично означає невелику аудиторію, яку, власне, й має канал. І це наразі рятує проект. Бо на якомусь із великих ефірних каналів таке видовище навряд чи могло з'явитися. Адже хоч Україна й не Росія, і наша Верховна Рада ще не ухвалила закону про заборону ненормативної лексики в кіно та на телебаченні, прорватися в ефір із матюками можна хіба що в реаліті-шоу.

 

Тут, щоправда, міцні слівця ведучого й героїв старанно запікуються, проте здогадатися, що саме кажуть Антін Мухарський та його гості, нескладно.

 

Антін Мухарський (у миру - Антон) широко відомий у вузьких колах своїм проектом «Лагідна українізація», що його шоумен реалізує в іпостасі доктора антропології Ореста Лютого. «Зелена лампа» - це спроба розширити аудиторію й діапазон «Лагідної українізації», перетворивши її на українізацію жорстку.

 

За форматом анархо-кабаре - на перший погляд, класичне late night show з усіма його атрибутами: живою музикою, гостями-дотепниками та шоу-балетом (у цьому випадку - очевидною пародією на нього) «Вітерець». Відмінність від класики жанру у виконанні Антіна Мухарського - у відсутності декорацій нічного міста й наявності персонажа-резонера. Останнього можна сміливо назвати представником касти жлобів, або, по-галицькому, рагулів. З огляду на участь ведучого у відомому русі жлоб-арту, цей персонаж уособлює все, що так ненавидять борці зі жлобством в українському образотворчому мистецтві. Цей прообраз гопника-жлоба носить не спортивний костюм відомої марки, а форму охоронця, який сидить на вахті, втупившись у «ящик». Дивиться він при цьому «Зелену лампу», що дає йому змогу на камеру коментувати все, що відбувається під час програми. Належність цього сек'юриті до касти жлобів простежується ще й за його читацькими вподобаннями - в руках цей персонаж тримає або газету «Бульвар Гордона», або «Сегодня». На стіні висить «Комсомольская правда».

 

Тим часом у студії відбувається дійство, яке справді найбільше скидається на кабаре. Божевілля й пародія на жлобізм і кітч починається вже з титрів, оформлених у стилі альбомних віньєток 20-х років минулого століття. У тому самому стилі одягнені й учасники музичного гурту «Грабля». Сам Мухарський виходить на сцену в одязі анархіста а-ля князь Кропоткін - чоботи, чорний костюм-трійка. На голові - капелюх-котелок. Є в цьому образі й щось від Свирида Петровича Голохвастова в його найліпші часи.

 

Шоу-балет «Вітерець», представлений як «осколок шоу-бізнесу», вдягнений у стилі повій з Окружної дороги. Вочевидь, і одяг, і поведінка цих трьох дівчат, яких Мухарський представляє як Вєру, Надю й Любу, мають символізувати тотальну продажність шоу-бізнесу. Собі в цьому славному оточенні Антін Мухарський відвів роль Орфея в пеклі спроституйованого суспільства. Задля цього він змушує трьох грацій задирати ноги на канапі, намагаючись викласти слово «х...», а в перервах між їхніми акробатичними етюдами - читати уривки з розумних книжок, ставлячи такі самі розумні запитання гостям «Зеленої лампи».

 

А це, між іншим, люди, які категорично не сприймають рагульства: Лесь Подерв'янський, Іван Семесюк, Богдан Жолдак чи Олесь Доній. Останній, до речі, потрапивши до «Зеленої лампи», почувався цілком органічно. Незважаючи на статус народного депутата.

 

Мішанину, свідком якої стає глядач анархо-кабаре імені Антіна Мухарського, можна назвати й культуртрегерством для тих, хто готовий до чогось нового. Бо ж, дякувати авторові «Зеленої лампи», надто вже все це далеке від усталених понять про культуру, якими оперує маса в особі вже згаданого сек'юриті. Лесь Подерв'янський, який формулює національну ідею словом «От'є...сь!», у культурну парадигму цього персонажа ніяк не вписується.

 

Проте сам Подерв'янський на цноту подібних споживачів маскульту й шоу-бізу ніколи й не зазіхав. Твори його мають свого читача, слухача й глядача, а більше йому й не треба.

 

Те, що кажуть Антін Мухарський та його гості, завжди звучить парадоксально, контроверсійно й через те сприймається як неможливі на інших каналах одкровення. І в цьому плані туманні обіцянки ведучого щодо того, буцімто «Зелена лампа» стане такою оазою гарного смаку на тлі жлобського телебачення, можна вважати виконаними.

 

Бодай тому, що цей вертеп на ТВі у кітчевій обгортці подає досить смачну цукерку. Проте до тієї цукерки в особі гостя доводиться довго продиратися крізь нашарування невиправдано затягнутих і подеколи геть не дотепних реприз.

 

Якщо продовжити кондитерсько-кулінарні аналогії, доведеться визнати: спецій у страві під назвою «Зелена лампа» забагато. Як і авторських монологів. Отож, рости авторові цього безумного анархо-кабаре є куди. Та й над текстами пісень у проекті «Лагідна українізація», що звучать у виконанні доктора антропології Ореста Лютого наприкінці програми, варто попрацювати.

 

Але головне - гостям Антіна Мухарського то все страшенно подобається. І за це, а також за їхню розкутість в ефірі, можна багато що пробачити володарю лампи.

 

Фото - tvi.ua

detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY