У своєму дописі Роман Кабачій докладно описав події, які відбувалися довкола конкурсу The Bobs. У даній ситуації хочеться звернути увагу на саме обґрунтування редакції «Німецької хвилі» щодо деномінації блогу Білозерської, а тим самим – відійти від обговорення деталей того, що трапилося, а більше подумати над відповіддю на запитання «чому?». 

У заяві про скасування номінування блогу Олени Білозерської та неприсудження премії за найкращих блог українською зазначається: «Deutsche Welle орієнтується на власні цінності, вирішуючи, чи достойний номінований блог отримати приз, – незалежно від голосування користувачів. Як для медіа-компанії, що в усьому світі відстоює демократію та права людини, виступає за свободу думки та свободу ЗМІ, достовірність є для нас найвищим принципом». Чому ж ті, хто виступають за свободу, скасували результати конкурсу?

Нині в дебатах з приводу свободи висловлювань в інтернеті особливо відчутною є конфронтація з намаганнями протидіяти мові ворожнечі, яка визначається як «будь-які висловлювання, які поширюють, підбурюють, пропагують або виправдовують расову ненависть, ксенофобію, антисемітизм та інші форми ворожнечі на основі нетолерантності, що включає такі, які засновані на агресивному націоналізмі і етноцентризмі, дискримінації та ворожості щодо меншин, мігрантів і людей з емігрантським походженням». Це визначення належить до Ради Європи (членом якої є Україна) і лежить в основі процесу створення нових міжнародно-правових стандартів, у тому числі й таких, що стосуються інтернету. 

Цілком очевидно, що країни, які дотримуються власних зобов’язань і стандартів, докладають зусиль, щоби слідувати цьому визначенню. Це стосується й засобів масової інформації та онлайн-медіа. Не можна однозначно стверджувати, що стосується це приватних блогів та сторінок у соціальних мережах. Цілком припустимо, що тут панує не свобода, а вседозволеність. Але в момент, коли ЗМІ оголошує конкурс на найкращі приватні блоги, цей блог попадає під сферу регулювання не лише приватної, але й публічної сфери. І нічого дивного, що редакційна політика й принципи беруть гору над волюнтаристськими бажаннями користувачів, які приватно проголосували саме за цей блог. Помилкою «Німецької хвилі» є довіра до українського представника журі. Помилкою Мустафи Наєма є легковажне ставлення до принципів конкурсу. Все решта – просто наслідки. 

Блог Олени Білозерської, як і всі її висловлювання, настільки перенасичений метафорами, що інколи важко розібрати, де безстороннє відображення події, а де думка автора. Можливо, тому й так важко сформувати однозначне ставлення – кожен у її контенті може бачити те, на що є запит. Цей випадок поляризував навіть середовище правозахисників, які вже точно мають знати, що таке дотримання прав людини. Але попри все у блозі присутній контент, який можна розглядати як мову ворожнечі і який точно суперечить редакційній політиці «Німецької хвилі». 

Антисемітизм та нацизм виявляється у захопленнях постаттю Гітлера, публікуванні власних художніх текстів та віршів поруч із коментарями на кшталт: «Коли маятник від тотальної політкоректності хитнеться у бік національних інтересів (які, звісно, у кожної нації свої) – стоятиме у Берліні Гітлер». У даному висловлюванні піддається сумніву сама система прав людини, яка у своїх витоках покликана не допустити повторення жорстокості Другої світової війни. Ідея пам’ятника Гітлеру глорифікує саму постать і припускає, що його злочини колись може бути виправдано. Заперечення злочинів нацизму, зокрема Голокосту, трактуються як антисемітизм. 

Щодо расизму, то Білозерська сама написала – «так, [я] поміркована [расистка]», хоча заперечує це у подальших текстах та інтерв’ю. Таке ствердження можна теж сприйняти як гіперболізацію або емоційну відповідь, якби не фотографія, на якій темношкірий чистить їй взуття, із підписом, що «негри» здатні тільки на таку роботу, повторювання про загрозу темношкірих для України і абсолютне виправдання демонстрацій проти мігрантів та іноземних студентів. Допис, у якому студенти йдеться про те, що виступали проти надання кращих місць у гуртожитках іноземцям, закінчується думкою, що треба іноземцям вказувати «хто тут господар», що можна трактувати як заклик до насильства. 

У текстах багато підміни понять, коли автор надає власного значення міжнародно-правовим термінам, а потім спростовує саме існування проблеми. Особливо це видно у висловлюваннях «дискримінації у нас немає», та називання ЛГБТ «збоченцями, але не злочинцями», яким «все можна, окрім гей-парадів». Оминаючи факти, які свідчать, що ситуація ЛГБТ у нашій країні далеко не найкраща, – це типова риторика для більшості суспільства. І тут пат – це не є типовим для Європи, в яку ми так хочемо. Обмеження когось у праві на мирне зібрання – це вже дискримінація, а заперечення необхідності антидискримінаційної політики – це як визнання припустимості дискримінації (принципи рівності й недискримінації є наріжними каменями системи прав людини, й вони мусять впроваджуватися в національну систему права). 

Немає значення, скільки відсотків контенту займають ворожі й дискримінаційні висловлювання, як і час, коли вони з’явилися. У даному контексті інші заслуги блогера також не є виправданням. Загроза від слів визначається зовсім не кількістю разів, коли їх було озвучено. Як і загроза фізичної дії в реальному світі, вони визначаються силою удару, мотивами та очікуваними наслідками. Сила у словах велика, мотиви – однозначні. Про очікувані наслідки треба розмовляти з авторкою текстів і фотографій. 

«Рішення конкурсу The Bobs можуть стати початком спірних дискусій», – такий заголовок з’явився на україномовній і російськомовній версіях сайту The Bobs! Новину швидко охрестили «офіційним рішенням» організаторів конкурсу та «Німецької хвилі». Коли рішення на більшості українських ресурсів було анонсовано як остаточне, петиція з закликом скасувати результати конкурсу/скасувати номінацію блогу як такого, що за змістом не відповідає редакційні політиці, вже була перекладена англійською, французькою й німецькою мовами. Через два дні «Німецька хвиля» оголосить остаточне рішення. 

Попередню заяву про визнання результатів було оформлено як «шапку» для інтерв’ю з Мустафою Найємом. Ані в «шапці», ані в тексті не висловлено ставлення до поглядів блогера, зате дуже чітко постулювалося, що Мустафа Найєм має афганське походження. Це мало би наштовхнути нас на думку, що Олена Білозерська не може бути расисткою, раз її номінує афганець. Натомість у фінальній заяві конкурсу, яка в першу чергу з’явилася німецькою мовою, вказано, що «блог містить висловлювання минулих років, які несумісні з критеріями конкурсу». Далі висловлюється жаль, що «за майже десятилітню історію конкурсу номінувався блог, що частково поширює праві популістські ідеї, які не сумісні з метою конкурсу і цінностями, що їх відстоює Deutsche Welle». Організатори зобов’язалися переглянути процедуру конкурсу і визнали свою помилку. 

Те, що відбувається в Україні, наштовхує на думку, що до отих самих дискусій українське суспільство не готове. Ми любимо смакувати процес, розбиратися, хто «стукач», а хто жертва, тішитися або розчаровуватися з чиїхось перемог чи поразок, обговорювати, в яку калюжу вляпалося німецьке радіо, і стверджувати, що все неправильно, бо нас ніхто не розуміє. Судячи з допису Олени Білозерської про німців, які ще досі не звільнилися від комплексу провини за нацизм, вона від своїх текстів не відмовляється. 

Не відмовляється від свого й Мустафа Найєм, вдаючись до популістської риторики, на кшталт: «В Україні лише починаються критичні дискусії про національну ідентичність». У заяву «Німецької хвилі» вкладено слова Найєма, суголосні зі славнозвісною «попередньою заявою» про те, що тим не менше «у своєму блозі Білозерська відстоює плюралізм та свободу думок, принципи правової держави та демократії». Прихильники Білозерської мали би вхопитися за ці слова й поставити питання прямо: якщо блог відстоює цінності, які визнає «Німецька хвиля», то в чому річ? Упущено «права людини»? Але ж принципи демократичної держави ґрунтуються на правах людини. Так відстоює принципи демократії Білозерська, чи ні? Де межа між «бути в опозиції» і «бути демократом»? 

Чи зможе хтось із правозахисників, які стали на бік Олени Білозерської, запитати її, як вона ставиться до Гітлера, темношкірих студентів і геїв, пояснити, що таке расизм і дискримінація? У стрічці новин переважно захопливі вигуки від рішення «Німецької хвилі» або чергові вітання героїні. Є фрустрація, мовляв, нас у Європі не розуміють. Є мотиви про популярність і народну перемогу. Є переконування самих себе, що все пішло на користь автору і не на користь іміджу країни. Але імідж – він такий, який є. Ним можна насолоджуватися, його можна довести до абсурду, його можна спробувати покращити. Чому ми постійно надаємо перевагу саме абсурду?

Ярина Боренько

Кампанія проти мови ворожнечі онлайн

http://nohatespeechmovement.org/

https://www.facebook.com/nohatespeech.ukraine