«Вопреки ожиданиям Челищева, бандитская жизнь оказалась на удивление скучной и однообразной. Стрелки были мирными, но забирали массу нервной энергии. Однако он получал массу информации: кто кого держит, кто с кем на долях, кто кому платит. А так же - кто какое место занимает в сложнейшей иерархии бандитского Петербурга». Це цитата з роману російського письменника та журналіста Андрія Константінова «Адвокат», який ліг в основу знаменитого серіалу «Бандитський Петербург». Вона цілком спроможна вичерпно переказати якщо не суть нового проекту «Круті 90-ті», який вдало стартував на каналі НТН 4 листопада (ефір 22.50), то принаймні окреслити основний зміст перших серій.
Нині журналісти взяли моду згадувати про повернення України якщо не назад у СРСР, то вже напевне назад у 1990-ті роки. Котрі в людей найперше асоціюються з розгулом криміналу. Такі медійні настрої мимоволі зумовили формат згаданого проекту. Розповідь про те, як Україна та, зокрема, Київ, жили в той час - зовсім не буквальний переспів російського «Намедни» з Леонідом Парфьоновим. Хоча ваш автор давно й не раз бідкався, що аналогічний, хай навіть один в один злизаний телепроект, але - на українському матеріалі, потрібен давно. Автори «Крутих 90-х» справді відправляють нас на машині часу назад, у недалеке минуле. Проте суттєво обмежують ностальгію, зробивши основний приціл саме на криміналі.
Братки, бригади, бики, гопота, авторитети, стрєлкі, розборки - ці та інші слова й поняття увійшли в наше повсякдення саме в згаданий період. Ми вже не помічаємо, як вживаємо їх у здебільшого переносному значенні. Хоча популярне визначення нинішньої української влади як «братви» чітко дає зрозуміти, до якої суспільної категорії належать вітчизняні політики в свідомості громадян. З іншого боку, коли йдеться про користування сленгом саме в Україні, борці за чистоту української мови спрямовують свій благородний гнів навіть не на русизми чи суржик. Актуальній міській мові доктори філологічний наук відмовляють у праві збагачуватися саме такими, справді - дещо сумнівними стосовно лінгвістичної чистоти, ідіомами. Це я до того, що художній фільм чи документальний проект, побудований на зазначеному матеріалі або в якому звучить подібна лексика, відразу відвертає від себе бридливу так звану інтелігентну публіку.
Отже, якщо «Намедні» згадує добрим словом переважно інтелігенція, то «Круті 90-ті» представників цього суспільного прошарку налякають.
Як я підозрюю, канал НТН у своєму новому проекті здатен викликати обурення снобів завдяки відразу трьом складникам. По-перше, акцентування саме на кримінальних сторінках новітньої історії України. По-друге, позитивна згадка всує головного ворога освіченої публіки - радіо «Шансон», яке підтримує показ. По-третє, пропонуючи в ролі постійного ведучого не іронічного та харизматичного інтелектуала в костюмі з краваткою, на кшталт Леоніда Парфьонова, а найвідомішого в Україні виконавця шансону - Гарика Кричевського, в джинсах та шкіряній куртці-косусі. Хоча логіка в такому виборі комунікатора є: адже саме з Кричевським прямо асоціюються українські 1990-ті, особливо - перша їх половина. І ніхто мені ще не пояснив, чому політика Миколу Томенка як ведучого показувати можна, і це ніби круто та стильно, а співака Гарика Кричевського - ні, бо це, мовляв, нижче плінтуса.
Також виникає цілком логічне запитання до означеної глядацької аудиторії, обтяженої інтелектом, вищим (як вважається) за середній: чому ви, грамотні люди, буквально залипаєте на політичні ток-шоу всіх ґатунків? Якщо користуватися логікою тих, хто шаленіє від високого рівня власної культури та демонструє свій інтелект торговцям на Калинівському ринку в Чернівцях, саме «Велику політику», «Свободу» та «Республіку» культурним людям варто було б масово бойкотувати. Адже переважна більшість тих, хто сидить у студії та лається один із одним на користь рейтингів - люди малокультурні. Та зовсім не інтелігентні. Від кримінальних авторитетів та рядових бандитів, про яких розповідають у «Крутих 90-х», герої політичних ток-шоу відрізняються хіба соціальним статусом. Та й то - досить умовно.
Пісні Кричевського відіграють у проекті не останню роль. До певної міри це просвітництво - адже артист реагував на той час так, як відчував. Вони - прикмета дев'яностих, така сама, як «човники», «кравчучки», «обмінки», «варьонки», «лосини», «мівіна» й турецький чай. Крім того, автори використовують пісні як ілюстративний матеріал. Річ у тім, що архівних телезйомок того часу збереглося дуже мало. Тож якщо на контент російських «Намедні» працювала, як я підозрюю, величезна архівна телемашина, то наші колеги змушені компенсувати катастрофічний брак тогочасного відео реконструкціями за участю акторів-статистів. Ось це як раз виглядає здебільшого штучно. Бо одне діло, коли відтворюються події, наприклад, останньої війни чи навіть 1970-х, і зовсім інакше сприймається реконструкція речового базару 90-х, зроблена десь на базарі сучасному. Котрий не тягне на ретро, бо з часів шалених 1990-х практично не змінився. Ну, хіба трошки модернізувався асортимент.
Ще одне спостереження: навіть при заточеності «Крутих 90-х» на суто кримінальну тематику її не вистачає для заповнення всього епізоду вже на початках, у перших серіях. Через те доводиться розповідати про Біловезьку угоду, що потягнула за собою остаточний розвал СРСР, популярність «кроликів» (вони ж - артисти Володимир Данилець та Володимир Мойсеєнко), Кашпировського з Чумаком, перші персональні комп'ютери в офісах, котрі використовувалися переважно з ігровою метою («блукалки», «стрілялки»), моду на лосини в жінок й турецькі светри як одяг-унісекс, «Біле Братство» - словом, різні події та деталі, котрі не мають відношення до кримінальної історії новітньої України. В такому разі виникає досить логічне запитання: чому про турецькі светри й Кашпировського згадують, а про засилля в магазинах небаченої раніше морської капусти, початок проблем із Чорноморським флотом, скарби Полуботка та біженців із Придністров'я - ні? Адже ці реалії - не менш яскраві та красномовні прикмети часу.
Таким чином, складається враження: все, що поза кримінальними реаліями, добирається за остаточним принципом. Та не лягає в прокрустове ложе «бандитської» концепції проекту.
Попри те, що, як на мою скромну думку, проект «Круті 90-ті» все ж таки швидше вдався, тему ґрунтовного осмислення нашого недалекого минулого він не закриває. Виникає відчуття недоговореності. Так, кримінальна країна - частина нашого з вами життя і, якщо можна так сказати, головна визначальна риса 1990-х років. Але водночас навіть сама команда проекту, додаючи «не бандитські» артефакти, визнає - не криміналом єдиним жила Україна. Тож історію українських дев'яностих цілком можна було розширити, віддавши «кримінальний блок» тому ж Гарику Кричевському, але поруч поставити кілька інших блоків.
Можна обійтися без політики, проте жила країна не лише поруч із вуличною гопотою. Дев'яності роки в соціальному та культурному плані, царині телебачення та навіть спорту породили масу феноменів, котрі зробили б розповідь про той період об'ємнішою. Адже, за моїми прогнозами, подальші серії проекту будуть переповідати хроніки гучних замовних убивств, котрі за стилістикою «той убив того, а той убив того» можуть асоціюватися з біблійним «той народив того, той народив того». І від такої одноманітності справді хороший проект здатен дещо втратити. Бо головна «крутизна» 1990-х років - це не повсякденні бандитські розборки, а факт, що країна, ми з вами, змогли все це пережити так, аби згадати з іронічною посмішкою.
Фото - прес-служби НТН
