У новорічні та різдвяні свята журналістка Зіна Підалькіна почувалась ледь не чарівницею. Сиділа перед «ящиком» та й кайф ловила, бо там були суцільні розваги й добре кіно. Захотіла, клацнула чарівним пультом, - на труси, що танцюють, поглянула. Не захотіла, ще раз клацнула, - і хороше кіно на кшталт «Зайчика» подивилась, далі клацнула – еротикою на каналі «Кіно» око потішила. Хоч і раділа Підалькіна різнобарвному ефіру без жахів і насильства, та все ж величезна кількість попси, яку кожен канал намагався виставити, її змучила. «Ніби цим можна здивувати сучасну публіку», - озлилася Зіна на свій пульт, і зробила черговий «клац». Аж утрапила на каналі СТБ на проект «Правила життя» і його програму «Новорічні дива».
На відміну від інших каналів, які змагались у тому, в кого пластмасовий сплав із одних і тих самих попсових виконавців вийде привабливішим, команда СТБ запропонувала глядачам проект не з кількох нот і переспівів, а дещо складніший. Розповідав він про житіє сучасних Дідів Морозів. І була це не фантастика про життя Санта Клауса, яку розповідали у Новий рік численні іноземні фільми, а справжнісінька українська реальність. Ішлося в тому проекті про людей, які на свята, вдягнувши сиву бороду, йшли у ролі Дідів Морозів із привітаннями до своїх співвітчизників, несучи радість, сміх і подарунки. Одне слово, розповідь велася про деякі непересічні нюанси дідморозівської професії. «Отаке щастя!» - замислилась Зіна, бо зрозуміла, що телевізійне люстерко життя несподівано нагадало їй про існування, крім дутих зірок, ще й інших людей. Людей, що займаються винятковою справою.
У центрі уваги проекту були ті дива, що траплялись із «дідами» за їхню десяти-двадцятирічну кар’єру. Отже, дізналась Зіна Підалькіна, що Дід Мороз Олександр Фуртас, актор за сумісництвом, завдяки своїй незвичній професії отримав від колишньої дружини дозвіл зустрічатись із сином, до якого екс-половина не пускала бідолаху, поки він не з’явився в чарівній бороді. А ще Олександр, працюючи на фірмі «Світанок», прийшов несподівано до своєї самотньої й немолодої вже колеги й привітав її з Новим Роком. Просто тому, що, хоч і робота в нього зимова, а душу дідморозівську має – теплу.
Інший, Валерій Потьомкін, - головний Дід Мороз України, - порятував юну, дещо легковажну дівчину, що опинилась у кримінальній компанії. Дівчина попросила Мороза забрати її від молодиків, що той і зробив, перед тим трохи повеселивши небезпечне товариство і приспавши таким чином їх увагу.
Ще Зіна дізналася, що на фірмі «Світанок», де кують українських Дідів Морозів, головне правило для працівників – «ніякого спиртного на роботі», на чому, ще будучи студентом, попалився Богдан Бенюк.
А Асія Ахат розповіла, що з запрошеними Дідами Морозами їй зазвичай не щастило – нудні вони були. Зате для неї робота на Новий рік – справжній відпочинок. «І не дивно», - нахнюпилась Підалькіна, бо знала, що Асія далеко не від лихої долі виступає на всіляких концертах. «Та й догодити, по всьому видно, такій привабливій норовливій кралечці важко», - промовила Підалькіна, не розуміючи, як Асія потрапила до програми про Дідів Морозів.
Думала Зіна: «Нарешті бачу проект про своїх співвітчизників». Хоча бракувало їй глибини філософських спічів Дідів Морозів щодо самого свята, хоч і хотілось побачити, як живуть Морози поза своєю діяльністю, про що мріють ті, хто виконує чужі забаганки, та нагадав цей проект дівчині ті часи, коли телебачення розповідало про людей різних професій. Сьогодні такі фільми можна побачити хіба у Центрі зайнятості, де їх крутять по відео як наочну агітацію. І все ж у ті далекі, давно забуті часи телевізор допомагав підняти престиж не таких уже й привабливих занять. Бути слюсарем або робітником авіаційного заводу було так само престижно, як і льотчиком, бо проста людина, ставши героєм екрану, розуміла, що її проблеми непокоять не лише її, але й усе суспільство, і пишалася своєю професією, собою, країною. «Звісно, - міркувала далі Зіна. – «Новорічні дива» на СТБ не стануть початком нових програм про сучасних героїв». Та попри такий свій песимізм вельми критична Зіна раділа, бо завдяки цій програмі занурилась у приємні згадки і зрозуміла, що не так усе й катастрофічно на вкраїнському телебаченні. Хіба ж це – не диво?
