Кіно і гроші. Саме на цю тему дискутували продюсери, чиновники та юристи 26 жовтня під час круглого столу «Проблеми розвитку українського теле-, кіновиробництва, шляхи підтримки та стимулювання з боку держави».

Поштовхом до дискусії стало скасування пільг  для українського кіновиробництва у проекті державного бюджету на 2007 рік. А саме, поправка до держбюджету має на меті зупинити дію статті 5 пункт 2.18, 2.19 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якої зараз виробники теле- та кіно продукції можуть відносити кошти на виробництво до валових витрат.

За словами виконавчого директора Індустріального телевізійного комітету Катерини Котенко, така поправка до держбюджету є ознакою того, що держава нехтує інтересами кінематографії.

Таким чином, українські канали стикаються з парадоксальною ситуацією: закон вимагає наявності в ефірі певної кількості національного продукту,  а телеканалі неспроможні забезпечити його виконання через суворі норми інших законів.

«Є відповідні норми законів, які накладають обов’язки і квоти, які зобов’язують телерадіокомпанії показувати 50%, 75% українського національного продукту. Канали може й з задоволенням це робили. Але такої кількості продукції немає, і вони не в змозі її виробити», - наголошує Катерина Котенко.

А недосконала система державного фінансування, яка фактично залишилась незмінною з радянських часів, призводить до того, що все, що знімається в Україні  спрямоване перш за все на задоволення потреб російського ринку.

«Сьогодні в Україні із 50 млн. грн., запланованих державою на кіновиробництво, використано тільки 12», - зазначає Катерина Котенко. - «Система державного фінансування кінематографії в законодавстві не прописана чітко і не  враховує тих механізмів, які працюють за кордоном».

Сергій Галетій, продюсер «Української медійної групи», розказав про дві системи кіновиробництва, які функціонують у світі. Перша - модель приватного кіновиробництва  - характерна для США.  Друга модель відображає європейську традицію, де кіно цінується не лише як бізнес, але також як культурне надбання: «З 10  відзнятих фільмів 5 не є самоокупними, 2-3 виходять на рентабельність, і лише 1-2 стають хітами. Тому кіновиробництво в Європі підтримується державою».

Він наголосив на тому, що в Україні немає розуміння того, що кіно значною мірою формує імідж держави. Наприклад, у Новій Зеландії, після того, як там пройшли зйомки «Володаря перснів», збільшився потік туристів, які бажають подивитися на показані у фільмі місця.

«Кіно треба підтримувати дотаціями, преференціями і пільгами.  Всі європейські країни активно підтримують свою кінематографію. Росія 10 років назад запровадила низку  вагомих пільг, і тому сьогодні має доволі потужну кіноіндустрію», - зазначив Галетій.

За словами Сергія Амелічева, директора ТОВ «Стар Медіа»,  саме ці пільги роблять більш вигідним виробництво кінопродукції на території Російської Федерації. В Росії, приміром, є філіал компанії «Стар Медіа», а «процедура отримання статусу національного продукту там займає не більше двох тижнів і позбавляє від оплати ПДВ».

На думку Сергія Амелічева, кінематограф в Україні не сприймається як ефективний механізм впливу на маси, як це вже є в Росії, хоча саме цей його потенціал міг би викликати зацікавлення держави: «Ми спробуємо «достукатись» із цього боку, можливо, в нас щось вийде».

А от Тетяна Лебедєва, член Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, наголосила на тому, що кіновиробництво повинно справляти вплив на формування нації: «Якби 15 років назад подумали про те, що можна робити дитяче, історичне кіно, зараз би була нова генерація людей, і, можливо, навіть не було такого розколу України». Також вона пообіцяла підтримку Національної ради усім ініціативам, спрямованим на збільшення кількості національного продукту.

Таким чином, виявивши недоліки системи фінансування кіновиробництва,  учасники круглого столу зійшлись на тому, що наразі необхідно добиватись певних пільг для заохочення інвестування у вітчизняну кіно- і телеіндустрію. Тож, якщо немає дотацій, держава має забезпечити систему преференцій для національного кіновиробника.

«Державне фінансування - це прекрасно. Але це ініціатива держави, і ми не вимагаємо цього, ми просто хочемо, щоб держава не заважала робити хорошу продукцію», -зауважила Катерина Котенко. Хоча Ганна Чміль, голова державної Служби кінематографії, переконана в тому, що й державне фінансування може бути ефективнішим, але для цього  кіновиробництво необхідно прирівняти... до суднобудівництва:

«Сьогодні є дуже складною тендерна процедура отримання державних грошей під кінопроекти. Треба зробити її прозорою і такою, щоб туди попадали дійсно кращі проекти. Також хочу повідомити, що Служба кінематографії намагається зробити так, що кіновиробництво в Україні прирівняли до суднобудівництва у частині оподаткування. Кіновиробництво сьогодні можна фінансувати лише періодами, частками, а це призводить до того, що виробничий процес дуже затягується і інколи навіт, зривається. А суднобудівники, згідно законодавства, мають право отримувати одразу 2/3 усіх коштів, виділених на проект.  Ми будемо відвойовувати державні преференції для нашої галузі – без цього нормально розвиватися неможливо».

На думку Олександра Ткаченка, керівника Одеської кіностудії, для вирішення насущних проблем кіновиробництва необхідно створити асоціацію кінематографічної індустрії на зразок Індустріального телевізійного комітету.

Позиція Мінфіну була не надто втішною для інших учасників круглого столу. Тетяна Савченко, заступник начальника управління департаменту податків та митної політики Міністерства фінансів України, у своєму виступі спершу наголосила на тому, що працівники Мінфіну дуже люблять українське кіно. Вони навіть «...готові підтримати національного виробника податковими пільгами, що нам не притаманно, але...» : Критика Мінфіну стосувалась статті 5 пункт 2.18, 2.19 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», повернення якої добивались представники кіноіндустрії.

За словами пані Савченко, повне вилучення цієї норми з проекту державного бюджету може призвести до появи необґрунтованих конкурентних переваг, і сама її наявність може перетворитись на схему ухилення від оподаткування. На думку Тетяни Савченко, в такій редакції ця пільга не може бути прописана.

Виступ Тетяни Савченко викликав критику позиції Мінфіну з боку інших учасників круглого столу. Зокрема, Євгенія Дербал, представник адвокатської компанії «Коннов і Созановський», зауважила, що ці пільги потребують доопрацювання, а не скасування: «Таким чином, борючись з недобросовісними виробниками, держава нехтує інтересами добросовісних». А Ганна Чміль зауважила, що ця норма ще не встигла набути чинності, а її вже намагаються зняти з певними застереженнями.

Учасники круглого столу вирішили створити робочу групу, до якої мають увійти представники міністерства фінансів, податкової і самих виробників. Вона розгляне всі пропозиції, які можуть бути покладені в основу законопроектів, що дозволять комплексно забезпечити преференції для національних теле- та кіновиробників. Також учасники круглого столу виступили з листом-зверненням до Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України.

Тож, звісно, роль держави в забезпеченні преференцій кіновиробництва велика, але не менш важливим є й бажання самих представників вітчизняної кіноідустрії вдаватися до рішучих дій. Принаймні підтримка Національної ради та ІТК вже є. Може, й Кабмін почне не лише любити українське кіно, але й сприяти його розвитку.