Сучасне становище медіа інколи породжує сумніви щодо професійного рівня, загальної освіченості, громадянської позиції та принциповості людей, які працюють у ЗМІ. Щодо цього Херсонщина не є винятком. У вимогливого читача-глядача дуже часто справедливо постають питання стосовно обізнаності журналістів у тому, яку саме роль вони виконують у суспільстві. Від цього страждає репутація журналістської професії загалом. Без перебільшення, чи не єдиною громадсько-політичною програмою на херсонському телебаченні, яку дійсно цікаво дивитися, є авторський тижневик Святослава Могилівського «Трохи особистого...». Програма виходить щосуботи в ефір ТРК «ВТВ плюс». До речі, фаховий рівень цієї передачі неодноразово оцінювали відомі в регіоні журналісти, зокрема, Тарас Бузак у коментарі «Дню» відзначив: «З усіх передач, що виходять в ефір, можна виділити лише кілька справді якісних, зокрема програму Святослава Могилівського «Трохи особистого...». З думками, які лунають в ефірі, звісно, можна погоджуватися чи ні, але ведучий професійно виконує свою роботу» («День» № 164-165 від 14 вересня ц. р.). Уже протягом кількох років Святослав Могилівський разом із гостями у студії обговорює важливі суспільні й політичні процеси, що тривають у нашій країні. Відмінною рисою програми є сміливість автора порушувати такі теми, про які часто замовчують навіть на центральних каналах.

«День» поговорив зі Святославом Дмитровичем про стандарти професії, яких мусять дотримуватися журналісти.

- Як ви оцінюєте ситуацію, коли учасники передвиборчих перегонів тиснуть на місцеві ЗМІ та, як наслідок, знижують їхній авторитет низькопробними замовними матеріалами?

- Загалом я вважаю, що наша обласна журналістика переживає фаховий інтелектуальний занепад. Найперше цьому сприяють кризові явища в громадсько-політичному, соціальному, культурно-духовному житті країни. Недаремно кажуть, що журналістика є дзеркалом суспільства, вона відображає все, що відбувається навколо. Такий процес деградації на місцях, як на мене, триває вже близько 15 років та пов'язаний із появою неякісних приватних ЗМІ, які виникли з метою впливати на конкретну частину населення. Завдання таких ЗМІ - заробляти гроші. А вибори завжди були й будуть спокусою для несвідомих журналістів швидко збагатитися, гріховно продаючи свою майстерність та особисті погляди. Щастить працівникам тих медіа, де є чітка редакційна політика свободи слова та авторитет видання, який стоїть понад усе. Утім, як на мене, таких меншість.

- У своїх ефірах ви не цураєтеся гострої критики політиків різних рівнів, навіть Президента України чи прем'єр-міністра. Це доволі сміливий крок як для регіонального мовника...

- За роки роботи на телебаченні у мене з'явилися постійні глядачі. Я дуже ціную їхню увагу і довіру. Саме тому ніколи не працюю з підставними гостями в студії, котрі приходять із заготовленими питаннями. Така була моя попередня умова при укладанні угоди з телеканалом. Якщо я буду додатком до мікрофона, а не ведучим програми, люди одразу ж помітять, що це не мій стиль розуміння проблематики і пріоритетності розмови. Для мене важливо показати політика так, щоб люди побачили, чи розуміє він їхні проблеми, чи взагалі планує їх вирішувати. Тому свого часу від мене «втік» Адам Мартинюк, Петро Симоненко і деякі інші політики, для яких важливим був не живий діалог у студії, а чергова порція реклами для електорату.

- Як вам вдається, маючи власні емоції та політичні уподобання, давати в ефірах об'єктивну інформацію?

- Це дуже важко, майже неможливо. Однак я вважаю, що категорія об'єктивності у нас часто межує з байдужістю. Ось показав ти одну позицію, другу, третю... А де в них ти? Де автор? Якщо журналіст - справжній професіонал, то він виконує не лише інформативну функцію, а й комунікативну. Більше того, журналісти безпосередньо формують громадську думку. Якщо ми не вкладаємо ідеї в свою роботу, тоді не виконуємо відведеної ролі в суспільстві та принижуємо своє значення. Лише за умови, що людина завжди дотримується особистої позиції та вимагає від роботодавців не нав'язувати своєї політики, вона зростає як журналіст і як особистість. Важливо, однак, не переступити межі закону і здорового глузду. У Херсоні, на жаль, таких спеціалістів небагато, тому майже не спостерігається зростання інтелектуальної конкуренції місцевих журналістів.

- На вашу думку, чи задовольняє потреби сучасного гіперінформативного суспільства якість журналістської освіти в Україні?

- Стати хорошим журналістом можна завдяки ѓрунтовній фаховій освіті, яку дають в небагатьох українських вишах. Однак є випадки, коли цей талант дається людині від Бога. Водночас університетської освіти замало. Постійний пошук нових знань, живий, здоровий інтерес до громадського життя, розуміння відповідальності і значимості своєї роботи в сучасному і загальному історичному контексті, уміння встановлювати потрібний контакт із людьми різних характерів - ось це, гадаю, є головними передумовами становлення журналіста-професіонала. Дуже важливо навчитися правильно читати. Дехто вміє гарно писати, але не навчився вдумливо читати інших. Читання - це особливий процес мислення. І якщо журналіст не володіє цим процесом, то жодна освіта тут не зарадить. У Херсоні, як і в будь-якому іншому місті, де вчать журналістів, можна стати сильним спеціалістом, але більше в цьому процесі залежить від прагнень самої людини, ніж від навчального закладу. Хоч роль учителів тут теж складно перебільшити.

- Наостанок хотілося б почути, яким ви бачите розвиток регіональної журналістики в майбутньому?

- Сподіваюся, що з часом наше суспільство ставитиме перед регіональною журналістикою значно вищі вимоги. Фаховий рівень у цій професії якісно зростатиме не лише в редакціях центральних газет і телеканалів, а й в областях. Журналісти, зокрема молоді, мусять завжди пам'ятати, що глядачі, слухачі й читачі завжди гостро відчувають фальш. Будучи чесними з тими, хто сприймає нашу інформацію, ми побудуємо зворотний зв'язок із суспільством. А це, на мою думку, є найціннішим для журналістики.

Іван Антипенко,  «День»

Фото - «День»