Не погрішу проти правди, коли скажу - кожен із нас час від часу відчуває непереборне бажання вивернути душу перед незнайомими людьми. На ранок після подібних одкровень, надто ж коли робилися вони в п'яному чаду, буває дуже соромно. Це ще добре, коли інтимні балачки відбуваються в вагоні, й попутники, які щойно звірили одне одному таємниці, на ранок розходяться без шансів побачитися ще раз.

 

Однак на українському телебаченні знайшлися люди, які додумалися давати за подібні одкровення на всю країну непогану суму - сто тисяч гривень. Ідеться про новий проект каналу «1+1» «100 000 за правду».

 

Починаючи з 2 червня тут щотижня роздають цю суму людям, які найбільше сподобалися суддям. На перший погляд, ідея платити гроші за одкровення про себе на нашому телебаченні ненова. Скажімо, на СТБ досить успішно прижився «Детектор брехні», де, трапляється, наслухаєшся такого, що вуха згортаються в кремову трубочку.

 

Але засадничо проект «Плюсів» відрізняється від подібних форматів і кількісно, і якісно. Програма йде щодня, від понеділка до п'ятниці, й чотири дні п'ятеро непідкупних і максимально суб'єктивних суддів обирають одного з п'ятьох-таки правдорубів, який побореться за жадану суму в п'ятничному фіналі. Оці судді, обрані, як підкреслюється в кожній програмі закадровим голосом, у відкритому кастингу, так само, як учасники, вирішують долі гравців. Тобто це таке собі шоу про пересічних телеглядачів, які, за словами авторів формату з каналу «1+1» та компанії Friends Production, зі своїх диванів перед екранами перемістилися в студію.

 

Анна Свиридова, якій запропонували вести нове шоу, відома телеглядачеві за проектом «Давай одружимося» на СТБ з Оксаною Байрак, де вона виступала в ролі свахи. Радіослухачі ж знають її за ранковим шоу «Бодрячком» на «Нашому радіо». І добре тим глядачам, хто ще пам'ятає в обличчя цю ведучу. Бо якщо не знати, хто це, то, увімкнувши «100 000 за правду» й побачивши, хто це все веде, але аж ніяк не модерує, дуже легко подумати, що помилково потрапив на якийсь російський канал. Бо за столом у центрі студії сидить далеко не юна тітонька так само далеко не модельної зовнішності й каже щось «чіста па-русскі». Судді й люди, які переминаються з ноги на ногу під променями прожекторів на «лобному місці» (ага, отже, це й є герої, котрі прийшли вивертати душі навиворіт за гроші! - осяює глядача), теж в унісон ведучій придурюються, що не знають української й лепечуть щось мовою, яку вважають російською.

 

І лише коли в кадрах з'являються україномовні титри, а згодом лунає й закадровий голос, стає зрозуміло: продукт таки наш, рідненький. Останній чи «крайній», як нині модно казати, щоб чогось не зурочити, тиждень боїв за найбільш правдиву правду (вибачте за тавтологію) історії учасників судили Вікторія Зубрейчук, зірка реаліті-шоу, Тетяна Нікітенко, студентка, Євгенія Чуприна, літератор, Євген Лосовський, директор юридичної фірми, та акушер-гінеколог Сергій Січевський. Із цих п'ятьох лише одна, Євгенія Чуприна, спілкувалася в ефірі українською, але впродовж лише однієї програми. Далі письменниця пішла на повідку ведучої й колег, перейшовши на типу російську.

 

Знайомлячись із учасниками за 15-секундними презентаційними роликами, судді вже на цьому етапі мають визначити лузера, який покидає проект першим саме цього дня. Хто підказує гравцям ідеї таких самопрезентацій, невідомо. Хоча враження таке, що всі вони вважають себе найкращими в світі режисерами й намагаються в першу чергу вразити суддів. Тому трапляється так, що люди, від яких залежить доля учасників, неправильно інтерпретують слова, якими описує себе той чи той герой. Приміром, одна з героїнь, масажистка Юля, необережно повідомила, що вміє «ублажить мужчину». Тим самим змусивши думати, що працює десь у ескорт-службі, якщо не гірше. Насправді ж професія жінки досить безневинна.

 

Другий етап цієї гри на виліт - особисте життя героїв. Тут можна було дізнатися, як така собі Людмила народила чорношкірого хлопчика, не маючи статевих контактів із африканцем, а підтримуючи з ним суто платонічні стосунки. А, приміром, Оксана (до речі, та сама Оксана Самойлова з Харкова, яка колись «уславилася» на весь інтернет через свою участь у талант-шоу «УМТ» на СТБ) вийшла заміж за свого ґвалтівника, якого потім посадили за інший злочин. Вона ж тим часом зійшлася з щойно звільненим із в'язниці чоловіком і змушена була зробити від нього аборт... Ще один герой, виявляється, потрапив до дитячого будинку після того, як його матір посадили за подвійне вбивство... Одне слово, здається, на кастингах цього шоу учасників добирали за одним принципом - що страшніша історія, то краща.

 

Трапляються, втім, тут і, здавалося б, звичайні люди. Але вони, як випливає з подальших турів, теж не надто при своєму розумі: один мріє побудувати піраміду для генерації «торсіонних полів» на ці самі «100 000 за правду», щоб ощасливити людство безсмертям; інший чомусь починає виголошувати якусь передвиборчу промову, не інакше; ще хтось називає суддів «тупыми косорылыми маргіналами» й радить Євгенії Чуприній мити голову перед записом шоу. Ну, а ще один, великий оригінал, називає себе богоподібною істотою й збирається з людей створити нову расу - кристалів.

 

Публіка, одне слово, далека від образу ідеально вихованої людини. Напевно, саме це й потрібно для такого шоу. Проте, якби автори цієї розробки намагалися наблизитися до правди життя, а не телевізійного продукту про неї, варто було б усе-таки дотримуватися реальних пропорцій співвідношення в суспільстві людей адекватних і тих, яких називають фріками. Останніх, як показує шоу, тут у процентному відношенні значно більше.

 

Поступово, втрачаючи з кожним етапом одного гравця, випуск доповзає до етапу кар'єри й професії, а потім - до двобою між двома учасниками, один із яких отримує путівку до фіналу.

 

Стежачи за обговоренням гравців суддями, можна скільки завгодно апелювати до їхньої порядності, коли вони засуджують, здавалося б, безпрограшні сюжети з життя учасників. Але апеляції тут, як торг у церкві, абсолютно недоречні. Недарма загробний, перепрошую, закадровий голос не стомлюється повторювати - це найсуб'єктивніше шоу.

 

Саме обговорення, вочевидь, задля того, щоб надати програмі хоч якоїсь подоби драматургії, відбувається досить бурхливо. Судді при цьому забувають про всяку толерантність. Вони можуть дозволити собі репліку на кшталт: «Есть евреи, а есть жиды!». Або ж, намагаючись закликати колег до тієї самої толерантності, заявити: «Могу и в дыню дать, если при мне будут оскорблять людей!»

 

Але найцікавіше тут - фінал. І навіть не тому, що на ньому розв'язується головна інтрига тижня - хто отримає сто тисяч за свою правду. Фінал передусім цікавий тим, що про героїв говорять треті особи - друзі, сусіди, дільничні міліціонери etc. І може виявитися, що одна героїня лжесвідчила в суді, а героя притягали до кримінальної відповідальності за збут наркотиків. Ще про когось із учасників «добрі» сусіди кажуть, що його родина частенько зловживає алкоголем...

 

Ну, такі собі посиденьки всевидющих бабусь-всезнайок на лавочці біля парадного. Особисто в мене враження таке, що якби це шоу йшло десь в Америці, у ньому перемогла б, як у відомому анекдоті про політкоректність, чорношкіра лесбіянка без ноги. Але, як показав фінал 21 червня, українці досить близькі до американців. І не за рівнем толерантності чи політкоректності, а, звісно ж, за милосердям. Завдяки якому в наших талант-шоу перемагають незрячі співаки й інваліди-акробати. «100 000 за правду» від 21 червня винятком не стало - гроші за свою правду отримала жінка, яка мріє стати параолімпійською чемпіонкою зі стендової стрільби. Хоча, як показав останній «допит», де учасники захищали свою мрію, Таїсія плутає рушницю з гвинтівкою. Але то байдуже, адже головне - вона зробить чергову операцію на нозі й купить спорядження для занять. Тоді й розбереться, з чого їй стріляти. 

 

То нічого, що тепер уся країна знає, що в неї батько - алкоголік. Гроші ж бо не пахнуть.