Сергій Тахмазов - журналіст, який ніколи не хотів бути «просто журналістом». Окрім першої медійної освіти, він здобув фах оператора й диплом юриста. За останні вісім років, після звільнення з телеканалу «Інтер», освоїв суміжні професії - режисуру, сценарну справу, виробництво реклами і кліпів. «Вмію під ключ створювати від продакшн-студій до каналів», - розповідає про себе пан Тахмазов, який займався реорганізацією телекомпанії «Скіф» у Костянтинівці, дніпропетровського 34-го каналу і стартапом грузинського «Першого інформаційного кавказького».

 

Стартапами він почав займатися в грудні 2005 року - відтоді, як отримав пропозицію журналіста Володимира Ар'єва створити продакшн «Закрита зона». «Оскільки це робилося на європейські кошти і був чистої води бізнес, було дуже цікаво - побудувати структуру, яка зароблятиме гроші. І у 2006-му "Закрита зона" стала продакшном, який найбільш вдало працював на ринку України, виробляючи щодня по 4-5 півгодинних програм і щотижня - по фільму», - розповідає Сергій Тахмазов.

 

Спільно з канадськими колегами протягом трьох років займався фільмом-розслідуванням про торгівлю людськими органами Tales From The Organ Trade. Фестивальна прем'єра цієї картини відбулася в кінці квітня в Канаді.

 

Зараз у якості оператора і продюсера спільно з компанією «Техномедіа» готує фільм про дітей із синдромом Дауна. «Не соплі і сльози, а цікава історія. Побачите. Ми все це знімали у широкоформатному стилі, зі стереозвуком», - каже пан Тахмазов. Стрічку буде показано на фестивалях.

 

Із Сергієм Тахмазовим у «Детектор медіа» вийшла неформальна розмова щодо ситуації в українському інформаційному мовленні, операторської майстерності та китів, на яких тримаються професійні медіапроекти.

 

 

«Вплив тележурналістів 15 років тому й зараз разюче відрізняється»

 

- Пане Сергію, чи цікаво вам було б зараз працювати у ньюзрумі котрогось із українських каналів? Що, з висоти досвіду, скажете про рівень інформаційного мовлення?

- Свого часу новини були цікаві. Був період, коли вони справді впливали на політичну ситуацію в країні. Згадаймо впливовість програми «Вікна» 1995-96 років. За підсумками випусків «Вікна-Плюс» виникали гучні скандали, а тодішній президент Кучма когось звільняв і призначав. Це вже після обрання на другий термін реакція на теленовини почала нівелюватися й стихати. І вплив тележурналістів 15 років тому й зараз разюче відрізняється, на жаль.

 

А те, на що перетворилося українське телебачення зараз, - сумно й печально. І що це, як не замовлення владоможців для власників каналів? По-перше, дуже серйозно підмінено систему цінностей і етику. По-друге, якість не вдовольняє вимогливого глядача: раніше з новин можна було дізнатися, що відбулося, де й чому. Ритм життя інший: раніше сюжет на дві з половиною хвилини вважався нормою, а тепер тему намагаються розкрити в межах півтори хвилини. Причому часто трапляється, що відео - окремо, а текст - окремо. Раніше за відео можна було вловити суть новини навіть без тексту. Через це навіть окремі кадри знімали з ефіру.

 

Та й рівень самих операторів укладається в якесь середньоарифметичне «віслючок гасає колом». Профі, які дбають про зростання майстерності, перейшли з ньюзрумів у шоу, документальні та художні проекти. Бо ж у новинах рости нікуди. Й часто новини телеканалів тримаються на фахівцях із регіонів, які будь-що згодні працювати в Києві.

 

- Який етап в історії тележурналістики став початком деградації?

- Все почалося із застосуванням нових технологій. У кінці 1990-х той же «Інтер» став піонером безстрічкового монтажу, і журналістів змусили навчитися монтувати. Підхід, з одного боку, правильний: кореспондент має уявляти візуалізацію новини. Однак спрощення процесу виробництва призвело до того, що з продакшну випало кілька важливих ланок - наприклад, вибору чи обговорення найкращих кадрів зйомки. Та й вимоги до операторів знизилися: «Знімай простіше, знімай швидше». І ці зміни вдарили по якості новин не лише в Україні.

 

Хоча в Німеччині, наприклад, рівень новин вдалося зберегти. Я працював там з 2002 по 2005 рік (як оператор і продюсер телеканалу «Інтер». - ТК) і ще застав «швидку» тенденцію у виробництві новин у дії. Наслідки це мало приблизно такі ж, як і в нас. Однак у якийсь період там сказали: «Стоп! Повернімося до витоків!». І німецькі тележурналісти зуміли відмовитися від гонитви на користь вдумливості. Але там дещо інша історія: почнімо з того, що вони спочатку монтують відео, а потім пишуть текст. Це дві різні школи в теленовинах, і котра з них правильна - я не знаю.

 

- Яка ваша думка про рівень новин на кожному з великих телеканалів?

- Відносно непогана ситуація з телеканалом «Україна». Там склався симбіоз досвідчених телевізійників, частина яких перейшла із «Плюсів». Вони спрацювалися вже давно і розуміють, чим саме займаються. Поки що власник не вимагає нічого надзвичайного, й «Україна» - найдемократичніший із каналів.

 

«Інтер» працює за інерцію великого каналу, легенди. Ще трохи - і якщо не відбудеться ніяких змін і «Інтер» не кинуть під паровоз політичної доцільності, «Подробности» ніхто не дивитиметься.

 

Рівень «Вікон» на СТБ помітно впав після того, як посаду шеф-редактора залишив Олексій Мустафін.

 

Щодо «1+1», то народне тлумачення абревіатури ТСН - «Тільки страшні новини» - правильне. «Його збили-вбили-закопали-з'їли, а тепер він у нашій студії! Зустрічайте!». І я чітко розумію, що такі «кримінальні» новини - замовлення якщо не власника, то топ-менеджера. Бо робити таке з доброї волі не може спасти на думку жодному випусковому редактору.

 

- А як ви оцінюєте оновлену студію ТСН?

- Поки що це нагадує мені формат новин ВВС, і якщо «Плюсам» вдасться зробити щось подібне, це буде прекрасно. А те, що холдинг «1+1» побудував власний АСК (апаратно-студійний комплекс. - ТК), є великим плюсом: тепер мають повний цикл виробництва на власній території.

 

 

«Я б запустив проект, пов'язаний із повітрям, авіацією»

 

- Яким був ваш досвід роботи з регіональними телекомпаніями «Скіф» у Костянтинівці і дніпропетровським 34-м каналом? Яка там ситуація з рівнем операторів?

- Телекомпанія «Скіф» мене приємно здивувала і вразила. Там всього три оператори. В одного є освіта, решта двоє - «правильні самоучки».І враховуючи кількість працівників телекомпанії, в їхній роботі є щось героїчне. Там ще й кожний журналіст знімає по 30 новинних матеріалів на тиждень і готує матеріали для авторської програми. І при цьому дехто ще й вміє монтувати сам.

 

На початку співпраці я відзначав у ньюзрумі «Скіфа» проблему, типову для всіх телекомпаній, - відсутність командного мислення. Наприклад, оператори працювали на зйомках самостійно - без журналіста й оператора монтажу. Вони один з одним не спілкувалися. Тобто про футбол-моду-владу-опозицію розмовляли часто, а робочі теми оминали. Як тільки з'явилася комунікація, результати їхньої праці стали на порядок якіснішими.

 

Із 34-м каналом була історія ще цікавіша. Зараз там ядро інформаційно-аналітичного та документального виробництва складає студія «Резонанс», яку я будував з нуля під ключ. Це було фактично перше в Східній Україні Full HD безкасетне виробництво. Там теж була схожа проблема комунікації. І щодо дотримання стандартів журналістики. Ці правила я їм написав, і вони ними користуються й досі.

 

Щодо документального напрямку, на 34-му часто гналися за формою, підміняючи зміст. Ми виправили ці похибки, і зараз там все працює добре.

 

Наталія Власова (генпродюсер 34-го каналу. - ТК) - професіонал, але одна людина не може робити все. Тож я брав участь у залученні до співпраці професіоналів, ми поставили їх на ключові посади, означили їхні обов'язки й повноваження...

 

На тому етапі народ знімав багато, але неякісно. І операторам доводилося пояснювати, що не треба знімати 15 варіантів одного й того ж плану. Було актуальним питання недосконалого володіння камерою: народ не знав про існування окремих опцій у меню. Ще в операторів була проблема з балансом, бо вважалося, що автобаланс - це дуже корисна річ :) Виникали питання щодо крупності планів, адже за допомогою камери з ідіота можна зробити розумника і навпаки. Щоправда, дуже мало операторів, які працюють у новинах, уміють це робити. А за нинішніх політичних умов це навіть краще - менше прийомів проти політичних конкурентів.

 

- Цікава ваша думка щодо фрілансу. Ситуація з журналістською роботою поза штатом в Україні складна. Та може, в операторів більше шансів працювати за власним графіком і почуватися фінансово забезпеченим?

- Принцип one man crew (команда однієї людини. - ТК) непогано прижився в Україні. Звісно, більше шансів на гарні замовлення в операторів і тележурналістів, які вміють швидко відзняти, змонтувати, написати, правильно сконвертувати для інтернету й відправити матеріал. Звісно, найкраще почуваються фрілансери, які володіють іноземними мовами і мають постійні замовлення від зарубіжних інформагентств і каналів. У них середній гонорар за матеріал - 100-150 євро.

 

Втім, тотальна більшість українських операторів вважають, що вони лише оператори - і все. І без самоосвіти вони заганяють себе в ситуацію, виходу з якої немає. Досвід ще нікому не шкодив: людина, яка вміє монтувати, знімає набагато краще, бо не витрачає час на зайве відео...

 

- Відомий оператор з «Інтера» Вікентій Клаунінг вважає, що це професія кланова, і без зв'язків у професійному середовищі оператору досягти фахового рівня складно - по-перше, треба потрапити в команду фахівців, по-друге, спрацюватися з нею.

- Головне - вміти працювати й мати талант. Щодо можливостей і професійних зв'язків: завдяки інтернету їх валом і головне в них не потонути. Простіше і з цифровими технологіями: відзняли - не подобається - стерли, а раніше багато часу йшло на роботу з плівкою.

 

- Якби була можливість обрати цікавий проект і працювати на українському ТБ, який обрали б ви?

- Я б запустив проект, пов'язаний із повітрям, авіацією. Небо - як будь-яке небуденне середовище - глядачеві було б дуже цікавим. Можна запустити шоу «За тиждень у небо», герої якого опановували б управління літаками. Це затратне виробництво, хоча можна ж залучити продакт-плейсмент...

 

Ніша авіазйомок у нас не заповнена. Колись ця тема була затребувана в кіно, зокрема, компанією «Фільмотехнік». Але за останні роки авіапарк посипався, і народ просто гине через несправність гелікоптерів та іншої техніки. Може, знайдуться заможні люди, які вболівають за авіацію, і деякі з летючих апаратів можна буде переробити під зйомки.

 

 

 

«Ексклюзив по-грузинськи - це коли ти не можеш зняти сам,

але не даєш знімати іншому»

 

- У жовтні минулого року припинив мовлення «Перший інформаційний кавказький» (ПІК), у запуску якого ви брали участь. Чому, на вашу думку, так сталося?

- Ми побудували і запустили ПІК, а далі почали виникати політичні моменти. Нинішній владі цей канал не потрібен. Опозиційних каналів там немає, є лише ті, які належать Іванішвілі (Бідзіна Іванішвілі - прем'єр-міністр Грузії з 2012 року. - ТК). Ідеолог ПІКу Котрікадзе (екс-керівник інформаційної служби ПІК Катерина Котрікадзе. - ТК) зараз мешкає в Нью-Йорку і є директором новин каналу RTVi. І дуже добре, що вона поїхала з Грузії, інакше б опинилася за ґратами.

 

За балансом розважального продукту та інформаційного мовлення і рівнем теленовин ситуація там починає бути дуже схожою на українську.

 

Грузія - невелика країна, де всі один одного знають. І люди поінформовані щодо того, що в країні відбувається насправді, і мало довіряють ЗМІ.

 

- Яка доля людей, із якими ви разом створювали ПІК?

- Усі вони працевлаштовані. Наприклад, відділу дизайну змовляють роботу з Росії, Британії, інших країн. Деякі журналісти поїхали працювати на телебаченні США, частина - до Туреччини. Частина лишилася в Тбілісі. Але всі при роботі, і це свідчить, що там працювала достатньо професійна команда.

 

- Перед закриттям каналу журналісти протестували проти цензури. Якою взагалі була його місія?

- Наскільки мені відомо, це була ідея Саакашвілі - створити російськомовний канал, який би мовив на всю територію Кавказу і Росії. Основний контент мали становити новини з Грузії, які б оповідали про події в країні насамперед для Кавказу, що входить до складу Російської Федерації. Для них ПІК мав стати альтернативним джерелом інформації, панкавказьким каналом.

 

- Кого залучали до стартапу?

- Технічну складову виконувала датська компанія ВВН, яка взялася реалізувати все швидко і якісно - наприклад, якщо техніка ламалася, за договором, вони мали замінити це за добу. Керівництво здійснювали британські менеджери і редактори, і зі стандартами там було все добре.

 

-А як працювали самі грузинські журналісти?

- Доволі якісно. Хоча темперамент усе ж давався взнаки :)

 

Втім, я до цього був готовий: уперше з грузинським ТБ в дії познайомився, коли до України під час Помаранчевої революції приїздив Саакашвілі. І коли хтось повідомляв, що зараз сюди прибуде грузинське телебачення, всі оператори хапалися за голови. Бо, наприклад, ексклюзив по-грузинськи - це коли ти не можеш зняти сам, але не даєш знімати іншому. І там, де є три грузинські камери, таке враження, що працюють всі 150 знімальних груп, які одна одній заважають :)

 

На початку мого перебування в Грузії було дуже важко долати подібні речі, й ми збиралися з головними операторами всіх каналів, щоби про все домовитися. Акцентували на тому, що в кожного своя пісочниця щодо формату. Зараз там ситуація в журналістиці краща, але ж ПІКу вже нема - ліквідований як злочинна влада попередників.

 

 

«Якщо на війні чекати на цікавий кадр, він може стати останнім у твоєму житті»

 

- За час роботи на «Інтері» вам випало побувати в гарячих точках. Що для вашого професійного досвіду дала така робота?

- По-перше, багато друзів з різних країн. Засранців на війнах якось дуже мало.

 

І ще, війна дає переосмислення, що таке життя і чого воно варте. Герої тут дуже швидко вмирають, і в 90% випадків - через власну дурість.

 

Все ж редакційне завдання полягає в тому, щоби зняти й передати матеріал, а не гратися у війнушки, якщо в дитинстві цього бракувало. І твоє завдання - виконати роботу, щоб нічого не зламалося і з тобою нічого не трапилося. Бо якщо сюжет не потрапить в ефір сьогодні, завтра він буде вже нікому не цікавим.

 

Коли перебуваєш у зоні активних бойових дій, тут головне показати щось. Бо якщо чекати на цікавий кадр, він може стати останнім у твоєму житті.

 

- На якому рівні організовано безпеку українських груп на нинішніх війнах? Які аспекти варто було би посилити телеканалам?

- Уваги вимагає питання страховок. Я не дуже володію ситуацією зараз, а за часів моєї роботи «Інтер» був єдиним каналом, який приділяв цьому питанню значну увагу. Тоді страховки були передбачені для всіх, хто працював у новинах на території України, не кажучи вже про «військові» знімальні групи. А ще для них була екіпіровка - каски, бронежилети, маленькі камери для зйомок, спеціальні аптечки, засоби супутникового зв'язку... Велика допомога з цього боку була від Льоши Мустафіна, тодішнього шеф-редактора новин «Інтера». Без Олексія, який розумів необхідність усього цього, таких умов для військових тележурналістів не було б. А без ретельної підготовки на війну немає чого їхати. Та у випадку чого, якась компенсація має бути пораненим або сім'ям загиблих.

 

- І насамкінець - про документалістику. З якими режисерами вам насамперед цікаво співпрацювати у сфері документального кіно? От із Володимиром Тихим ви би працювали?

- Працював би. Це цікаво.

 

З радістю працював би з Іваном Сауткіним. І з не меншою - з Мариною Вродою. Бо вона така нестандартна... До речі, вони дуже цікава пара з оператором Володею Івановим. Я просто допомагав їм, коли вони знімали фільм «Дощ» («Фільм, перш за все, про любов, вірність, свободу і терпимість людей, яким довелося пройти через страшні випробування війни і голоду... Але по собі вони залишають тільки світло», - каже про нього сама Марина Врода. - ТК).

 

Взагалі вважаю, що Володя Іванов - найкращий оператор у документалістиці, хоча він зараз часто задіяний у художньому кіно. І він не даватиме спокійно дихати двом монстрам Сергію Михальчуку і Ярославу Пілунському. В Іванова тато оператор, але Володя вже його перегнав.

 

Ще цікавий Сергій Маслобойщиков. І з Юрою Макаровим намагалися щось зняти, і сподіваюся, ще знімемо при першій нагоді. Він класний документаліст і класний драматург.

 

Також мав досвід співпраці з Євгеном Степаненком, це дуже класний документаліст, який кіноосвіту здобув у Франції, а досвід - у Росії.

 

- А з Олесем Саніним скоро щось зніматимете?

- Хіба у дрібних формах. Бо у великому кіно він часто надає перевагу другу дитинства Сергію Михальчуку, з яким вони розуміють один одного з одного погляду. Зараз, до речі, Олесь монтує фільм «Поводир, або Квіти мають очі», і я бачив матеріал - це може бути дуже потужне кіно. Із Саніним працювати дуже цікаво, в нього особливий погляд на звичайні, буденні речі.

 

 

 

Довідка «Детектор медіа»

 

Сергій Тахмазов народився 1973 року в Києві на День піонерії. Здобув журналістську та юридичну освіту. У 1990-му почав працювати в Держтелерадіо УРСР. З 1996-го працював у ММЦ Internews.

 

З 1998 по 2005 рік працював на «Інтері». Згодом був оператором-постановником продюсерського центру «Закрита зона».

 

Був старт-менеджером і оператором-постановником телеканалу ПІК у Тбілісі. Займався реорганізацією телекомпаній «Скіф» у Кростянтинівці та дніпропетровського 34-го каналу.

 

У якості оператора був задіяний у зйомках проекту Стівена Спілберга про Холокост, в рамках якого той збирав відеосвідчення і на їх основі створив сценарій стрічки «Список Шиндлера». В Україні зйомки велися в 1997 році, і найбільша колекція в цих 52 тисячах відеоінтерв'ю - українська.

 

 

Фото Максима Поліщука