А все-таки шкода, що з ефіру ТВі зникла «Музика для дорослих» із Марією Бурмакою. А також – «Підсумки з Вахтангом Кіпіані», «Шалений тиждень» із Леонідом Сенкевичем. Вочевидь, у керівництва каналу для радикальних змін у сітці «першого опозиційного» підстави більш ніж вагомі. Тут уже можна говорити навіть про переформатування каналу, про що автор цих рядків писала в попередньому огляді. І в цьому переформатуванні в око впадає посилення блоку власних журналістських розслідувань – збільшення хронометражу «Тендер ньюс» до 40 хвилин і переведення програми в прямий ефір, а також – щоденний режим програми «Знак оклику» з Артемом Шевченком та його ж двогодинна тижнева версія в понеділок.

Проте найбільшим викликом для шанувальників каналу стала «авантюра» з заміною «Вечора з Миколою Княжицьким» програмою «Гра в слова і не тільки». Скажу одразу: як на мене, ця «авантюра» вдалася чи не найкраще. Але докладніше про це – трохи нижче. Наразі хотілося б зупинитися на тому, чи підняла реноме каналу оновлена програма «Тендер ньюс» із Наталкою Седлецькою. 

Те, що хронометраж програми збільшився, дозволило ведучій вільніше розпоряджатися матеріалом, що його приносять у дзьобиках журналісти, які досліджують державні закупівлі з відкритих джерел. Узагалі, якби не Наталка Седлецька, котра, зауважу, вміло працює на контрасті між своєю ангельською зовнішністю й бультер’єрською хваткою, мало хто навіть із глядачів просунутого ТВі розумівся б на тому, що таке тендери і як них наживаються чиновники.

Ось і в новому форматі ведуча не залишає глядачеві жодних ілюзій щодо гіпотетичної чесності й прозорості державних закупівель, коли в них беруть участь люди, наближені до найвпливовішого тіла країни. Останнім добряче дісталося в другій програмі Наталки Седлецької 15 січня. 

Оновлений «Тенедер ньюс» складається з трьох частин. Перша – блок новин у царині державних закупівель. Друга й третя – розмова в прямому ефірі з експертами, точніше, інвестигаторами (по-людськи – розслідувачами, але хай читач думає, що й ми не ногою сякаємося!). Тобто це ті люди, які саме й досліджують, скільки грошей від держзакупівель іде в кишеню тим чиновникам, котрі їх виграють. 15 січня громадськість завдяки цій програмі дізналася, хто стоїть за скандалом навколо Гостиного двору в Києві, а також – скільки тендерних гривень отримала за роки правління Віктора Януковича рідна для президента Донецька область. Про те, як Донеччина «перетендерила» всю Україну, розповів у прямому ефірі редактор сайту «Наші гроші» Юрій Ніколов. 

Головна перевага «Тендер ньюс» – тут завжди називають конкретні цифри й не менш конкретні імена. Проте, щоб вийти на кінцеві ланки тендерних ланцюгів і схем, потрібна скрупульозна робота. Скажімо, той-таки Юрій Ніколов, аби підготувати свою статтю про те, що кожна десята тендерна гривня йде на Донеччину, працював над відкритими джерелами цілий рік. Наприкінці розмови з редактором «Наших грошей» ведуча поставила гостеві дуже правильне запитання: чи мають який ефект його розслідування? Відповідь журналіста приємно здивувала, адже, виявляється, завдяки розголосу вдалося припинити кілька скандальних оборудок. Ну, а справою «Бойківських» вишок після розслідувань Наталки Седлецької та журналістів «Дзеркала тижня» нині зайнялися прокуратури кількох західноєвропейських країн.

Не менш конкретною вийшла й розмова, як дерибанять нерухомість у центрі Києва члени родини Андрія Кравця, начальника сумнозвісної ДУСі. Тут уже в ролі компетентних експертів були Єгор Соболєв, голова бюро журналістських розслідувань «Свідомо», та його колега Марія Землянська. Кричущі факти, які вони оприлюднили, свідчать лише про одне – президент України роздає останнє державне майно власним клевретам. І це навіть не олігархи, а звичайні дрібні клерки, яким пощастило колись обійняти скромні посади в столичному кінотеатрі «Зоряний», що, як відомо, завжди був базою Партії регіонів. 

Те, про що дізнається глядач із «Тендер ньюс», завжди шокує розростанням апетитів «царської» родини та її ближнього оточення. Які висновки робити з такої інформації, кожний вирішує сам. Готуючи свої вбивчі розслідування, колектив програми намагається подати й точку зору протилежної сторони. Але достукатися до тих, хто особисто причетний до тендерних скандалів, журналістам зазвичай не вдається. Приміром, Олександр Єфремов на прохання кореспондента «Тендер ньюс» прокоментувати цифри, оприлюднені в матеріалі Юрія Ніколова, роздратовано кинув, що вони не відповідають дійсності. Ну, а Микола Левченко, герой фільму «Інший Челсі», а нині народний депутат, у кулуарах парламенту на прохання журналіста програми прокоментувати тендерні преференції Донбасу відбувся давнім агітпропівським гаслом регіоналів. Тобто, цитую: «В Донецке изъятия из бюджета – самые высокие! Потому и вливания соответствующие!».

Спроба ж додзвонитися до фірми «Арт Київ», котра приватизувала басейн «Водник» і телефон якої збігся з номером кінотеатру «Зоряний», де директорує дружина Андрія Кравця Марина Пелих, закінчилася тим, що журналістам повідомили – пані Марина нині у відпустці. Отож, спроби збалансованої подачі матеріалу в програмі журналістських розслідувань «Тендер ньюс» розбиваються об мури категоричного небажання протилежної сторони будь-що пояснювати… Хоча якщо вже прискіпуватися, то можна зазначити, що в деяких випадках, можливо, знайшлися би й експерти, які могли б дати іншу інтерпретацію поданих фактів. Можливо, таких ми побачимо в наступних програмах.

Народного депутата В’ячеслава Кириленко Ірина Славінська та Віталій Гайдукевич запросили на свій дебютний «авантюрний» випуск «Гри в слова і не тільки» у розширеному форматі, аби поговорити про культуру. З культурою в нас кепсько, визнав голова однойменного комітету Верховної Ради. Але, мовляв, ближче до 15-го року опозиція створить у парламенті більшість, і тоді – начувайтеся, воріженьки! Мовляв, тоді в нас постане й державний протекціонізм щодо національного культурного продукту, і всі почнуть читати по-вкраїнському, а також отримають нагоду слухати й дивитися українське. Щоб ці слова аж так вразили трепетні душі україноцентричних громадян, не скажу. Бо за 20 років ми вже звикли не реагувати на очевидно популістські загравання з електоратом, а той-таки пан Кириленко настільки зрісся з кріслом нардепа, що геть розучився мислити в категоріях «не електоральних». 

Але не політик став героєм вечора 10 січня, коли «Гра в слова і не тільки» вперше вийшла в слоті, що його раніше посідав «Вечір з Миколою Княжицьким». Смисловий акцент автори зробили на промоції фільму-байопіку «Параджанов». Завдяки тому, що відтепер Ірина Славінська та Віталій Гайдукевич отримали в розпорядження цілих півтори години, а не 45 хвилин, як було досі, вони змогли «прописати» всі деталі непростої історії створення цього кіно. Ведучі поставили гостям, співрежисерам фільму Олені Фетисовій, та прокатникові Денисові Іванову, всі запитання, які хотіли, без озирання на раніше обмежений хронометраж. У наслідку вийшла ґрунтовна розмова про те, що українські митці мусять і, виявляється, можуть робити фільми в копродукції з іншими країнами. 

Так само неквапними й змістовними вийшли діалоги з Василем Овсієнком, який розповів про цьогорічного ювіляра Василя Стуса, та інтернет-політтехнологом Максимом Саваневським. 

Одне слово, «авантюра», як на мене, вдалася. «Гра в слова і не тільки» перетворилася в доброму сенсі на такий собі телевізійний літературно-філософсько-музичний салон доби високих технологій. Ви тільки уявіть собі – на телебаченні можна говорити не лише про політику чи цицьки поп-зірок, але й про якісне кіно, таку саму літературу, а також – про людей, які все це досі роблять. Такого не може дозволити собі жоден інший канал. І в цьому сенсі до ТВі можна застосувати слівце Юрія Ніколова «перетендерив», у значенні – обскакав усіх. Як у плані програм журналістських розслідувань, яких стало більше, так і в плані культурно-просвітницьких форматів. 

Усе, написане вище, наводить на думку: ТВі в особах його власника та нового (після «виходу» Миколи Княжицького до Верховної Ради) топ-менеджменту досить вдало «оптимізує» видатки на підтримання діяльності каналу. Звісно, існування в ефірі каналу «полунички для дорослих» для його цільової просунутої аудиторії – як кістка в горлі. Але доведеться терпіти, бо ж канал непогано зорієнтувався в поствиборчих реаліях. Справді, якщо до першого засідання ВР нового скликання опозиційні та провладні політики ще якось могли викликати гостру цікавість глядача з огляду на можливі конфігурації парламенту, то після нього стало зрозуміло: парламент гавкає, а караван, себто «Сім’я», навально й нахабно собі пре напролом. Відтак набагато цікавіше розбиратися, де саме, що і скільки поцупили поплічники Януковича, аніж розповідати про захмарні прожекти опозиції в новому парламенті. Ну, а підвищення «кусючості» каналу якось уже зможе захистити колишній топ-менеджер із його депутатською недоторканністю. Що ж, дай Боже, як кажуть, нашому теляті…