detector.media
Тетяна Веремчук
30.08.2012 13:25
Колективне, майже свідоме
Колективне, майже свідоме
Чи варто погоджуватися на колективне інтерв’ю та що робити, коли воно вже відбулося

Колективне інтерв'ю - практика, що досить поширена як на Заході, так і в Україні, особливо коли йдеться про «зірок» чи інших відомих особистостей, які приїжджають у певне місце ненадовго.

 

Журналістка Марина Ткачук пригадує, чим обернулося для неї інтерв'ю, на яке прес-служба, не попередивши, запросила ще одного журналіста. Марину та її колегу цікавили схожі теми, в розмові вони брали участь по черзі, тож не було сенсу повторювати одні й ті самі запитання. Але після публікації інтерв'ю інший журналіст вчинив скандал, заявивши, що його питання та відповіді на них «вкрали» (хоча сам також використав у своєму матеріалі відповіді на питання, поставлені колегою).

 

Спецкору видання Liga.net Сергію Висоцькому «пощастило» потрапити на колективне інтерв'ю лише один раз. Тоді його бесіду з міністром врятувало те, що інший запрошений представник ЗМІ був із «Урядового кур'єра». Державну газету цікавили лише «паркетні» питання. Журналіст розповідає, що якби він опинився на цій зустрічі одночасно з колегою з комерційного медіа, то навряд би його матеріал вийшов.

 

У чистому вигляді колективні інтерв'ю трапляються рідко, однак ньюзмейкери полюбляють схожі за форматом прес-сніданки, медіа-ланчі для невеликих груп ЗМІ або зустрічі оф-рекордс для кількох чоловік. «Детектор медіа» поцікавилася досвідом і думкою українських журналістів щодо того, як діяти в таких випадках: можливо, краще взагалі не погоджуватися на цей формат?

 

Головний редактор українського «Коммерсанта» Валерій Калниш вважає, що навіть при гарних стосунках всередині цеху, журналісти є конкурентами, тому колективні інтерв'ю - явище неприйнятне.

 

Бесіди «колгоспом», на думку редактора відділу «Культура та суспільство» тижневика «Коментарі» Юрія Рибачука, ще сяк-так годяться для телебачення (бесід журналістів із президентом чи прем'єр-міністром), але не для друкованої преси, що прагне ексклюзиву: «Я не бачу сенсу організовувати колективні інтерв'ю. Чим вони відрізняються від прес-конференцій?»

 

Будь-які колективні бесіди з ньюзмейкерами Сергій Висоцький розцінює як захід із метою дезінформувати людину. Він вважає, що кулуарна зустріч журналістів у форматі оф-рекордс - це спроба «втюхати якусь дезу»: «Це не особиста зустріч із інтерв'юєром, коли ти сидиш із ним, п'єш каву, він тобі довіряє, розповідає якусь інформацію, а далі ви з ним домовляєтеся - вийде ця інформація в світ чи ні, в якому вигляді». Сергій Висоцький у таких заходах участі не бере та вважає їх для себе образливими.

 

А от заступник редактора порталу 1.zt.ua Катерина Бистрицька впевнена, що не варто йти з колективного інтерв'ю, нехтуючи нагодою задати питання. Що робити далі із цими відповідями, які через втрату ексклюзивності стають менш цінними, - треба спільно вирішувати в редакції та діяти залежно від ситуації.

 

Якщо вже журналіст потрапив на колективне інтерв'ю, можна використовувати так звану практику «на березі», розповідає Калниш. У такому разі колеги чесно домовляються про те, що кожне видання в підводці до матеріалу вкаже імена всіх задіяних кореспондентів. «Але ми такого майже не практикуємо. Ми просто зводимо все до цитати й намагаємося зробити з почутого замітку, а не інтерв'ю», - додає журналіст.

 

Подібна практика застосовується й в українській службі ВВС. Головний редактор Ніна Кур'ята розповідає, що при спільних бесідах доводиться або вирізати питання інших видань, або писати в тексті, що запитання було поставлене певним ЗМІ.

 

Хто повинен бути зазначений як автор колективного інтерв'ю, нормами права не встановлено, це здебільшого питання моралі. Медіаюрист В'ячеслав Якубенко пояснює: «Питання полягає в тому, чи має право журналіст у такій ситуації створювати в своїх читачів враження про якусь ексклюзивність, ніби інтерв'ю давали особисто йому. Тут грають роль виключно моральні важелі та рівень професіоналізму й відповідальності».

 

Пан Якубенко також нагадує, що колективні інтерв'ю, як і звичайні, мають узгоджуватися зі спікером. Якщо присутні основні ознаки цього фомату: є особа, яка ставить запитання, та особа, яка відповідає на них, то інтерв'юєр має право звернутися до журналіста перед опублікуванням із вимогою надати матеріал для вичитки.

 

Фото - www.balashov.com.ua

detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY