Подивився я нещодавно традиційний іронічній коментар Павла Кужеєва на «П`яти копійках» 5 каналу. Загалом, коли дивлюся його, то сміюся чи хоча б посміхаюся. Але цього разу мало не вдавився. Бо він, бідний, сам не знав, що робив. А я знаю. І ось розкажу.

То був шматочок про видатного діяча партії і народу, видатного теоретика марксизму-ленінізму, видатного літератора, видатного…, видатного…, видатного  товаріща Леоніда Ілліча Брежнєва. Мене, як і автора, вельми зворушив міський голова малої батьківщини видатного товаріща міста Дніпродзержинська, який гордо заявив, що їхній земляк, мовляв, досяг таких неймовірних висот! Все ж таки бувають висоти, яких краще не досягати – інакше нормальні  люди сміятимуться. Ну а якщо в Дніпродзержинську іменем Брежнєва назвали парк і щось там іще, то чим би розумні не тішилися, аби не плакали.

Так ось у цьому своєму репортажику Павло на додачу повідомив фантастичну річ. Виявляється. свого часу був зібраний банк сперми Леоніда Ілліча і всі бажаючі могли ним скористатися.  Два десятки жінок таки народили Леонідовичів і серед цих жінок було навіть кілька заміжніх. Павло при цьому послався на якусь абстрактну пресу, котра писала про це. Але я, на відміну від інших глядачів, стопудово знаю, що це була інформація з нині неіснуючої газети «Комсомольское знамя» або, можливо, на той час вона вже перейменувалася в «Независимость».

Річ у тім, що на початку 90-х років минулого століття  я писав для польської газети «Штандар млодих», тобто «Прапор молодих». І ось якось передав їм оту саму замітку, яку виклав з посиланням на «Комсомольское знамя» - «Независимость». Перш ніж передати її, я ледь не пожував газету, вишукуючи натяків на те, що це жарт. Але нічого подібного не знайшов. Мало того, я розвіяв сумніви редактора, з яким працював, адже газета, на яку я посилався, мала репутацію достатньо відповідального видання. Одним словом, замітка про сперму Брежнєва була надрукована у польському виданні.  

Через кілька років я згадав про цю історію в розмові з колишньою журналісткою цієї газети на ім.`я Маруся. Вона почала сміятися. На моє запитання, в чому справа, Маруся пояснила, що це саме вона все вигадала і так пожартувала, бо то, мовляв, було перше квітня – день дурнів.

«Так що, - можуть спитати мене, - ти проти жартів у пресі?». Та ні! Я не проти жартів. Я навіть  – за жарти. Але, пригадується, читав я колись добірку таких самих дурнуватих  інформацій у російській, тоді, здається, ще союзній, газеті «Известия».  Зокрема, там ішлося, що на літаках, якими керують недосвідчені пілоти, поставлять значок з літерою «У». Але під цією добірочкою стояла примітка: наступну порцію подібних новин читайте через рік 1-го квітня. Ось так жартують цивілізовані люди.

А якщо Маруся, яка досі працює в журналістиці, наступним разом надумає пожартувати, що завтра в Києві десятибальний землетрус? Або що завтра на територію Києва вріжеться комета? Ви уявляєте, що може початися?

Оскільки  Кужеєв слідом за мною лоханувся, то цілком можна припустити, що років через тридцять з`явиться група з пошуку нащадків Брежнєва. Це, якщо вона прочитає замітку в «Комсомольском знамени» - «Независимости». У мене одна квола надія, що вони можуть наткнутися і на цю мою замітку в «Телекритиці»  і не будуть витрачати марні зусилля.