Нинішній рік став не першим, коли підсумки конкурсів «Євробачення» викликали якщо не скандали, то невдоволення. Десять років тому, наприклад, надто незначною виявилася різниця в балах між переможницею Сертаб Еренер із Туреччини, гуртом «Урбан Тред» із Бельгії, що посів друге місце, та російським дуетом «ТаТу», що фінішував третім. У російських ЗМІ тоді здійнялася потужна хвиля протестів - мовляв, засудили росіянок кляті супостати, відібрали в них заслужену перемогу. Втім, усе це не вилилося тоді в щось реальне: погомоніли й припинили; зрештою, всю цю історію списали на епатажний імідж російського дуету.

Два роки тому український телеканал ТВі провів розслідування про накручування голосів за українську конкурсантку Міку Ньютон - теж без жодних оргвисновків.

Ніхто тоді й уявити не міг, що ситуація згодом обвалиться й дійде до повного абсурду.

Почалося все цього року з того, що литовські ЗМІ повідомили: в Литві масово скуповували голоси за азербайджанця Фаріда Маммадова. Нагадаю: саме він посів на конкурсі друге місце. За словами мисливців за голосами, така «акція підтримки» Азербайджану нібито відбувалася в 15 країнах; скупники голосів переконували, ніби всі країни так роблять.

І чомусь литовським медіа в даній ситуації віриться більше, ніж азербайджанським, що дружно й однотипно все заперечували. Дуже знайомі ідеологеми, чи не правда: «гроші дають усе» й «усі так роблять»?

Далі пішло ще цікавіше. Не хто-небудь, а особисто президент Республіки Білорусь Аляксандр Лукашенка назвав конкурс «Євробачення» «заполітизованим і сфальсифікованим». Приводом стало те, що білоруська учасниця Альона Ланська отримала від Росії 0 балів. І от же цікаво: в тому самому виступі білоруський «найавторитетніший експерт із усього на світі» засудив «географічне голосування». Під цим треба, мабуть, розуміти голосування не за пісню й не за виступ, а за країну - сусідню або політично дружню. А Росія, за словами Лукашенки, в той самий час зобов'язана була виставити Білорусі високі бали, - от зобов'язана, й усе. Отак, і не менше.

А між Росією та Азербайджаном розгорілася справжня дипломатична війна. Міністр закордонних справ Росії Сергей Лавров майже одразу після завершення конкурсу виступив із обуренням стосовно... того самого: російська співачка Діна Гаріпова отримала від Азербайджану нуль балів. Російський міністр назвав це крадіжкою голосів і пообіцяв, що «ця ганебна акція без відповіді не залишиться». Мовляв, за результатами смс-голосування росіянка мала отримати від цієї країни «мінімум 10 балів».

Лавров поставив це питання й під час особистої зустрічі з міністром закордонних справ Азербайджану Ельмаром Мамед'яровим і в не надто дипломатичній формі вимагав розібратися. Про це широко повідомляли випуски новин українських телеканалів. Були синхрони російського міністра, були згадки про те, що насправді азербайджанці голосували за Гаріпову ледь не обома руками...

Не зрозуміти було одного-єдиного: а звідки така інформація? Звідки стало відомо про невідповідність офіційної суми балів, що їх Азербайджан виставив Росії, фактичним результатам голосування? Про це українські випуски новин здебільшого не казали геть нічого: вся розповідь про дипломатичний конфлікт таким чином виявилася вирваною з контексту - точніше, позбавленою контексту.

Лише пошуки в інтернеті дещо прояснили ситуацію: про те, що азербайджанці масово голосували за росіянку, повідомив глава азербайджанської телекомпанії ITV Джаміль Гулієв. Щоправда, повної зрозумілості так і не вийшло. За одними джерелами, азербайджанський телечиновник посилався лише на друге місце росіянки за результатами інтерактивного голосування. Про національне журі він «забув». Але ж оцінка журі могла дуже сильно змінити підсумкову розстановку конкурсантів!

За іншими джерелами, російський міністр спочатку обурився самим фактом нульового голосування Азербайджану, потім азербайджанський президент Ільхам Алієв пообіцяв розібратися й доручив телеканалові розслідувати ситуацію.

Тож азербайджанська сторона зізналася у викривленні справжніх результатів, але скільки в цьому зізнанні було фактів, а скільки політики й дипломатії - того вже й не розібрати.

А що ж Україна? До піднесення конкурсу «Євробачення» до офіційно-урядових вершин у нас поки що не дійшло. От тільки... Заступник генерального директора НТКУ Валід Арфуш заявив: «Третье место Златы - как по мне, то первое место точно. Потому что я знаю, что там закулисное происходило, я понимаю, что у нас первое должно было быть. Если бы имели нефть и газ...».

Перемогла на конкурсі, як відомо, представниця Данії. Дотепер чути про нафту й газ у Данії не доводилося. Ні, звісно ж: Норвегія близько, та й була колись частиною Данського королівства. Але то було давно. То «если бы имели нефть и газ» - то що? Що тоді було б? Скупили б геть усі голоси - а чи як?

Звернімо увагу: наведена цитата належить не сторонньому аналітикові, не експертові, не якомусь балакунові. Ці слова публічно вимовив високий державний чиновник, один із керівників телекомпанії, яка проводить конкурс «Євробачення» в Україні - до того ж, саме той чиновник, який і відповідає за все, що стосується цього конкурсу. То, може, прямим обов'язком того чиновника було сказати, що саме відбувалося залаштункове? Бо інакше це виглядає як приховування суспільно важливої інформації. І якщо конкурс нечесний і представниця Данії купила собі перше місце завдяки нафті й газу - то, може, не варто взагалі брати в ньому участі? І ще: заявивши про залаштункові оборудки, чи не кинув Арфуш тим самим тінь і на Злату Огнєвич: адже третє місце - це дуже високий результат?  

Головне ж: і тут кляті супостати винні. Відібрали в нашої Злати заслужену перемогу. Як же могли вони, бусурмани й нехристі, як посміли не дати перемогу Україні?! Мимоволі пригадуються радянські часи: от саме тоді неперші місця радянських спортсменів пояснювали антирадянськими змовами та «їхніми звичаями, де все продається й купується».

Чи не зрозумів пан Арфуш, що своїми словами про «как по мне, первое место точно» принизив Злату Огнєвич? Ніби запропонував їй: «Ну, на тобі цукерочку».

А українські ЗМІ поширюють отаке (один із прикладів): «Победительницу из Дании Эммили де Форест обвинили в плагиате, а Азербайджан - в подтасованных голосах. Эксперты говорят, если скандал наберет обороты, "золотой" и "серебряный" призеры могут отказаться от победы, а почетное первое место по праву перейдет Злате Огневич». І не біда, що тема про буцімто плагіат насправді так і не пішла далі звинувачень, а сама «плагіатована» нідерландська група «К-Отік» факт плагіату заперечує, - так же хочеться довести «змову супостатів»! Знову й знову: ну, от не розуміють автори подібних публікацій, що тим самим принижують українську співачку, бо представляють цілком гідне й почесне місце як невдачу, якій будь-що треба знайти бодай сяке-таке виправдання.

У середині 1950-х років конкурс «Євробачення» було засновано як засіб єднання нової, повоєнної Європи - причому єднання на нових засадах, на рівні суспільств і громадян, а не на рівні політиків. Згадаймо: перший конкурс «Євробачення» відбувся 1956 року, а 1957 року постало Європейське економічне співтовариство з його принципом вільного пересування громадян - те саме ЄЕС, яке з часом еволюціонувало у нинішній Європейський Союз. Від самого початку проведення пісенних конкурсів повелося: політикам вхід до «Євробачення» заборонено. Табу. Бо ці конкурси є елементом суспільного, а не державного життя.

І от до лав учасників «Євробачення» приєдналися пострадянські країни - із їхніми традиційними уявленнями про співвідношення державного та суспільного, із їхніми традиційними уявленнями про перемогу в будь-який спосіб, із їхнім традиційним сприйняттям будь-яких міжнародних змагань як такої собі «війни в інший спосіб». Того відпочаткового духу єднання людей через пісню стає все менше, а інтриг - усе більше. Чи залишилося бодай що-небудь від отого романтизму 1950-х?

І, на превеликий жаль, Україна й тут демонструє свою належність до того кондово-радянського світу...